Польські землі у II Світовій війні

План

1. Розподіл території Польщі між Німеччиною і СРСР
2. Німецький окупаційний режим
3. Політика СРСР на загарбаних територіях
4. Радянсько-польська угода 1941р., як невдала спроба домогтися самостійності

Вступ

1 вересня 1939 р. о 4 год. 45 хв. залпи німецького броненосця "Шлезвіґ-Гольштайн" по польській прикордонній заставі на косі Вестерплятте розпочали Другу світову війну. Одночасно німецькі збройні сили без оголошення війни наступали на польську територію з півночі, заходу і півдня (Словаччини). В офіційних німецьких документах вкрай лицемірно оголошувалося про "вимушені" "оборонні" дії НІ Райху: "За наказом Фюрера і Головнокомандувача Вермахт взяв у свої руки активний захист  Райху. Виконуючи нав'язане собі завдання покласти край польським ґвалтам, сьогодні вранці німецькі сухопутні війська перейшли у контрнаступ на всій протяжності польсько-німецького кордону".

Блискавичні удари  переважаючих німецьких армій дали їм змогу, незважаючи на запеклий опір поляків, прорвати оборону й повести  наступ з метою оточення головних польських сил. Польські війська, організовані у сім армій, розтягнулися по всій протяжності польсько-німецького кордону: "Карпати" (ген. К. Фабріці), "Краків" (ген. А. Шиллінґ), "Лодзь" (ген. Ю. Руммель). "Модлін" (ген. В. Бортновський), "Познань" (ген. Т. Кутшеба), "Пруси" (ген. С. Домб-Бєрнацький). Потужні удари і стрімке просування німецьких моторизованих частин углиб території Польщі змусили польське командування (головнокомандувач маршал Е. Ридз-Сміґли) вже в перші дні війни дати наказ про відступ на схід і в центральному напрямку. Польські війська чинили запеклий опір агресору, але змушені були відступити, щоб не потрапити в оточення. 182 вояки прикордонної застави Вестерплятте сім днів відбивали атаки противника, який у двадцять разів перевищував їх чисельно. Незабаром польські збройні сили були розчленовані на чотири частини і змушені пробиватися з оточення. Німцям не вдалося знищити польського флоту і повітряних сил, які незабаром опинилися у Великобританії.

З вересня, виконуючи  свої договірні зобов'язання, Великобританія і Франція оголосили війну Німеччині, але не розпочали активних воєнних дій на Заході, поклавши початок так званій "дивній війні". Між тим, 6 вересня розпочалося створення нової лінії польської оборони по ріках Нарва-Вісла-Сян, однак німецькі танкові частини досягли цього рубежу швидше, ніж відступаючі польські війська. У ніч на 7 вересня польський уряд і командування залишили Варшаву і практично втратили контроль над розчленованими арміями. 15 вересня німецькі танкові частини захопили Люблін і дійшли до Бреста, а 13 вересня зробили невдалу спробу захопити Львів. Таким чином польський уряд припинив своє існування.

1. Розподіл території Польщі між Німеччиною і СРСР

28 вересня 1939 р. Ріббентроп підписав у Москві  новий німецько-радянський трактат: Договір про дружбу і кордони між СРСР і Німеччиною , що визначив сфери впливів і кордони обох держав, замінивши договір від 23 серпня 1939 р. Кордон відтоді проходив вздовж рік Піса-Нарва-Буг-Сян, залишаючи на радянському боці області Білостоку і Ломжі. Чотири додаткові таємні протоколи до Договору вносили зміни у розподіл "сфер впливу" двох держав, віддаючи Литву і Фінляндію на волю СРСР, а також зобов'язуючи обидві сторони рішуче придушувати "польську агітацію" й співпрацювати в цьому напрямі. Під час переговорів у Москві И. Сталін відкинув пропозицію німців утворити якусь буферну Польську державу. Невдовзі, 10 жовтня 1939 р., СРСР віддав Вільнюс з невеликою частиною Віленщини Литві, яка, втім, була змушена прийняти на свою територію підрозділи Червоної армії.

Німеччина посіла майже 49% теренів  Республіки (188,7 тис. км ²) і понад 22 млн населення, СРСР – 50% (201 тис. км ²) і бл. 13 млн населення. Переданий Радянським Союзом Литві Вільнюс з околицями становив бл. 1,5% території (5,7 тис. км ²) польської держави і близько 0,5 млн населення. В червні 1940 р. Вільнюс разом із цілою Литвою було включено до СРСР.

Німці прилучили до Рейху  частину загарбаних польських земель (92,5 тис. км ²), а з решти утворили так зване Генерал-губернаторство (ГГ – 95,5 тис. км ²) зі столицею в Кракові. Губернатором став Вавель.

Цей акт у  свідомості багатьох поляків ототожнювався  з "четвертим поділом" Польщі. Він став катастрофою для Польщі і поляків, яка поставила під  загрозу існування нації.

2. Окупаційна політика Третього Рейху на польських землях

З включених  до Рейху теренів було виселено до генерал-губернаторства або вивезено на роботи до Німеччини понад 900 тис. осіб, в тому числі майже всю  інтелігенцію і землевласників. Малося на меті позбавити ці землі активних і політично свідомих елементів. Натомість було поселено колоністів-німців (631 тис.). На тернах ГГ розгорнулися брутальні репресії проти інтелігенції. Чільні діячі науки, культури, політики і духівництва вивозилися до концтаборів, заснованих у Польщі (Аушвіц-Освенцім, Біркенау-Бжезінка, Штутгоф-Штутово, Майданек тощо) або наявних на теренах Німеччини і Австії (Бухенвальд, Заксенхаузен, Дахау, Маутхаузен, Ноєнгамме, Равесбрюк тощо). В багатьох місцях було розстріляно великі групи населення (наприклад, П’ясниця біля Вейгертова, Пальміри біля Варшави). Планова акція знищення постійно велася у в’зницях і слідчих ізоляторах передусім гестапівцями.

Німці впровадили примусову  працю для всіх поляків у віці 14-60 років. Служби праці (арбайтсамт) скеровували  на роботу і країні й ще більше – до Німеччини. Оскільки заходи пропаганди за добровільний виїзд до Німеччини не мали результатів, було видано адміністративні накази, а поліція,СС і військо провадили облави на міських вулицях. На роботу до Німеччини без огляду на освіту чи стан здоров’я було вивезено бл. 1,2 млн осіб.

На включених до Рейху  теренах німці ліквідували польські школи і пресу, позакривали осередки культури. В генерал-губернаторстві не можна було в загальних школах вивчати польську історію і літературу. Освіту вище початкового рівня було обмежено виключно різними курсами і професійними школами, закрито видавництва, бібліотеки, музеї, чільні польські театри.

З початком німецько-радянської війни 1941 р. німці загарбали нові землі довоєнної Польської республіки, застосовуючи терор і винищуючи тамтешніх поляків. Політика стосовно литовців, білорусів і українців, що там жили, була диференційована. Німці грали на національних антагонізмах і роз’ятрювали їх. Насправді  вони не мали наміру створювати незалежні держави Україну і Білорусь на теренах, що до 1929 р.  належали Польщі та СРСР. Вони мали заздалегідь спрограмовану політику поневолення і визиску слов’ян, використання тамтешніх матеріальних ресурсів на потреби Третього Рейху. Лише з тактичною метою подеколи вони робили певні жести. Східну Галичину було прилучено до генерал-губернаторства, а на решті теренів створено окрему окупаційну адміністрацію – так звані рейхкомісаріати.

У найтрагічнішому становищі  опинилися євреї , які згідно з  гітлерівськими настановами підлягали цілковитому винищенню. Від початку окупації були створені гетто у більшості великих і малих міст, найбільші – у Варшаві та Лодзі. На досить маленькому просторі було напхано сотні тисяч людей, які гинули від голоду і пошестей, зокрема тифу. На загарбаних під час німецько-радянської війни теренах німці здійснювали масові страти євреїв (наприклад, у Понарах біля Вільнюса).

У генерал-губернаторстві виникли  спеціальні табори смерті в Треблінці, Белжеці, Собіборі, головним чином для  євреїв, із знаряддям масового вбивства – газовими камерами. Концтабори, призначені німцями для інших національностей, теж мали газові камери з метою знищення євреїв (Освенцім, Бжезінка, Майданек).  До таборів німці привозили євреїв і з-за меж Польщі. Між замордованих було багато поляків єврейського походження. Німецькі нюрнберзькі закони стосовно євреїв визнавали євреями всіх до третього покоління включно. Важко визначити точно, скільки євреїв пержили війну. Польська повоєнна статистика не наводила даних ні про релігію, ні про рідну мову, ні про національність. Приблизно можна твердити, що вижило їх хіба що кілька відсотків.

Загальна реакція  поляків на агресію та окупацію була високопатріотична. Однак нормальні  людські потреби виживання в  умовах війни й окупації змушували  чимало поляків вступати в контакти з окупантами, іноді за згодою Руху Опору поляки займали певні адміністративні посади або працювали в окупаційних інституціях. Явище "свідомої колаборації" з окупантами не набуло поширення, хоча в 1943-і 944 pp. польське підпілля за вироками спеціальних судів зліквідувало близько 2 тис. агентів, які працювали на німецькі спецслужби.

Після червня 1941 р. польське підпілля на окупованих землях швидко зростало і зміцнювалось. Цьому сприяла зайнятість німецької адміністрації справами війни. Особливо швидко розвивався підпільний рух у ГГ. До конспіративної діяльності переходили партії, громадські організації, окремі групи людей. Упродовж 1941-1943 pp. в окупованих землях, на думку істориків, була створена справжня "підпільна держава", яка спиралася на патріотичні почуття населення й традиції польської конспірації XIX-XX ст. Політичні партії та групи організовували власні військові організації, налагоджували випуск і поширення нелегальних видань. Людовці творили конспіративні структури СЛ "Рох" і збройні загони Батальйонів хлопських, соціалісти - підпільні структури ППС-ВРН (Вольносць, рувносць, нєподлєґлосць) і військові загони Соціалістичної бойової організації, ендеки - Народові збройні сили (НСЗ) тощо. Існувало багато нелегальних військових організацій без окресленої політичної приналежності. Політичним центром підпілля залишалася Делегатура, яка підтримувала зв'язок з еміграційним урядом.

3. Політика СРСР на загарбаних територіях

Із застосуванням  терору і фальсифікацій радянські  власті провели на загарбаних територіях  22 жовтня 1939 р. вибори, внаслідок яких оголосили про згоду населення  на приєднання до Радянського Союзу. В результаті подальших рішень Москви Східна Галичина і Волинь увійшли до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки в межах СРСР, а Білосточчину, Новогрудське воєводство, більшу частину Віленщини і Полісся було включено до Білоруської Соціалістичної Республіки. 29 листопада 1939 р. всім мешканцям цих теренів було надано радянське громадянство.

Трагічна доля спіткала взятих Радами в полон офіцерів польського війська, Корпусу охорони  прикордоння (КОП) і поліції, рядових  поліцаїв і функціонерів КОП. 1939 р. їх було розміщено в трьох таборах на теренах СРСР (Козельськ, Старобєльськ, Осташків) і майже всіх замордовано (бл. 15 тис.). Врятувались лише 400, вивезені до табору в Грязовці. Під час війни, 1943 р., німці натрапили на поховання офіцерів з Козельська в Катині біля Смоленська. Поховання вбитих з решти двох таборів було виявлено тільки 1991 р. Вони розташовані в Харкові на Україні і В Мєдному біля Твері в Росії. Досі невідомо місця поховання решти, бл. 7 тис. замордованих за наказом Сталіна політичних в’язнів, між яких були судді, прокурори , адвокати, бургомістри, професори, священики, політичні і громадські діячі, заарештовані після 17 вересня 1939р. Їхню працю і діяльність у Польській республіці було визнано контрреволюційною, а отже – антирадянською. У тодішніх в’зницях і спеціально організованих на загарбаних східних теренах Другої республіки місцях ув’язнення утримувалися в нелюдських умовах тисячі людей, багато з яких померло від виснаження, хвороб і тортур.

Депортації  вглиб СРСР застосовувалися в масовому масштабі щодо лісників, військових осадників, учителів, землевласників, державних службовців різних щаблів, родичів раніше заарештованих людей. На українських і білоруських теренах, що входили до складу Другої республіки, масові депортації було здійснено в лютому, квітні, червні 1940 і червні 1941 рр. Останні дослідження на підставі російських архіві наводять цифру 270 тис. Їх було вивезено на поселення до Сибіру або до Середньої Азії (Казахстан, Узбекистан). Частину було заслано до таборів Крайньої  Півночі, де смертність здебільшого досягала 100%.

У другій половині 1940 р. політика радянського керівництва  стосовно поляків зазнала змін. На той час Гітлер розгромив Францію, що стало для Сталіна сигналом підготовки майбутнього "маршу на Захід". У цьому "марші" поляки могли стати у пригоді. Восени 1940 р. група польської інтелігенції (в тому числі колишній прем'єр К. Бартель, який працював у Львівській політехніці) була запрошена до Москви, де проводилися таємні переговори про можливий майбутній "прорадянський" уряд Польщі. Їх зміст невідомий, але майже одночасно по всьому СРСР пройшло урочисте відзначення 85-ї річниці смерті А. Міцкевича; групи вцілілої польської професури і літераторів зі Львова відбули подорожі до Москви та інших міст СРСР. Ознакою зміни політики більшовиків був той факт, що на виборах до верховних і місцевих рад депутатів трудящих у списках кандидатів з'явилося чимало прізвищ відомих польських учених і діячів культури. До складу місцевої ради Львова було "обрано" 274 українця, 140 поляків і 73 особи інших національностей. "Лібералізація" радянської політики щодо поляків відбувалася лише за умови повної лояльності до радянської влади; будь-які прояви опозиційності або антирадянської діяльності придушувались найжорстокішим чином.

4. Радянсько-польська угода 1941р., як невдала спроба домогтися самостійності

Зміна міжнародної  ситуації змусила польський еміграційний уряд визначити свої позиції серед  союзників. Уже 23 червня 1941 р. прем'єр В. Сікорський виступив із радіозверненням  до поляків і світу, в якому  закликав СРСР розірвати договори з Німеччиною й повернутися до засад Ризького договору 1921 р. 4 липня у Лондоні розпочалися радянсько-польські переговори, які виявили протилежні позиції сторін у питанні про східні кордони Польщі. Після тривалих суперечок під тиском англійців ЗО липня 1941 р. у Лондоні було підписано Угоду про відновлення дипломатичних відносин і створення польської армії на території СРСР ("угода Сікорський-Майський"). Радянська сторона денонсувала договори з Німеччиною щодо Польщі, відновила дипломатичні стосунки з еміграційним урядом, погоджувалася створити на своєму теремі Польську армію, яка б підпорядковувалася Верховному командуванню СРСР. Відкритий додатковий протокол зобов'язував радянський уряд надати негайну амністію всім польським громадянам на своїй території, таємний - порушував взаємні матеріально-фінансові проблеми. Справа східного кордону Польщі була відкладена для дальшого обговорення двома сторонами.