Питання національного самовизначення в програмних документах українських політичних партій Західної України (кінець ХІХ – початок ХХ ст

     Змагаючи  до тої кінцевої мети, зважаючи на нашу приналежність до австрійської держави, ставимо собі для нашої народної роботи цю програму:

     А) В межах Австрії

     1. В справах політичних:

     Змагаємо  до того, щоб в австрійській державі  територія, заселена Русинами становила  одну окрему провінцію з широкою  автономією в законодавстві та адміністрації; тим самим вимагаємо заборону теперішніх крайових статутів для Галичини й Буковини, до поділу Галичини на дві  частини: руську й польську, та до утворення  з руських частин Галичини й Буковини однієї національної провінції з  окремою адміністрацією й окремим  національним сеймом...» [2].

     У національному питанні програма націонал-демократів висувала як стратегічне  завдання боротьбу за незалежну і  соборну Україну, щоб «цілий українсько-руський  народ здобув собі культурну, економічну і політичну самостійність та з’єднався  з часом в одноцільній  національний організм». Отже, політична  програма УНДП була цілком самостійницька і соборницька та свідчила про те, що її автори – люди широкого світогляду, які бачили настрої та бажання тогочасного суспільства.

     Отже, бачимо що Українська національно-демократична партія була прогресивною силою, яка  зробила багато для підняття національної та політичної свідомості в краї. 
 
 
 
 
 

     3. Питання національного самовизначення в програмних документах Української соціал-демократичної партії

     У вересні 1899 року у Галичині утворилась Українська соціал-демократична партія (УСДП), яку очолили М. Ганкевич, С. Вітик, В. Охримович. Партія стала автономною секцією Соціал-демократичної робітничої партії Австрії (СДРПА). Тому за політичну платформу УСДП було прийнято програму австрійської соціал-демократії. Партія обстоювала соціалістичні позиції і ставила за мету підтримку робітничого руху за соціальних реформ, видавала свій центральний орган - газету "Воля". Українські соціал-демократи звертали належну увагу на ті економічні і соціальні відносини, які спричиняли утиски українського селянина та робітника. Проте вони виходили за рамки проблеми класовості і зазначали, що боротьба в ім’я ідеалів соціалізму – це також боротьба за національне визволення. В «Заяві Української соціал-демократичної партії», з якою виступав на Брюнському (1899 р.) з’їзді австрійської соціал-демократії від УСДП М. Ганкевич, підкреслювалося, що українські соціал-демократи стоять на грунті інтернаціональної солідарності пролетаріату всіх націй, проте будуть прагнути забезпечити національну волю своєму народові, щоб «з’єднаний та вільний український народ міг увійти в сім’ю європейських народів, як рівноправний член». Девізом партії було: «Наша ціль є вільна держава українського люду — Українська Республіка».

     УСДП  підтримала загальнопартійну Брюнську національну програму Соціал-демократичної робітничої партії Австрії, яка вимагала національно-територіальної автономії національним меншинам. Проте кінцева мета української соціал-демократії, яка полягала в створенні самостійної соборної Української держави, не знайшла в цій програмі відображення. Взагалі, самостійницькі заяви лідерів УСДП, зокрема М. Ганкевича, практично не виходили за рамки загальних декларацій, а конкретні питання стратегії і тактики їх втілення докладно не розбирались до революції 1905 року.

     Наведемо  уривок про програмні засади УСДП з газети «Воля» галицьких соціал-демократів за 1 січня 1900 року: «Наша програмна  ціль ясна. Повна воля політична, само державність люду, демократія; перехід  землі і фабрик на власність загалу, спільна справа на користь загалу; визволення люду з темряви, доступу для кожного до науки, до світла…

     Боротьба  в ім’я ідеалів соціалізму проти гнобителів люду, се також боротьба за визволення національне… Ми змагаємо до того, щоб цілий народ український виборов собі національну волю та самостійність політичну; наша ціль – вільна держава українського народу, українська республіка.

     …Ми далекі від національної ненависті  до чужинців; ми є ворогами шовінізму… Любов до нашого народу зливається в на з любов’ю до всіх визискуванних, поневолених і гнобленних, до всіх тих, що разом з нами готові йти «на зустріч сонцю золотому»…» [2].

     Отже  у національному питанні соціал-демократи  виступали за перебудову Австрії  на основі самоуправління народів і  домагалися відокремлення Галичини і українських земель від польських  та запровадження автономних органів  управління. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     4. Висновки

     Як  вже зазначалось, першими об’єднались у політичну організацію радикали (РУРП). Вони розвивались під впливом ідей Драгоманова, були очолювані Франком і Павликом і сповідували ідеї «наукового соціалізму».

     У 1895 р. вони «націоналізували» свою програму, заявивши, що в далекій  перспективі  соціалізм найкращим чином можна  реалізувати у незалежній державі, а в більш близькій перспективі  – у повністю автономній українській  провінції Австро-Угорщини. У 1899 р. оновлені народовці очолювані Євгеном  Левицьким та Володимиром Охрімовичем (до них приєднались Грушевський  та Франко, залишивши ворогуючих один з одним радикалів) створили «національно-демократичну партію» (УНДП). Сформувавши свою програму таким чином, щоб привабити і невдоволених радикалів, та розчарованих русофілів, націонал-демократи також проголосили своїм стратегічним завданням національну незалежність. Митою більш близькою вони вважали досягнення автономії при зберіганні вірно підданства Габсбургам. У всіх інших відношеннях партія стояла на типово ліберальній платформі, уникаючи суперечливих соціальних проблем. Її поміркованість та підтримка такої організації як «Просвіта», швидко перетворила націонал-демократів у найбільшу українську партію Галичини.

     Полюсних  ідей притримувалась соціал-демократична партія. У 1899 р. марксисти Микола Ганкевич та Семен Вітик заснували «соціал-демократичну партію» (УСДП), яка захищала права робітників. Але ця партія не досягла помітних успіхів, тому що соціальна база була занадто вузька.

     Отже  можемо прослідкувати еволюцію поглядів щодо питання національного самовизначення у програмних документах західноукраїнських партій. На початковому етапі, під  час діяльності РУРП, український національний рух формувався як федералістичний, а ідея самостійності не сприймалась як реальна перспектива. Пізніше ми бачимо розділ у радикальній партії та формування в ній національних ідей. Поступово оформлюються партії які ставили собі за мету досягнення самостійництва та соборності України. Це саме УНДП та УСДП. 

     Судячи  з програмних документів, ідей вкладених  в них стає зрозумілим, що західні  українці готові й чекають, коли випаде можливість досягти державної незалежності, й вони будуть готові використати  її. 

     Використана література:

1. Кугутяк М. Радикальна партія в Східній Галичині // Український історичний журнал. – 1990. - № 10. – С. 55-63.
2. Турченко Г. Ф. Історія України 1861-1917 рр.: Навчальний посібник. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2008. – С. 45-48.
3. Грицак Я. До ґенези ідеї політичної самостійності України // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – К., 1992. – Вип. 1. – С. 119-143.
4. Субтельний О. Україна Історія. – К. – 1992.
5. Русько-Українська радикальна партія // Довідник з історії України. Т.3. – К., 1999. – С. 102.
6. Українська національно-дкмократична партія // Довідник з історії України. Т.3. – К., 1999. – С. 424 – 425.
7. Українська соціал-демократична партія // Довідник з історії України. Т.3. – К., 1999. – С. 446 – 447.