Первіснообщинний лад на території України. „Неолітична революція”

На цей час на більшості  території України була встановлена  Радянська влада. Під контролем  Центральної Ради залишилася тільки невелика територія на Волині та Поділлі. Проте закріпитися більшовики не змогли, бо майже відразу почалася окупація України військами Німеччини та Австро-Угорщини.

3. У грудні 1917  –  січні 1918 рр. у Брест-Литовську  тривали переговори між делегаціями Радянської Росії та Німеччини з її союзниками. З кінця грудня 1917 р. до переговорів приєдналася делегація Центральної Ради. Німеччина та її союзники були зацікавленні підписати мирний договір з Центральною Радою, але перешкоджало цьому те, що УНР формально не була незалежною державою, тобто суб’єктом міжнародного права. ІV Універсал цю проблему  розв’язав. 27 січня (9 лютого) 1918 р. було підписано мирний договір між Центральною Радою та Німеччиною з її союзниками, за яким взамін на військову допомогу УНР зобов’язувалася до літа 1918 р. поставити до Німеччини 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м’яса, 400 млн. штук яєць. 28 січня (10 лютого) 1918 р. радянській делегації у Брест-Литовську  було поставлено ультиматум. Троцький, глава радянської делегації, зірвав переговори, виявивши політичний авантюризм.

Через тиждень, як це й  було визначено перемир’ям, 18 лютого 1918 р. німецькі та австро-угорські війська почали загальний наступ на Східному фронті. В Україні наступали 23 німецьких та 10 австро-угорських дивізій, всього 450 тисяч чоловік. Наступ був успішний, бо російська армія на той час фактично була розвалена. 3 березня 1918 р. у Брест-Литовську було підписано мирний договір між Радянською Росією та Німеччиною з її союзниками, за яким, окрім іншого, Раднарком визнавав УНР і Центральну Раду, її договір від 27 січня 1918 р. та зобов’язувався підписати мирний договір з УНР. На підставі цих договорів, австро-німецькі війська продовжували окупацію українських земель і на початку травня 1918 р. завершили її.

В умовах окупації Центральна Рада повернула собі владу в Україні, але реальна сила належала окупаційним військам. Між ними у березні-квітні 1918 р. виникають конфлікти. Особливо, коли виявилась неспроможність Центральної Ради виконувати свої зобов’язання по продовольчим поставкам до Німеччини. До того ж  на весну 1918 р.  авторитет Центральної Ради різко знизився. Трудящі маси були розчаровані в її політиці, а заможні верстви настроєні вороже. Останніх підтримували окупанти. За таких умов стає можливим державний переворот. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада на своєму останньому засіданні схвалює Конституцію УНР. У цей же день гетьманом України стає П. Скоропадський.

 

 

 

 

26. Українська  держава гетьмана П. Скоропадського

 

1. Становлення гетьманату П. Скоропадського, основні напрямки діяльності.
2. Політична криза восени 1918 р., падіння гетьманського режиму.

 

1. 29 квітня 1918 р.  відбувається останнє засідання Центральної Ради , по суті,  її просто закривають німці. У цей же день, у Києві на з`їзді хліборобів, приватних власників землі, вороже настроєних до Центральної Ради, гетьманом України обирають П. Скоропадського, який відразу видає “Грамоту до всього українського народу”. У цій  “Грамоті...” говорилося про відновлення приватної власності і вільного підприємництва, що розкривало класову природу гетьманського режиму, який переважно представляв інтереси поміщиків, заможних селян і капіталістів, які й становили його соціальну базу, а головною опорою влади гетьманату П. Скоропадського були окупаційні  війська.

Формується гетьманський уряд - Рада Міністрів, головою якого  стає Ф. Лизогуб, великий землевласник, а міністром закордонних справ - Д. Дорошенко, єдиний з українських діячів у цьому уряді.

Гетьманський уряд, який складається переважно з фахівців, розгорнув жваву діяльність.

У дипломатичній сфері  він  встановлює стосунки з Німеччиною та її союзниками, нейтральними країнами, Радянською Росією, Кримом. Прагне, щоб усі українські етнічні землі  об`єднати в єдиній державі.

У військовій сфері  починається будівництво національної армії, яка за короткий час досягає   60 тисяч чоловік та декількох дивізій.

В економічній сфері уряд намагається розробити аграрну реформу, але досить  консервативну, що не сприймається основною масою селянства. У цілому ж в економічних програмах уряду про врахування інтересів селян та робітників найчастіше лише декларативно заявлялося.

Найбільш плідною діяльність гетьманського уряду була в культурній сфері, оскільки саме вона становила найменший інтерес для командування окупаційних військ. Усього ж за час існування гетьманського режиму було відкрито понад 150 українських гімназій, державні українські університети у Києві та Кам`янці-Подільському. Засновано у Києві Державний український архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Українську національну бібліотеку та ін.  14 листопада 1918 р. було утворено Українську Академію Наук.  Її першим Президентом обирають В. Вернадського.

У внутрішній політиці гетьманського  уряду слабким місцем було те, що йому не вдалося налагодити співробітництво  з українськими політичними партіями (УСДРП, УПСР, УПСФ, УПСС), до того представлених  раніше у Центральній Раді. Усі ці партії склали опозицію гетьманському режиму. У серпні 1918 р.  вони об`єдналися в Український національний союз, який з вересня  очолив В. Винниченко.

Власне, соціальна база гетьманського режиму була вузькою, а його політика зачіпляла інтереси селян і робітників, особливо, коли на село почали повертатися поміщики з каральними загонами і з селян почали вилучати продовольство для окупантів. Тому  вже влітку 1918 р. починаються селянські повстання, відбуваються страйки робітників (у липні-серпні  - всеукраїнський страйк залізничників).

2. Восени 1918 р.  гетьманський режим опинився в стані кризи, тим більше, що на початку листопада 1918 р.  Німеччина підписує акт про капітуляцію перед країнами Антанти. Гетьман, втрачаючи головну опору своєї влади,  намагається заручитися підтримкою країн Антанти і з цією метою  різко змінює свій зовнішньополітичний курс. 14 листопада 1918 р. гетьман  видає грамоту про федерацію України з майбутньою небільшовицькою Росією, тобто  фактично  відмовляється від державної самостійності України. Цей крок гетьмана прискорює виступ проти нього Українського Національного Союзу, діячі якого створюють Директорію і закликають народ до повстання проти гетьмана, яке розгортається успішно, бо в цей час Україна вже охоплена селянськими повстаннями проти гетьмана і окупаційних військ. 18 листопада 1918 р. у бою під Мотовилівкою війська гетьмана зазнали поразки від військ Директорії. На її бік переходять майже всі гетьманські війська. Армія Директорії за короткий час досягає 100 тисяч.

За таких умовах, втративши  остаточно підтримку й окупаційних  військ,   14 грудня 1918 р.  гетьман  П. Скоропадський зрікається влади.

Верховна влада в  Україні переходить до Директорії.

 

 

27. Західноукраїнські  землі у 1918 – 1919 рр. ЗУНР

 

1. Проголошення ЗУНР. Українсько – польська  війна.

2. Події  осені 1918 р. в Північній Буковині. Румунська окупація

3. Суспільно  – політичне становище Закарпаття  наприкінці 1918–влітку 1919 рр.

 

1. У жовтні 1918 р. Австро – Угорщина капітулювала, вийшла з війни і розпалася як держава. На західноукраїнських землях розгорнулися процеси державотворення.

18 жовтня 1918 р. у Львові  українські діячі ( парламентарі  та представники від політичних  партій ) утворили Українську національну  раду, яка прагнула виключно мирним шляхом об’єднати західноукраїнські землі в єдину державу. Але на Східну Галичину заявили претензії поляки, які в цей час відбудовували власну державу і теж хотіли перебрати владу. Але несподівано для поляків              1 листопада 1918 р. українські війська зайняли Львів. Владу перебрала Українська Національна Рада. 9 листопада 1918 р. було сформовано уряд –  Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким.

13 листопада 1918 р. було  проголошено Західноукраїнську  Народну Республіку ( ЗУНР ), її президентом обрали Є. Петрушевича. За короткий час існування ЗУНР було створено ефективний апарат управління, розгорнулася активна державотворча робота, було заявлено про визнання прав національних меншин. 14 квітня 1919 р. було ухвалено земельний закон, який визначив основи аграрної реформи. Було заявлено про ліквідацію великого землеволодіння і розподіл землі серед безземельних, але після війни. Багато робилося для розвитку системи народної освіти. Особливого значення набули питання про об’єднання всіх українських земель в єдину державу.

1 грудня 1918 р. у Фастові  уряд ЗУНР і Директорія уклали  попередній договір про об’єднання УНР і ЗУНР. 3 січня 1919 р. у Станіславі УНРада урочисто це підтвердила. 22 січня 1919 р. у Києві було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР, за яким  вперше була реалізована ідея соборності українських земель. ЗУНР зберігала повну автономію.

Актуальним було питання  про утворення армії ЗУНР, яка  дістала назву Українська Галицька Армія і на весну 1919 р. налічувала до 100 тисяч чоловік. Вже 1 листопада 1918 р. у Львові почалися бої між польськими і українськими військами. Через три тижні українці залишили Львів, поляки зайняли частину Галичини. Визначилася смуга фронту впродовж якої велися запеклі бої. З листопада 1918 по липень 1919 рр. тривала українсько – польська війна, весь час існування ЗУНР. До весни 1919 р. перевага була на боці УГА, але помилки і відсутність досвідчених кадрів не дали скористатися цим. Бойові дії велися з перемінним успіхом. Перелом стався навесні 1919 р. У квітні 1919 р. до Галичини з Франції прибула армія генерала Галлера. Співвідношення сил різко змінилося. УГА змушена була відступати до Збруча, східного кордону ЗУНР.

На травень – червень 1919 р. становище ЗУНР стало майже  катастрофічним. ЗУНР перебувала у  міжнародний ізоляції, бо країни Антанти підтримували Польщу. 25 червня 1919 р. вони визнали її право на окупацію Східної Галичини, але доля її визначилася пізніше. За таких умов керівництво ЗУНР пішло на рішучі дії. Є. Петрушевича визнали диктатором, передавши йому виконавчу, законодавчу і контрольну владу. 7 – 28 червня 1919 р. УГА здійснила наступальну операцію проти поляків, яка дістала назву Чортківська офензива. 25 тисяч бійців УГА прорвали фронт і примусили відступати 100 тисяч поляків. Патріотичне піднесення покликало  десятки тисяч добровольців, але не вистачало спорядження і боєприпасів. Не маючи надійної бази, тилів, резервів, наступ УГА захлинувся. Наприкінці  червня 1919 р. поляки перейшли в контрнаступ. 16 –18 липня 1919 р. УГА перейшла Збруч і польські війська повністю окопували територію ЗУНР. ЗУНР припинила існування, хоча її державні інститути продовжували діяти в еміграції до 1923 р.

2. Розпад Австро – Угорщини сприяв активізації державотворчих процесів і в Північній Буковині. Наприкінці жовтня 1918 р. у Чернівцях утворився Крайовий комітет на чолі О. Попович з орієнтацією на ЗУНР. Румуни створили Національну раду. Визначилося протистояння двох політичних сил. 3 листопада 1918 р. у Чернівцях Буковинське народне віче за участі 40 тисяч чоловік схвалило рішення про “прилучення австрійської частини українських земель до України”.  
6 листопада 1918 р. влада в краї перейшла до Крайового комітету, але вже  
11 листопада 1918 р. за згодою Антанти війська Румунії захопили Чернівці, а скоро і всю Північну Буковину, яку 18 грудня 1918 р. офіційно було включено до складу Румунії. Було встановлено жорстокий окупаційний режим. Політика національного і соціального гноблення викликала опір. Відбувалися страйки, мітинги, демонстрації. Найбільшим виступом 23 січня – 1 лютого 1919 р. стало Хотинське збройне повстання, яке було жорстоке придушене. Терором та репресіями Румунія закріпила свою владу в Північній Буковині.

3. З розпадом Австро – Угорщини  Закарпаття залишилося у складі Угорщини. Тут визначилася складна політична ситуація. У листопаді 1918 р. утворилося кілька організацій:

Рада рутенів Мад’ярії, з орієнтацією на Угорщину; Карпато  – руська центральна рада та Американська народна рада русинів, з орієнтацією на Чехословаччину; Мармароська народна рада, з орієнтацією на УНР і ЗУНР. Але поширеними були настрої про об’єднання українських земель. 21 січня 1919 р. у місті Хуст Народні збори з 420 представників від 175 міських і сільських громад та 1500 чоловік без мандатів ухвалили рішення про об’єднання Закарпаття з іншими українськими землями в єдину державу.

Проте на процеси в  Закарпатті відчутно впливали зовнішні чинники. У січні 1919 р. з дозволу  Антанти війська Чехословаччини і Румунії окупували частину краю. 21 березня 1919 р. в Угорщині було проголошено Радянську Республіку, яка проіснувала 133 дня. У наступні дні на неокупованій території Закарпаття теж було встановлено Радянську владу, яка існувала 40 днів, до початку травня 1919 р. У березні - травні 1919 р. в результаті наступу чехословацьких та румунських військ, Радянська влада в Закарпатті була повалена. За  Сен-Жерменським          (10 вересня 1919 р.) і Тріанонським (4 червня 1920 р.) договорами Закарпаття відходило до Чехословаччини. Також Сен-Жерменський договір визнав приналежність Північної Буковини до Румунії.

 

 

28. Внутрішня та зовнішня політика Директорії.

 

1. Затвердження  Директорії при владі, суперечності  ії внутрішньої та зовнішньої  політики.

2. Директорія в політичних реаліях 1919 р., злети і падіння.

3. Варшавський договір 1920 р. та остаточна поразка Директорії.

 

1. В ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. діячі УНС створили Директорію, як орган керівництва повстанням проти гетьмана, у складі 5 чоловік: Винниченко (голова), а також Петлюра, Андрієвський, Макаренко, Швець, які представляли основні партії УНС. Після повалення гетьманату 19 грудня 1918 р. Директорія урочисто в’їхала до Києва. Було відновлено УНР. Перший уряд Директорії очолив Чехівський (член УСДРП).

Діяльність Директорії та її уряду почалася у дуже складній ситуації. Вже в листопаді 1918 р. почалася окупація військами Антанти Півдня України. 60 тисяч французьких, англійських, польських, сербських, грецьких та інших військ і кілька десятків військових кораблів зайняли майже всі чорноморські порти, надаючи при цьому всіляку підтримку білогвардійцям. Окупація Півдня України військами Антанти тривала до березня – квітня 1919 р., коли вони були вибиті Червоною Армією. У листопаді - грудні 1918 р. в Україну розпочався наступ радянських військ, і вдруге затвердження радянської влади. На Волині активно діяли поляки, а в Донбасі – білогвардійці, армія Денікіна.