Перші відомості про Японію

Перші відомості про Японію.

Російсько-японські відносини надзвичайно цікава тема для дослідження, адже вона включає в себе кілько вікові події та різноманітні особливості ментальностей двох народів.

Стосунки  Росії та Японії пройшли довгу  дорогу з цікавими епізодами та своєрідним колоритом.

Відомості та чутки про Японію проникали  завдяки різним посольствам та мандрівникам. Зокрема у ХІІІ ст. чутки про  багату країну за монгольськими володіннями. У 1271-1295 рр. у Східну Азію мандрував  венеціанець Марко Поло, котрий дізнався про Японію з твору відомого середньовічного мандрівника аль-Ідрісі. Поло зібрав досить суттєвий матеріал про Японію, державу Чепінгу, під час свого перебування при дворах монгольський правителів, зокрема у їх столиці Хамбалиці (Пекін). Що цікаво, в оклицях Хамбалику жили російські «полоненики», які стали першими росіянами, котрі отримали відомості про японців. Ці самі «полоненики» були забрані у військо монголів і вони були присутніми при поході хана Хубілая на Японію у ХІІІ ст.

У російських хронографах 1617 р. і пізніх додатках до них – космографіях-картах – з 1620 р. до кінця ХVII ст. на місці Японії і у східному морі зображувались якісь казкові острови «Поблизу Блаженного Раю», з якого «залітають птахи Гамаюн і Фенікс», де живуть «человецы», які мають «голови песині», «родить черв пісок золотий», а вірують на небо до Бога».

Одна  з таких карт, знайдених істориком  Л.С.Багровим в старих паперах Петра  І, відноситься до періоду з 1620 і 1646 р., коли були складені списки третього розряду хронографа третьої російської редакції.

 Лише у кінці XVII ст. в одному із списків такого хронографа 1696 р., автор якого піддав переробці його основну редакцію, з’являється більш менш реальний опис Японії. Але їй помилково дається назва Ніканське царство, яке схоже за звучанням самоназви «Ніппон» або «Ніхон».

У цьому  списку хронографа російської редакції 1696 р. ішлось: «Близ же Богдайского (Манчжурського) и Китайского государств есть царство  Никанское, велико и пространно…лежит на островах великого моря окисна восточного в части Азии во жребии Симове, людей имеет зело множество и багатство имеет многое, злата и серебра и камений других и бисера шмать зело множеств, и к деланью … к телесным по хотям зело и играм слабы и необладаемы никим, кроме свого царя».

В 1637 р., у Посольському приказі у Москві Богданом Ликовим при співпраці Івана Дорна був завершений переклад повного текса описів до знаменитого голандського Атласу Г.Меркартора з додатковими відомостями про східні країни. До них відноситься і опис Японії П.Монтанусом, який був вперше опублікований в латинському виданні 1606 р., і повторений у виданні 1613 р., з якого і робився цей переклад.

Компіляція  перекладів з цього атласу з географічними  описами разом з основною редакцією  польської «Хроніки усього світу» Мартіна Бєльського (з копії 1584 р.) і матеріалами х деяких інших джерел увійшли в «Книгу, глаголемую космография, сиречь описание сего света земель и государств великих», складену між 1655 і 1667 рр., а у 1667 р., Японія вперше була нанесена на карту під назвою Квінзан (Kwin an) в «розпису» «Креслень усього Сибіру, зібранному у Тобольську» за указом царя Олексія Михайловича.

В 22-ій статті цього розпису говорилось: «Да за Китайским царством городы: город Кинзан, а внем всякие русские овощи, и яровой всякий хлеб сеют, и золото, и серебро, и каменье дорогое родится; а езду до того города от Китайского царства сухим путем 6 недель».

Цей опис Японії стало відомим в Росії  після відкриття прямого шляху  на схід черех Архангельськ і Холмогори, був викладений в найбільш популярному списку російської «Космографії 1670 р.».У цій книзі розділ 70 називався «О Японии, или Япан-острое». Тут говориться: «Тот остров Мако Павлюций (Марко Поло) Панрий (від Япан) называет. В древние времена Храмозагини (Оттон Фрейзингемский, баварський історик ХІІ ст.) именовался Ямэкатор (Ямато або Ямагата), Аврея (Марк Аврелий Антоний 163-186 рр., посол якого побував 166 р., у Китаї) Херсонесур называет, то есть Золото-остров. Аднем об щем имянем Япония, или Япан, имянуется. Особенно три островы словом суть, ака Петр Матде (Петр Монтанус) пишет, окружень многими иными, меншими островами. Первый большой Япан именуется».

Отже, до 17 ст. відомості про Японію були лише фрагментарними та одиничними явищами  у російському суспільстві. Головним чином ці факти були відомі завдяки російським мандрівникам, що побували у країнах Арабського Сходу, Монголі та Китаї.

Перші контакти росіян з японцями.

Починаючи з 17 ст. ці відомості проникають в  Росію як із країн Західної Європи – Португалії, Італі, Голандії, Англії, Німеччини, кораблі котрих стали підходити до японських берегів, - так безпосередньо від перших японців у Росії і російських мандрівників, які починали освоювати далекосхідні райони Тихого океану, які граничили з Японією.¹

У російській історіографії існує помилкова думка, що першим у Росії японським джерелом по Японії і першими відомостями по Японії, отриманими від її жителя, була «скаска» японця Дембея Татекава, записана 1702 р. Вважається, що саме він був першим японцем, що побував у Росії.

Але відомо, що до Денбея Росію відвідав за 100 років інший японець. Його справжнє ім’я невідоме. Відомо було лише те, що він народився наприкінці 16 ст. в невеликій колонії японців в Манілі на Філіппінах; в юності він прийняв католицтво і християнське ім’я Микола. В 1599 р. разом зі своїм духовним наставником, Миколою де Мело, відправився до Риму. В Європу вони просувались через Індію, Персію і Росію. В Росію Микола потрапив у складі персидського посольства, виявився замішаним в справах Лжедмитрія і був відправлений в ссилку на Соловецькі острови, а потім у Борисоглібський монастир під Ростовом. В 1611 р. був страчений у Нижньому Новгороді. На жаль, перебування першого японця у Росії ажніяк не збагатило знань росіян про Японію.

Відкриття російськими першопрохідцями у першій половині 17 ст. сухопутного шляху до островів, призвело до того, що з’явилось нове джерело відомостей про японців – ним стали місцеві народи Далекого Сходу – нівхи (гиляки).

Зі слів нівхів японці подорожували через о.Сахалін  на о.Едзо (Хоккайдо), називаються у звіті С.В.Полякова «чижеми» - від нівхського «сизем» або «сісам», яке споріденен з айнським «шишам» («сусіди») від «ямшишам» («південні сусіди»).

Так само японців називали і айни півдня Камчатки. Звідси камчадальський етнонім японців  «шушаман» - у народній етимології, що відноситься до омоніму зі значенням «залізна голка». Це свідчить про те, що японські товари активно проникали у цей регіон.

Однак не дивлячись на усі відомості, на картах, зокрема на карті Сибіру 1667 р., цієї країни не було.

Впереше на російському «Загальному кресленні  Сибіру» Японія з’явилась в 1687 р.. В південно-східному куті креслення Сибіру 1687 р. наступним на північ від фантастичного Маканрійського острова значить окремо від Ніканського царства «остров Епан, двадцять царств», тобто князівств з колом, яке можна було прийняти за умовний знак столиці Японії Едо (Токіо).

Після цього зображення Японії почало поширюватись на усіх картах Сибіру.

До 1701 р. продовжувались мандрівки і розвідки на Далекому Сході.²

Але саме з царюванням Петра І пов’язаний збільшений інтерес до Японії. Його зацікавленість була спричинена прибуттям до двору японця Дембея. Саме він розповідав Петру І немов би фантастичні історії про свою країну.

І у 1707 р. Петро І видає указ про приєднання Камчатки до Росії, а також указ про дослідження найближчих районів – Курильських островів і Японії. Кілька подорожей було здійснено військовими під командування Д.Анциферова та І.Козаревського. Вони дослідили Курильські острови, а також острів Онекотан. Однак через велику кількість штормів дослідження було припинено.

Велике  значення має експедиція Берінга, адже саме завдяки його плаванням було пройдено пролив між Євразією та Америкою, зроблена топографічна зйомка Охотського моря, Камчатки, Курильських островів і частини узбережжя Японії.

У той  час коли експедиція Беринга досліджувала північну частину Тихого океану, капітан-лейтенант  М.Шпанберг здійснює плавання з Охотська в Японію і робить усе можливе  для дослідження Японських островів. У нього було кілька завдань, які включали в себе: розвідку Японії, ознайомитись з японським політичним та суспільним устроєм і налагодити торгівельні зв’язки.

Шпанберг  зустрівся з представниками Японії, але був змушений відплисти від  берега, побоюючись нападу.

Незалежно від Шпанберга плавання здійснював і Уільям Вальтон, він відвідав селище Амацумура, але так само як і Шпанберг побоюючись нападу невдовзі відплив в сторону російських земель.

Таким чином, експедиції Шпанберга і Вальтона в 1739 р. проклали морський шлях з півночі  до берегів Японії.³

У другій половині 18 ст., російські мандрівники  намагались налагодити економічні зв’язки  з Японією. Зокрема в 1744 р. збирач ясака Матвій Нограблєний отримали відомості про те, що купці о.Едзо мають намір торгувати з росіянами в особливо великих розмірах.

В ці ж  роки виокремлюється чітка тенденція  російських представників до посилення  вивчення японської мови, адже усіх потерпілих у морських штормах запрошували  до викладання японської мови. Так, у Іркутську було відкрито 1754 р. школу японської мови.

Досить  активно продовжувалось заселення  та підкорення росіянами Курильських  островів. З 1713 р. було підкорено Шумшу, Парамушира і Онекотана, у подальшому російські дослідники, захоплюючи Курили просувались на південь і в 1765 р. вони досягли острова Уруп.

У 1778 р. декілька десятків росіян з острова  Уруп прибули до узбережжя Ноккамапу у східній частині Едзо. Росіяни мали на меті встановлення торгівельних зв’язків. Спільна домовленість була досягнута, було домовлено зустрітись через рік уже з товарами.

Влітку  наступного року росіяни повернулись, але так і не дочекались своїх  партнерів, це було спричинено тим, що торгівля була заборонена десь інде, окрім  порту в Нагасакі.

У зв’язку  з тим, що у Японії з 1630 р. було заборонено ввіз іноземної літератури і тому в Японії були зовсім нові відомості про Росію. Однак відомо, що в князівстві Мацумае, яке знаходилось на півострові Осіма на південному-заході острова Хоккайдо, давно чули про росіян, а в роки Аней (1706-1710) з ними сталась безпосередня зустріч.

Не дивлячись на те, що керівники князівства Мацумае ретельно приховували факти просування росіян на південь, тим не менш плітки про це вийшли за кордони Нагасакі. Захист прикордонних районів Японії став головною проблемою держави.

У другій половині 18 ст., в період правління десятого сьогуна Иехару, в Японії слави зажив Танума Окіцугу. Він був головою ради старійшин і зосередив владу у своїх руках. Розмірковуючи щодо просування росіян в сторону Японії, тому у 1785 р. він дає розпорядження про дослідження Едзо. Дослідження просувались досить успішно до 1787 р., коли Танума втратчає свої позиції у державі, а смерть сьогуна Іехару остаточно припиняє дослідження Едзо.⁴

У кінці 18 ст. японські посадовці і купці  захопили риболовецькі регіони на Кунаширі і почали стягати податки з населення, користуючись військовою підтримкою Мацумае.

Наприкінці 18 ст. японці перетворили Кунашир  в базу для своїх набігів на російські зимівники, зосереджені  на Південних Курильських островів.Влітку 1789 р. японці напали на домівки айну на Кунаширі і Ітурупі і вбили 30 чоловік, а також багатьох взяли в полон. В липні 1791 р. ця звістка була доставлена Большерецк.

Відкриття і освоєння Сахаліна також супроводжувалось численними жертвами. Росіяни дуже часто потерпали від корабельних аварій, ті ж, хто вижив залишались на о.Сахалін доживати віку. У кінці 18 ст. японці з’явились на Сахаліні, де зустріли російських старожилів.

Відомо  також, що ані Сахалін, ні Едзо, ні Курильскі  острови до середини 19 ст. не були володінням Японії. Навіть на початку 19 ст. події на Едзо розглядались японським урядом як те, що відбувається за межам держави. Це було зумовлено тим, що феодальна Японія не мла достатніх ресурсів для того, щоб колонізувати Едзо і навіть забезпечити оборону головного острова – Хонсю. Голландці, які заважали встановленню торгівельних відносин з росіянами, розносили плітки про те, що росіяни загрожують північним кордонам Японії. ⁵

Кроки до налагодження стосунків.

У 80-х  роках 18 ст. посилилось прагнення сибірських купців відкрити Японію для торгівлі. Тож 8 серпня 1785 р. Катерина ІІ підписала указ про спорядження експедиції в північно-східну частину Тихого океану. Але завершення експедиції відбулось достроково через витрати на війну з Туреччиною і Швецією.

Експедиція  А.К.Лаксмана (1792-1793).