План Маршалла

    Останнім (але аж ніяк не останнім по значимості) зі згаданих аспектів є роль плану Маршалла в досягненні європейської єдності. Нейтральна Західна Європа була б неспроможна вплинути на результат конфлікту між двома неєвропейськими наддержавами. Об'єднана ж Європа, що володіє власним голосом у найважливіших світових справах, була здатна й вплинула на хід "холодної війни".Таким чином, план Маршалла самим безпосереднім образом дав старт європейської інтеграції. Цей аспект є одним з найважливіших , хоча його безпосереднім результатом був фактичний розділ Європи на два табори. У той же час, США здобули наймогутнішого союзника в "холодній війні", зміцнивши й відтворивши його за власним зразком, що, в остаточному підсумку, визначило результат глобального протистояння наддержав. Тому основне значення допомоги по лінії плану Маршалла було не економічним і не адміністративним, а політичним.  

    3. ”ПЛАН МАРШАЛЛА” ПОГЛЯД ІЗ СЬОГОДЕННЯ 

    Післявоєнний  досвід Західної Європи заслуговує уваги  як з позицій відновлення господарства, оздоровлення фінансів і грошей, налагодження економічного співробітництва країн, так і з погляду стратегії промислового розвитку, що забезпечує створення матеріальних передумов для могутнього технологічного прогресу в різних сферах виробництва. Післявоєнна західноєвропейська економіка характеризувалася мілітаризованою системою виробництва, ерозією керованості, розривом багаторічних зв'язків в промисловості, фінансах, торгівлі. Були потрібні значні капітальні вкладення в устаткування, не вистачало найнеобхідніших продуктів. Темпи інфляції, нестійкість європейських валют були такі високі, що підривалася зацікавленість сільського господарства в обміні своїх продуктів на гроші.

    Оцінюючи  положення в економіці західноєвропейських  країн, спеціально створена при Президентові США комісія з аналізу допомоги європейським державам відзначала в своїй доповіді, що:

    1) Об'єм виробництва в цих країнах  значно нижчий за довоєнного  з критичним рівнем здобичі  вугілля 

    2) Європа втратила крупне джерело  іноземної валюти у формі платежів  за послуги 

    3) Потреба в імпорті дуже висока 

    4) Відбулося сильне зрушення в співвідношенні цін між промисловістю і сільським господарством на користь останнього

    5) Спостерігалося руйнування єдиної  системи торгівлі в цих країнах,  як внутрішньої, так і зовнішньої.

    До 1947 року склалося положення, за якого  саме збереження досягнутих об'ємів виробництва продукції опинилося під питанням. Життєздатність західноєвропейської економіки багато в чому підтримувалася імпортом з Північної Америки. Країни Західної Європи за рахунок їхнього власного виробництва могли забезпечити своє споживання зерна, бавовни, алюмінію, міді тільки на 40%, свинцю й цинку – на 30%, сала й масла – на 15%. Відразу після війни імпорт країн Західної Європи забезпечувався наданням субсидій і позик з боку США й Канади, використанням золотих і доларових резервів. До 1947 року потік фінансових надходжень із цих джерел виснажився. Через нестачу платіжних засобів західноєвропейські країни опинилися перед перспективою скорочення імпорту продовольчих і ключових сировинних ресурсів. Без допомоги США імпорт у держави Західної Європи скоротився б наполовину, а доларовий імпорт – на 4/5, що означало б для цих держав економічний параліч.

    Його  настання не відповідало б і власним  інтересам США. Але не відповідав ні американським, ні західноєвропейським  інтересам і курс на закріплення за США ролі діючого благодійно постачальника найрізноманітніших товарів першої необхідності. Був потрібний такий сценарій співробітництва, який би: а) забезпечував більшу самооплатність економічного відродження Європи,

    б) співставлявся із розпочатим наприкінці 40- х рр. черговим відновленням технологічної бази американської економіки, в) підвищував віддачу від американської допомоги.

    Конструктивна реалізація цього сценарію й втілилася  в “плані Маршалла”. Є необхідним підмітити, що структурні зрушення, що охопили в цей час індустріальне розвинені країни, низька платоспроможність колишніх радянських республік висувають подібні до здійснених за допомогою “плана Маршалла” завдання перед стратегією міжнародного економічного співробітництва, спрямованого на підтримку східноєвропейських реформ.  

    3.1 Лібералізація торгівлі  між слабкими економіками  за координації  інвестицій.

    Говорячи  про “план Маршалла”, багато зводять  його до “продовольчої інтервенції” і співвідносять її з гуманітарною допомогою, яку надавали західним країнам. Значення такої інтервенції дійсно було велике: на поставки продовольчих товарів в рамках “плана Маршалла” приділялося 70% усієї допомоги. Однак, як повідомляється в “Доповіді президентського комітету з іноземної допомоги” - це необхідна, але недостатня умова.

    Метою європейських країн є досягнення самостійності. Тому мова йде не тільки про обіговий капітал, але про  необхідність зробити реновацію  європейських заводів і сільського господарства. План допомоги Європі розглядався як свого роду переливання крові, яке підтримало б слабкі європейські економіки й дало б їм силу працювати над власним відродженням.

    І США, і їхні європейські партнери розуміли, що без міцної виробничої бази шанси на подолання труднощів  і в тому ж числі інфляції, невеликі. Відповідно “плану Маршалла” європейські його учасники повинні були:

    1) вжити заходів по полегшенню  обміну товарами й послугами  між собою, прискорити розвиток  внутрієвропейської торгівлі, 2) через  міждержавну кооперацію забезпечити активізацію найбільш ефективних виробничих потужностей для досягнення найшвидшого зростання випуску продукції,

    3) почати фінансові й інші заходи  щодо зміцнення своїх валют,  відновлення довіри до них, 4) надати  європейській кооперації організаційне  забезпечення. Як відомо, формою такого забезпечення стала ОЄЕС – Організація європейського економічного співробітництва, що об'єднала 16 держав.

    Разом з тим, був наявним ряд серйозних  труднощів, знижувалася ефективність координації інвестиційних планів. Серед них – одержання урядами достовірної інформації, особливо від приватних секторів, невизначеність майбутніх співвідношень цін і витрат, здатна підірвати будь-які плани інвестицій. Особливі складності виникали при встановленні найкращого розміщення нових потужностей по країнах ОЄЕС.

    Проте , незважаючи на стримуючі обставини, було досягнуто значного прогресу як в одержанні відповідної інформації, так і в аналізі інвестиційних  планів. З іншого боку, стосовно виробництва  деяких товарів і матеріалів відзначалася необхідність подальшого аналізу даних, щоб уникнути надлишкового інвестування. Небезуспішні спроби по координації інвестицій вживали і в інших галузях.

    Накопичений досвід призвів до вироблення погодженого  підходу до вирішення проблем  і в окремих галузях. Допускалося припинення виконання нових проектів до прийняття у ході координації рішень по них. І навпаки, рішення Ради ОЄЕС про бажані інвестиції розглядалися як такі, що зобов'язували країни-учасниці використовувати всі можливості для здійснення таких інвестицій.

    У якості пріоритетних для вкладення  капталу розглядалися галузі, розвиток яких зменшував економічну залежність Європи від США. Виділялися галузі “долларосберігаючі”  і “доллароприбуткові”, тобто імпортозаміщуючі й експортні. У міру скорочення американської допомоги доводилося шукати інші джерела задоволення потреб.

    Одне  з напрямків пошуку – можливість імпорту по більш низьким цінах, в тому числі із Північної Америки. Зниженню доларових витрат Європи сприяло  й стимулювання її сільського господарства.  

    3.2 Організація й характер постачання.

    Свою  знамениту промову Маршалл виголосив 5 червня 1947 року, а вже 12 червня у  Парижі зібралися представники 16 країн  Західної Європи. Вони обговорили розміри  конкретної допомоги, необхідної для  кожної з них. У відповідь на готовність прийняти її від США, був створений Урядовий комітет з вивчення стану економіки країни і її можливостей прийняти таку допомогу. Було визнано необхідним встановити пріоритети й обмеження на кількість експортованих з США дефіцитних ресурсів.

    Важливим  аспектом реалізації “плана Маршалла”  стало питання про джерела  фінансування окремих елементів  програми. Його розв’язання погоджувалося  з характером і видом поставок.

    Поставки  першого виду охоплювали предмети найважливішої  життєвої необхідності - ті, що були потрібні для запобігання голоду. Щовесни виділялися асигнування на продукти харчування, паливо, одяг. Рік у рік gj мірі росту власних ресурсів європейських країн ці асигнування скорочувалися. Оскільки допомога такого роду не самооплачується, а більшість країн Західної Європи була не в змозі оплатити в доларах відповідні поставки, основна частина останніх ішла у вигляді дотацій, а не позик.

    Місцева валюта, виручена від продажу цих  продуктів, повинна була бути використана  урядом європейської країни для зменшення дефіциту державного бюджету, а отже, і темпів інфляції; для нарощування таких дефіцитних ресурсів як сталь, цемент, вугілля, шахтне устаткування, нафтопродукти, енергетичне устаткування, транспортні засоби. Тим самим велася протидія інфляції витрат у конкретному секторі економіки.

    Другий  вид поставок – промислове устаткування. Тут у фінансуванні переважали позики Міжнародного банку. Третій вид поставок – сировина, сільськогосподарські машини, промислові товари, запасні  частини та ін. Ці поставки фінансувалися під гарантії американського уряду через Експортно-імпортний Банк США, що створив для цих цілей спеціальне відділення.  

    3.3 Успіхи економічної  політики 

    Про зміну ситуації в Західній Європі в ході реалізації “плана Маршалла”  свідчить те, що щорічна допомога в 4-5 млрд.$ дозволила за 3 року збільшити випуск продукції на 20 млрд.$. Висока результативність цього плану багато в чому пояснюється тим, що він був орієнтований на збільшення постачання західноєвропейського виробництва, на виборчий імпорт сировини й матеріалів.

    Заходи  щодо перебудови господарських відносин, у тому числі зовнішньоекономічних, по фінансовій стабілізації поєдналися із зусиллями по збереженню європейського  економічного потенціалу, підвищенню ефективності його використання. Тільки цей потенціал міг служити джерелом самозабезпечування Європи ресурсами для створення альтернативних каналів постачання європейської промисловості сировиною, для розвитку імпортозаміщуючих і експортних виробництв. Тим самим розширилися можливості для імпорту із США вже не стільки сировини, скільки нових технологій.

    За  такої політики виборчого імпорту, активізації використання найбільш ефективних з наявних виробничих потужностей потребує насьгодні  і Східна Європа. Зміцнення виробництва, що стримує імпорт споживчих і сировинних продуктів може послужити засобом вивільнення ресурсів для заміни вкрай зношених і застарілих фондів.  

     ВИСНОВОК 

    У стратегії підйому західноєвропейської  економіки не останнє місце приділялося  відновленню й відновленню основних виробничих фондів. Була намічена досить інтенсивна програма розвитку основного капіталу. На 1948-1951 рр. планувалося витратити від 2 до 3 млрд.$ на відновлення й розвиток заводів з виробництва заліза й стали, 3-5 млрд.$ - на машини й устаткування для шахт, 3-4 млрд. $ - на сільськогосподарські машини.

    Початі  наприкінці 40- х – початку 50- х  рр. інвестиції суттєво підвищили  конкурентоспроможність європейського  експорту не зовнішніх ринках. Істотним фактором економічних досягнень  Західної Європи став ефективний розподіл зусиль між розвитком традиційних і новітніх технологій.

    Завдяки Плану було досягнуто наступне:

    - ВВП у Європі підвищився на 32.5%, від 119 мільярдів в 1947 році до 159 мільярдів в 1951 році;

    - промислове виробництво зросло на 40% у порівнянні з довоєнним рівнем; обсяг сільськогосподарської продукції - на 11%;