Пам’ятні місця Корюківщини

     Каральним загоном гестапо 2 березня 1943 року був  повністю спалений районний центр Корюківка з усім населенням, що там проживало, яке під виглядом перевірки документів було зібране в приміщеннях громадських установ(ресторан, земвідділ, театр клуб та ін.) і там було розстріляне з автоматів; одночасно загони жандармерії обходили місто і на місці розстрілювали все наявне населення. Після знищення населення місто було спалено. Всього загинуло 7000 чоловік.

     Вдалося встановити імена 1490 загиблих корюківчан. Не можна спокійно читати ті архівні  сторінки – кров холоне, розум нездатний збагнути тих злодіянь.

     Майже півтори тисячі імен у тому трагічному списку. А решту – п’ять тисяч  корюківчан – не можна було впізнати.

     Ось уже шість десятиліть схиляють жителі відродженої Корюківки голови у  хвилину мовчання по жертвах Корюківської трагедії. Схиляють публічно – на мітингах чи зборах, схиляють наодинці зі своєю пам’яттю.

      Злості фашистських нелюдів не було меж, в Корюківському районі було спалено десятки сіл, серед яких : Самотуги, Рейментарівка, Перелюб, Охрамієвичі, Тополівка, Шишківка. Бо саме в цих селах проживали зв’язкові партизанського загону, які підтримували тісний зв'язок з партизанами та допомагали їм одягом, продуктами харчування.

     За  зв'язок місцевого населення з  партизанами фашистська чорна рука спалила десятки сіл та знищила сотні людей, цілих сімей. На згадку про ці страшні часи і на вшанування пам’яті загиблих від лихоліття війни, молоддю Корюківщини було прийняте рішення про створення Парку пам’яті.

     Центральну  алею цього парку школярі обсадили деревами. Між деревами закладені маленькі кам’яні брили, на яких зазначено назву спаленого села, кількість загиблих людей.

     В кінці головної алеї – великі стели, на яких викарбувані імена загиблих земляків, а також імена воїнів, що загинули в боях за визволення Корюківщини. 

     Минулому – пам'ять, а це категорія вічна! Школярі міських шкіл доглядають за Парком пам’яті ; кожної весни висаджують квіти, доглядають за деревами. Та головне – Корюківка живе. Немов казковий птах Фенікс, постала вона з попелу пожарищ:

     «Сини й онуки…Голубінь небес,

     Промитих  відгримілою грозою…

     Мій рідний краю, ти навік  воскрес.

     Щоб воскресити нас усіх собою…»

      Використана література: 

1. Кравченко М., Кун А., Петренко Н. Корюківка –  моя і наша. – К.: «Видавничий дім «Комп’ютерпрес», 2007. – 276с.
2. Устименко В.Є., Борисенко І.Д., Горовий В.В. та ін. Корюківка – наша біль і любов. – К.: «Чернігівське земляцтво», 2003. – 140с.