Самоврядування в XVI - XVIII ст

1. ВС  ТУП

    Тема історії міського самоврядування є дуже актуальною у наш час. Адже Україна стала на шлях  соціально-економічного розвитку та інтегрування в Європейський простір, а досвід розвинених країн Європи та світу свідчить, що децентралізація – збільшення повноважень, та в свою чергу відповідальності міської влади – забезпечує швидкий та стабільний соціально-економічний розвиток, покращує рівень місцевих доходів та рівень життя населення.

     У світі зараз триває тенденція  до децентралізації та збільшення  частки самоврядування. Ще у першій конституції США 1788р. було зазначено, що самоврядування є важливою ланкою у розвитку країни.

    В Європі  ця тенденція поширилась у повоєнний період. Першопрохідцем, який поклав «почин» розширенню повноважень місцевої влади, став президент Франції Шарль де Голль. Згодом цей досвід перейняли й інші країни Європи й успішно його використовували.

    Таке питання стоїть зараз  і перед Україною, адже підвищення  повноважень місцевої влади має  збільшити надходження в місцевий  бюджет, тим самим пришвидшити  соціально-економічний розвиток  регіонів і країни в цілому.

   В цій статті розглядається зародження самоврядування, як такого, в Київській Русі, його розвиток і становлення в Російській імперії в дореформений період( до 1860-хх років). Також тут йтиметься про життя населення, зокрема, про життя міщан, які були безпосередніми учасниками процесу самоврядування, і які відчували на собі результати своєї діяльності. У статті розглядається період XVIII-першої половини XIX ст., який був періодом становлення самоврядування у тодішній централізованій Російській імперії.

   В цей час в Російській імперії  відбувалося формування державного  апарату.  У відповідності з  царським маніфестом «Об учреждении министерств» 1802 р. були створені вісім міністерств: Військово-морських сил, Сухопутних сил, Закордонних справ, Внутрішніх справ, Юстицій, Фінансів, Комерції та Народного просвітлення. Завершення формування міністерського апарату в імперії відбулося разом з виданням у 1811р. «Общего учреждения министерств».  Нажаль це не призвело до суттєвого покращення ситуації, і управління країною так і залишилось централізованою та бюрократичною системою. Самоврядування міст  також було на невисокому рівні. Та воно все таки мало місце і з часом, за рахунок дедалі більшого впровадження владою нових реформ, почало розширювати рамки своїх повноважень. Але, на жаль, навіть дивлячись на деякі позитивні зрушення, Російська імперія за своїм економічним, соціальним, культурним розвитком та розвитком самоврядування залишалась  позаду країн Західної Європи.

   Отже головним завданням органів  міського самоврядування було  забезпечення соціально-економічного  розвитку та підвищення рівня  життя населення. Недосконала  система управління та обмеженість  повноважень місцевої влади, іноді, навіть у дріб’язкових питаннях, не давало їм змоги в повній мірі виконувати свої завдання.

2. ЗАРОДЖЕННЯ САМОВРЯДУВАННЯ НА РУСІ. МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО

   Самоврядування в слов’янських  країнах винило дуже давно.  Його зачатки існували ще в  період, коли формувались перші  слов’янські державні утворення.  За тих часів основним суб’єктом самоврядування були рід та плем’я. В їх відносинах все було колективним і основу становило общинне самоврядування.

    Більш впевнено самоврядування  окреслило свої рамки за часів  Київської Русі. В цей період  формуються перші його чіткі  ознаки. Відбулось  формування місцевої влади, яка представлялась вождями, радою старійшин та віче-народних зборів, що були верховним органом місцевої влади , і в якому на рівних правах брали участь всі вільні жителі міста. Всі існуючі на той час органи влади – боярська рада , посадники та інші назначались віче, і ним же могли бути відсторонені. Така структура самоуправління сприяла соціально-економічному розвитку, культурному розвитку, давала можливість всьому населенню брати участь у вирішенні важливих питань їхнього життя.

   Тогочасні відносини самоврядування  з державним управлінням можна  розглядати як постійні і нерозривні, адже самоврядування було невід’ємною  часткою управління державою.

   В подальшому самоврядування  продовжувало розвиватись. На  основі його розвитку в X-XII ст. почали з’являтись  торгівельні та виробничі організації, які брали в ньому активну участь. На території роздробленої Русі, а саме в Новгороді виникла одна з перших на Русі торгівельна спілка.

   В ті часи саме торгівельні  організації були яскравими представниками  самоврядування. Ці організації  мали свої устави і автономію,  обмежуючи цим самим втручання  влади у свої справи.

   Самоврядування міст в той  час також пов’язувалось з  торгівельними організаціями, але  тут утворюється уже змішана  торгівельно-промислова  управлінська  верхівка.  Деякі міста укладали  з князем договори . З них місту  дозволялось впроваджувати торгівельні  стандарти, також місто мало  право на частину з податків.

  На  той час управління в різних  князівствах роздробленої Руської  держави  відрізнялось: в одних  самоврядування процвітало, а в  інших було в обмеженій формі. 

  Магдебурзьке  право з’явилось в Німеччині  наприкінці XIII ст. Воно виникло у місті Магдебург, як феодальне  міське право, згідно якому економічна діяльність, майнові права , соціально-політичне життя міщан регулювалось своєю системою юридичних норм. В XIII-XVIII ст. магдебурзьке право поширювалось на території Польщі й Великого князівства Литовського, до яких входили Україна, Білорусь та деякі інші землі майбутньої Російської імперії.

  Магдебурзьке  право було важливою частиною  самоврядування міст. Зазвичай за  ним регулювались такі аспекти  розвитку та управління міст, як промислове виробництво, торгівля, порядок виборів і діяльності  міського самоуправління взагалі. Воно давало міщанам право на вільну торгівлю власність на землю та ін. В містах з Магдебурзьким правом дозволяли будувати ратуші, фабрики, млини , магазини, лотки та організовувати ярмарки. Місто мало право самостійно встановлювати податкові норми. Також місто мало свою скарбницю. За Магдебурзьким правом місто звільнялось від влади воєвод, панів, старост, суддів, намісників та ін. Також за цим правом в містах створювався власний суд. За цим правом жителі міст звільнялися від таких повинностей як служба у війську та ін.

  Обов’язки  міст  перед державою зводились  до мінімуму. Місто виплачувало лише один державний податок та деякі особливі податки (наприклад військовий податок).

  Магдебурзьке право справляло позитивний вплив на всі аспекти розвитку міста, тобто забезпечувало його стабільний соціальний, культурний та економічний розвиток. В підсумку можна сказати, що Магдебурзьке право було основою самоуправління, адже самоуправління було його суттю.  
 

3. САМОВРЯДУВАННЯ МІСТ У ДОРЕФОРМЕННИЙ ПЕРІОД  ( до 1860- хх років)

   Як було сказано вище, місцеве самоврядування, як повноцінне явище суспільного життя та громадянського суспільства зародилося ще в далекій давнині. Воно існувало як громадське самоврядування ще до державно-організаційного суспільства, пройшло ери античного світу, Середніх віків і Нового часу. Починаючи з кінця XVIII ст., І особливо в XIX ст., Місцеве самоврядування стає активним об'єктом теоретичного наукового осмислення, активно використовується при веденні самоуправління. 

   Стан способів управління державою в XV-XVI ст., в тому числі і самоврядування, коливався в залежності від історичних умов та положення станів. Самоуправління було тісно пов’язане з адміністративно-територіальним устроем. У тодішній Російській  імперії закономірністю була соціально-економічна нерівність повітів. Доходило до того, що адміністративні одиниці мали різні найменування: повіт, земля, царство. Поступово повіти розпадаються на складові частини, які, стаючи областями держави, виділяються в особливі управління - волості, створюються також особливі територіальні одиниці - стани, третини, чверті.  

 На  рахунок розвитку самоврядування та його відносин з державомю то можна сказати, що воно й самодержавство розвивалось одночасно і паралельно. 

   Місцеве самоврядування набуло нового значення в період становлення і розвитку Російського централізованого апарату (XV-XVI ст.), коли Іван IV Грозний впроваджував свої реформи, які були викликані обстановкою гострої політичної боротьби, що зумовило створення губних і земських органів, так як "в станах і волостях чінятца розбої та татьби великі, села і села розбивають, тяганина велика ".  

   Правову основу самоврядування визначили губна (30-і рр.. XVI ст.) Та земська (1555-1556 рр..) реформи, які призвели до того, що міське населення долучилося до формування виборних органів місцевого самоврядування (губні і земські хати). Їх створення в значній мірі стало результатом вдосконалення системи суду та розшуку, що після реформи почала долучати до здійснення суду - "добрих" або "« кращих »людей. Білозерська статутна грамота 1488 р., а потім Судебник 1497 р. закріпили цю практику.Також ці документи забороняли посадовим особам місцевої адміністрації (намісникам і волостелям) вершити суд без виборних представників дворянства і верхівки тяглого населення, що було неаби-яким проривом самоврядування втой період.  

   Білозерська статутна грамота забороняла намісникам і їх слугам стягувати мита і деякі податки. Ця функція покладалася на соцьких, яких обирало населення адміністративно-територіальних одиниць - сотень. Білозерська митна грамота 1497 р. свідчила про розвиток міст та самоврядування в них. Для збору мит "краща частина посадского населення і черносошного селянства обирала зі свого середовища улюблених голів і старост".  

   Широке поширення губних органів зафіксувала Псковський літопис 1541 і підтвердив Судебник 1550 р., розмежувавши повноваження намісників і губних хат. У губних грамотах цього часу регламентувалися певні вимоги до кандидатів, що обирається на посаду старост: прожитковий (тобто певна міра спроможності), грамотність і благонадійність. Посадові особи до органів земського самоврядування відповідно до реформи обиралися тільки з "кращих" людей, тобто із середовища дворян, посадского населення і заможних верств черносошного селянства. Пізніше ці норми були закріплені в Соборному уложенні 1649 р. До середини XVI ст. органи губного і земського самоврядування функціонували в більшості міст майбутньої Російськоі імперії.Губні і земські хати були зародковими формами місцевого територіального самоврядування. Характерно формальне схожість з аналогічними процесами в європейських країнах, де "вільні права" містах скаржилися владою монаршої або феодальної. Статутні грамоти в змістовній частині, в основному, збігалися з хартіями вольностей, регламентуючи порядок формування, склад, систему, а також компетенцію окремих органів і посадових осіб, відповідальність останніх у разі невиконання ними своїх обов'язків. Особливістю російського права була більш докладна характеристика поліцейських і судових функцій.  

   На ряду з деякими позитивними  зрушеннями, значної шкоди місцевому самоврядуванню завдала опричнина, введена Іваном Грозним в 1565 р. Це був період дезорганізації управління, знищення самостійності та ініціативи громадян у вирішенні місцевих справ. 

   Новоторговий статут, прийнятий 22 квітня 1667, надав купецтву і торговим людям право обирати зі свого середовища "гостя з товарищи", в компетенцію яких входили зовнішньоторговельні справи. Під страхом покарання вони повинні були стежити за дотриманням законів про торгівлю, оберігати торгових людей від розорення і "дбати" про надходження митних зборів у скарбницю. Вони займалися не тільки організацією торгівлі, але і судом. Одночасно обмежувалася компетенція воєвод - основних посадових осіб царської адміністрації - стосовно торгових людей.  

     Подальше оформлення торгово-ремісничого і промислового населення "країни в самокероване стан зумовили реформи Петра I. У 1699 р. була створена Бурмистерская палата (Ратуша). До її складу увійшли бурмистри, які обиралися посадским населенням, насамперед купецтвом. Палата об'єднала управління посадскими і торговими людьми. На місцях аналогічно створювалися земські хати.  

    Основний порив у розвитку  місцевого самоуправління відбувся  з впровадженням реформи міського самоврядування 1718-1724 рр.. Відповідно доякої були створені магістрати. Магістрати - це органи управління певної суспільної територіальної одиниці - міста. Міське співтовариство було формально визнано суб'єктом місцевого самоврядування. Як загальноміські органи магістрати повинні були займатися пристроєм шкіл, сирітських і гамівних будинків, шпиталів і бірж, благоустроєм міста, оберігати місто від пожеж, пристроювати "гуляк та злиднів, здійснювати державні збори і контролювати сплату мита, розглядати менш значні цивільні і кримінальні справи. У 1734 р. міста отримали реальні можливості домогтися для городян фінансово-економічної самостійності, незалежності від органів державної влади в даній області.  

   Формування станових (перш за все дворянських і міських) органів місцевого самоврядування в другій половині XVIII ст. проходило в обстановці підготовки та обговорення численних проектів державного перебудови. Серед них - "Представлення установ законодавчої, судітельной і наказательной влади в Російській імперії" професора Московського університету С. Є. Десницький (1768). Необхідно відзначити його внесок у розвиток муніципальної теорії: була зроблена спроба визначити функціональне утримання і компетенцію місцевого самоврядування. Серед суб'єктів місцевого самоврядування особлива роль відводилася купцям, міщанам, вільним селянам-власникам, а також представникам університетів і різних корпусів, училищ, науки і мистецтв ".