Питання національного самовизначення в програмних документах українських політичних партій Західної України (кінець ХІХ – початок ХХ ст

Державний вищий навчальний заклад

Запорізький Національний Університет

Міністерство  освіти і науки України 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Індивідуальна робота на тему:

«Питання  національного самовизначення в програмних документах українських політичних партій Західної України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав: студент ІІІ курсу

історичного факультету гр.2327-1

Волобуєв  Михайло Станіславович 

Перевірила:  викладач кафедри

історії України професор

Турченко Галина Федірівна 
 
 
 
 

Запоріжжя

2010 

     План

     Вступ

1. Питання національного самовизначення у програмних документах Русько-української радикальної партії
2. Питання національного самовизначення в програмних документах Української націонал-демократичної партії
3. Питання національного самовизначення в програмних документах Української соціал-демократичної партії
4. Висновки

     Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Політичне піднесення кінця ХІХ – початку  ХХ ст., що охопило багато народів  Європи, не оминуло й українців. Одним  з найважливіших стимулів до цього  піднесення була поява нового покоління  українських діячів, які з гордістю називали себе українцями та войовничо  виступали в захист національних прав, політичної свободи та соціальної волі для свого народу. Вони утворювали українські партії такі як: русько-українська радикальна партія (РУРП), українська національно-демократична партія (УНДП), українська соціал-демократична партія (УСДП).

     Завдяки правам, які були гарантовані австрійською конституцією в Західній Україні  партії розвивались відкрито та легально. Намагаючись завоювати як найбільше  голосів виборців, вони намагались дотримуватись помірної політики.

     Яскраво це проявилось у вирішенні національного  питання. Навіть самі ярі соціалісти, ясно давали зрозуміти, що вони є членами  єдиної української нації. Вони вимагали рівності з поляками та проголошували  своєю головною метою державну незалежність. Інші народи імперії Габсбургів вже давно заявили про подібні наміри. Враховуючи зростання войовничості українців в питанні відстоювання своїх інтересів, офіційне висування таких вимог ставало лиш питанням часу. Так у 1896 р., молодий радикал Юліан Бачинський вперше відкрито виступив з закликом до об’єднання усіх українців у єдиній незалежній державі. Він видав книгу «Ukraina irredenta» (Україна підневільна), котра призвела до пробудження національних почуттів у багатьох українців. 
 
 
 
 
 
 

     1. Питання національного  самовизначення у  програмних документах  Русько-української  радикальної партії

     Для початку спробуємо розкрити зміст  поняття «національне самовизначення». Національне самовизначення – це право кожного народу на визволення й утворення власної самостійної держави, на вільне влаштування свого громадського і політичного життя, та добровільне влаштування взаємин з іншими державами. Цей принцип посилається на природне право, і він став з XVIIІ ст. провідною ідеєю ліберальної політичної державної думки. З цього принципу випливає бажання певного народу до об'єднання в одній національній державі. Національне самовизначення стверджувалося як прогресивна концепція на противагу до принципу легітимності, шовінізму чи імперіальної політики.

     Система політичних партій і організацій  на західноукраїнських землях почала формуватися наприкінці ХІХ ст., тобто раніше, ніж в Наддніпрянській  Україні. Їх утворення та діяльність на відміну від Російської імперії  відбувались у легальних умовах.

     Особливості української політичної думки ХІХ-ХХ ст. визначалися тим, що вона розвивалася  в соціальному середовищі, в якому  зникали давні спадково-майнові  ознаки, поступово руйнувався сільський  традиційний спосіб життя і замість  аграрного поставало масове індустріальне  суспільство. На розвиток політичної думки  впливали пануючі в той час  у Європі ідеї соціалізму, а також  ідеї федералізму Драгоманова. Тому український національний рух формувався як федералістичний. Ідея самостійності не сприймалась як реальна перспектива. Хоча сам Михайло Драгоманов вважав, що український соціаліст має бути борцем за національне визволення [1].

     Першою  українською політичною партією стала Русько-українська радикальна партія, яка була утворена у жовтні 1890 р. у Львові.

     Русько-українська радикальна партія прагнула стати одночасно виразником національних і соціальних інтересів українців Галичини. Для цього партія почала видавати газету «Народ», що відіграла важливу роль у піднесенні національної свідомості галицьких селян і робітників.

     Але від самого початку у її середовищі існували ідейні протиріччя між «старими» і «молодими» радикалами з приводу характеру партії. Виникали суперечки що до ідейних положень програми партії.

     Перші, репрезентовані Іваном Франком, Михайлом Павликом, Остапом Терлецьким, були прихильниками ідей М. Драгоманова, який, висуваючи програму федералізації  Російської і Австро-Угорської імперій, фактично заперечував потребу творення самостійної української держави.

     У той же час другі - В'ячеслав Будзиновський, Юліан Бачинський, Семен Вітик, Микола Ганкевич, Володимир Охримович виступали за негайне введення в максимальну частину програми партії вимоги створення власної національної держави, а в мінімальну - положення про поділ Галичини на українську та польську частини.

     Перша програма РУРП підкреслено поділяла соціалістичні ідеї. «В справах суспільно-політичних, - вказувалося в ній, - змагаємо до перемоги способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму, хочемо колективного устрою праці і колективної власності средств продуктивних...» [2]. З часом, однак, до тез так званого наукового соціалізму радикальна партія почала ставитись критичніше. Очевидно, це було пов'язане з ідейною еволюцією її лідерів, зокрема Івана Франка, який до середини 90-х pp. XIX ст. відкрив у течії соціалізму її антидемократизм.

     Після кількарічних суперечок перемогла «молодь». Спочатку в 1895 р. Ю.Бачинський видав свою працю під назвою «Ukraina irredenta», де обгрунтував положення, що політична самостійність України є умовою її економічного і культурного розвитку, як і умовою її економічного і культурного розвитку, як і умовою можливості її існування взагалі.

     Цим самим ідея політичної самостійності України вперший раз була поствавлена «ясно і умотивовано». А в кінці грудня 1895 р. на IV з'їзді радикалів ця ідея врешті була внесена в програму партії.

     Програма  мала такий вигляд: «зваживши, що теперішні економічні, політичні і культурні потреби нашого простого народа і інтеліґенції такі, що обі наші старші партії,— народовська і москвофільська,— при своїх основах і цілях, не в стані заспокоїти тих потреб,— ми, русько-українські радикали, порозумівши ся приватно в днях 4. і 5 н. ст. жовтня 1890, виступаємо отсе яко нова партія під назвою: Русько-українська радикальна партія з ось якою програмою:

     А. Програма максімальна

     1) В справах суспільно-економічних  змагаємо до переміни способу  продукції згідно зі здобутками  наукового соціялізму, т. є. хочемо колєктивнього устрою праці і колєктївньої власности средств продукційних.

     2) В справах політичних хочемо  повньої волі особи, слова, сходин і товариств, печаті і сумління, забезпечення кождій одиниці, без ріжниці пола, як найповнійшого впливу на рішаннє всіх питань політичнього життя; автономії громад; повітів, країв, у справах, котрі тілько їх дотикають, уділення кождому народови можности як найповнійшого розвою культурнього.

     3) В справах культурних стоїмо на ґрунті позитивньої науки, за раціоналізмом в справах віри і домагаємося, щоб всі здобутки культури і науки стали власністю всього народу» [2].

     В програмі мінімальній: «зваживши, що розвій мас народних можливий тільки на ґрунті національнім, русько-українська радикальна партія в справах національних змагати буде до піднесення почуття національної самосвідомости і солідарности в масах всього українсько-руського народу, через літературу, збори, з’їзди, товариства, демонстрації, відчити, печать і т. п.»

     Oтже, вперше в історії українського руху постулат політичної самостійності України було включено в програму окремої партії. Але для того, щоб його реалізувати, потрібна була довга і копітка праця.

     На  кінець 90-х років у РУРП в наслідок внутрішньопартійної боротьби утворилось три фракційні групи: радикали, соціал-демократи та націонал-демократи. В зв’язку з цим у 1904 р. розпочинається реорганізація партії. У 1905 р. на черговому з’їзді РУРП було схвалено нову програму, в основу якої покладена ідея поєднання соціально-визвольної боротьби українського народу з національною. Вирішення національного питання радикали насамперед повязували з федералізацією Австро-Угорщини і з утворенням національної політичної території з українських частин Галичини та Буковини.

     Надалі РУРП не відступала від цієї ідеї. І в цьому питанні вона стояла на одній позиції з іншими укранськими партіями. В редакції програми радикалів 1911р. національна мета формулювалася так: «Українсько-Руська Радикальна партія зміряє до перестрою австрійської держави на федеративний зв'язок народів, що замешкують її. Через утворення замість теперішніх провінцій - національних територій з повною політичною автономією кожної народності на території переважно нею заселеній з запевненням меншостям всіх політичних і національних прав. Отже для русинів домагаємося окремої руської політичної території з руських частин Галичини й Буковини».

     З вище наведених даних можемо побачити трансформацію ідейних засад  у програмних документах Русько-української  радикальної партії: з щиро соціалістичних до націонал-демократичних ідейних  засад, національного самовизначення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Питання національного  самовизначення в  програмних документах  Української національно-демократичної  партії

     Оскільки  з кінця 90-х років Русько-українська радикальна партія розділилась на три  течії, то за ініціативи М. Грушевського, І. Франка, Є. Левицького, В. Будзиновського, разом з більшістю народовців утворюється Українська національно-демократична партія (УНДП). Партія виникла на основі злиття двох важливих політичних течій в українському русі: правого (національного) крила РУРП та народовців – прихильників політичного товариства «Народна рада». Зближення цих сил розпочалось ще у 1894 р. і завершилось організаційно-політичним об’єднанням. Велике значення для утворення УНДП мала еволюція поглядів І. Франка, як одного з фундаторів та ідеологів партії. Франко поступово переходив з позицій соціалізму до націоналізму.

     Взагалі  як партія УНДП повстала 20 грудня 1899 року у Львові. Вищим органом партії був Народний Комітет. Партія стояла на позиціях проголошення широкої автономії України та окремішності української нації, що записали до своєї програми. На 1899 рік партія мала у своїх лавах 150 чоловік. Офіційним партійним виданням стала газета «Народ». Пізнійше, на партійному з'їзді 1919 року у Станиславові буде перейменована на Українську Трудову Партію.

     У своїй програмі-максимум націонал-демократи  висували гасло самостійної, незалежної України «без хлопа і пана від  Карпат і до Кавказу», «де б усі  частини нашої нації з'єдналися в одну новочасну культурну державу». Але в програмі-мінімум ставилося  завдання домагатися лише поділу Галичини на дві окремі адміністративні одиниці (краї) — українську і польську, які  мали б широку автономію.

     Далі  наведений уривок із програми Української  національно-демократичної парті (1899 р.): «Ми, галицькі Русини, частина українсько-руського народу, що мав колись самостійність  державну, відтак боровся віками за свої державно-політичні права і  ніколи не зрікся і не зрікається прав народу самостійного, заявляємо, що остаточною метою наших народних змагань  є дійти до того, щоб цілий українсько-руський  народ здобув собі культурну, економічну і політичну самостійність та з’єднався з часом в одноцільний організм, в якім би загал народу на свою загальну користь орудував всіма своїми справами: культурними, економічними і політичними.