Роль жінки в історичному розвитку країни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………..………...3 «Роксолана» в історіографії та джерелах ……………………………………...6

РОЗДІЛ ІІ .  Походження та «султанська доля невільниці»……………........8

2.1. Походження Роксолани……………………..……………………….….....8

2.2.Набіги Кримських-татар на землі тогочасної України……………….…9

2.3. Полон  (Анастасії)  Лісовської ……………………………………………10

Розділ IIІ. Дружина халіфа і володаря трьох частин світу Сулеймана Вликого ……………………………………………………………………………………12

3.1.Падишах Сулейман Кануні  Великий …………..…………………….…. 12

3.2. Наложниця в гаремі  ………………………………………………………14

3.4. Дружина халіфа й  намісника Аллаха, володаря трьох  частин світу Сулеймана Кануні  Великого.

Розділ IV. Політична кар’єра «української бранки»………………………....16

4.1. Політична кар’єра  Роксолани……………………………………………..16

4.2.Роксолани в долі України…………………………………………………17

Висновки ………………………………………………………………………..20

Література…………………………………………………….. ……….………22

Тези до роботи…………………………………………………………………..24

Додатки………………………………..………………………………………….25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

           У роботі проаналізовано процеси формування жіночого символізму в сучасній історії України. В якості об’єкту дослідження були обрані стратегії створення образу ідеальної жінки – історичної та літературної героїні Роксолани.

          Актуальність теми зумовлена також посиленням ролі жінки у політиці, як активного суб’єкта в управлінні державою на рівні з чоловіками.

Досліджені матеріали  дозволили зробити висновок про  особливості прочитання міфу Роксолани  за радянських часів та за часів  незалежності, та визначити, що ж усоблює героїня, які ж символічні образи розкриває в історії сучасної України?

          Метою даної роботи є спроба  показати що ж усоблює героїня, які ж символічні образи розкриває в історії сучасної України?

          Хронологічні межі роботи охоплюють період правління Сулеймана великого ( 1520-1566рр)

           Методами цього дослідження є : аналіз-певних документів, порівняння земель України та узагальнення значення в історії даного об’єкту.

           Особливістю жіночого історичного символізму став факт використання образу для ствердження національних ідей.

Можливо, людство загалом  не дуже добре засвоює уроки історії, але влада, еліта вже багато сторіч успішно складає іспити з використання і маніпулювання символами, в  тому числі і гендерно агресивними  або гендерно навантаженими.

         Історія України як держави і українців як нації є трагічною. Десятиріччя незалежності, пов’язане з руйнуванням міфу «Україна годує весь Союз», із невдачами в економічній реформі, з політичними скандалами продемонструвало важливість символічних стратегій, що могли б консолідувати суспільство, визначивши не тільки обрії майбутнього, але і широкомасштабне позиціонування України, українського характеру, української долі в минулому.

     Культ Роксолани створювався в Україні протягом багатьох десятиріч. У радянське життя як повномасштабний міф він увійшов у 1980 році за допомогою однойменного романа Павла Загребельного. (Роман зберіг позиції бестселера і в новому тисячолітті). Знекровлена арештами і переслідуванням, до початку 80-х національна інтелігенція не мала ані легальних можливостей, ані пасіонарних лідерів, щоб очолити або хоч би продовжити боротьбу за збереження нації, мови, історичної правди на державному рівні. У таких умовах поява роману П. Загребельного, виявилася реальною можливістю суспільного прочитання трагічної історії українського народу. Національні очікування виявилися тим акцентованим, маніфестованим контекстом, в якому і була сприйнята жіноча символіка Роксолани. Доля Анастасії Лісовської була прочитана як доля українського народу – здатного вистояти, зберегти дух, але не батьківщину. Страждання Роксолани як страждання України – саме цей проект був виявлений між рядками роману Павла Загребельного.

Символіка жіночого цілком обґрунтовано виявилася залученою  до орбіти нового державного символізму, особливо тих стратегій, що були звернені в минуле.

          Можливо, «спотвореність і ненадійність» репрезентації нації як жінки в міфі Роксолани призвела до нового перепрочитання цього символу в перше десятиріччя української незалежності. Не секрет, що держави, які довгий час знаходилися в колоніальному положенні, отримуючи нарешті свободу і право на історію, вдаються до створення історичного міфу, міфу пафосного, героїчного, національного. Процес «міфотворення» охопив весь спектр гуманітарного знання і, насамперед, торкнувся історичної і філологічної науки.

         В умовах виразно відчутної необхідності в національних героях, українські історики, літератори, кінематографісти звернулися до проектів, пов’язаних із формуванням і відтворенням особистісних рис і української ментальності, вираженої в діях тих або інших історичних персонажів. Логіка нового державного символізму, за ідеєю, повинна була привести в дію механізм актуалізації, в тому числі і тих рис і подробиць біографії Роксолани, що в радянський час залишалися в тіні. Проект нового державного символізму тільки виграв би від введення в суспільну свідомість позицій, пов’язаних із політичною і реформаторською діяльністю однієї з улюблених українських героїнь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. «Роксолана» в історіографії та джерелах  

        Уявлення про те, якого була Роксоляна, у масовій свідомості складаються винятково на основі легенд та художніх творів, що не відображають справжні, тобто історичні реалії. Фактично єдиними першоджерелами залишаються повідомлення тогочасних послів у Стамбулі, передусім венеціанських. Серед наших дослідників найбільше попрацював у цій царині видатний український тюрколог і сходознавець Агатангел Кримський, котрий у 1924 році видав книгу «Історія Туреччини».

         Щодо художніх творів, то в них творча уява автора, м’яко кажучи, значно переважає над документальною базою.

          Дві історичні загадки — польського поета-історика Самуїла Твар-довського та графа Станіслава Ржевульського — підтверджують, що Роксоляна народилася і виросла в сім’ї рогатинського священика. Яке її хрещене ім’я та прізвище — не знаємо. За словами сучасників, зокрема європейських послів до Стамбула, у Туреччині бранку з Русі звали Гасекі Хуррем — Весела Султанша, або Росса, Руса, Роса. Тогочасний німецький дипломат Бузбек та італійський історик першої половини XVI століття Л. Джовіо називали її Роксоляною. Це ім’я походить від давнього античного міста Роксоляни, яке існувало з VI століття до нашої ери до III століття нашої ери на березі Дністровського лиману (територія сучасного Овідопольського району Одещини). У середні віки «роксолянами» в Європі називали жителів українських, а потім переважно західноукраїнських земель. Настею Лісовською рогатинську попівну нарекли письменники. Це домисел, що не спирається на жодне достовірне джерело.

          Юна Роксоляна повторила гірку долю своїх земляків. Опільське місто Рогатин на той час не було населено такими мурами, які могли б захистити його мешканців від нападу орди. Зв’язаних бранців із Прикарпаття зазвичай вели Волоським шляхом через васальну Молдавію у Кримське ханство, на найбільшій невольницькій базар у місті Кафа. Звідти гаремами живий товар — гарних молодих полонянок — переправляли у Стамбул і за великі суми золотих дукатів продавали в гареми тамтешніх високопоставлених чиновників.

        Таким «етапом» у столицю Османської імперії, напевне, потрапила й Роксоляна. Не відомо, за яких обставин вона стала перед очі Сулеймана — одного з наймогутніших тогочасних повелителів світу — освіченого, грізного і, як описує молдавський історик Йорга, гарного, з орлиним носом, довгою шиєю, тонкою бородою, меланхолічним поглядом. Вихований у дусі східних культур, арабської і перської філософії та літератури, султан, крім східних мов, знав пце й слов’янські.

        Серед науковців немає єдиної думки з приводу того, яке з дев’яти нині відомих портретних зображень Роксоляни є документальним, бо кілька з них — апокрифічні, тобто уявні. Отже, ми не можемо тепер однозначно скласти більш-менш достовірне враження про її зовнішність. Академік Агатангел Кримський свого часу справедливо зауважив, що Роксоляна не належала до традиційного типу азійських красунь, у яких повинні бути жагучі очі, наче чорні оливи, пожадливі вуста, палючі високі груди та розкішно огрядна постать!

 

          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Там в долині огні горять,  
Там татаре полон ділять...  
Один полон з жіночками,  
Другий полон з дівочками...

 

 

РОЗДІЛ ІІ .  Походження та «султанська доля невільниці»

2.1 Походження Роксолани

           Про походження майбутньої Султанші зосталося мало відомостей , але  достеменно відомо те , що вона була родом з України.

Анастасія (польська версія Олександра) Гаврилівна Лісовські народилася 1506 в містечку Рогатині, що знаходиться  на западні й  Україні в X√I  столітті ці землі належали Річ Посполитій.

           У малому віці Настя втратила матір під час одного з набігів Татар. Щоб спасти свою дитину вона її вкинула до худоби в хлів. Повернувшись додому батько Насті знайшов тільки дочку. Але мати не змогла уберегти від тої  самої долі , що спіткала її своє єдине дитя. За одною з версій її взяли в полон в 15-річному віці тобто у 1522 році , а за іншою це сталося коли дівчині тільки 10 років тобто 1512. Якщо вірити другому джерелу то 5років вона навчалася в школі для невільниць де й прийняла Мусульманство.

          Раз за разом доля до малолітньої Настуні поверталася спиною. Спочатку полон матері тоді її самої. Але цю долю не вона одна несла ,а й багато інших молодих людей , що потрапили до Кримського полону . Просто на її прикладі мені легше показати гірку долю Українського народу , його поневіряння по світу, і іншу сторону , кращу сторону , її внесок в зовнішні відносини України та Османської імперії . Про її походження по нині достеменно не відомо , за основне джерело , про неї ,прийнято вважати архівні документи правління Сулеймана Великого. Де вказувалося її походження та життя до полону.

Отже  походження Роксолани  було поділено на дві версій Польську та Українську. В цій роботі ми використовуватимемо  версію Станіслава Ржевульського. Бо в  ній чітко зазначено походження та родовід Майбутньої султанші.

 

      2.2. Набіги Кримських-татар на землі тогочасної України

 Середина XIV ст. стала початком розпаду Золотої Орди. Нескінченні чвари та суперечки суттєво ослабили центральну владу, посилили відцентрові тенденції в Орді, що спричинило відокремлення 1449 р. від Золотої Орди кримських татар і утворення ними своєї держави - Кримського ханства з правлячою династією Гіреїдів.

Новостворена кримсько-татарська  державність була слабкою і в політичному і в економічному плані. Достатньо сказати, що навіть на початку ХVI ст. кримські татари не знали осілого землеробства і вели кочовий спосіб життя Вирішували свої внутрішні проблеми кримські хани шляхом зовнішньої експансії. Маючи у своєму розпорядженні численну армію (на початку XVI ст. вона налічувала 100 тис. озброєних вершників), Кримське ханство робило постійні набіги на сусідні землі. Зухвалим грабункам сприяло і те, що з 1475 р. ханство стало васалом Турецької імперії й завжди відчувало її підтримку.

Українські землі були одним з основних об'єктів татарських набігів. Насамперед це зумовлено розташуванням Кримського ханства, яке було своєрідним плацдармом для розгортання експансії у глиб українських та російських земель. Крім того, польсько-литовська держава, у складі якої перебували тоді українські території, була не в змозі надійно захистити свої південні кордони. Прикордонні фортифікаційні споруди були в запустінні, гарнізони укріплених замків слабкі, наймане військо налічувало лише 4 тис. осіб і не могло ефективно протидіяти мобільній та численній татарській кінноті. У 1448 р. підтримуючи претендента на титул Великого литовського князя Михайла, татари Великої Орди вперше вторглися на землі Поділля. Засновник Кримського ханства Хаджи-Гірей певний час був союзником Литви і тому не прагнув агресії на литовські володіння, до складу яких входили й українські землі, але це зовсім не заважало його суперникам у боротьбі за владу час від часу робити набіги на Галичину, Волинь та Поділля. На початку 80-х років XV ст. татарська експансія розширюється і набуває рис систематичності. Причиною цього став розрив Менглі-Гіреєм, сином і спадкоємцем Хаджи-Гірея, союзу з литовським князем, що фактично відкрило всі шлюзи для грабіжницьких нападів татар на українські землі. Вже 1482 р. кримський хан спустошив та пограбував Київ. Татарська агресія принесла з собою величезні руйнації, пожежі, пограбування, вбивства, захоплення місцевого населення в полон з метою продажу в рабство. Оскільки вона здійснювалась цілеспрямовано і регулярно (від 1450 до 1556 року татари зробили 86 великих грабіжницьких походів на українські землі), виникла серйозна загроза не тільки суспільному життю, а й самому існуванню українського народу.