Причини та початок Національної визвольної війни

Гетьманський уряд, як і раніше, проводив активну дипломатичну діяльність, мав постійні зносини зі Швецією, Трансільванією, Австрією, Кримським ханством, Бранденбургом та іншими країнами, вів з монархами, князями та деякими правителями листування, обмінювався послами, укладав усні угоди та письмові договори. Варто зазначити, що європейські володарі, незважаючи на укладення Переяславсько-Московського договору, вважали Україну окремою державою, протекторат Москви над нею — справою чисто номінальною, а гетьмана Б. Хмельницького — повноправним правителем.

Якою ж була доля оригіналів Переяславсько-Московського договору? Цікаво про це пише О.Апанович. У своїй книжці "Українсько-російський договір 1654 р. Міфи і реальність" вона зазначає, що у Посольському приказі (м. Москва), де розроблялися і оформлялися документи договору, оригінали їх невідомо чому не збереглися. Як уже зазначалося, козацькі посли подали боярам під час переговорів два проекти договору — з 23 і 11 статей. З них московськими дяками були зроблені "списки" (переклади з української російською мовою) і занесені у так звані "стовпці" (папери, що підклеювалися в довгі сувої). Туди ж були внесені укази Олексія Михайловича і боярські рішення до кожної статті. Перший козацький проект із 23 статей, виконаний українською мовою, було схвалено у Москві лише частково і його козацьким послам не повернули. Цей документ також зник з архіву Посольського приказу.

Із тексту договору з 11 статей перекладачі виготовили копію українською мовою, тобто, по суті, зробили другий оригінал. Цей оригінал і було вручено козацьким послам С.Богданович-Зарудному і П.Тетері, які привезли його в Чигирин. Перший оригінал договору з 11 статей залишився у Посольському приказі. Він також з архіву зник. "Дослідники, — пише О.Апанович, — висловлювали припущення, що ці документи могли бути свідомо знищені".

Козацькі посли привезли в Чигирин, крім другого оригіналу 11-статейного договору, ще й оригінали грамот Олексія Михайловича, про які вже йшлося. Оригінали царських грамот в Україні не виявлено. У Посольському приказі збереглися лише їх чернетки з багатьма виправленнями та доповненнями[14, c. 224-227].

Доставлені з Москви козацькими послами документи Б.Хмельницький прилюдно не оголошував, адже царський уряд відхилив деякі істотні положення, що їх пропонував внести до договору козацький уряд. Ймовірно, що гетьман остерігався різкої негативної реакції частини козацтва та старшини на ряд статей і окремих положень договору. "Отже, — зауважує О.Апанович, — конкретні умови об'єднання України з Росією були відомі лише близькому оточенню Богдана Хмельницького".

Після смерті Б. Хмельницького документи договору були зачитані на вимогу старшинської ради наприкінці серпня 1657 р. перед обранням тимчасово гетьманом І.Виговського, але потім були втрачені. їх пошуки не дали позитивних наслідків.

Дослідженням українсько-російського договору 1654 p., визначенням його державно-правового характеру та історичного значення займалося чимало істориків, фахівців державного права, політичних діячів. Серед них, у першу чергу, слід відзначити таких видатних вчених, як М.Грушевський, Д.Дорошенко, М.Драгоманов, М.Костомаров, І.Крип'якевич, В.Липинський, В.М'якотин, О.Оглоблин, Л.Окіншевич, М.Петровський, М.Покровський, Н.Полонська-Василенко, В.Сергіевич, М.Слабченко, А. Яковлів. Певний доробок у вивчення проблеми внесли радянські вчені, хоча їх можливості були обмежені тоталітарним режимом. У наш час великий інтерес' до цієї проблеми виявили О.Апанович, М.Брайчевський, Л.Винар, В.Горобець, О.Гуржій, М.Ковальський, М.Кучернюк, Л.Мельник, Ю.Мицик, Д.Наливайко, І.Рибалка, В.Сергійчук, В.Смолій, В.Степанков, О.Субтельний, В.Ульяновський, В.Цибульський та чимало інших.

Серед дослідників Переяславсько-Московського договору тривалий час ведуться дискусії щодо характеру договору, його істо-рико-правової оцінки. І сьогодні ще історики не дійшли одностайних висновків. Існує ряд визначень договору — персональна унія, реальна унія, васалітет, тимчасовий військовий союз, возз'єднання, застосовуються такі терміни, як автономія, інкорпорація, протекторат, псевдопротекторат та ін.

Дослідник А.Яковлів вважав найбільш обґрунтованими три концепції: перша — Україна об'єдналася з Москвою у формі персональної унії, друга — заперечує першу й стверджує, що Україна перейшла у васальну залежність від Московської держави, і третя — Україна вступила у військовий оборонний союз із Москвою проти Польщі та прийняла царську протекцію. Щодо інших точок зору на договір (реальна унія, неповна інкорпорація, приєднання), то А.Яковлів спростовує їх як такі, що не відповідають історичним фактам. Вчений зауважує, що він не бачить великої різниці між васалітетом і протекторатом, які практикувалися в той час у міжнародному житті. Договір між Україною та Москвою А.Яковлів класифікує як військовий союз з ознакою васалітету-протекції1.

Оцінці Переяславського договору приділив чимало уваги один з видатних істориків діаспори О.Оглоблин. В одній зі своїх праць він зробив такий висновок: "Переяславська угода 1654 р. була договором мілітарного союзу двох самостійних держав — України й Московщини, гарантованого протекцією московського царя над Україною й оформленого новим українським титулом царя". Він став "государем Великой, Малой и Белой Руси".

До різноманітних оцінок попередніх поколінь істориків різних історичних шкіл і політичних напрямів долучаються думки сучасних відомих дослідників Хмельниччини.

Таким чином, прагнучи зберегти завоювання Визвольної війни українського народу, остаточно здолати свого головного ворога Річ Посполиту й забезпечити існування Української Козацької держави, Б.Хмельницький і його уряд вирішили укласти військово-політичний союз з Московською державою[8, c. 44-47].

У створенні такого союзу були зацікавлені обидві держави. Тому переговори про його укладення відбувалися порівняно швидко (з початку січня до кінця березня 1654 р.) і закінчилися позитивним результатом. Незважаючи на своєрідну форму договору (відсутність єдиного документа, "прохання" з боку гетьмана і козацької старшини і "жалування", "милості" з боку царя), він за своїм змістом був договором двох самостійних рівноправних держав. Ми поділяємо думку дослідників В.Смолія і В.Степанкова, які пропонують називати договір Переяславсько-московським, оскільки переговори велися у Переяславі та Москві. Україна одержала прав навіть більше, ніж передбачає звичайна автономія чи протекторат. Переяславсько-Московський договір був військово-політичним союзом двох самостійних держав при протекції чи васалітеті московського царя над Українською державою. Він проіснував до вересня 1658 p., коли новий гетьман І.Виговський розірвав його і уклав з Річчю Посполитою Гадяцьку угоду.

Укладаючи договір, обидві сторони по-різному розуміли його суть. Б.Хмельницький прагнув одержати від Москви військову допомогу для остаточного подолання Польщі, забезпечити в подальшому самостійність і незалежність Української Козацької держави. Тому свою внутрішню й зовнішню політику гетьман проводив незалежно від Москви, нерідко ігнорував "Березневі статті". Московський же уряд, приймаючи Козацьку державу "під високу государеву руку" і терплячи тимчасово незалежну .політику Б.Хмельницького, сподівався з часом зміцнити протекторат, а врешті-решт ліквідувати Українську Козацьку державу, провівши її повну інкорпорацію.

Переяславсько-Московський договір став поворотним пунктом в історії України та Росії. Завдячуючи людським і матеріальним ресурсам України, Росія вийшла з європейської ізоляції і домоглася з часом перетворення у велику державу.

Переяславсько-Московський договір не ставив своїм завданням утворити незалежну Українську державу. Про це свідчать матеріали цього розділу. Після смерті Б. Хмельницького Україна на 334 роки потрапила в залежність від Росії. Питання її соціально-економічного та політичного розвитку з часом все більше стали вирішуватися з точки зору інтересів Російської імперії, а не інтересів українського народу[15, c. 144-146].

Розділ 4. Завершальний етап Національно-визвольної війни

Після 1654 року почався новий етап Визвольної війни. Незмінною залишилася мета української держави: припинення панування Речі Посполитої та об’єднання українських етнічних земель в козацькій державі. В результаті прорахунків московського уряду щодо оцінки військово-політичної ситуації бойові дії 1654-1655 років привели до спустошення Брацлавщини. Гетьман Хмельницький почав шукати союзників серед інших країн. Йому вдалося значно покращити відносини з Кримом та Туреччиною, переглянути стосунки з Трансільванією та заключити важливий альянс зі Швецією.

Після Переяславської ради 1654 р. і входження України до складу Московської держави Річ Посполита не відмовилася від претензій на панування над Україною. Вона розпочала активну підготовку до нової війни. Б.Хмельницький зосередив зусилля козацтва і всього українського народу на реалізації державницьких планів, на підготовці належної відсічі загарбникам.

Укладення договору України з Москвою привело до перегрупування військово-політичних сил. Польський уряд пішов на зближення з Кримським ханством, намагаючись використати татарську орду в боротьбі проти України та Московії. Влітку 1654 р. Польща й Кримське ханство підписали так званий "Вічний договір", що передбачав надання взаємної військової допомоги у боротьбі проти їхніх спільних ворогів.

Московська держава, оголосивши війну Польщі, розпочала незабаром проти неї військові дії. Основні московські сили у травні 1654 р. налічували 40 тисяч. На території Білорусі та Смоленщини розгорнула воєнні дії армія під командуванням Олексія Михайловича. Цар вирішив у першу чергу відвоювати ті землі, які втратила Москва за Поляновським миром.

У війну на півночі вступило козацьке військо. У травні за наказом гетьмана на допомогу цареві відправлено 20-тисячний козацький корпус під командуванням наказного гетьмана полковника Івана Золотаренка.

Переяславсько-Московський договір викликав велике незадоволення з боку короля Яна Казимира, польських урядовців, магнатів і шляхти. Намагаючись зруйнувати дружні українсько-московські відносини, польський король і уряд оголошують Б.Хмельницького "злим зрадником".

Серед козацької старшини, частина якої була незадоволена договором, розгортають агітацію польські агенти. Поміж старшини поширюються "обманні" листи Яна Казимира, литовського гетьмана Я.Радзивілла, коронного гетьмана Станіслава Потоцького, в яких говориться про "зрадництво" Б.Хмельницького. Полковник І.Богун, якого польські агенти намагалися залучити на свій бік, відіслав ці підбурювальні листи Хмельницькому. Гетьман наказав прибити їх до шибениці.

Московське командування проігнорувало зміну у військовій ситуації, той факт, що головне польське військо готувалося для наступу на Україну. Тут під проводом Б.Хмельницького зосередилися основні сили козацького війська, до якого входило лише кілька російських полків. Такою ситуацією скористалася Річ Посполита.

Воєнно-політичне та міжнародне становище України виявилося складним і нелегким. Великі спустошення, завдані польськими й татарськими загарбниками Поділлю і Подністров'ю наприкінці 1654-на початку 1655 p., небачені руїни і весь тягар більш ніж шестирічної війни негативно позначилися на настроях козацтва і всього українського народу. Не здійснилися сподівання Б.Хмельницького на швидку і ефективну перемогу над Польщею з допомогою Москви, що сприяло б об'єднанню всіх українських етнічних земель в єдиній державі, дало б можливість проводити власну внутрішню та зовнішню політику[12, c. 164-166].

У боротьбі проти свого головного ворога Б.Хмельницький наполегливо шукав підтримки та допомоги з боку іноземних держав.

Дбаючи про зміцнення держави, Б.Хмельницький домігся вагомих успіхів в утвердженні своєї гетьманської влади. З метою збереження такої влади він, відчуваючи, що сили покидають його, став думати про запровадження її спадковості. Існували в той час серед козацької старшини дві суперечливі тенденції: перша — за встановлення монархічної влади у формі спадкоємного гетьманату і друга — за запровадження старшинської республіки на чолі з гетьманським урядом. Претендентів на гетьманську булаву серед сподвижників Б. Хмельницького було чимало. За бажанням старого й хворого гетьмана старшинська рада, що відбулася в середині квітня 1657 р. у Чигирині, обрала гетьманом молодшого сина Богдана 16-річного Юрія. Він міг стати гетьманом після смерті батька.

У розвитку збройної боротьби на теренах Польщі назрівали радикальні зміни. Вже влітку 1657 р. воєнна ситуація різко змінюється на шкоду коаліції. Згідно з польсько-австрійською угодою, укладеною в травні, Австрія надіслала на допомогу полякам 12-тисячне військо і продовжила, за розпорядженням нового імператора Леопольда І, переговори з Б.Хмельницьким про відкликання корпусу А.Ждановича з Польщі та про замирення з нею Козацької держави на певних умовах. Проти Швеції розпочала війну Данія, тому Карл Густав змушений був вивести своє військо з Польщі. На допомогу полякам у травні прибула кримська орда, очолювана Магомет-Преєм.

Загроза загибелі власної держави розбудила патріотичні почуття поляків. Усі верстви населення були розгнівані й обурені тим, що шведи і трансільванці зневажали католицькі святині, грабували костьоли та монастирі, накладали на населення величезні контрибуції. Розпочалися масові виступи проти чужоземців. Надихнула поляків на боротьбу героїчна оборона від шведів монахів у Ченстохові. Патріотичні сили в країні очолив ініціативний регіментар С.Чарнецький. Польське населення зі зброєю в руках піднялося на захист своєї власності, віри та культури.

Московський уряд не тільки через свої посольства вимагав від Б.Хмельницького розірвати союз з учасниками коаліції, а й через своїх посланців розгорнув агітацію серед українського війська та народу, намагаючись дискредитувати політику гетьмана. Серед козаків корпусу А.Ждановича підступні розмови вів прибулий царський дворянин Желябужський, говорячи їм, що вони пішли у похід проти волі царя. Козаки та старшина з корпусу А.Ждановича також були невдоволені діями князя Ю.Ракоці, який проводив кампанію без продуманого плану, зневажливо ставився до козаків, відбирав у них трофеї. До того ж козакам стало відомо, що Юрій Ракоці розпочав переговори з польським командуванням з метою замирення. Вони відмовилися воювати, і А.Жданович вимушений був розпочати відступ на Наддніпрянщину. М.Грушевський писав, що "козаки, прочувши, що старий гетьман доживає останні дні, боялися нової завірюхи по його смерті, говорили, що вони не будуть воювати Польщі проти царської волі; здибавши в поході московського посла, вони просили його переказати цареві, що проти царської волі не підуть". Козаки, що перебували під командуванням Ю.Хмельницького, стояли під Корсунем і охороняли Україну від татар, одержали наказ виступити на допомогу А.Ждановичу. В цьому війську також відбувся бунт, воно відмовилося від послуху. Юрій Ракоці, стурбований вторгненням поляків у Трансільванію, оточений поляками та татарами під Меджибожем, пішов на капітуляцію, кинув напризволяще військо і втік до Трансільванії. Під Вишнівцем татарська орда Магомет-Гірея повністю розгромила відступаюче трансільванське військо. Таким чином, коаліція зазнала повної поразки. Не здійснилися плани Б.Хмельницького, спрямовані на те, щоб у союзі зі Швецією та Трансільванією збройно здолати Річ Посполиту[1 ,c. 149-151].