Рух опору на харківщині в роки ВВВ

Так, у  Нововодолазькому районі вже у 1941 році почалось формування винищувального батальйону, який на випадок окупації повинен був стати партизанським загоном. Партизанські загони завдали значних втрат у Нововодолазькому, Чугуївському, Старосалтівському районах.

Партизанський загін ім. Котовського у вересні 1941 року було перекинуто в Сумську область. Цей загін діяв разом з Путивльським загоном, де командиром був А. Ковпак. Потім він знаходився у складі партизанського з'єднання О. М. Сабурова. З вересня 1941-го по квітень 1943-го цей загін провів 4 рейди по тилу ворога, знищив 9000 гітлерівців, 15 танків, 6 залізничних мостів, 15 ешелонів, електростанцію, 3 заводи з військовим майном. Чисельність загону зросла з 1 до 474 чоловік, багато бійців було відзначено нагородами.

Деякі загони були досить незначними, діяли в  складних умовах  тому об’єднувались  до діючих частин Червоної Армії, то знову  лишалися на окупованій території, перекидалися в інші області, об’єднувалися з  іншими загонами.

Прикладом такого партизанського загону був загін  під керівництвом О. П. Камишана. Цей загін складався з 21 чоловіка, був розділений на 4 групи, кожна з яких отримувала завдання і діяла самостійно. Для вирішення великих операцій загін з’єднувався.

Специфіка діяльності харківських партизан зумовлена  тим, що лінія фронту проходила недалеко від місця партизанських загонів. Діючи разом з частинами Червоної Армії, партизани виконували їх завдання по розвідці розташування військ ворога: переходили лінію фронту, добували язиків.

Найбільш  прославились загони Ізюмський, Барвінківський, які входили до складу 6-ї армії.

Головними формами боротьби партизан були: партизанські рейди по тилах ворога, бойові вилазки, під час яких захоплювались трофеї, знищувались окупанти, провадилася  диверсійна робота за допомогою місцевих патріотів, саботаж заходів окупантів, особливо на сільськогосподарських роботах при збиранні врожаю. Особливо масовою була боротьба за зрив аграрної політики гітлерівців. Окупанти були безсилі подавити саботажні дії населення.

Боротьба з окупантами у м. Харкові

24 жовтня 1941 року німецько – фашистські війська захопили місто Харків. У Харкові почалася боротьба з окупантами. Робота підпільних організацій на Харківщині йшла у виключно складних умовах і була можливою завдяки підтримці населення окупованого міста та області. Її завданням було – не дати змоги загарбникам здійснювати економічну експансію, використовувати транспортний вузол, потенціал промислових підприємств, що залишились.

Уже в  жовтні 1941 року по Харкову пролунала хвиля вибухів. У жовтні-грудні було пошкоджено залізницю, підірвано підготовлений окупантами до пуску один із цехів заводу «Серп і молот», паралізовано діяльність станцій «Харків - Сорвутальна», підірвано Холодногірський міст, який мав велике значення для просування німецьких військ. У місті знищувались будинки і казарми, де знаходились німецькі військові частини та установи. У листопаді 1941 року керованою по радіо міною було знищено будинок № 17 по вулиці Дзержинській, в якому перебував начальник Харківського гарнізону генерал фон Браун – командир 68-ї піхотної дивізії. На площа Руднєва було знищено будинок штабу воєнного командування, де загинули десятки офіцерів вермахту.

Ще до початку окупації території Харківщини розгорнулася велика робота по створенню  підпільних партійних і комсомольських організацій для боротьби з фашистами.

У період окупації на території Харківщини діяли  підпільні обкоми партії та комсомолу, 9 райкомів КП(б)У і 4 райкоми ЛКСМУ, 13 партійних і 14 комсомольських організацій  і груп.

Підпільний  обком КП(б)У очолював І.І. Бакулін. Підпільні організації проводили агітаційно – масову роботу, розповсюджували листівки.Але у червні 1942 року Бакуліна та багатьох активістів було заарештовано. 24 вересня 1942 року Бакулін помер у гестапівських застінках.

Проявом великого патріотизму радянських людей  була всебічна допомога пораненим бійцям та командирам Червоної Армії, що залишилися на окупованій території після важких оборонних дій.

Прикладом мужності була діяльність підпільної організації на чолі з професором А. І.Міщаниновим у 9-й міській лікарні Харкова. За допомогю лікарів П. С. Делевського, М. А. Міщанинової, В.Ф. Нікітінської, В.І. Воротинцева та медсестер професор організував лікування поранених, замаскувавши лікарню під інфекційну. Тут було близько 2000 бійців та командирів Червоної Армії.

Поряд з  ним існував і підпільний обком ЛКСМУ на чолі з О. Зубарєвим та Г. Нікітіною. Ними було встановлено зв’язки з Богодухівським, Дергачівським, Ізюмським підпільними райкомами комсомолу.

Богодухівський  райком комсомолу існував до самого визволення району.

23 січня  1943 року Зубарєв та Нікітіна  були заарештовані. Після допитів  та катувань у ніч на 15 лютого  вони були розстріляні.

Після загибелі членів першого обкому Центральний  комітет ЛКСМУ затвердив новий  Харківський обком у складі: О. Щербак – секретар обкому комсомолу, Ф. Слинько – відповідальний організатор. Але необхідні зв’язки налагоджені не були. 27 листопада 1943 року О. Щербак героїчно загинув у бою з фашистами в Старицькому лісі.

 Партизанські загони під керівництвом О.М. Салова (Ізюмський район), О.А. Камишана (Харківський сільський район), С.О. Либи (Нововодолазький район), І.А. Шепелєва (Вовчанський район) знищили багато бойової техніки і живої сили ворога. успішно діяли партизанські загони в Зміївському, Олексіївському, Краснокутському, Липецькому, Барвінківському, Балаклійському, Печенізькому районах, Боровський підпільний райком КП(б)У під керівництвом П.А. Журавльова, підпільна партійна група Олексіївського району, очолювана В.С. Ульяновим і А.Г. Бузникою. За два роки партизанські загони і диверсійні групи знищили понад 23 тис. фашистських солдатів і офіцерів, розгромили 4 ворожі штаби, висадили в повітря 21 ешелон з військами і технікою ворога, підірвали 24 залізничні і шосейні мости, вивели з ладу 88 паровозів, 777 вагонів, 260 автомашин, захопили багато військового спорядження та боєприпасів. Цим самим партизани внесли значний вклад у справу перемоги над ворогом. Юнаки і дівчата були найбільш масовою верствою населення, яка безвідмовно пішла за радянською владою.

 За 23 місяці боротьби партизанські загони, диверсійні і антифашистські групи Харківської області знищили більш як 23 тис. гітлерівських солдатів, офіцерів та їх прибічників, розгромили 4 штаби ворога, зірвали 21 залізничний ешелон з військовими і технікою ворога, 25 залізничних і шосейних мости, вивели з ладу 88 потягів і 777 вагонів, знищили 260 автомашин. 107 підвід з боєприпасами, захопили 1167 гвинтівок, 102 кулемети, 603 патронів, 94862 гранати і 2380 снарядів (        Харьковщина в годы Великой Отечественной войны. Июнь 1941 – 1943 гг.: Сб. док. и мат. / Под ред. А.В. Тесленко. – Х.: Прапор, 1965.)

 

 

 

5. Збитки, завдані Харкову окупантами

Харків  перебував під окупацією з 24 жовтня 1941 року по 23 серпня 1943 року з місячною перервою у лютому – березні 1943 року.

Під час  воєнних дій і внаслідок окупації Харківщина зазнала великих збитків. Місто та села були перетворені на руїни. Гітлерівці пограбували та зруйнували 500 підприємств союзної, республіканської та місцевої промисловості, електростанції, залізничний транспорт. Було вивезено в Німеччину електротехнічне  обладнання, верстати, трактори, 230 тонн зерна, сотні тисяч голів продуктивної худоби.

Надзвичайна державна комісія по розслідуванню  злочинів німецько–фашистських окупантів  визначила загальний збиток наукових і культурно-освітніх закладів на Харківщині в розмірі 1,5 мільярда карбованців. Було пограбовано і знищено 1500 шкіл, 475 масових бібліотек (в тому числі і одну з найбагатших бібліотек України – імені В. К. Короленка), 37 вищих учбових закладів, 46 науково – дослідних інститутів, 14 театрів, 9 музеїв. Була пограбована Харківська картинна галерея, з якої вивезено 96 картин українських, 185 картин західноєвропейських авторів, 12 гравюр та багато інших цінностей.

Харків’яни  не скорилися уготованій їм долі. Вони не втратили людське обличчя. Довоєнна чисельність населення Харкова  була поновлена за 15 років, лише наприкінці 50-х років.

 

 

6. Висновок

Велика Вітчизняна війна - епохальна  подія в житті України на довгому  шляху відродження української  державності. Перемога народів Радянського  Союзу у війні відвернула перетворення території України в колонію  Німеччини. З того дня минуло більше 65 років, коли відлунали переможні салюти війни. Великі втрати поніс наш народ. Лише за визволення Харківщини загинуло тисячі бійців, офіцерів, партизан і підпільників. Але час не владний стерти з пам’яті народній подвиги радянських людей, які відстояли честь, свободу i незалежність своєї Батьківщини, врятували людство від фашистської чуми.

Не можна не пишатися рухом Опору. Антифашистський рух, відраза до фашизму, несприйняття націонал-соціалізму були притаманні переважаючій більшості  всього українського народу, який в  цілому, боровся проти німецько-фашистської  окупації, хоч у Харкові, як і в  інших регіонах України, ця боротьба мала свої особливості.

Тисячі мешканців області, ризикуючи  власним життям, надавали допомогу пораненим червоноармійцям, що опинились  на окупованій ворогом території. Місцеві  жителі лікували, переховували бійців і офіцерів Червоної армії, ділилися з ними часто останнім шматком хліба.

Тож рух опору на Харківщині в  роки Великої Вітчизняної війни  зіграв дуже важливу роль у визволенні міста Харкова та області. 

7. Список використаної літератури та джерел

•      Харківщинознавство:навч. пос. для загальноосвітніх навч. закладів /за ред. Л. Д. Покроєвої. – Харків: Гімназія, 2004.

• .        Семененко В. Більшовицький партизанський рух на Харківщині (1941 – 1943 рр.) // Зб. Харк. іст.-філол. т-ва. Нов. сер. – Х., 1995. – Т. 4.
• .        Семененко О. Харків, Харків… - Харків – Нью-Йорк, 1992.
• .        Седов Н.А. Под страхом смертной казни // В боях за Харьковщину. – Х., 1963.

 

• .        Скоробогатов А.В. Харківське самоврядування в 1941 – 1943 рр. // Березіль. 1996. – № 7– 10.
• .        Советский Союз в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945. – М.: Наука, 1978.

 

• .        СССР в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.: (Крат. хроника). – М.: Воениздат, 1964.

 

• Тронько П. Бессмертие подвига. – К.: Молодь, 1985.

 

• Чайковський А.С. Невідома війна (Партизанський рух в Україні 1041 – 1944 рр. мовою документів, очима історика). – К., 1994.
• .        Харьковщина в годы Великой Отечественной войны. Июнь 1941 – 1943 гг.: Сб. док. и мат. / Под ред. А.В. Тесленко. – Х.: Прапор, 1965.