Історія держави і права

    ПЛАН: 

 

     ВСТУП

    З усіх західних держав антигітлерівської  коаліції Франції в роки війни  довелося пережити найбільші потрясіння.

    Після визволення Франції склалася нова політична  ситуація. Колишні політичні сили, які уособлювали Третю республіку, були скомпрометовані внаслідок їхньої капітуляції перед нацистами. На політичну арену вийшли нові суспільно-політичні об’єднання.

    1946 - 1947 рр. були перехідним періодом у Франції — періодом швидкого, можна сказати неухильного, переходу від деголевської позиції “між Сходом і Заходом” і “твердості у відношенні Німеччини” до повного відмовлення від цієї політики у відношенні Німеччини, до радісної готовності прийняти допомогу за планом Маршала і погодитися на зв'язані з нею політичні наслідки. Що стосується внутрішньої політики, то тільки в 1946 р. було проведено два референдуми, вибори в Установчі збори і Національні збори, прийняття нової конституції.

    Процес  створення нової конституції  у Франції викликав дуже слабкий  інтерес. Опитування суспільної думки, проведений на перших етапах обговорення конституції, показав, що половина опитаних зовсім не цікавилася конституцією, 30% виявляло лише випадковий інтерес і тільки 12% більш-менш систематично стежили за суперечками.

 

1. ВСТАНОВЛЕННЯ ЧЕТВЕРТОЇ РЕСПУБЛІКИ У ФРАНЦІЇ. КОНСТИТУЦІЯ 1946 р.

    1.1. Розробка і прийняття Конституції Франції 1946 р.

    Однією  з першочергових проблем повоєнної  Франції було питання про новий  конституційний устрій Франції. Його мали вирішити Установчі збори, вибори до яких було призначено на 21 жовтня 1945 р. Одночасно в країні проходив референдум, який мав на меті визначити статус і повноваження майбутнього парламенту, а також виявити ставлення до політичної системи Третьої республіки. Референдум відкинув ідею повернення до Третьої республіки.

    13 листопада 1945 р. Установчі збори знову обрали генерала де Голля главою Тимчасового уряду. У грудні уряд представив на обговорення бюджет на 1946 р. Депутати-соціалісти запропонували скоротити на 20% військові витрати. Їх підтримали комуністи. Генерал рішуче протестував. Він був переконаний у нездатності коаліційного уряду справитися з труднощами економічного й міжнародного порядку, які очікували країну. 20 січня 1946 р. він зробив заяву про відставку. Главою уряду було призначено соціаліста Ф. Гуена. До уряду увійшли 7 соціалістів, 6 комуністів, 6 католиків. У Франції розпочався період правління трьехпартійного блоку.

    "Народно-республіканський  рух" спільно з іншими партіями  Установчих зборів розробили проект, який у вересні 1946 р. Установчі збори прийняли як новий проект конституції. Його було схвалено в результаті референдуму, що відбувся 13 жовтня. Відповідно до нової конституції Франція проголошувалася парламентською республікою. У конституції були записані демократичні й соціальні права народу: право на працю, відпочинок, освіту, на створення профспілкових об’єднань, на страйк. У міжнародних відносинах конституція передбачала відмову від загарбницьких війн, від політики насильницької колонізації.

    За  новою конституцією парламент поділявся  на дві падати — Національні збори і Раду республіки. В руках першої падати була, власне кажучи, зосереджена уся влада. Вона приймала закони і контролювала діяльність уряду. Президентові республіки, якого обирали на 7 років, надавалися другорядні функції. 24 грудня 1946 р. нова конституція набрала сили.

    10 листопада 1946 р. у Франції відбулися  вибори до Національних зборів. Перший уряд, сформований на основі конституції 1946 р., очолив представник правого крила ФСП Поль Рамадьє. Найважливіші посади обійняли народні республіканці, соціалісти й комуністи. Уряд Рамадьє вперше після визволення країни включив до свого складу також радикалів і правих („незалежних”). 16 січня 1947 р. відбулися вибори президента Французької республіки. Ним став правий соціаліст Венсан Оріоль. Так розпочала своє існування Четверта республіка.

    1.2. Основні положення конституції

    Конституція 27 жовтня 1946 року складається з 106 статей. По обсязі вона значно перевищує не тільки конституцію 1875 року, але також обидві конституційні партії і конституції десятилітнього і довічного консульства, так само як і конституції Другої імперії (1852 і 1870 років). Але вона менш об'ємна, чим конституція 1848 року і революційні конституції 1791, 1793 і 1795 років.

    Цим самим вона наближається по чіткому і систематичному розташуванню матеріалу. Конституція розділяється на дванадцять розділів, перед яким передує преамбула.

    Розділ  І. „Про суверенітет”.

    Розділ II. „Про парламент”.

    Розділ III. „Про Економічну раду”.

    Розділ IV. „Про дипломатичні договори”.

    Розділ V. „Про президента республіки”.

    Розділ VI. „Про Раду міністрів”.

    Розділ VII. „Про кримінальну відповідальність міністрів”.

    Розділ VIII. „Про Французький Союз”:

Розділ І. „Основні початки”.

Розділ II. „Організація”.

Розділ III. „Заморські території і департамент”.

Розділ IX. „Про Вищу раду магістратури”.

Розділ X. „Про місцеві колективи”.

Розділ XI. „Про перегляд конституції”.

Розділ XII. „Перехідні постанови”.

    Вже це перерахування розділів показує, які широкі рамки конституції 1946 року. Норми, що містяться в ній, можуть бути зведені в три наступні категорії:

1. Розпорядження, що встановлюють структуру і взаємини Республіки і Французького Союзу (абзаци 16, 17 і 18 преамбули і відділ VIII).
2. Основні початки, що відносяться до проблем, включається часто в конституції французькими й іноземними установчими збори, хоча ці проблеми не носять конституційного характеру у власному змісті цього слова, а саме:

• про публічні права і волію (абзаци 1—-13 преамбули) ;

• про місцеві колективи (відділ X);
• про міжнародні відносини (абзаци 14 і 15 преамбули і відділ IV).

3. Норми, що стосуються організації і взаємин державної влади. Вони складають зміст восьми відділів конституції (І, II, III, V, VI, VII, IX, XI) і частково відділу VIII. 
   

    1.3. Причини скасування конституції 1946 р.

    Однак, прийняття Конституції 1946 р. не гарантувало її довгого життя. Протягом 12 наступних років після її прийняття Конституцію Французької Республіки постійно переглядали, вносили зміни і доповнення. Частково, це було пов’язано з політичною нестабільністю в межах Франції, частково з тим, що Конституція не відповідала реаліям.

    Не  будучи законодавче закріпленими, принципи права вироблялися адміністративними судами в процесі розгляду справ. Ці суди у Франції завжди були самостійні і не підпорядковувалися яким-небудь органам у системі загальних судів. Нині спеціалізація судів допомагає глибше проникати в сутність розглянуваних справ, приймати кваліфіковані рішення. Важливу роль при цьому грає адміністративний прецедент.

    З огляду на самостійну діяльність адміністративних судів Державна рада Франції (вища інстанція в системі адміністративних судів) сформулювала поняття загальних принципів права. Їх пріоритетом проголошено справедливість. Це означало, що справа вирішувалася на основі правосвідомості правозастосовувача, що було обумовлено соціальними процесами конкретної історичної епохи. Незабаром під впливом відродженної теорії природного права принципи стали оцінювати як свого роду вище право, за допомогою якого може бути доповнена і реформована правова система. Одночасно на всю правову систему поширилася ідея про прогаленність права. Принципи матеріального права (заборона зворотної дії закону, захист прав людини і т.ін.) і процесуальні гарантії прав людини (право бути вислуханим, право на захист і т.ін.) згодом набули універсального значення і найбільш чітко проявляються в галузі основних прав людини. Як важлива частина права, вироблена судовою практикою, вони покликані сприяти захисту прав громадян від порушень владними державними структурами.

    У Франції законодавство зберігало традиційну наполеонівську форму систематизації — цивільний, кримінальний та інші кодекси, зміни в яких також проводяться шляхом видання законів, якщо законодавець не наказує іншого. Юридичну чинність зберігає до тепер й Декларація прав людини і громадянина 1789 p. як складова частина Конституції Франції 1958 p. Також має юридичну силу преамбула до Конституції 1946 p., що містить розгорнутий виклад демократичних прав і свобод громадян. З п'ятьох наполеонівських кодексів три — Цивільний, Торговий і Кримінальний — визнаються, як і раніше, чинними, хоча вони і зазнали значних змін. Адміністративний і Цивільні кодекси служать формою консолідації законів, декретів, регламентів уряду, судових рішень і міжнародних актів Спроба звести трудове законодавство до «трудового кодексу» вдалася лише частково. У результаті утворилися скоріше компілятивні зібрання нормативно-правових актів, ніж єдиний, зведений, юридичне і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативний акт.

    Відійшовши  від традиційної класичної кодифікації, Франція віддала перевагу консолідації — упорядкуванню нормативних актів шляхом логічного перегрупування, виробленого, як правило, без зміни змісту складових їх норм. Результатом такої форми систематизації нормативно-правових актів стали галузеві збірники, що включають норми як законодавчих, так і підзаконних актів, які не зазнали переробки і удосконалення.

    Однак, не дивлячись на постійні перегляди  Конституції 1946 року, Конституцію Четвертної республіки було скасовано. У 1958 році відбулося прийняття нової Конституції Франції, яке відбувалося як і попередня Конституція у складних внутрішньополітичних умовах країни.

 

2. ЗМІНИ В ДЕРЖАВНОМУ УСТРОЇ ФРАНЦІЇ ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ 1958 р.

    2.1. Конституція Франції про форми державного устрою

    „Франція  є неподільною, світською, демократичною  і соціальною Республікою”¹. Так встановила конституція Франції 1958 р. Основний закон встановив республіканську форму правління, що має змішаний характер, оскільки в ній спостерігаються риси президентської республіки (голова держави обирається без участі парламенту, уряд призначається також ним)² і парламентської республіки (уряд несе відповідальність перед нижньою палатою парламенту)³.

    Головна мета конституції 1958 р. - концентрація політичної влади в руках виконавчих органів. Зосередження влади в руках голови держави і уряду - один з проявів конституційно закріпленої авторитарної тенденції у французькому політичному режимі.

    Президент знаходиться на вершині ієрархії органів державної влади. Стаття 5 Конституції закріплює за ним обов’язок забезпечувати „своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів, а також спадкоємність держави”. У цій статті проголошується, що президент є „гарантом національної незалежності, територіальної цілісності, дотримання угоди Співтовариства і договорів”. Президент володіє широкими перспективами у галузі законодавства. Він наділений правом законодавчої ініціативи. Відносно парламенту президент володіє повноваженням розпуску нижньої палати парламенту.

    Законодавчий  орган Республіки (парламент) – відіграє відносно невелику роль в політичному житті країни. Парламент складається з двох палат - Національних зборів і Сенату.

 

     Основна функція  парламенту – ухвалення законів, це сильно обмежена конституцією. Конституція точно визначає певне коло питань, по яких парламент має право видавати закони. Рішення питань, не включених в цей список, віднесено до уряду. Права парламенту обмежені і у фінансовій сфері. Конституція встановлює певний термін ухвалення парламентом фінансових законопроектів. Парламент володіє правом контролю за діяльністю уряду.

    Уряд  Франції – Рада міністрів, згідно ст. 20⁴ Конституції, „визначає і веде політику нації”. До складу уряду входять прем’єр-міністр – глава уряду, міністри, що очолюють міністерства, і державні секретарі, керівні підрозділи окремих міністерств. Уряд відповідальний перед Національним зборами. У разі ухвалення резолюції осуду абсолютною більшістю Національних зборів уряд повинен піти у відставку. У Конституції спеціально позначені повноваження прем’єр-міністра. На нього покладена відповідальність за національну оборону, він повинен забезпечувати виконання законів, здійснювати нормотворчу діяльність.