ОУН та УПА в роки Другої світової війни

              В УПА були розроблені власні військові звання і нагороди затверджені указом УГВР (Українського Уряду). Кожний військовий при вступі в ряди УПА приймав військову присягу затверджену і введену в дію указом УГВР, також кожний боєць УПА мав видумане прізвище, так зване псевдо. Це було конечним, щоб не наражати на небезпеку жорстоких переслідувань окупантами власну родину. Усі військові підрозділи в УПА мали складну систему назв і були в діловодстві командування УПА зашифровані. УПА була чітко структуризована, де кожна структурна одиниця виконувала певну, окремо визначену роль. Всією діяльністю УПА керувало Головне Командування УПА, тобто Головний Командир УПА, заступник Головного Командира УПА і Головний Військовий Штаб.

    Оперативний відділ опрацьовує бойові акції, координує і керує ними при допомозі загальних інструкцій та конкретних наказів, розробляє плани та тактичні заходи в різні фази боротьби і окремі ситуації, планує і керує великими рейдами важливого політичного значення та більшого територіального охоплення, дає загальну оцінку становища, забезпечує всі терени здобутими картами і налагоджує власну систему створення карт. Розвідувальний відділ зосереджував, опрацьовував і використовував увесь розвідувальний і контррозвідувальний матеріал. Він тісно співпрацював із підпільною сіткою ОУН і службою безпеки ОУН.Вишкільний відділ опрацьовував плани і програми вишколу, програми старшинських і підстаршинських шкіл, організовував і керував безпосередньо навчанням у старшинських школах.

  Організаційно-персональний опрацьовував організаційні схеми, проводив реєстр стану, полагоджував персональні справи. На нього було покладено відповідальність збереження усіх документів і їх знищення в разі провалу.Тиловий відділ виконував важку функцію озброєння, постачання і санітарної служби. До нього належало: ведення реєстрів різнорідної зброї і амуніції, центральна майстерня зброї, центральне керівництво в постачанні харчами, одягом, взуттям, організація і рівномірний розподіл ліків, організація польових шпиталів. Цей підрозділ УПА дуже тісно співпрацював із місцевим населенням.

Політвиховний відділ, найважливіший. Він вказував мету боротьби, підтримував  запал повстанців, проектував політичну  тактику і програму боротьби, працював над питанням націоналістичного  виховання населення.Безпосередньо  підпорядковані Головному Командирові  УПА інспектори виконували функцію  його контрольного органу на всій території  дій УПА. Шефові Головного військового  штабу була підпорядкована служба зв'язку.Кожними  групами УПА в краях, УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, командують командири  груп, заступники командирів і Крайові  Військові Штаби. Структура Крайових штабів була така ж, як і Головного  штабу. Вони мали ті ж самі відділи  і служби. Військовий Штаб Воєнної Округи в своїй структурі відрізнявся від попередніх тільки тим, що не мав старшин для тактичних завдань, а командир Військового округу не мав інспекторів.   Роль і функція ОУН не обмежувалася функціями політичної партії. Окрім пропагандистських і організаційних заходів вона виконувала і адміністративну функцію. Командир Військового округу входив у склад обласного проводу ОУН з правом вирішального голосу. З другого боку обласний провід ОУН не міг втручатися в діяльність загонів УПА, а тільки висловлювати свої побажання щодо перенесення або припинення бойових дій. Права видавати доручення ОУН до УПА не мала. Так від літа 1942 р. почали діяти перші повстанські загони, які пізніше дістали назву Української Повстанської Армії (УПА). Офіційною датою створення Української Повстанської Армії вважається 14 жовтня 1942 р. - козацьке свято Покрови, коли Сергієм Качинським (псевдонім - Остап) було сформовано перший відділ УПА під керівництвом ОУН(б), але реально окремі українські націоналістичні збройні формування існували вже від початку війни. Першим командиром УПА був Клячківський (псевдонім Клим Савур), а шефом штабу - полковник УНР Л. Ступницький (Гончаренко), начальником оперативного відділу став полковник УНР М. Омелюсік. Місцем постою командування УПА була Костопільщина.

            Тим часом як ОУН(б), так і ОУН(м) займаються активною розбудовою власних збройних формувань для боротьби з німцями і червоними партизанами, дії яких провокують німецький терор проти мирного населення. Ще у 1942 р. українські повстанці звертаються з листівками до червоних партизанів, закликаючи переходити до лав УПА і спільно боротися проти обох імперіалістів, які "...між собою подібні як дві краплини води", "за повну свободу і самостійність держав поневолених народів... Геть Гітлера і Сталіна!". Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопила контроль над значними частинами Волині, Полісся і згодом Галичини. Зростання її сили говорило про відчутну масову підтримку з боку українців, оскільки практично не мала іноземної допомоги. Відомості про чисельність дуже суперечливі. Називаються цифри від 30-40 тис. до 100 тисяч. За даними радянських каральних органів, котрі воювали з повстанцями, протягом 1944 р., коли Червона армія зайняла території їхніх дій, було вбито 57405 вояків УПА, 50387 взято в полон, 15990 здалися самі, усього – 123782 чоловіка. За перші чотири місяці 1945 р. – ще 95083 чоловік, усього - 218865 чоловік. Навіть при тому, що радянські карателі враховували вбивство селян, наведені цифри дають уявлення про надзвичайний розмах і запеклість національно-визвольної війни. У лютому 1943 р. відбулася ІІІ конференція ОУН, яка схвалила курс на збройну боротьбу з німецьким окупаційним режимом нарівні з більшовицьким.

             На початку 1943 р. на Північно-західних українських землях збільшився німецький терор, але почали з'являтися червоні партизани. Їх головним завданням було провокувати німців і цим самим спрямовувати їхню лють на українське населення. Це була додаткова пропаганда, що виправдовувала вчинки Червоної армії, як прикривались захистом населення від фашистських злочинів.   УПА постала на Поліссі й Волині насамперед для оборони населення перед німецьким терором та для оборони перед радянськими партизанами, які від зими 1942 — 43 наступали з білоруських лісів, грабували населення та своїми акціями провокували ще сильніші німецькі репресії. Творці УПА розглядали її як можливий зародок регулярної української армії. Силою УПА було те, що вона могла спиратися на розгалужену мережу Організації Укрaїнськиx Націоналістів, яка мала підтримку населення; що в її творенні взяли участь старшини попередніх українських військових формацій; що до неї йшли люди різних політичних переконань; що вона могла виступати як загально-національна сила. З її ініціативи була створена Укрaїнськa Головна Визвольна Рада як верховний політичній центр, якому підпорядкувалася УПА. Силою УПА була також її політична платформа, яка включала гасло самостійності України та боротьбу за основні громадські права, за демократію, за рівні права меншостей і співпрацю з іншими поневоленими народами проти нацизму і більшовизму. При УПА були створені у 1943 окремі загони узбеків, азербайджанців, грузинів і татар, що складалися з колишніх німецьких полонених або мобілізованих німцями до допоміжної служби осіб. До УПА в 1943 р. перейшла частина української поліції. Замість неї німці створили польську поліцію, яка разом з німцями повела каральні акції проти українського населення за підтримку УПА. Це привело до виступів українських повстанців проти ворожих до українців поляків та проти польських повстанців. Подекуди й загони УПА брали участь у цій кривавій польсько-українській боротьбі, що їх зі свого боку провокували німці. Німці пробували знищити УПА масовими акціями (найбільша з них — наступ під командуванням генерала фон дем Баха) й засобами пропаганди; в німецьких листівках, скиданих з літаків на територію, контрольовану УПА, вони називали УПА «спільниками Москви».

           2-го – 3-го травня 1943 р. почалось вербування українців німцями до СС Стрілецької Дивізії "Галичина". Було набрано близько 20 тисяч вояків. Під час вишколу багато бійців втекло, а іншу частину відправили в бій в червні-липні 1944 р.. Але скоро старшини дивізії налагоджують зв'язки з УПА і СС Галичина намагається перейти на її бік, та сильний натиск більшовиків частково перешкодив цьому.  У травні 1943 р. у засідці УПА загинув керівник штурмових відділів СА В. Лютце. Влітку 1943 відбулося ряд боїв і сутичок з німцями, наприклад, успішний швидкий наступ УПА на місто Камінь-Кощирський. Під кінець 1943 р. влада німців в цьому місті була обмежена і місто було залишено поляками, решту території контролювала УПА. Одночасно вона частково очистила терени Рівненської, Волинської та Житомирської області від радянських партизанів, а рейди УПА поширилися й на Київщину та Кам'янець-Подільщину. За радянськими джерелами, українські національно-повстанські частини діяли й на Чернігівщині та Кіровоградщині.

           У Галичині перші загони УПА почали творитися у червні 1943 р. в Карпатах, коли туди прямували рейдом радянські партизани під проводом С. Ковпака. Щоб не дати Ковпакові опанувати Карпати, окремим наказом Проводу ОУН формується "Українська народна самооборона" (УНС). За допомогою цього керівництво УПА змогло звести в бою німців і радянських партизанів, де останні після засади були знищені, а сам Ковпак повернувся в Москву, де отримав звання генерала, а згодом і наркомісара військових справ УРСР.

       Головне командування УПА розглядало землі Галичини як базу для боротьби не тільки в умовах німецької окупації, але й на час повернення більшовиків. Крім того, з уваги на посилений німецький терор проти населення Галичини (впровадження виняткового стану в жовтні 1943, наглі суди, розстріли і вішання закладників, посилені вивози до Німеччини), як раніше на Поліссі й Волині, УПА виступила тут проти німців, зокрема проти, вивозу молоді до Німеччини.

           Впродовж осені 1943 р. і в  1944 р. головнокомандування УПА  досягло порозуміння про нейтралітет  з перебуваючими в Україні  частинами угорської армії, як  і з румунами, а в лютому 1944 р. з польським підпіллям (Армія  Крайова) про взаємовизнання боротьби  народів за незалежність. Починається наплив членів союзних народів до лав УПА. Крім того до УПА приєднуються малі групи повстанців і повний курінь азербайджанців. Вирішуючи це питання 21-22 листопада відбулася I конференція поневолених народів, яка складалася з 39 делегатів від 13 народів. Результатом конференції була "Постанова Першої конференції поневолених народів Східної Європи й Азії" і заклик "До поневолених народів". За цими постановами поневолені народи закликались до спільної, узгодженої боротьби, з спільною програмою і координацією сил.

         Взимку 1943-1944 рр. фронт все далі просувається на захід. Німці тепер стають ще лютіші: палять села, нищать народне майно. Тепер через меншу організованість майже кожна сутичка УПА з німцями, закінчувалась швидкою здачею зброї останніми. Німці в свою чергу починають пропаганду заклику УПА і українського народу до спільної боротьби з більшовиками, називаючи себе істинними визволителями українського народу.

         В цей час в Західній Україні починається засилля іншого ворога УПА – більшовиків-комуністів. Розуміючи, що воїни Червоної армії мобілізовані на фронт насильно, за вказівкою Сталіна, українські партизани звертаються до червоноармійців з закликами на боротьбу з усіма окупантами, в тому числі й з комуністами. Ці заклики часто спрацьовували і патріотичні воїни переходили на бік повстанців. Програма і політика УПА декларувала заборону воювати з Червоною Армією, а лише з НКВС. Проти наступів Червоної армії повстанці могли лише оборонятися. Листівки і заклики діяли, тому радянське командування старалося відокремити Червону Армію від боротьби з партизанами. До жовтня 1944 р. вся етнічна українська територія була захоплена радянськими військами. Більшовики були сповнені рішучості швидко насадити національно настроєним українцям радянську владу. Мобілізовано всіх чоловіків вд 18 до 50 років і послано на фронт. Негайно почалися репресії проти греко-католицької церкви. Сталін розпочав велику пропагандистську кампанію. Західну Україну заполонили понад 30 тис. партійних працівників і 3,5 тисяч спеціально підготованих пропагандистів. Прихід у Західну Україну Червоної армії поставив перед проводом УПА складне питання про доцільність продовження боротьби з надто переважаючими силами. Спочатку ОУН вважала, що у війні нацисти й більшовики виснажать одні одних. Проте коли стало ясно, що переможцем на сході вийде СРСР, ОУН очікувала, що розбиті німці увійдуть у союз із західними державами, щоб запобігти радянській експансії. Саме ці хибні уявлення значною мірою спонукали провід ОУН-УПА продовжувати боротьбу з більшовиками. Після того, як по Західній Україні прокотилися головні сили Червоної армії, УПА організувала ряд акцій, щоб перешкодити мобілізації, запобігти депортаціям “ненадійних елементів” та припинити репресії проти церкви. Вони насамперед були спрямовані проти НКВС, членів комуністичної партії і тих, хто співпрацював з радянським режимом. У сутичці з підрозділом УПА був смертельно поранений славетний командир Червоної армії Микола Ватутін. Для ліквідації УПА радянські війська організували блокаду величезних партизанських територій, засилали агентів для проникнення у підрозділи УПА та вбивства їх командирів, створювали спеціальні винищувальні батальйони. Радянські пропагандисти також розпочали активну кампанію, зображаючи ОУН та УПА як нацистських головорізів. Деякі сутички радянських сил з УПА мали широкі масштаби, в деяких операціях проти УПА брали участь багатотисячні формування радянських військ. Проте здебільшого сутички були невеликими, але частими. За радянськими джерелами, восени 1944 р. УПА провела на Волині 800 рейдів, ліквідувала кілька тисяч радянських активістів, а більшовики знищили за цей час 36 угруповань УПА чисельністю 4300 чоловік. Бротьба була запеклою. Поранені бійці УПА часто заподіювали собі смерть, аби не потрапити у полон, де їх чекали тортури і смерть, або заслання в Сибір, чи на Далекий Схід.

        На переломі 1943 —1944 рр. УПА була найчисельніша за весь час свого існування, охоплюючи не менше 60 000 осіб, не рахуючи підпільні кадри ОУН. Рік пізніше, після переміщення лінії фронту, за радянськими джерелами, сили УПА зменшилися до 20 — 25 тисяч осіб.

         Територіально  УПА ділилася на 3 групи: УПА-Північ (Волинська, Рівенська і частина  Житомирської та Київської областей); УПА-Захід (Львівська, Тернопільська,  Івано-Франківська та частини  Закарпатської і Чернівецької  областей), з окремою воєнною округою  «Сян» (Перемищина, Холмщина, Лемківщина); УПА-Південь (частини Вінницької і Хмельницької областей). Групи ділилися на воєнні округи, а округи на тактичні відтинки. Спроби утворити четверту групу УПА-Схід не здійснилися.Територіальні штаби УПА і деяких куренів та загонів мали оперативний, розвідчий, вишкільний, політично-виховний, організаційно-персональний і тиловий відділи. До тилового відділу належали індендантура й Укрaїнський Червоний Хрест, на чолі К. Зарицькою, з медичним персоналом, що не був виключно український. Командування загонів мали таку ієрархію: командир, бунчужний, політичний-виховник, санітар (деколи лікар), начальник розвідки й польової жандармерії. Курені іноді мали священика.

         Комплектування загонів відбувалося на добровільних засадах, проте на початку фахівців було мобілізовано. Щоб доповнити старшинські кадри, було організовано вишкільні курси; існували старшинська школа «Дружинники» з 6-місячною програмою, курси санітарів, медсестер, мінерів, політвиховників, адміністраторів.

Тактичною одиницею УПА був  загін — сотня або курінь. Бойовий  стан сотні становив 150 — 200 вояків. Проте, звичайні сотні були неповні. Загони були озброєні легкою піхотною зброєю, включаючи важкі кулемети, гранатомети й протипанцерні  рушниці, а подекуди й малі гармати. Вже за перших місяців радянської окупації загони були зменшені, щоб  збільшити маневреність й полегшити  забезпечення продовольством.

Спершу в УПА існували лише функційні ступені: курінний, сотенний, чотовий, ройовий. Згодом, ухвалою Української  Головної Визвольної Ради, уведено  підстаршинські ступені: старший стрілець, вістун, булавний, старший булавний; і старшинські: хорунжий, поручник, сотник, майор, полковник, генерал. Ступені  генерала мали Р. Шухевич (Т. Чупринка) і шеф генерального штабу Д. Грицай (Перебийніс), ступені полковника: Василь Кук (Коваль) й О. Гасин (Лицар), а також  командири УПА-Захід та УПА-Південь: В. Сидор (Шелест), О. Грабець (Батько), перший головний командир УПА Д.Клячківський та інші.

За весь час свого існування  УПА використовувала тактику  постійних маршів, несподіваних атак на ворога і намагалася оминати більших  боїв. У засідці УПА був важко  поранений у квітні 1944 р. генерал  Й. Ватутін. УПА користувалася допомогою  населення харчами, одягом та розвідкою. Мірою того, як більшовики опановували  терен, вояки УПА й підпільники  перебували зимові місяці у заготованих  бункерах.