Система князівства Київської Русі

  Перша релігійна  реформа була проведена у 980 р. князем Володимиром Святославичем, суть якої полягала в модернізації язичництва, запровадженні на Русі культу єдиного бога – громовержця Перуна.

     У  системі заходів, спрямованих  на зміцнення Давньоруської держави,  велике значення мала релігійна  реформа князя Володимира Святославича, який запровадив (близько 988 р.) на Русі християнство як державну релігію. Християнство сприяло розвиткові духовності (норови, мораль тощо), знайомству з досягненнями культури інших європейських держав і народів, а також з античною спадщиною.

     Прийняття  християнства значно вплинуло  на подальший розвиток Київської  Русі:

     1. Нова віра сприяла остаточному  розкладу родового ладу й формуванню  та зміцненню нових феодальних  відносин у східних словян.

      2. Православ’я стало надійним  грунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни.

     3. Прийняття християнства сприяло  зростанню міжнародного авторитету  держави. 

     4. Під впливом християнства поступово  відбулася докорінна зміна світобачення  та світосприйняття населення Давньоруської держави.

      5. Нова віра заклала якісно  нові підвалини в культурній  сфері, сприяла розвитку писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

    Водночас  прийняття християнства візантійського  зразка спричинило появу низки  негативних явищ, тенденцій та процесів:

     1. Православна церква не стала  справжнім гарантом захисту різних  соціальних верств, вагомою противагою  самодержавній владі. 

     2. Прилучення до багатств світової  культури було обмежене.

     3. Цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим. Потенціал візантійського цивілізуючого впливу поступово згасав, продукуючи замість енергії та новаторства традиціоналізм та консерватизм. Наслідком цього стали занепад шкільної та гальмування університетської освіти, обмеження духовної свободи, що зумовило стійку тенденцію відставання від Заходу в багатьох сферах суспільного життя.

Отже, запровадження  в Київській Русі християнства як державної релігії було подією неоднозначною. Органічно поєднавшись з феодальною державою, християнство, наприклад, сприяло розвитку державності, зростанню міжнародного авторитету, розвитку культури, писемності. Боротьба за утвердження християнства супроводжувалася розпадом дохристиянської культури. Християнство плідно вплинуло на мораль ранньофеодального суспільства Давньоруської держави. Церква активно і наполегливо добивалася пом’якшення стосунків між людьми, засуджувала звичаї родової помсти, рабство, сороміцькі слова, багатоженство.

 

 

                                    ВИСНОВОК

 

Створення Давньоруської держави — єдиної держави східних слов'ян — мало велике значення для їх подальшого державно-правового розвитку. Велику історичну роль відіграла Київська Русь і для більш ніж двадцяти неслов'янських народів Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північного Кавказу, Причорномор'я, які робили в межах Давньоруської держави перші кроки в суспільно-політичному розвитку.

За своєю класовою сутністю Давньоруська держава була феодальною, а за формою – це відносно єдина держава, на чолі якої стояв монарх – великий  київський князь. Найдавнішою системою управління в Київській Русі була десятирічна система управління, що сформувалася в міру розвитку військової демократії і виросла із дружинної організації. Зміцнення феодалізму на Русі призвело до появи нової системи управління — двірсько-вотчинної.

Слід зазначити, що князь виступав не тільки верховним  правителем країни, землі або волості, а й законодавчим розпорядником  усього місцевого життя. Відсутність  князя у місті чи землі порушувала нормальне функціонування всіх адміністративно-управлінських служб. Зміна князів, як правило, вела і до зміни попередньої адміністрації, яка не тільки не мала імунітету стосовно князівської влади, а й перебувала у повній залежності від неї.

Князівська  влада на Русі — такою ж мірою  одвічний і місцевий інститут, як і віче, і нема потреби протиставляти їх у цьому плані. Князівсько-династичні зміни в кінці ІХ — на початку Х ст. не внесли до державного розвитку Русі принципово нових елементів, яких би не знало східнослов’янське суспільство раніше, можливо, вони тільки дещо прискорили процес відриву князівської влади від народу.

Отже, основними інститутами державної  влади на Русі були — князь, собор, рада, снем, ряд, князівські з’їзди тощо, які визначилися ще на ранньофеодальному  етапі, продовжували функціонувати і в період феодальної роздробленості. Вони становили собою адміністративні структури загальноруського устрою політичної влади, заснованого на принципах ранньофеодального монархізму і федералізму. Проте боярська рада і віче не стали постійними органами влади з чітко окресленими функціями. Найважливішим інститутом державного правління Русі була князівська влада.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Бойко О.Д.  Історія України. Навчальний посібник. - К., 2006 р.

2.Греков Б.Д. Киевская Русь. - М.: Государственное издательство политической литературы, 1953 г.-568 с.

3. Історія держави і права України / За ред. академіка Академії правових наук України А.Й. Рогожина, К., Ін Юре. 1996 р. – Т.1. .

3.Навчальний посібник КИЇВСЬКА РУСЬ: державність, культура, право

Автори: В.А.Греченко, О.А.Гавриленко, О.О.Гавриленко, С.Д.Колесніков,

І.А.Логвиненко, В.А.Режко Харків, 2000

5. Пресняков  А. Е. Княжое право в Древній  Русі. Лекції по російської історії.  Київська Русь. - М.: Наука, 1993.

6. Разин Е.А. История военного искусства.  Том 2 С.-Пб.: ООО «Издательство Полигон»; 1999. — 560 с.

7. Рыбаков Б.А. Рождение Руси. М.:  "АиФ Принт", 2003. -- 447  с.:  ил. -- (Серия "Русь многоликая").

8. Рыбаков Б.А.  Язычество Древней Руси, с. 767, 773.

9. Семенов Ю.И. Эволюция религии: смена общественно-экономических формаций и культурная преемственность // Этнографические исследования развития культуры. — Москва, 1985, с. 226.

10.Толочко П.  Київська Русь. К., 1996.

11. Щапов Я.Н. Государство и церков Древней Руси Х-ХІІІ вв. – М.: Наука, 1989.