Реформаторські сили в КПРС на початку 80-х років. Історична роль Юрія Андропова.

Андропов в офіційних промовах стверджував, що дисиденти в СРСР є породженням не радянського образу життя, а наслідком діяльності західних спецслужб, які використовують звичайних для будь-якої країни відприсків. Але він розумів, що був ще один реальний і найголовніший виток супротиву - глобальні політичні недоліки радянського устрою і великі прорахунки у зовнішній і внутрішній політиці, спроба реабілітації Сталіна.

          Взагалі слід зазначити, що для характеристики Андропова не доречні поняття «ліберальний», «проґресивний». Таким він був представлений лише в уяві західних політичних діячів. У кращому випадку є підстави говорити, та й то з величезними натяжками, про відносну недогматичність .

У діяльності Ю. Андропова досить вагоме місце займав кадровий аспект. Зі старої гвардії в Політбюро нового Генсека  активно підтримували Устинов та Громико. Але вони контролювали зовнішньополітичний блок. Отже, необхідно було домовлятися з Черненком, який успадкував від Брежнєва якщо не владу, то лідерство у брежнєвському клані, й був потрібний як досвідчений апаратник.

Уже на першому листопадовому Пленумі 1982 р. зі складу Політбюро було виведено А. Кириленка, введено генерала КДБ  Г. Алієва. Секретарем ЦК було обрано Миколу Рижкова, оперативно було змінено керівництво  МВС і КДБ СРСР: знято М. Щелокова, а В. Федорчук з посади Голови КДБ  перейшов на перше місце в ієрархії МВС. Шефом КДБ став Чебриков. Підкреслимо, що це лише найголовніші з кадрових перестановок, здійснених Андроповим. Більше того, після смерті Л. Брежнєва Андроповим було замінено 23 % членів ЦК КПРС. Проте новий Генсек не збирався змінювати ідеологічні засади партійнодержавного життя, архітектором яких він був  останні 20 – 30 років. Стало зрозумілим, що він не має чіткої соціальної програми. Внутрішня політика провадилася  Андроповим на ґрунті інтуїції, а тому не відзначалася послідовністю та чіткістю. Таким чином, зосередивши у власних руках практично всі напрямки партійної та державної політики, Андропов мав намір мобілізувати всі ресурси і можливості держави, що були у нього в наявності для запобігання кризі, яка насувалася на країну, оскільки він, більше, ніж будь-хто в країні, розумів, що тривала стагнація може призвести лише до краху всієї системи.

Боротьба за покращення економічного положення країни, в якій ,певна  річ, спостерігалися елементи стагнації, розпочалася з широкомасштабної кампанії по наведенню елементарного  порядку і дисципліни. Для Андропова  вона була «нульовим циклом» реформ. Без цього просто було неможливо приступити до реалізації потенціалу, який був закладений в суспільно – політичну систему. В країні загострилась демографічна ситуація, і потрібно було задіяти всі трудові потенціали, щоб направити їх на магістральні направлення, для виконання п'ятирічного плану і Продовольчої програми, яка вже давала збій. На практиці боротьба за дисципліну оберталася курйозами, коли начальники на місцях організовували облави на своїх співробітників, які, наприклад, в робочий час «бігали по магазинах». Коли Андропову повідомили про таке самовілля, він пом'якшив свої «драконячі» міри.

Кампанія по наведенню дисципліни і порядку принесла і позитивні  результати. Вже в першому кварталі 1983 році був досягнутий приріст об'єма  виробництва на 6%. За увесь «андроповський» 1983 рік приріст національного  доходу  склав 3,1%, а промислове виробництво  зросло на 4%. Але Андропов розумів, що такими засобами можна досягти лише незначних і короткотривалих  ефектів і необхідні корінні  зміни в економіці і ,перш за все , в управлінні виробництвом. Стала  актуальною проблема багатоукладності економіки. Різні господарчі вклади вже давали про себе знати в тіньовій економіці СРСР і в відкритій економіці східноєвропейських країн – в сфері обслуговування і легкої промисловості.

Роздумуючи про варіант реформи  Андропов , можна сказати, наближався до моделі реформ , яка була застосована  в Китаї Ден Сяопином. Смисл китайської моделі полягав в тому, щоб, зберігаючи політичний устрій держави, поступово вести перебудову на основі економічних реформ, розвитку багатовкладної економіки, введення ринкових відносин під контролем держави, який перетинає казнокрадство і корупція.

На його думку, спочатку потрібно поступово  перебудувати промисловість і сільське господарство і ,тільки отримавши позитивні  результати, прийматися за реорганізацію  політичних інститутів в напрямку їх демократизації. Було прийнято ряд спільних постанов ЦК КПРС і Спіміна СРСР про міри з регулювання розвитку галузей промисловості на основі лише економічних методів про підвищення ролі трудових колективів

В очікуванні прагматичних перетворень, що намічалися Андроповим у перспективі, передбачалося, перш за все, підтягнути економічну систему країни, змусити її зробити новий ривок. Ставка в цьому визначалася воєнностратегічним протистоянням із країнами Заходу та США. Здійснити таке завдання могли лише кадри, що беззастережно віддані керівництву. Виступаючи на пленумі 22 листопада 1982 р., Андропов подав картину критичного стану справ у країні: «За низкою найважливіших показників планові завдання за перші два роки п’ятирічки невиконані... Головний показник ефективності економіки – продуктивність праці – зростає темпами, які не можуть нас задовольнити». Генсек наголошував, що практично не зменшується матеріалоємність продукції, що лише на привабливих гаслах рухатися далі не можна. Андропов визнав, що готових рецептів для вирішення завдань, які назріли, у нього немає. Разом із тим він запропонував низку невідкладних заходів. Це прискорення темпів розвитку економіки й науковотехнічного прогресу, введення нової техніки, енергозберігаючих технологій, суворе додержання партійної, державної та трудової дисципліни, раціональне використання матеріальних та трудових ресурсів, збільшення обсягів виробництва та якості товарів народного вжитку, розширення самостійності підприємств. Велінням часу Андропов вважав «подальший розвиток соціалістичної демократії у найширшому її сенсі, тобто більш активну участь трудящих мас в управлінні державними та суспільними справами». Окрім цих заходів, цілком добропорядних з точки зору ортодоксальних комуністів, Андропов висував і такі, що в тих умовах були, м’яко кажучи, нестандартними. Він заявив, що планується випереджаюче зростання галузей групи «Б», відступаючи тим самим від закону політичної економії соціалізму. Генсек закликав не лише використовувати досвід «братніх» країн, але й узагальнювати «світовий досвід», тобто досвід країн капіталістичного світу. На його думку, модернізація розвинутого соціалізму не означала «розгорнутого будівництва комунізму». Хоча Андропов і вів мову про поступовий перехід до комунізму, але не в процесі формування зрілого соціалізму, а на стадії сформованого розвинутого соціалізму, удосконалення якого відкривало шлях до поступового переходу до комунізму. При цьому він підкреслював, що «наша країна знаходиться на початку цього тривалого історичного етапу, котрий, у свою чергу, буде, природно, знати власні періоди, власні сходинки зростання. Як довго вони триватимуть, яких конкретних форм наберуть, покаже лише досвід, жива практика». Таким чином «пришестя комунізму» відсувалося на невизначений термін.

Досить показовою є промова  Андропова на червневому Пленумі  ЦК КПРС 1983 року: «Ми у своєму суспільному  розвитку підійшли зараз до такого історичного рубежу, коли не лише назріли, але й стали неминучими глибокі  якісні зміни у виробничих силах  і відповідне цьому удосконалення  виробничих відносин». Такі ж радикальні зміни повинні відбутися «у всіх тих формах суспільного життя, які прийнято називати надбудовою». Андропов також говорив про розширення соціалістичної демократії та гласності. У кінцевому ж підсумку він вів мову про вдосконалення розвинутого соціалізму як подальше просування до комунізму . Згідно з думкою Андропова, «стратегія партії в удосконаленні розвинутого соціалізму повинна спиратися на міцний марксистськоленінський теоретичний фундамент». Але тут же вияснялося, що цей фундамент ще не побудовано, оскільки «коли говорити відверто, ми ще до цього часу у належному ступені не вивчили те суспільство, у якому живемо та працюємо, не повністю розкрили притаманні йому закономірності, особливо економічні. Тому часом ми вимушені діяти, так би мовити, емпірично, досить нераціональним способом проб і помилок».

Ось як про цей пленум згадує М. Горбачов: «Андропов заявив нам, що не приїде на пленум до того часу, доки в його виступі не буде йти мови про відповідальність конкретних керівників тих регіонів, де справи йдуть особливо погано. Тому в текст доповіді й  було вписано різкі пасажі стосовно роботи транспорту, стан металургії та будівництва, які з року в рік  не забезпечували потреб народного господарства». Разом з цим Горбачов зазначав, що пленум пройшов у тому ключі, як його готувала черненківська команда. Іншими словами, надій не виправдав. І хоча у виступі Андропова було у концентрованій формі поставлено дійсно актуальні питання, ні про який перелом в ідеологічній роботі мови вести не доводилося .

Юрій Андропов належав до тієї категорії  партійних і радянських керівників, світогляд яких був далеко не однозначним. Це були люди мімікрії та дводумства, які  носили маски до певного часу. Д. Фурман відносить Андропова саме до таких людей. Разом із тим у діяльності Андропова є три виключно важливі для подальшої ходи радянської історії аспекти:

1. Своїми теоретичними роздумами,  посіявши сумніви стосовно успіхів  соціалізму в СРСР, Андропов підготовив  ґрунт для аналогічних висловлювань  Горбачова. 

2. Андропов сформулював якщо  не всі, то більшу частину  тих завдань, до рішення яких  у ході перебудови долучився  Горбачов.

3. Андропов сприяв зростанню  Горбачова, зробивши його фактично  другою людиною в керівництві  партії.

Можна сказати, що зовсім не є надуманим  те значення, якого надають мемуаристи зв’язку Андропов – Горбачов. «Доля  розпорядилася так, – зазначає Г. Шахназаров, – що йому (Андропову) було визначено виступити в ролі предтечі й у прямому, й у переносному сенсі. Андропов зробив перші кроки до реформ, хоча й не встиг їх розпочати. Він допоміг висуванню Горбачова і вказав на нього перед смертю як на свого наступника». До слова «предтеча» вдається й В. Медвєдєв: «Андропов – предтеча перебудови? У певному сенсі – так. Але на нього, звичайно ж, тиснув потужний тягар минулого й для того, щоб звільнитися від нього, доля відвела йому надто мало часу».

С. Семанов вважає Горбачова є «учнем» і «духовним спадкоємцем» Андропова. Займаючи посаду Генерального секретаря ЦК КПРС, Андропов, на думку дослідника, не мав у своїй практичній діяльності «серйозної розробленої програми, навіть попередніх ідей на цей рахунок». З цим можна погодитися, але лише частково. С. Семанов швидше за все правий, коли говорить про те, що в Андропова не було «серйозно розробленої програми». Але з ним навряд чи можна погодитися у тому, що Андропов не мав відносно цього жодних «попередніх ідей». «Судячи по всьому, – зазначає І. Фроянов, – такі ідеї у нього були. Їх і перейняв Горбачов» .

Сам Горбачов, характеризуючи діяльність свого патрона, розмежовує «дві сфери, два поняття: перше – Андропов як реальний політик, друге – “феномен Андропова”». Стосовно останнього він  пише: «Що таке “феномен Андропова”? Це загальна атмосфера очікування і  надій на те, що з приходом нового лідера розпочнуться благі зміни... неприйняття, відторгнення того негативного, що пов’язувалося у свідомості людей  з “брежнєвізмом”, віра в необхідність і неминучість реформ». Горбачов вважає, що Андропов не обманув цих очікувань, тому що як людина він був особистістю яскравою і масштабною, щедро одарений природою, справжній інтелектуал. Рішуче виступав проти всього того, що ми пов’язуємо з «брежнєвізмом»: протекціонізму, закулісної боротьби та інтриґ, корумпованості, моральної розбещеності, бюрократизму, безгосподарності. Усе це стало об’єктом його боротьби, відповідаючи очікуванням людей.

Інтелігенція очікувала від  Андропова послаблення режиму, але  цензура посилилась: так був заборонений  ряд новаторських постанов в театрі. Це було пов'язано з тим, що ідеологією займалися консерватори К.У.Черненко, М.В.Зимянин, П.Н.Демичев. Андропов не став форсувати  реформи. На пропозицію вчених – консультантів прискорити демократизацію він без вагань відповів: «Треба спочатку нагодувати і вдіти людей». Андропов покладав особливі надії на демократизацію внутрішньопартійного життя. Та бажане не сталося. В кінці 1983 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла більш  жорсткі укази про посилення відповідальності за антирадянську, антидержавну діяльність.

Зазначимо, що, не дивлячись на те, що, за словами багатьох мемуаристів, Андропов був яскравою та масштабною особистістю, надій, які покладалися  на нього суспільством, він не виправдав. Чому це відбулося? Можливо, тому, що Андропову просто не вистачило часу? Деякі дослідники вбачають проблему саме в нетривалості перебування Андропова на посаді Генсека. «Досягнувши вершини влади, він не мав часу показати, якими в дійсності були його наміри», – зазначає Дж. Боффа. Для цього у нього «не вистачило часу». Американський публіцист М. Девідоу досить чітко бачить наміри Андропова: «Озираючись назад, – вказує він, – мені здається, що передчасна смерть Андропова була відчутною втратою для соціалізму, СРСР, КПРС й наступної за цим перебудови. Я вважаю, що якості, якими він володів, його глибокі теоретичні знання внесли б немало нового в боротьбу проти прагматизму і в ім’я захисту КПРС». Автори «Политической истории» вважають слово «не встиг» найбільш вдалим для характеристики діяльності Андропова. Вони стверджують, що Андропов «не встиг виносити власні думки і плани, якщо вони й були в голові. Не встиг здійснити думки своїх консультантів, помічників, якщо вони визріли. Не встиг навіть прочитати доповідні та аналітичні записки... Йому не вистачило фізичних і моральних сил і здоров’я». Протилежної думки дотримується А. Черняєв: «Вважається, що йому (Андропову) не вистачило часу, аби розгорнутися. Часу дійсно було відведено зовсім небагато. І тим не менш – не в цьому справа. Справа у відсутності морального потенціалу, що був необхідний “спасителю Росії”. Тому він не вийшов за рамки системи й не міг вийти – не той історичний масштаб особистості». Разом із тим, на думку Черняєва, Андропов переважав Горбачова за розумом та якостями державного діяча.

У своєму рефераті я також хочу відмітити події, які відбулися  після відсторонення Андропова, адже на їх розвиток безперечно вплинув  цей талановитий політичний діяч.

Коли Юрій Андропов відійшов від  справ, на його місце було обрано К.У.Черненка, який вже тоді був смертельно хворий.

 У березні 1985 р. після смерті К.У.Черненка на посаду генерального секретаря ЦК КПРС було обрано М.С.Горбачова. Весною 1985 р. він не прагнув до зміни соціально-політичного устрою, вважаючи, що соціалізм в СРСР життєздатний. Але він розумів, що "так жити не можливо". Незабаром відбувся квітневий (1985 р.) Пленум ЦК КПРС, на якому питання суспільно-політичного життя у багатьох випадках були поставлені по-новому. Був проголошений курс на прискорення соціально-економічного розвитку. Весною 1985 р. вирішення більшості проблем керівництву вбачалося шляхом зосередження зусиль для підвищення темпів економічного зростання і подолання відставання машинобудування. Планувалось активізувати соціальні фактори і тим самим підвищити добробут громадян; вдосконалити систему управління народного господарства; стимулювати нові форми праці (реформи А.Аганбегяна).