Радянська цивілізація: міф чи реальність?

                                        Радянська цивілізація: міф чи реальність?

(есе)

 

Виконала:

Студентка 501 групи

Шеремета Ярослава

 

                                                  Блудницы вопиют. Первосвященники плачут. Цари стонут.      

                                                   Народы извиваются в муках: но — остаток от народа спасается

                                                   и получает величайшее утешение, в котором, однако, ни одной

                                                   черты христианского, — христианского и церковного, — уже         

                                                   не  сохраняется.

                                                                      (В.В.Розанов. Апокалипсис нашего времени, 1918 г.)

 

                                                   Мы живем в обществе, которое питается соками советской    

                                                    эпохи. Ее энергии хватает, чтобы служить базисом экономики

                                                    и культуры. Эта эпоха, которая вроде бы принадлежит только

                                                    прошлому, все еще живее, чем современность, с ее  

                                                    подспудной мечтой «превзойти» советский уровень. Что же,

                                                    раз так сложно превзойти, требуется победить советскую

                                                    культуру как-то иначе - дабы население не тянулось в эту            

                                                    сторону.

                                                               (Александр Шубин. Диссиденты, неформалы  и свобода в  СССР)

                                                        А что такое Советский Союз? Это Россия и есть, только называлась         

                                                        по-другому. 

                                                                                                              (Владимир Путин. 18 октября 2011г.)

 

В історії існує чимало білих плям, які залишаються предметом  гострих дискусій серед вчених впродовж багатьох століть. Перелік таких тем можна вести від появи людства на Землі і, навіть, до сьогодні. Однією з найбільш дискусійних, тим не менше, досі атуальних є тема Радянського Союзу. Хтось називає це соціалістиним експериментом, який провалився інші – унікальним феноменом.

Справді, історія цієї держави не може не вражати. Читаючи "Архіпелаг Гулаг" О. Солженіцина  та інші роботи жертв соціалістичної системи само собою виникає шквал негативних емоцій по відношенню до жорстокості та безпринципності тодішньої влади, коли одне необачне слово чи прочитана заборонена праця могла скалічити долю не лише однієї людини, а й її рідних, нащадків. Радянська система вимагала абсолютної віддачі особистості щодо тих цілей, які ставилися перед усім радянським суспільством. Як зазначає відомий російський дисидент Андрій Альмарик: "Системі було мало, щоб хтось був не проти, вона вимагала, щоб усі були "за". Ще до повалення монархії в Росії жартували: у світі існує чотири види правопорядку: перший — в Англії, де усе дозволено, крім того, що заборонено; другий — у Німеччині, де все заборонено, крім того, що дозволено; третій — у Франції, де усе дозволено, навіть те, що заборонено, і четвертий — у Росії, де усе заборонено, навіть те, що дозволено.

Однак, доказом того, що Радянський Союз дійсно був надзвичайно потужною та економічно могутньою країною  є хоча б той факт, що на території  України (далеко ходити не будемо) досі не збудували сильної і хоча б трохи наближеної до рівня радянської економічної системи, натомість, уже протягом 20 років вітчизняна олігархія продовжує розкрадати радянську спадщину. І кінця цьому процесу ще не видно.

Унікальність Радянського  Союзу полягає в тому, що передрадянське суспільство, яке фактично не знало  всієї потворності капіталізму,  на відміну від європейського, так  міцно засвоїло ідеї марксизму. Хоч  ті й були призначені для жорстоко експлуатованих західноєвропейських  робітників.

Особливо актуальною є проблема  буття радянської цівілізації.  Дослідники розділилися на кілька таборів: одні виокремлюють, інші вбачають в радянському періоді історії продовження російської цивілізації (нерідко вміщують останню в рамки євразійської). Серед прихильників теорії слід назвати російського філософа М. Бердяєва,  російського науковця С. Кара-Мурдзу, О. Лазаревича, керівника КПРФ Г. Зюгганова та ін.  З числа небагатьох, хто все ж таки відносить радянський період історії  до продовження російської цивілізації варто назвати російського науковця В. Д. Жукоцького, директора організації  "Інститут російської цивілізації" О. Платонова.

Так, В. Д. Жукоцький  у своїй публікації "Російська реформація ХХ ст.: логіка історичної трансформації атеїстичного протестантизму більшовиків", вказує, що початком відліку історії радянської цивілізації  такі російські діячі, як Розанов В. В., Булгаков С. Н. та Ільїн І. А. вважають 1917 р.: "Російська революція в консервативних колах сприймалася як кінець Росії, як падіння православної цивілізації, та й самі революціонери надавали перевагу говорити про Нову Еру – від Народження Революції, і, звичайно, про нову комуністичну цивілізацію". Так, у своїй публікації він наводить приклад порівняння   Леніна  з Лютером, перший був жорстоким і безжальним, фанатичним і бескінечно відданим справі і своїй історичній місії.

Однак, уже вищезгаданий російський науковець Жукоцький Володимир Дмитрович  говорить про те, що "російська цивілізація, посилена євразійським елементом її осмислення, залишилася тією ж російською цивілізацією і після революції".  

То чим був Радянський Союз? Особливим типом чи тією самою  російською цивілізацією лише з іншим  обличчям?

Американський соціолог і  політолог Семюель Хантінгтон подає  наступне визначення поняття цивілізація – це особливі, характерні для одного чи декількох держав, які хронологічно існують послідовно чи паралельно відносно один до одного, загальні типи матеріальної та духовної культури (включаючи спільні мову, історію, міфологію, релігію, звичаї та обряди, спосіб мислення,архітектуру, моду, стиль життя).

Щодо даного конкретного  типу цивілізації визначення подає                 О. Лазаревич: "радянська цивілізація – це атеїстична цивілізація, яка орієнтована на творче перетворення Всесвіту в інтересах людини". Він доводить, що метою радянського суспільства було будівництво своєрідного "раю на землі", тобто комунізму. Виходячи з атеїзму, ідеологія спростовувала існування потойбічного життя, а отже, потрібно було якнайкраще облаштуватися тут, в світі живих.

Британський історик Арнольд  Джозеф Тойнбі в своїй праці "Постижение истории" виділяє два найбільш сталих критерії, за якими можна віднести ту чи іншу спільноту до цивілізації.  Це – релігія і форма її організації та територіальна ознака. Щодо першого, то в Радянскому Союзі існувала своя специфічна форма світогляду – атеїзм. Щодо другого, ця держава мала свою чітко окреслену територію.

 

Найбільш поширеними ознаками (чи критеріями) цивілізації є наявність:

• держави, як політичної організації;
• міст, як культурних, економічних, політичних центрів, тяжіння навколо сільського населення;
• писемність і засоби збереження писемних памяток, як каналу транслювання культури у просторі та часі;
• монументальних споруд (храми, замки, палаци, будинки з каменю чи обпаленої цегли, як матеріальних символів і засобів захисту);
• "високого мистецтва" з його розробленими та витонченими стилями й нормами на противагу народному чи примітивному мистецтву;
• розвиненої соціальної культури, тобто поділу суспільства на різні за соціальними функціями соціальні групи;
• освіченої еліти, здатної генерувати ідеї, спрямовані на розвиток цивілізації;
• системи економічних відносин і політичної структури управління;
• релігії чи поєднання релігійної системи та морально-філософського вчення, що творить цивілізацію в соціокультурному відношенні.  

Спочатку Радянська держава  утворювалася як союз рівноправних республік з правом  відокремлення будь якої з них. Однак, це носило суто декларативний характер. Насправді, Радянський союз був жорстко централізованою державою, вихід з нього був практично неможливий. Однак, держава, як політична організація притамання не лише цивілізаціям, а й окремим націям, зокрема, виходячи з цього критерію, можна говорити про окрему американську, англійську, французьку, іспанську цивілізації.

Наступним критерієм є  наявність міст, як культурних, економічних, політичних центрів, тяжіння навколо нього сільського населення. Незважаючи на те, що кожна союзна республіка мала свою столицю, надзвичайно велику роль все ж таки відігравала Москва.  Весь інтелектуальний капітал республік, прагнучи самореалізуватися, прото таки "стікався" до столиці, що підтверджує тезу тяжіння навколо міст, не лише Москви, сільського населення.  Модним стає вислів "підкорювати столицю" (не рідко це стосувалося не лише Москви, а й будь якого міста, яке було центром  якої небудь адміністративної одиниці). Показовим в цьому випадку є фільм "Москва сльозам не вірить", в якому три провінціалки приїхали до міста в пошуках кращої долі. Як свідчать дані дослідника урбанізаційних процесів в Радянському Союзі Карпова А. Р. станом на початок 60-х рр. ХХст. доля міського населення в Радянському Союзі становила 50 %.   Він говорить про те, що міста, об'єднуючись в систему, ядром якої становився великий центр, надзвичайно сильно впливали на економічне та соціальне життя не лише свого населення, а й тих поселень, що знаходилися поруч.   

  Інтенсивний розвиток урбанізації проявлявся не лише в рості міст, але й передусім, в їх подальшому якісному перетворенні. Будучи продуктом розподілу праці, кожне місто в ході свого розвитку набирало дедалі більше функцій, так як ускладнювалася, становилася дедалі комплексною його економіка, підвищувався рівень благоустрою, розвивалася соціально – побутова інфраструктура.

В публікації російського  професора Лева Васильовича Никифорова та доктора економічних наук Тамари Євгеніївни Кузнецової  "Місто  та село: особливості інтеграції в  радянський та пострадянський періоди"  вказується одна із основних причин урбанізації, яка полягає в тому, що основні капіталовкладення були спрямовані на індустріалізацію, отже, спрямовувалися в міста.

Специфічною особливістю  радянського міста було існування  такої форми, як місто – герой  – почесне звання, яке здобуло 12 міст, прославившись своєю героїчною  боротьбою в роки великої вітчизняної  війни.

Отже, радянське місто справді було культурним, економічним та політичним центром держави, а тяжіння до нього сільського населення пояснюється зростанням рівня життя в перших і порівняно низьким в останніх. Однак, міста були, є і будуть в будь якій країні, вони завжди були культурними центрами починаючи від античних часів і закінчуючи сьогоденням. Це пояснюється тим, що саме тут зосереджується творча еліта націй, яка здатна продукувати нові знання, необхідні для розвитку культури, економіки, політики.

Наступний критерій стосується навності писемності, як засобу транслювання культури. Якщо говорити про сам факт існування писемності, тоді можна говорити про ще один доказ існування радянської цивілізації.  Адже, справді, до нас дійшла переважна частина писемних памяток різного характеру, окрім тих, що були в силу різних обставин спеціально знищені.  Однак, виходячи з цього також ще не можна говорити про існування окремої цивілізації. Адже, російська мова вживала і  в дореволюційній Росії. Інша справа, якби  питання полягало у винайденні своєрідного письма, як засобу транслювання культури. Наприклад, в західної цивілізації такою є латинська, яка  впродовж тривалого часу була дещо видозмінена та пристосована до окремих народів. Недарма, секрет поліглотів полягає в латинській мові: тому, хто хоче засвоїти чим побільше європейських мов, насамперед потрібно вивчити саме латинську, яка є основою для них.

Якщо говорити про наявність  монументальних споруд, то це беззаперечний  факт. Достатньо лише згадати надзвичайно  велику кількість памятників в усіх селах та містах колишнього Радянського  союзу присвячених перемозі у  Великій Вітчизняній війні. Окрім  того, варто загадати унікальну пам'ятку радянської епохи, щоправда не монументального, а дещо ішого характеру: забальзамоване тіло Леніна у Мавзолеї. Цей факт є дійсно унікальним, коли в країні, де панування будь якої релігії категорично заборонялося, фактично було створено ідола, а сам мавзолей можна навіть порівняти з православним храмом чи навіть язичницьким капищем. Думки істориків з приводу цього факту різняться. Найбільш поширеною є версія, згідно з якою Сталін хотів дати народу нового царя в своїй особі і нового бога в якості Леніна. Однак, наявність монументальних споруд сама по собі ще не доводиь існування цивілізації. Згадати навіть памятник українській писанці в Канаді, що може свідчити доводом існування окремої української цивілізації.

Мистецтво радянського періоду умовно починають з 1917-18 рр.  Воно займало ворожі позиції по відношенню до мистецтва доби царату, носило агресивний, пропагандистський характер з могутнім впливом цензури і заборони використання мистецтва попередньої доби. Будь які пошуки унікальних своєрідних форм мистецтва розглядалися як антирадянські дії. Отже, радянське мистецтво розвивалося ізольовано від загальносвітового, під жорстким диктатом партії, в одному напрямку – соціалістичного реалізму і було одним із засобів пропаганди. Будь які відхилення від офіційної лінії заборонялися і переслідувалися. В певні періоди влада дещо послаблювала контроль над культурою, а деколи свідомо стимулювала самостійність. Наприклад, українізація породила цілу когорту митців, які увійшли в історію як "Розстріляне відродження", а послаблення тиску з боку влади в період "відлиги" породило плеяду творчої еліти, яка намагалася відійти від залізних зразків радянського мистецтва і винайти інші, унікальні і неповторні.  Так, радянське мистецтво досягло значних висот в суто технічному плані. Такі шедеври, як Кавказька полонянка, Пригоди Шуріка, Іван Васильович змінює професію, Весілля в Малинівці та ін. дійсно посідають сьогодні гідне місце в світовій культурі. Однак, воно було переважно однотипним, позбавленим стилістичного забарвлення.