Середньовічний театр

Вони створюють  свою - народну культуру, специфічну систему світосприйняття, де поєднуються фольклорне та християнське начала. М.М. Бахтін визначає це світосприйняття, цей народно-сміховий світ  як карнавальні.

Більшість населення  середньовічної Європи складали селяни. Як співвідносилися між собою  церковна, лицарська культура і культура народної маси? На це питання важко  відповісти однозначно. Так, культуру феодалів буквально пронизує презирство до «мужиків», в той же час руками останніх створюються і прикрашаються  феодальні замки, храми і монастирі. Ще з варварських часів зберігаються і розвиваються народні усні епічні твори — «Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда» — але записують  і обробляють їх вже освічені люди. Серед селян, особливо зі встановленням  кріпосного гноблення, постійно живе ненависть  до гнобителів — землевласників, і  в той же час поважається фігура лицаря — захисника християнства. У народному середовищі відбувається формування національних мов, пізніше  вони витісняють латину з професійної  літератури. Середні віки є багатими на подібні контрасти. 

Селянське світосприйняття, безумовно, формувалося на основі християнського світогляду, але при цьому релігійні  почуття простих людей значно відрізнялися від канонів офіційного богослов'я. Особливе співчуття викликали  страждання Христа, в них бачили відгомони власної долі. Любим, шановним стає образ Богоматері, її вважали  захисницею і заступницею. Навіть невдоволення селян своїм станом, боротьба проти  гноблення осмислювалася в християнських  образах. Виникали так звані «народні єресі» (єресь — релігійне вчення, що відхиляється від офіційного, церковного). Проти таких рухів церква боролася дуже жорстоко. Одним з знарядь боротьби стає інквізиція. Виникнувши в XII ст. як форма церковного суду, вона перетворилася у велику організацію і була підпорядкована особисто Папі Римському.

   Різноманітність  функцій середньовічного міста обумовила його особливе місце у структурі суспільства. Представники всіх верств населення Середньовічної Європи: селяни, феодали, монахи, єпископи жили в містах, які були центрами розвитку комерції, промисловості й культури. Дух підприємництва, що панував у середньовічному місті, сформував ту атмосферу свободи, яка дозволяла городянину відчувати себе залежним тільки від особистої вдачі та Бога. Цехова дисципліна, міська рада, яка обиралася з мешканців міста, а не призначалася королем, - всі ці ієрархічні структури, надаючи місту усталеності, не стримували особистої свободи громадянина в тій мірі, в якій сільська громада пригнічувала своїх членів.

Однак і на вулицях міст, як і на шляхах середньовічної Європи, можна було побачити багато калік, хворих, жебраків, шахраїв. На полотнах відомих середньовічних художників Ієроніма Босха і Пітера Брейгеля зображено багато виродків, кривих, сліпих. Це не перебільшення, не плід хворої фантазії, а досить реалістичне відображення тогочасної дійсності, причиною якої були і різке соціальне розшарування суспільства, і погана їжа, і недосконалість медичної науки.

Міський плебс, інтелігенція середньовічних міст мала свою - міську культуру. У цей період швидко розвивається так називана «міська література», для якої було характерно реалістичне зображення міського повсякденного побуту різних шарів міського населення, а також поява сатиричних добутків. Представниками міської літератури в Італії були Чекко Анджольєрі, Гвідо Орланди (кінець XIII століття).   Розвиток міської літератури свідчив про нове явище в культурному житті західноєвропейського суспільства - міській культурі, що зіграла дуже велику роль у становленні західної цивілізації в цілому. Суть міської культури зводилася до постійного посилення світських елементів у всіх сферах людського буття.

 Міська  культура зародилася у Франції  в XI-XII ст. У цей період вона  була представлена, зокрема, творчістю  «жонглерів», які виступали на  міських площах як актори, акробати, дресирувальники, музиканти й  співаки. Вони виступали на  ярмарках, народних святах, весіллях, хрестинах і т.п. А також  користувалися великою популярністю  в народі.

 Приблизно  із середини XII століття театральні  дії переміщаються з-під церковних  зводів на площі і дії розігруються  вже не на латині, а французькою  мовою. У ролі ж акторів виступають  уже не священнослужителя, а  городяни, сюжети п'єс стають усе  більше світськими, поки не перетворюються  в сценки з повсякденного міського  життя, часто присмаченими доброю  порцією сатири. У цей же час  розвивається театральне мистецтво  і в Англії.

 Новим  і надзвичайно важливим явищем, що свідчить про поглиблення  процесу розвитку міської культури, було створення в містах не  церковних шкіл - це були приватні  школи, матеріально від церкви  не залежні. Із цього часу  йде швидке поширення грамотності  в середовищі міського населення.