Шпаргалка по "Истории Украины"

1. Предмет, методи  та джерела вивчення  історії У.

Как любая наука, история Украины имеет конкретный предмет изучения. Предметом истории Украины является изучение закономерностей экономической, общественной, политической и духовной жизни на территории Украины в ее нынешних государственных границах с древнейших времен до наших дней.

Історія У. розглядає  суспільні процеси та рухи, розвиток різних політичних сил та партій, прагнення  укр. народу до незалежності, процес об’єднання всіх укр. земель в єдину державу, розвиток державних структур та політичної системи. Це перша складова частина предмету. Друга – вивчення світових суспільних процесів, їх взаємозв’язку в історії У., а також місце У. в історії світового суспільства. Існують 5 основних типів історичних джерел: 1) речові (поселення, архітектурні споруди), які дає нам археологія; 2) етнографічні; 3) лінгвістичні; 4) усні; 5) писемні (актові матеріали, оповідні пам’ятки). 

2. Характеристика основных  этапов истории  Украины.

Исторический  процесс на территории Украины шел традиционным, присушим многим народам путем.

Возникновением  цивилизации, формирование и развитие первобытнообщинного строя. Возникновение  раннефеодального государства Киевская Русь, где можно выделить:

1). п. пол. IX ~ к. X вв. - формирование и возникновение, расширение границ Руси, развитие феодальных отношений. 2). к. X - до 30-х XII в. - наивысший расцвет Киевской Руси как единого государства. 3). 30-е XII в. - 40-е XIII в. - феодальная раздробленность и постепенный упадок.

XIV – п. пол. XVII вв. украинские земли, ослабленные внутренними противоречиями, монголо-татарским игом, захвачены Польшей, Литвой, Турцией. Усиление национального, социального и религиозного угнетения привело к освободительному движению, ведущая роль в котором принадлежала казачеству. Освободительная война (1648 -1654г.г.) -кульминация в проявлении национального самосознания и возрождения государственности.

С середины XVII до конца XVIII в. - полная ликвидация украинской автономии. В XIX - начале XX вв, большая  часть украинских земель входила в состав Российской империи и  Австро-Венгрии. Происходило обострение классовых противоречий.

1917 - 1920 гг., от  провозглашения УНР к гетманскому режиму П.Скоропадского и Директории, завершившийся образованием УССР. В последующие 70 лет в составе СССР Украина приняла формы советской государственности. Со второй половины 80-х -н. 90-г. в истории Украины начался новый период возрождения украинской государственности. 

3. Античні міста-держави  Північного Причорномор’я.

З кінця VII в. до н.е. греками на Північному узбережжі були засновані торгові факторії, що виросли згодом у міста. Найбільшої з міст-республік була Ольвія. Економіка була багатоплановою. Торгівля велася по  із Грецією і зі скіфами. У Грецію вивозилися: хліб, худоба, шкіра, хутровина, раби й ін. З Греції ввозилися товари для жителів міст і для перепродажу скіфам. Скіфам продавали: вино, ювелірні вироби, кераміку. Ремесло - досягло високого рівня і славилося виготовленням металевих виробів, керамічним виробництвом, ткацтвом і ін. Землеробство -розроблялися пшениця, ячмінь, просо, виноград, яблуко, і ін. У господарстві утримувалися: коня, корови, вівця, свині й ін. Рибальство - у ріках і на море. Існувало дві форми правління: а) Міста-республіки, у яких законодавча влада належала народним зборам (всі вільні городянини-чоловіки).. Виконавча влада належала архонтам, що обиралися з рабовласницької знаті міста. б) єдина монархія - Боспорське царство..  Законодавча і виконавча влада концентрувалася в руках царя. У 107 р. до н.е. Перепад був убитий повсталими рабами під проводом Савмака, що захопив царський трон і початків чеканити власну монету. Ідеологія - антична релігія; у містах відправляли культ того бога, у залежності від того, із якої частини Греції були переселенці. Причини спаду: а) праця рабів стала невигідна, натуралізація господарського життя, скорочення торгівлі, що спричинило ослаблення причорноморських держав; б) набіги кочівників. У 3 в. н.е. під тиском готовий загинула Ольвія й ін. міста-республіки, у IV в. н. е. під набігами гуннів - Боспорське царство. 

4.   Кіммерійці, скіфи,  сармати на території  У.

Кіммерійці (к. 2 - початок 1 тис. до н. э.) перші племена  на території У, назви яких збереглися у давньогрецьких (Гомер у “Одиссеї”) та ассирійських джерелах. Скіфи - войовничі ірано-язичні племена кочовиків-скотарів, що у 7 сторіччі до н. э. витіснили кіммерійців зі степу півдня У. У 513-515 рр. до н. э. Скіфи відбили наступ величезного війська персидського царя Дарія I, що намагався їх завоювати. Сармати - племена східних кочовиків, що в другому сторіччі до н. э. Завоювали більшу частину Скіфії, витісняючи скіфів до Криму, за Дунай та Дністер. Панування сарматов тривало продовжувалося до 3 ст. н. э., коли на землі Пів. У напали готи. В підсумку до кінця залізного сторіччя встановилася майнова нерівність між членами общини; розпочався перехід частини засобів виробництва у приватну власність верхівки племен; боржники та військовополонені перетворювалися у рабів, що свідчить про розкладання первобитного суспільства та формування класового. 

5. Роз’яснити теорії  походження слов’ян.

 Існує декілька  версій відносно територій,  де  формувався східнослов'янський етнос,  та часу, коли це відбувалось.  Найбільш поширеною є та,  згідно  якої перший етап складання  слов'янства,  так званий передслов'янський,  сягає другої половини II - I тис. до н.е. Саме тоді починається формування декількох археологічних культур,  які пізніше стали характерними для слов'ян.

Передслов'янський  період пов'язаний з виникненням  на правобережній лісостеповій Наддніпрянщині Зарубинецької культури,  яка,  є спільною для всього слов'янства. У той період населення межиріччя Десни, Сейму і Сожа було осілим,  жило в основному з землеробства,  ремесел і торгівлі.

Уперше слов'яни  згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря.  Пізніше, з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення -  анти (від Дунаю до Дону і Азовського моря) і склавіни.  Держава антів проіснувала близько трьох століть і у 602 році загинула під натиском аварів. Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра.  Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян,  які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі.  Перелік цих об'єднань міститься у “Повісті временних літ”. Складаються й великі спільноти.  Існують згадки про три центри -  Куявію, Славію, Артанію.  

6.  Проаналізувати процес  розвитку і розселення  східнослов’янських  племен.

Ранні слов'яни  селилися  по берегах річок і  озер.  Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Серед поселень слід  виділити - Корчувате, Лютіж,  Суботів, Канів.

Жили вони за традиціями родоплемінного ладу.  Майном, володіли великі роди -  патріархальні  об'єднання. Поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження,  а місце проживання.

Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний  характер. На чолі племені стояв  князь і старшини,  але всі  важливі питання вирішувались на віче.

Анти часто  воювали проти готів, загрожували  кордонам Візантії по Дунаю.  А в  середині V ст. анти разом із ними брали  активну участь у Балканських  війнах.

В VІІ-VШ ст. у  слов'ян - розпад первіснообщинних відносин. З'являється сусідська община. Виникає приватна власність, що призводить до виникнення нерівності. Виділяється знать. На чолі племені стояв князь. У слов'ян було патріархальне рабство. Необхідність створення держави диктувалася і зовнішніми умовами — боротьбою з набігами кочовиків. Тому наприкінці VIII — початку IX ст. виникла держава Русь з центром у Києві.  

7. Дати характеристику  господарський діяльності, побуту та віруванням  східних слов’ян.

Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла – ливарне, ковальське,  ювелірне, каменярське.  Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами -  державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами.  Окрім цього, річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом.

Життя і праця  східних слов'ян були тісно пов'язані  зі своєю сім'єю і природою. Це і  визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів. Систему вірувань ранніх  слов'ян,  коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун -  бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби.

Служителями язичницької  релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними,  астрономічними знаннями.

Вірили східні слов'яни і в духів – домовиків, водяників,  лісовиків,  мавок,  русалок тощо.

Вже в ті часи, ґрунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар. Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч. Вдосконалювалась й музична творчість.

Східні слов'яни  створили високу культуру, яка поступово  стала першоосновою духовного розвитку  майбутньої України. 

8. Охарактеризувати  процес становлення  київської держави.

Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселилися на території  Східної Європи. Поступово племінні спільноти трансформуються у  племінні князівства, які властиві перехідному етапові до феодального суспільства. Знижується роль народного віча, довкола князів формуються дружини - групи професійних вояків.  Тепер земля могла передаватись у спадок. Основна ж частина селянства -  смерди -  платили князеві данину й виконували різні повинності.  Таким чином наявним було соціальне розшарування.

Формування державності  у східних слов'ян зумовлювалося  низкою соціально-економічних і  політичних чинників.

Зменшилася необхідність спільного обробітку землі. Земля  стала переходити у власність окремих сімей.  Землевласники перетворюються на феодалів, а вільні - на феодально залежне населення.

Розвиток ремесла  зумовив поглиблення суспільного  розподілу праці, що в свою чергу  викликало активізацію торгівлі та виникнення постійних поселень.

Збільшення розмірів території, військова активність вимагали нових методів і форм управління. На перший план виходить князівська влада -  спочатку виборна, а потім спадкоємна. Зовнішньополітична діяльність сприяла  виділенню дружини в групу професійних військових.

Важливу роль у  державотворчому процесі відігравала  постійна загроза з боку сусідніх кочових племен.

Таким чином, у VIIІ - IX ст. в слов'янському світі склалися передумови для формуванні державності.  
 
 
 

9.  Этапы развития  Киевской Руси

Политическая  история Киевской Руси делится на три периода6 1).с 882 г., когда на престол  в Киеве сел Олег, до смерти Святослава в 972 г. В это время происходит быстрое расширение территории Руси. Олег в течении нескольких лет  подчинил своей власти приднепровские племена. присоединились к Руси земли уличей, тиверцев, вятичей, Белую Вежу, Тмутаракань.

2). расцвет Киевской  Руси - годы, когда, у власти находились Владимир Великий и Ярослав Мудрый. В пределах Киевской Руси были объединены все восточно-славянские и многие неславянские племена. Для укрепления молодого государства, с целью централизации власти, в 988 г. Владимир провел "идеологическую реформу". В Киевской Руси было принято христианство. Во время княжения Ярослава завершилось строительство Древнерусского государства. Был сломлен местный сепаратизм, стабилизировалась государственная территория и границы, усовершенствован государственный аппарат. Он юридически закрепил феодальные отношения на Руси принятием законов "Русская правда".

3). Гибель Киевской Руси. Конец правления Мономаха и его сына Мстислава. Период характеризуется центробежными тенденциями, вызванными ростом продуктивных сил в сельском хозяйстве и ремесле, господством феодальной собственности на землю. В ХШ в. власть великого киевского князя стала номинальной. На политической карте огромного государства появляется более полутора десятка суверенных княжеств. 

10. Розкрити сутність  теорії походження  Київської Русі.

Існують 2 точки  зору на утворення К. Русі: норманська і природничоісторичного утворення. 1) Норманська теорія (Байер і Міллер) - про несамостійний розвиток державності заснована на «Повісті тимчасових років», де перекладається легенда про запрошення слов'янськими племенами в якості князів 3-х братів на чолі з Рюриком (Синеус, Трувор) - варягів по походженню. Першими керівниками К. Русі були нормани-князі Рюрик, Олег. У ряді неславянских літописів говориться про їхню нездатність без помочі ззовні заснувати таку могутню державу. 2)Теорія єстествено історичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян: а) для цього існували всі необхідні економічні, передумови: достатньо високий розвиток; військові походи приносили прискорювали процес класоутворення; захоплення общинних земель говорить про початок складання феодальних відношень; б) археологічні розкопки вказують, що кількість поховань воїнів-норманів мізерно мало; в) у літописах наступних сторін нормани не згадуються, тому вони швидко злилися з корінним населенням; г) порівняльний аналіз залишків озброєнь норманів і слов'ян говорить про приблизно однаковий рівень розвитку; д) у літописах говориться; що 1-й князь - слов'янин Кий Висновок: із норманами або без норманів, східні слов'яни були в силах зробити останній крок від розкладання первіснообщинного до феодального товариства.