Роль козацтва в розвитку української культури

«Митці-реалісти, — зазначав видатний німецький драматург Бертольт Брехт, — наголошують суттєве, «земне», типове у глибокому розумінні». Типовість  реалістичного образу полягає в  тому, що письменник, з одного боку, вдається до широкого узагальнення, а  з іншого — до зображення конкретного, індивідуального. В. Бєлінський, який одним з перших теоретиків реалізму висунув тезу про типи й типовість, зауважує, що в типі полягає торжество орга­нічного злиття двох крайностей — загального і особливого. Сутність типу, за афористичним висловом Бєлінського, «зобразити всіх в одному» . Лев Толстой, який стверджував, що «справа митця — схопити типове», радив: «Потрібно спостерігати багато однорідних людей, щоб створити один певний тип».

Взагалі, слід зауважити, що митці-реалісти приділяють спостереженню  величезну увагу. Так, Бальзак писав, що «геній спостереження — це майже  весь людський геній». Щоб правдиво й типово відобразити життя, необхідно  ретельно вивчати його. Однак одного спостереження замало: воно не створює  типовий характер. «Якщо писати з  натури одну якусь людину, то це вийде  зовсім не типово — вийде дещо поодиноке, виняткове й нецікаве, — зазначав Лев Толстой. — А треба якраз  узяти в когось його головне, характерні риси й доповнити характерними рисами інших людей, яких спостерігав». Реальність художнього типового образу виникає  тільки тоді, коли зображуване явище  здобуває своє місце в загальній  картині світу. Реаліст покликаний заглиблюватися в суть самого явища, осмислюючи його. Бальзак справедливо  зазначав: «Щоб перевести подію з  життя в літературу, письменник повинен  показати всі його корені». Головним же в реалістичній типізації завжди залишається гармонійне сполучення абстрактного, загального з конкретним, індивідуальним. Про два ці необхідні  елементи типового образу слушно писав  В. Короленко. Сторона «загальна» полягає  для письменника в тому, щоб  «добре знати, так би мовити, безпосередньо  ту категорію явищ, яку бажаєте  описати, щоб риси її склалися в типовий  образ...»; сторона ж «індивідуальна»  — в тому, що «потрібно відмінно „уявити" собі цей тип, щоб надати йому значення та наочності індивідума».

Типові характери діють  у творах реалістичного напряму  не в уявному чи абстрактному світі  мрій, фантазій або міфів, а в конкретно-історичних умовах. Герої реалізму завжди зображаються на тлі доби, і в кожному творі  проступає обличчя історії. Історичні  обставини, в яких живе й діє герой, впливають на нього, мотивуючи певні  його вчинки. Як наголошував Б. Брехт, «митці-реалісти відображають суперечність у людях та їхніх взаєминах  і відображають умови, за яких такі суперечності розвиваються». Ці умови, що традиційно іменувалися «типовими  обставинами» (за виразом Енгельса) ніде у світовій літературі не зображалися  так рельєфно, як у реалізмі. Вони зумовлюють інші важливі риси реалізму — соціальність та історичність.

Обидва ці принципи існують  в реалістичному напрямі нероздільно. М. Зельдович дає їм визначення. Принцип  соціальності, за висловом ученого, «означає пояснювання людини, її поведінки, психології, взаємин з іншими людьми об'єктивними  соціально-історичними умовами». Принцип  історичності полягає «в ідеї історичної закономірності, в усвідомленні історії  як процесу якісних змін, що визначає національно-історичну своєрідність кожного її етапу в кожній країні». Принципи соціальності та історичності обстоювалися багатьма представниками реалістичного напряму. Бальзак, наприклад, пов'язував соціальність із реалістичною правдивістю. Видатний французький  письменник прагнув до зображення «суспільної  людини в найчисленніших її проявах». Бальзак вважав, що правдивість полягає  в тому, щоб знайти «соціальний  рушій» подій і характерів. Завдання митця, за словами автора «Людської  комедії», — «вивчити основи або  одну спільну основу цих соціальних явищ, схопити прихований смисл величезного  стовпища типів, пристрастей і подій». Обстоює Бальзак також історичність літератури. «Самим істориком, — писав  він, — мало бути французьке суспільство, мені залишилося лише бути його секретарем». Розгортання дії на тлі суспільно-історичних подій та конфліктів характерне й  для українських реалістів —  Т. Шевченка та Панаса Мирного, І. Франка та М. Коцюбинського, І. Нечуя-Ле-вицького та М. Старицького.

  Втім, соціальний детермінізм у деяких творах реалістичного напряму є перебільшеним. Певні реалістичні герої, подібно до натуралістичних, занадто міцно пов'язані із середовищем, яке «заїдає» їх. Це нерідко піддавалося критиці з боку самих реалістів, зокрема Ф. Достоєвського, а також — з боку представників інших літературних напрямів. Так, один з найвизначніших авангардистів XX століття, «абсурдист» Семюел Беккет писав про те, що письменники-реалісти «пригнічені соціальною пам'яттю»; вони неспроможні збагнути «абсурду людського життя», який не піддається вузькосоціальному тлумаченню. Багато митців не приймали реалістичної «злободенності», «однобічності», «метафізич-ності». Наприклад, інший видатний представник «театру абсурду» Ежен Іонеско вважав, що реалізм «звужує, зне­барвлює, деформує» реальність, зображує людину «в перспективі зменшеній та відчуженій». Реалізм, на думку Е. Іонес­ко, «відчужує людину від її глибин». Але здебільшого Іонеско виступає проти «ідеологічності» реалістичної літератури, проти того, що «реалістичний автор покладає перед собою завдання щось довести, завербувати... глядачів, читачів... від імені ідеології». Тепер також можна погодитися з тим, що ідеологічність, точніше — заідеологізованість реалізму, особливо «соціалістичного», а також надмірна соціальність, що часом перетворюється на антихудожню політи-зованість і ефемерність, є негативними рисами напряму.

  Багато видатних реалістів подарувало світові XX століття. Твори французів А. Франса та Р. Роллана, Ф. Моріака та Веркора, англійців Дж. Ґолсуорсі та Г. Веллса, Б. Шоу та Г. Ґріна, німецьких письменників Л. Фейхтвангера та братів Т. і Г. Маннів, Е. М. Ремарка та Г. Бьолля, американських митців Т. Драйзера та Е. Гемінгвея, В. Фолкнера та Дж. Стейнбека, росіян І. Буніна та О. Купріна, М. Булгакова і А. Платонова назавжди ввійшли до скарбниці світової літератури. Свій доробок у реалізм нашого століття внесли українські автори: С. Васильченко і О. Кобилянська, О. Гончар і П. Загребельний, О. Довженко і М. Стельмах, В. Винниченко і М. Хвильовий, В. Дрозд і Є. Гуцало.

  Особливістю реалістичної літератури XX століття є її відкритість. Реалізм XX століття, на відміну від реалізму XIX століття, не протистоїть іншим літературним напрямам, а взаємодіє з ними. Як правило, в найкращих творах нинішнього сторіччя співіснують і взаємопроникають елементи реалізму й модернізму, так що буває досить важко провести чіткі межі між ними. Зокрема, «стовпи» модерністської літератури Франц Кафка й Марсель Пруст деякими дослідниками зараховуються до реалістів, а творчість Вільяма Фолкнера, Ернеста Гемінгвея, Томаса Манна, Миколи Куліша («традиційних» реалістів) розглядається подекуди як модерністська. Своєрідним «прикордонням» реалізму й модернізму є творчий доробок Г. Гессе та В. Набокова, Т. Вільямса та Е. Олбі, А. Мердок та В. Ґолдінґа, Б. Брехта та Ґ. Ґарсіа Маркеса. Реалісти XX століття охоче використовують модерністські прийоми (монтаж, «потік свідомості», асоціативність), широко користуються умовними засобами (гротеск, парабола, фантастика, алегорія) та вдаються до міфологічних образів (Т. Манн, Дж. Апдайк, М. Булгаков). Творча взаємодія реалістичних і «нереалістичних» елементів та форм — одна з головних ознак літературного розвитку XX століття.

Список використаної літератури

1.  Реалізм в літературі, Вікоренко Н. М., викладача світової літератури Сш. №2 , м. Херсон.
2. Урок на тему : Видатна доба реалізму світової літератури, Колісніченко В. Д.,  викладача світової літератури Сш. №2 ,м. Калуш.
3. Зарубежная литература: Х1Х век. Романтизм. Критический реализм. Хрестоматия.- М.: Просвещение, 2009.- 639с.
4. Яковлев Александр Николаевич Реа лизм - земля перестройки.- М.: Изд-во полит. лит-ры,2008.- 544с.
5. Зарубежная литература: Х1Х век. Романтизм. Критический реализм. Хрестоматия.- М.: Просвещение, 2009.- 639с.
6. Болгаров Михаил Владимирович Русская и зарубежная литература в кроссвордах и заданиях .6 класс.- Харьков: Изд. группа "Основа", 2005.- 96с.
7. Зарубежная повесть.- М.: Прогресс, 2005.- 944с.