Порівняльна характеристика сепаратистських рухів: Бельгія, Данія, Італія

Такий стан подій занепокоїв владу Данії, тому вона пішла на поступки і 21 червня 2009 р. Гренландія проголосила самоврядування за наслідками референдуму, проведеного в листопаді 2008 р.

Здавалось би такий поступовий шлях гренландських політиків до проголошення незалежності в скорому  часі повинен принести результати. Але не все так просто як могло  би здаватись.

Зокрема, підстави для відокремлення Гренландії від Данії набагато менш обгрунтовані, ніж сепаратистські прагнення Фландрії та Паданії: острів залежить від дотацій Копенгагена, без яких населенню «зеленої землі» буде дуже важко.

З іншого боку, гренландські політики в певній мірі розраховують на підтримку зовні, але це все умовно. Тому, на даний час, питання про відокремлення острова не має однозначної відповіді. З одного боку воно  залишається на рівні теоретичних вимог гренландських політиків, які прагнуть до незалежності. З іншої сторони питання незалежності Гренландії може набути практичного значення при першому ж втручання зовнішніх сил.

Слід відзначити і врівноважену політику Копенгагена, який відноситься  до гренландського сепаратизму дуже поблажливо. Данія розуміє, що поки Гренландія фінансово залежна від  неї, загроза відокремлення не є настільки вагомою. Проте чи виправдана така політика суверена, однозначно сказати важко, тому як, при появі «зовнішнього фінансиста» жителі острова можуть піти на радикальні кроки. Але тут є й інша проблема, чи захоче місцеве населення перейти з під протекторату однієї країни під «фінасову залежність» іншої.

Підсумовуючи дане дослідження, слід зазначити, що розглянуті сепаратистські рухи можна, умовно, віднести до категорії  «мирного відстоювання» своїх прав. Тобто, на відміну від інших країн, таких як Іспанія, чи Великобританія, ці виступи сепаратистів проходять  без застосування зброї. Таку тенденцію  можна вважати позитивною.

Щодо різного ступеня розгортання сепаратистських настроїв в Бельгії, Данії та Італії, то це зумовлено їх своєрідною специфікою. Якщо гренландський сепаратизм має більш ліберальний характер, то бельгійський – радикальніший за своєю сутністю. Поясненням цього може бути і мовна проблема в Бельгії. Щодо відділення Півночі від Півдня в Італії, то за сутністю ця проблема є дуже складною, проте вона найменше претендує на вирішення в найближчий час.

Загальною рисою, яку можна  підкреслити у назріванні всіх цих конфліктних ситуації, є дії уряду. Зокрема, спостерігається тенденція, за якою, чим влада радикальніше налаштована до сепаратистів, тим менше досягаються їх вимоги.

Як підсумок, слід сказати, що на сьогодні в світі, ситуація із боротьбою етносів за свої права є дуже гострою, адже така проблема може виникнути практично в кожній країні світу, і що гірше, мати ланцюгову реакцію.