Проаналізувати тенденції розвитку соціально -педагогічної роботи в школах-інтернатах 20ст

Київський університет імені Бориса Грінченка

Інститут  психології  та  соціальної  педагогіки 
 
 
 
 

Проаналізувати  тенденції розвитку соціально -педагогічної роботи в школах-інтернатах 20ст. 
 
 
 
 
 
 

Виконала:2курс

Спб-2-09-4.0д

Бельченко Ю.О.

Перевірила:

Клішевіч  Н.А. 
 
 
 
 
 
 

План

Вступ

1. Особливості роботи соціального педагога.
2. Сутність та проблеми соціальної реабілітації дітей-інвалідів
3. Актуальність роботи соціального реабілітолога в школах соціальної реабілітації

висновок 

Вступ

     Інвалідність - це проблема не лише інваліда, його сім'ї, але і найближчого оточення. Батьки, які доглядають за дитиною з функціональними обмеженнями, не можуть позбавитися почуття провини. У благополучних сім'ях дитину часто занадто опікують, не готують до самостійного життя, а в неповних або конфліктних сім'ях, навпаки, вихованню та навчанню таких дітей та догляду за ними не приділяють належної уваги. Батьки стикаються з проблемами, пов'язаними з установленням та підтримкою контакту, розв'язанням конфліктних ситуацій, особливо тих, що загрожують цілісності сім'ї. Наявність у сім'ї однієї дитини з явними ознаками інвалідності часто негативно позначається на житті інших дітей, на їх майбутньому шлюбі.

         Соціально-економічні й культурні процеси, що відбуваються в Україні в останнє десятиліття, безпосередньо стосуються й галузі освіти. Час поставив перед державою нові освітні вимоги, реалізація яких знайшла відображення в законах України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про охорону дитинства”, державних програмах „Освіта” (Україна XXI століття), „Діти України”, Національній доктрині розвитку освіти України в ХХI столітті. Названими основними документами законодавчо закріплені прогресивні зміни, що відбулися в освітній політиці в період становлення незалежної української державності, і одночасно накреслено нові завдання щодо подальшого розвитку системи освіти.

      Відповідальність держави й суспільства зростає, коли мова йде про навчання, вихованні й освіту соціально незахищених дітей. Багатогранність і складність завдань, що стоять сьогодні перед суспільствомвимагають від органів освіти, педагогічної науки нових нестандартних підходів до розв’язання проблем навчання, виховання, оздоровлення, соціального захисту й матеріального забезпечення цієї категорії дітей і підлітків. У цих умовах потребує розвитку й удосконалення матеріально-технічна база, навчально-виховний процес, лікувально-реабілітаційна робота, соціальний захист в інтернатних закладах освіти, що є важливою складовою частиною системи суспільного виховання дітей.

     Оптимізація діяльності інтернатних закладів освіти на сучасному етапі можлива тільки на основі ретельного вивчення історичного досвіду. Цілком очевидно, що особливої актуальності у зв’язку з цим набувають дослідження діяльності освітньо-виховних закладів цього типу в історичному аспекті.

     Інтернатні заклади освіти завжди відігравали й відіграють особливо важливу роль у розвитку педагогічної теорії й практики. Вивчення їхньої діяльності допоможе простежити, якою мірою одержували практичне розв’язання актуальні проблеми навчання, виховання, організації дозвілля й побуту соціально незахищених дітей.

 

1. Особливості роботи соціального педагога.

       Особливість роботи соціального педагога з інвалідами полягає у створенні таких соціально-педагогічних умов, які сприятимуть внутрішньому управлінню індивіда, досягненню ним своїх цілей, реалізації різних типів поведінки, гнучкої адаптації. Треба створити атмосферу безпеки, в якій відсутнє зовнішнє оцінювання. Але соціальний педагог не може вирішувати за інваліда його проблеми, він повинен допомогти особистості визначити особисту позицію, сформувати незалежність від зовнішнього впливу, навчити спиратися на себе, тобто допомогти самоактуалізуватись у подоланні перешкод. Інвалід, що адекватно оцінює своє становище і усвідомлює свою самоактуалізацію, досягає душевного і психічного здоров'я, стає соціально повноцінною особистістю.

        У практиці соціальної роботи соціально-педагогічна і психологічна допомога ще й досі ототожнюється із соціальним захистом. Почасти це пояснюється відсутністю загальноприйнятої теорії співвідношення соціальної допомоги і соціального захисту. Водночас накреслився деякий стійкий інваріант розуміння цих понять, а саме: "соціальна допомога” – поняття значно ширше, ніж "соціальний захист”. Термін "соціальна допомога” є цілком правомірним та автономним, коли йдеться про індивідуальну допомогу окремій дитині, групі дітей чи їх родичам. Кінцевою метою такої індивідуальної допомоги є формування позитивної "Я” - концепції, соціальне самоствердження, повнокровна участь у життєдіяльності суспільства. Коли мова йде про соціальний захист, мається на увазі створення певної законодавчої бази, яка б захищала права тієї чи іншої соціальної групи, зокрема, забезпечення прав на лікування, навчання, працевлаштування, надання пенсій, пільг тощо. У цьому випадку соціальний працівник виступає в ролі "перекладача” мови законів. Однак при такому розумінні понять залишається широке поле для їх взаємопроникнення. Так, відстоюючи права окремої людини, ми тим самим допомагаємо їй адаптуватися в складних умовах життя.

      Особистість дитини-інваліда розвивається у відповідності із загальними закономірностями розвитку дитини, а дефект, стан чи хвороба визначають вторинні симптоми (за Л. Виготським), що виникають опосередковано протягом аномального соціального розвитку. Хвороба, яка спричинює насамперед порушення в біологічній сфері людини, створює перешкоду для соціально-психологічного розвитку. Це стосується інвалідів з дитинства з порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату, комплексними порушеннями психофізичного розвитку. У разі відсутності своєчасної допомоги відбуваються відхилення від стадії вікового розвитку, тобто особливості дизонтогенезу спричинено патологічним процесом у біологічному розвитку та його наслідками. 

 

2.Сутність та проблеми соціальної реабілітації дітей-інвалідів

     Соціальна реабілітація дитини-інваліда – це комплекс заходів, спрямованих на відтворення порушених чи втрачених дитиною суспільних зв'язків та відносин. Метою соціальної реабілітації є відновлення соціального статусу дитини, забезпечення соціальної адаптації у суспільстві, досягнення певної соціальної незалежності.

     Неодмінною умовою соціальної реабілітації є культурна самоактуалізація особистості, її активна робота над своєю соціальною досконалістю. Якими б сприятливими не були умови реабілітації, її результати залежать від активності самої особистості.

      Соціальна реабілітація дітей з функціональними обмеженнями – це складний процес, що потребує переорієнтації, і насамперед – у напрямі розробки методології і методики соціально-педагогічної та психологічної моделі соціальної роботи. Специфіка такого підходу викликає необхідність суттєвих змін у ставленні до дітей-інвалідів, які потребують не тільки матеріальної, фінансової, гуманітарної підтримки і заходів реабілітації (медичної, професійної, соціально-побутової), а й належних умов для актуалізації своїх здібностей, розвитку особистих якостей і потреб у соціальному, моральному і духовному самовдосконаленні.

    Сутність соціально-педагогічної реабілітації полягає у створенні таких умов для саморозвитку людини, в результаті яких виробляється активна життєва позиція особистості.

   Цілісний, системний підхід дозволяє сформулювати багаторівневу структуру проблем соціальної реабілітації та допомоги. Згідно з цим необхідно вирішувати:

· проблеми дитини: підтримка фізичного здоров'я, формування особистості, забезпечення емоційної підтримки, навчання, задоволення соціальних потреб;

· проблеми сім'ї: забезпечення фінансової підтримки, житлові умови, навички догляду та навчання дитини, вирішення емоційних проблем, подолання соціальної ізоляції; 

· проблеми професіоналів: медики (профілактика та підтримка здоров'я), педагоги та психологи (розробка та впровадження спеціальних методів освіти та виховання дітей та батьків), соціальні працівники (забезпечення допомоги, інформування про ресурси, сімейна та групова робота, захист інтересів дітей та сім΄ї, інтеграція зусиль професіоналів), інженери та виробники (розробка та виготовлення спеціальних засобів для підтримки ефективної життєдіяльності та навчання дітей, створення спеціальних робочих місць), юристи, представники законодавчої та виконавчої влади (створення та впровадження відповідної системи захисту прав та обов'язків інвалідів та їх сімей);

· проблема суспільства  – зміна ставлення до інвалідів  та сімей з дітьми-інвалідами;

· проблеми фізичного  середовища: зменшення впливів, що зашкоджують  здоров'ю та життєдіяльності людини, створення дружнього для інвалідів простору.

    Процес соціалізації – це процес взаємодії особистості та суспільства. Людина є і об'єктом (тому що випробовує на собі вплив з боку суспільства, різних соціальних інститутів тощо), і суб'єктом (тому що вона ставить перед собою певну мету та обирає засоби для її досягнення) процесу соціалізації. 

 

3.Актуальність роботи соціального реабілітолога в школах соціальної реабілітації

    Соціальний реабілітолог - ключова фігура в соціальній школі, покликана об'єднати зусилля сім'ї, школи, громадськості, для надання допомозі дитяті.

 Проблема розвитку  соціальної педагогіки в нашій країні дуже актуальна. Офіційно професія "соціальний реабілітолог" з'явилася в нашій країні лише близько п'яти років тому. В даний час для введення ставок соціальних педагогів в штатний розклад є необхідна нормативна база.

   Розглянемо основні посадові обов'язки соціального реабілітолога. Соціальний реабілітолог організовує виховну роботу в школі, направлену на формування загальної культури особи, адаптацію особи до життя в суспільстві, пошана до довколишньої природи. Вивчає педагогічні для психологічні типи, особливості особи і її мікросередовища, умови життя, виявляє інтереси і потреби, труднощі і проблеми, конфліктні ситуації, відхилення в поведінці і своєчасно надає соціальну допомогу і підтримку таким, що навчаються і вихованцям, виступає посередником між особою і освітньою установою, сім'єю, середовищем, органами влади. Сприяє реалізації прав і свобод учня, створенню комфортної і безпечної обстановки, забезпеченню охорони їх життя і здоров'я. Створює умови для розвитку талантів, розумових і фізичних здібностей тих, що виучуються в позаурочний час. Взаємодіє з вчителями, батьками (особами, їх замінюючими), фахівцями соціальних служб, родинних і молодіжних служб зайнятості і інших служб в наданні допомозі що виучується, дітям, що потребують опіки і опікування, дітям з обмеженими фізичними можливостями, а також тих, що попали в екстремальні ситуації. Бере участь в розробці, утвердженні і реалізації освітніх програм установи, несе відповідальність за якість їх виконання в межах своєї компетенції.

 Шкільні соціальні педагоги роблять рейди в сім'ї учнів. Це невіддільна частина їх роботи.

    Шкільний соціальний реабілітолог - в організації своєї роботи дає пріоритет створенню здорового мікроклімату в колективі, гуманізації міжособових стосунків, сприяє реалізації здібностей кожного, захисту інтересів особи, організації дозвілля, включенню в соціальну корисну діяльність, вивчає спеціальні проблеми школярів і вчителів, приймає заходи до їх рішення. Підтримує постійний зв'язок з сім'ями учнів. Особлива увага приділяє проблемам захисту дитяти від батьківської жорстокості, егоїзму, вседозволеності. С оціально-реабілітаційна діяльність - це соціальна робота, що включає і педагогічну діяльність, направлена на допомогу дитині (підліткові) в організації себе, свого психологічного стану, на встановлення нормальних стосунків в сім'ї, в школі, в суспільстві.

 

Висновок

Досвід роботи соціального педагога в школі широко поширюється. Соціальний реабілітолог вивчає інтереси дітей, проблеми родинних стосунків з різним устроєм, - вивчає сім'ю, допомагає їй в кризисних ситуаціях, допомагає в оздоровленні середовища, в поліпшенні психологічної і педагогічної культури середовища, захищає інтереси дитяти, налагоджує контакти.

 Переходячи до  головного, слід сказати, що  поставлені на початку роботи  мети і завдання виконані. Підвищення ефективності діяльності соціального педагога в школі відбувається за рахунок взаємозв'язку його роботи з шкільним психологом, класними керівниками, заступником директора по виховній роботі.

Ефективність діяльності ще підвищується на основі обміну досвідом роботи. Тому було б не зайвим проводити єдині збори хоч би разів в півріччя всіх соціальних педагогів шкіл міста.

 Якщо важливий  обмін досвідом між соціальними педагогами одного міста, то обмін досвідом в цьому напрямі між країнами безцінний. Але оскільки ця професія порівняно молода, є надія, що школам, що не мають доки соціальних педагогів, залишилося чекати недовго, хочеться вірити, що ця професія матиме величезний попит. А майбутнім шкільним соціальним реабілітолога потрібно знати, що їх чекають і їх потребують.

 Узагальнюючи  вищеописане, можна зробити вивід,  що завдання соціального реабілітолога полягає в тому, аби створити таку ситуацію, яка могла б допомогти дитині вийти з кризи, в якій вона виявився. Треба пам'ятати, що такі діти часто прив'язуються до вихователя, і тут важливий його професіоналізм і довірче відношення до дитяти.