Автор: Пользователь скрыл имя, 03 Ноября 2011 в 16:58, доклад
Перша половина XVII ст. відзначалася зростанням мануфактур, особливо ткацьких. Основна маса їх знаходилась у сільській місцевості й не мала цехових регламентацій. Ткацькі верстати розміщалися в будинках дрібних землевласників. У визначений час до їхніх садиб приходив покупець, який, даючи сировину, робив замовлення й за платню забирав готову продукцію. Така форма мануфактури, як уже згадувалося, називається розпорошеною.
Отже, протекторат Кромвеля виявився військово-релігійною диктатурою. Ця диктатура трималася на авторитеті сили, пуританських уявленнях про життя та успіхах Кромвеля у зовнішній політиці.
Так, англійська армія оволоділа містом Дюнкерком у Бельгії, що знаходилася під владою Іспанії. Англійський флот захопив острів Ямайку і розгромив іспанський флот біля Канарських островів, відкривши дорогу англійській торгівлі в Карибському і Середземному морях. “Ключі від континенту, — казали про Кромвеля, — висять у нього на поясі”.
6. Реставрація Стюартів
У 1658 р. Кромвель помер, залишивши своїм наступником сина Річарда. Проте останній не зумів довго протриматися при владі. На відміну від батька, він не мав ані політичного, ані воєнного обдаровання, а головне — підтримки армії та парламенту. Він швидко перетворився на маріонетку генералітету і, зрештою, змушений був відмовитися від звання протектора. За цим сталася неодноразова зміна урядів.
Торгово-промислові та аристократичні верстви, занепокоєні можливими виступами населення, вирішили запросити сина страченого короля — Карла ІІ. Командувач англійських військ у Шотландії генерал Монк, дійшовши згоди з Карлом ІІ, який жив у Голландії, запросив його на престол. У 1660 р. в Англії було здійснено політичну реставрацію — відновлено правління династії Стюартів.
Карл ІІ був вродливим, здібним і тямущим, але віддавав перевагу розвагам і насолодам. Королівську владу розглядав як абсолютну.
Насамперед король наказав вчинити прилюдну розправу над убивцями батька. Останки О. Кромвеля було викопано з могили, спалено, попіл заряджено в гармату і вистрілено. Було відновлено правління англіканської церкви, незначну частку земель повернуто колишнім власникам. Проте правити країною, як раніше, вже було неможливо. Парламент, у якому засідали представники буржуазії та нового дворянства, суворо стояв на охороні своїх прав, установивши жосткий контроль над фінансами, діяльністю міністрів. Будь-який член парламенту, що визнавав за королем право милувати міністрів, оголошувався зрадником і порушником прав і привілеїв парламенту.
Цікаво знати
Утворення політичних партій. Парламент суворо стежив за тим, щоб король не видавав будь-яких законодавчих актів. Скоро в парламенті утворилися дві політичні партії: торі та віги. Торі відзначалися прихильністю до королівської влади, обстоювали непорушність королівських прав, існуючих порядків. Віги в усіх суперечках захищали парламент і виступали за реформи економіки, державного устрою, церкви.Обидві партії брали активну участь у боротьбі парламенту проти короля. Особливо ця боротьба загострилася 1679 р., коли парламентська опозиція (віги) стала вимагати позбавлення прав на престол молодшого брата короля герцога йоркського, оскільки той був католиком. Проте Карл ІІ не пішов на поступки опозиції та розпустив парламент. Лідера опозиції було страчено. Незважаючи на такі рішучі дії, король не зміг установити абсолютної влади і зламати опір парламенту.
7. Яків ІІ. Декларація про віротерпимість У лютому 1685 р. Карл ІІ помер. Новим королем став Яків ІІ. Він продовжив політику свого попередника щодо відновлення абсолютної влади. Підтримку в боротьбі проти парламенту він сподівався знайти за кордоном, зокрема у французького короля Людовіка XIV. Будучи фанатичним католиком, він призначав своїх одновірців на державні посади після прийняття Декларації про віротерпимість, розпустив парламент і став правити одноосібно. Обурювала англійців і профранцузька зовнішня політика короля.
Через таку політику короля в опозиції опинились як торі, так і віги. Вони об'єднались у боротьбі за законодавчі права парламенту. Парламентарі таємно запросили на англійський престол правителя Голландії Вільгельма Оранського.
8. Славна революціяВосени 1688 р. Вільгельм висадився на англійському узбережжі та рушив зі своєю армією до Лондона. Народ зустрічав його з радістю. Яків утік до Франції. Так в Англії відбувся двірцевий переворот, що дістав назву “славної революції”. Вона завершила тривалу боротьбу парламенту і короля. В Англії встановилася парламентська монархія.
Під час вступу на престол парламентарі вручили Вільгельму ІІІ Декларацію прав (Білль про права), в якій було викладено права та обов'язки законодавчої (парламенту) та виконавчої (короля та його міністрів) влади. Декларація забороняла королю видавати закони, збирати податки з народу, скликати армію без згоди на те парламенту. В ній підкреслювалося, що народ має право усунути негідного короля і на його місце посадити іншого, а також змінити порядок престолонаслідування.
У
період правління Вільгельма ІІІ було
закладено основоположні принципи існування
англійської політичної системи. Депутати
парламенту переобиралися через три роки.
Король формував уряд із представників
тієї партії, яка мала більшість у парламенті.
Отже, король став правити державою через
парламент. Змагання за владу партій заклали
основу двопартійної системи в Англії.
9. Значення й наслідки революції
Англійська революція стала однією з найвизначніших подій в історії людства XVII ст. Вона справила значний вплив не лише на розвиток Англії, а й на процес становлення всієї європейської цивілізації нового часу.
Англійська революція складалася з двох окремих революцій. Внаслідок першої революції, яку історики називають пуританською, було покладено край правлінню Карла І, що правив Англією фактично як абсолютний монарх. Англію було проголошено республікою, в якій вирішальну роль протягом усього її існування відігравав Олівер Кромвель. У країні фактично було встановлено диктатуру, що спиралася на суворі пуританські ідеали. Після смерті О. Кромвеля англійці побажали відновити монархію, і на престолі опинився син страченого короля Карл ІІ Стюарт.
Друга революція, яка дістала назву славної, відбулася мирно, без пролиття крові. Бажання короля Якова ІІ відновити абсолютизм і католицизм в Англії підштовхнули англійців до пошуків нового короля. Їхній вибір зупинився на Вільгельмі Оранському — знаному в усій Європі палкому захисникові протестантських ідеалів. Парламент проголосив Вільгельма Оранського новим королем Англії та прийняв славнозвісну Декларацію прав (Білль про права). Цей документ став одним із найважливіших для формування нової європейської цивілізації. З нього почалася ера свободи, як уважають європейські історики. Наступний крок на цьому шляху було зроблено ще через кілька місяців, коли парламент прийняв Акт про віротерпимість, який встановлював, на додачу до політичної, релігійну свободу.
Історичне значення революції полягає в тому, що внаслідок неї в Англії встановився новий економічний і суспільно-політичний лад. В економічній сфері було знищено все те, що заважало розвиткові ринкових відносин і товарного виробництва. Після революції розпочався промисловий переворот, внаслідок якого Англія перетворилася на одну з найрозвиненіших країн світу. Її стали називати “майстернею світу”. Промислова перевага над іншими країнами дозволила Англії перебрати першість і в торгівлі. Англійці опанували морські торговельні шляхи, створили могутню імперію з величезними колоніальними володіннями.
У політичному житті утвердилася конституційна монархія, в якій влада короля обмежувалася парламентом, що відображав інтереси різних верств англійського суспільства.
Величезним було й міжнародне значення англійської революції. Вона справила вплив на розвиток різних народів і континентів. Під впливом її ідеалів розпочалася боротьба північноамериканських колоній, яка привела до утворення США.
Політичні ідеали англійської революції стали взірцем для інших країн Європи: спираючись на ці ідеали, вони почали створювати політичні програми для власних революцій.
Роль,
яку відіграла
англійська революція
XVII ст. в розвиткові Європи
і всього світу, дає
привід розглядати її
як подію не тільки англійської,
а й всесвітньої історії.
Документи. Факти. Коментарі
а) Із звинувачувального акта проти короля Англії Карла І
Названий Карл Стюарт, зробившись королем Англії, у такий спосіб перебрав відповідальний обов'язок керувати країною у згоді з її законами, а не будь-яким іншим чином; із огляду на це він повинен був використовувати владу, яку отримав, для користі й добробуту свого народу і для охорони його прав і свобод. Одначе, внаслідок злочинних намірів установити й тримати в своїх руках необмежену тиранічну владу для управління країною, знищити права й свободи народу, знищити і зробити непотрібними всі основи цих прав... названий Карл Стюарт оголосив зрадницьку й злочинну війну проти чинного парламенту і народу... Названий Карл Стюарт був натхненником і причиною того, що було вбито тисячі вільних людей нашого народу в багатьох місцях нашої країни внаслідок вторгнень інших держав. Всі злочинні плани і дії названого Карла Стюарта провадилися для здійснення його особистих інтересів.
Зі сказаного вище випливає, що названий Карл Стюарт був і є натхненником, автором і продовжувачем жорстоких і кривавих війн; і тому він є винуватцем усіх зрад, убивств, грабунків, пожеж, збитків і нещасть нашого народу, що були здійснені під час названих вище війн та були спричинені ними.
б) Відповідь Карла І на висунуті звинувачення
Не може бути судових справ проти будь-якої людини інакше, ніж на основі Божих і суспільних законів країни, в якій він живе. Я переконаний, що цей процес не може бути виправданий Божими законами, або навпаки, підкорення королю дуже ясно визначається Старим і Новим Заповітом... Що стосується законів нашої країни, то я переконаний, що жоден учений юрист не буде твердити, що може бути висунуто звинувачення королю, бо такі звинувачення можуть іти лише від його імені, а один із принципів права каже, що король не може бути неправим... Навіть припускаючи, хоч і не погоджуючись із тим, що народ Англії уповноважив вас на ту владу, на яку ви претендуєте, я не бачу нічого, що ви могли б навести на доказ цього. Тому що, безперечно, ви ніколи не ставили такого запитання навіть десятій частині цього королівства. Ви явно чините несправедливість стосовно до навіть найбіднішого селянина, якщо не питаєте його згоди на це...