Ранні кочовики Північного Причорномор'я

населення складали воїни, землероби і скотарі. Це були рядові общинники. У скіфів також були раби.

Найважливіші  справи обговорювалися на зборах всіх воїнів. Це був вищий демократичний  орган влади, на засіданні якої могла  вирішуватися навіть доля царів.

Скіфи-воїни  вели кочовий спосіб життя, тому житлами  їм служили вози з наметами, накриті  повстю. Харчувалися вони переважно  продуктами скотарства - м'ясом, сиром  і молоком. З Греції їм привозили  вино, а хліб вони отримували у вигляді  данини від інших племен. Займалися скіфи і полюванням. Скіфи-кочівники випасали худобу. Вони перекочовували зі своїми стадами з місця на місце, у пошуках нових пасовищ.

Скіфи-землероби  вели осілий спосіб життя і займалися  традиційним землеробством. Найчастіше вони сіяли пшеницю, просо, ячмінь, коноплі, цибулю, часник. Свої продукти скіфи-землероби продавали грецьким колоніям. Історики вважають, що скіфи-орачі та скіфи-землероби були праслов'янськими племенами, які потрапили під вплив іраномовних царських скіфів і скіфів-кочівників.

У скіфів розвивалися різні промисли, ремесла, особливо обробка чорного і кольорових металів, а також бронзи. Скіфські майстри виготовляли металеву зброю, схоже з грецьким. Було розвинене  гончарство. Свою посуд скіфи виготовляли  вже на гончарному крузі. Широко відомі їхні глиняні судини величезних розмірів, так звані амфори. У них зберігали  воду, зерно, вино і масло.

Володіли  скіфи і ювелірним майстерністю. Унікальні ювелірні вироби із золота і срібла знайдені в скіфських  могилах. Скіфське образотворче мистецтво  відрізнялося так званим звіриним стилем. Улюбленими зображеннями у скіфів були олень, баран, кінь, кішка, фантастичний грифон.

Завдяки реалістичним зображенням на ювелірних  виробах ми дізналися про життя  і зовнішньому  вигляді скіфів: у них були правильні риси обличчя, чоло-

                                                                                                                                       9

віки  носили довге волосся, бороду і вуса. Вдягалися вони в короткі каптани, підперезані шкіряним поясом, штани, які заправляли в короткі шкіряні  чоботи, шапки з повсті. Жінки  носили довгі спідниці з поясами, на голові - гостроверхі шапки з  довгими покривалами.

У IV ст. до н. сформувалося скіфська держава, яка  називалася Велика Скіфія. Державою правив цар Атей. За часів його правління Велика Скіфія панувала над іншими племенами. Цар Атей навіть карбував свою монету. Скіфи змушені були воювати з Македонією за вплив у північно-західному Причорномор'ї. У 339 р. до н. е. сталася велика битва скіфів з македонцями, у якій скіфи були розбиті. Цар Атей, якому виповнилося 90 років, загинув в цій битві. Після цього скіфська держава починає занепадати, і в III ст. до н. е. Велика Скіфія припинила своє існування. Головною причиною цього були напади на скіфська держава сарматів. У зв'язку з цим скіфи відступили на південь і створили там кілька Малих Скіфії. Центром однієї з них був Неаполь Скіфський на території нинішнього Сімферополя в Криму.

Це царство проіснувало до II ст. н. е., постійно воюючи з грецькими містами. У II ст. н. е. скіфів завоювали сармати, готи та інші племена. у скіфів була своя релігія, в якій давні скіфські вірування з'єдналися, з грецькою міфологією. Головною богинею вважалася Табіті-богиня домашнього вогнища. Родоначаль- ником скіфів і повелителем неба був грізний Папай, богом війни - Арей, богинею землі - Апі, дружина Папая. Скіфи не споруджували своїм богам храмів, а приносили жертви, найчастіше - домашніх тварин. Тільки в жертву Арею приносили людей - військовополонених і рабів. У скіфів існувала каста жерців і волхвів, які користувалися великим авторитетом і повагою.

Скіфи вірили в загробне життя і безсмертя  душі. Це було причиною появи складного  обряду поховання. Померлих скіфів ховали разом зі зброєю, одягом, посудом, їжею, при цьому часто в жертву приносили  дружин і рабинь. Скіфських вельмож  ховали у величезних курганах, що сягали висоти 20 м. У великі могильні ями складали дорога зброя, одяг, посуд, десятки вбитих слуг і

                                                                                                                                     10

сотні коней. Могилу накривали дерев'яним настилом, насипали зверху величезний курган, оточуючи внизу насип кам'яними  брилами. Через рік на могилі царя, за описом Геродота, влаштовувалася кривава  тризна: вбивали 500 молодих воїнів і 500 коней і ставили їх навколо  кургану на кілля. Найвідомішими  в Україну скіфськими курганами  є: Чортомлик, Солоха, Куль-Оба, Товста Могила та інші.

Скіфи справили великий вплив на розвиток культури багатьох племен і народів  Європи та Азії, в тому числі і  праслов'ян. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                                                     11

                                               РОЗДІЛ 3. САРМАТИ

У III ст. до н. е. в Північне Причорномор'я почали проникати зі сходу, з басейну Волги іраномовні племена сарматів. Сармати були дуже близькі до скіфів за своїм походженням і способом життя. Вони розгромили скіфів і шість століть панували в степах Північного Причорномор'я.

Назва сарматів походить від іранського слова  «саоромант» - «оперезаний мечем». Античні автори часто згадують у своїх працях сарматів. Всі вони підкреслюють, що це був народ воїнів-вершників, добре озброєних і хоробрих. Сармати відрізнялися агресивністю і войовничістю.

Грецькі легенди про амазонок спиралися  на знайомство греків з життям сарматського суспільства, в якому жінки грали  особливу роль. Сарматські жінки чудово вміли їздити верхи на коні, майстерно  володіли зброєю і постійно брали  участь разом з чоловіками у військових походах. А легенди розповідають про те, що жодна сарматська дівчина  не виходила заміж, поки не вбивала  хоч одного ворога.

Сарматські  племена були кочовими, тому вони постійно шукали нові території і нові пасовища, просуваючись на захід. З кінця II ст. до н. е.. сарматські племена масово заселяють територію Північного Причорномор'я. Після того, як сармати  завоювали Скіфію, вони стали могутньою політичною силою в степах Північного Причорномор'я. У I ст. до н. е.. вони вторгаються на територію Римської імперії. Грецькі міста-колонії Причорномор'я платили сарматам величезну данину. На території Україні сармати зайняли степи між Доном і Дніпром і часто доходили до Південного Бугу та Дунаю.

Основними заняттями сарматів були скотарство, мисливство та рибна ловля. Вони розводили  стада великої рогатої худоби, отари овець, табуни коней, полювали на степових звірів і птахів, ловили рибу в річках і озерах. Ведучи кочовий  спосіб життя, сармати жили в наметах, які натягали на двох-або чотириколісний вози. Основний одягом сарматів були довгі просторі штани,

шкіряні куртки, чоботи з м'якої шкіри та шапки. Археологічні знахідки під-

                                                                                                                                     12

тверджують, що жінки часто одягалися так само, як чоловіки.

У сарматів були розвинені ковальська справа, прядіння і ткацтво, обробка шкіри  та пошиття з неї одягу і  взуття, виготовлення кераміки, зброї, прикрас, бронзоливарне справу.

Частина сарматів жила осіло, оселившись на рівнинах і в долинах річок Дон, Дніпро і Дунай. Основним заняттям цих племен було землеробство. Залишилося багато свідчень того, що сармати займалися торгівлею. Вони підтримували тісні економічні та культурні зв'язки з грецькими і римськими містами Північного Причорномор'я. З найвіддаленіших країв сармати привозили китайський шовк, кавказький кришталь, напівкоштовне каміння з Ірану та Індії. Все це збагачувало племінну знать у сарматському суспільстві. Сармати були слабо пов'язаним союзом споріднених і в той же час ворогуючих між собою племен (язиги, роксолани, сіраки, аорси та алани). Кожне з цих племен боролося за панування над іншими. Сармати змогли створити свою державу - Сарматію, яка була нестійким об'єднанням. Найбільшого розквіту сарматське суспільство досягло в I ст. н. е.

У військовій справі сармати дещо відрізнялися від  скіфів. Римський історик Тацит писав  про сарматських воїнів: «Коли  вони з'являються кінними загонами, ніякий інший лад їм не може чинити опір». У бою вони використовували  аркани довші, ніж у скіфів; також  добре, як і скіфи, володіли мечами і списами. Між сарматами і землеробським населенням Нижнього Подніпров'я існувало культурне та економічна взаємодія. Про вплив сарматів на давньослов'янське населення свідчать,. знахідки сарматських речей у слов'янських могильниках. Ці зв'язки не були ні міцними, ні особливо дружніми, але частина сарматів згодом влилася у слов'янську середу.

У III ст. н. е. сармати уклали союз з готами, які прийшли в Причорномор'ї з берегів Балтики. Кінець пануванню сарматів в південних землях України поклали гуни, розгромивши їх. 

                                                                                                                                     13

                                                       ВИСНОВКИ

На тлі  викладеного, стає ясно, що культура кіммерійців, скіфів і сарматів таїть в собі безліч загадок. Труднощі у вивченні побуту цих кочовиків полягає також у тому, що немає яких-небудь масштабних пам'яток, крім курганів, які, у свою чергу, не повністю відповідають на запитання дослідників.

Так чи інакше, ми в праві зробити висновок, що культура кіммерійців, скіфів і сарматів дуже різноманітна; рівень розвитку їхніх цивілізацій в середині I тисячоліття до нашої ери – перших століттях нашої ери був досить високим, щоб говорити про них як про одні з найбільших народів свого часу.

Виходячи  з вище викладеного, можна зробити  висновок, що складання кіммерійської, скіфської та сарматської культур  було досить складним процесом. Їхнє господарство було досить розвинутим. Більшість  з них вели кочовий і напівкочовий спосіб життя, тому їх поселення були, як правило, спочатку короткочасними, а потім набували осілості. Вони були не тільки скотарями, але і хліборобами.

Для деякої частини населення цих кочовиків  саме землеробство було головним заняттям. Їм була відома і металургія – лиття  в вирізаних з каменю твердих  формах або по восковій моделі. Їхні суспільства мали досить чітку диференціацію, як в соціальному, так і в господарському відношенні. З ранніх часів у них  склалися рабовласницькі держави, були сформовані великі військові загони, на чолі яких стояли царі і вожді. Їхні суспільства поділялося на три соціальні  групи; жерців, професійних воїнів і  виробників матеріальних благ.

Хочеться  вірити, що з розвитком науки і  техніки нам вдасться отримати якісь нові відомості про життя цих дивних народів причорноморських степів. 
 
 
 
 

                                                                                                                                     14

                         СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Археологія  України: Курс лекцій: Навч. посібник / Л. Залізняк, О. Моця, В. Зубар та ін..; за ред. Л. Залізняка. – К.: Либідь, 2005. – С. 204–235.     

2. Гавриленко О. Основні риси права скіфських ранньодержавних утворень // Часопис Київського університету права. – 2007. – № 1. — С. 17–22.

3. Грушевский М. Иллюстрированная история Украины / Ред. Н. Харчук / М. Грушевский /. – К.: МПП «Левада», 1997. – С. 21–22 .

4. Гуляев В. Скифы. Расцвет и падение великого царства / В. Гуляев /.- М.: Алетейа, 2005. – С. 59–103.

5. Давня історія України/ За ред. П. Толочко. – Книга 1. – Київ: Либідь, 1994. -       240 с.

6. Історія України / Керівник авт. Кол. Ю. Зайцев. Вид. 2-геб зі змінами. – Лівів: Світб 1998. – С. 31 – 42. 

7. Кузнецова Т. Краткая история скифов // Скифы: Хрестоматия / Сост., введение, коммент. Т. Кузнецовой /. — М.: 1992. — С. 3—14.

8. Паркер В. О чём умалчивает Геродот. Заметки о передаче сведений о киммерийцах у греческих авторов помимо Геродота // Вестник древней истории. — 1998. — № 4. — С. 93—102.