ОУН та УПА в роки Другої світової війни

                     МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,  МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

                            КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  БОРИСА ГРІНЧЕНКА

                                                    Інститут суспільства

                               Кафедра історії України і методики навчання

 

 

 

 

                                                           ІНДЗ на тему :

                                  “ ОУН та УПА в роки Другої світової війни ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

 

 

                                                                Київ 2012

 

 

План

Вступ;

1. Організація Українських Націоналістів.

2.Українська Повстанська Армія.

  Висновок.

 Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                  Вступ

 

          Так склалося, що українському народові майже всю його історію не вдавалося створити повноцінну довготривалу незалежну державу. Весь час наш народ боровся за проголошення своєї незалежності у власній суверенній державі.

        Сотні тисяч і мільйони українців гинули, прагнучи добитися цієї мети. Ми шукали допомоги інших країн, вступали в союзи з імперіями і князівствами, але все марно. Українців катували, убивали, відсилали до тюрем, але це не зламало прагнення народу до визволення, до бажання будувати власну країну власними руками.

         В XX ст. починається новий етап руху за самостійність. Створюються партії, організації, що починають відкриту боротьбу. Початок XX ст. знаменувався епохою великих перемін: падіння Російської імперії, Перша світова війна, Соціалістична революція в Росії. Ці події посилили боротьбу українців. Та на жаль не так склалося, як хотілося. Громадянська війна на теренах колишньої Російської імперії затвердила владу більшовиків, в тому числі і на Україні. Та поразка Української національної революції не зупинила відданих своїй державі патріотів. Боротьбу продовжили люди, які були готові віддати життя за свою країну і за свій народ. Це була Організація Українських Націоналістів (ОУН) та створена згодом нею Українська Повстанська Армія (УПА).

        Хоча і дотепер ОУН та УПА приписують фашистські і нацистські погляди і діяння, але це не зовсім так. Фашизм в Італії зародився для придушення анархії, німецький нацизм – для возвеличення німецької раси, з приниженням інших, і для світового господства. Український націоналізм хоча і вважав за доцільне використовувати тоталітарні методи на першій стадії розвитку майбутньої держави, але лише для затвердження нового ладу, для зміни поглядів радянізованого населення України. Український націоналізм, перш за все боровся за створення власної держави, а не за якісь ідеї, він прагнув лише реалізувати споконвічну мрію українського народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 1.Організація Українських Націоналістів.

Після втрати своєї державності  в 1920 р. український народ не припиняє дальшої визвольної боротьби, але  продовжує її весь час у важких умовах окупації проти двох найголовніших  окупантів того часу: комуністично-більшовицької  Росії і реакційної Польщі. Виявом цієї боротьби були дії українських  революційних організацій. Існували тоді: Братство українських державників, Спілка визволення України, Українська військова організація та Організація  українських націоналістів, що єдина  витримала натиск супротивника і  продовжувала боротьбу.

До посилення спротиву призвела сукупність факторів:

- Голодомор 1932-1933 рр.

- трагічна смерть Головного  Отамана Військ УНР Симона  Петлюри в Парижі в 1926 р.  від руки більшовицького агента;

- великий судовий процес  проти СВУ;

- Варшавський судовий  процес проти ОУН в 1934 р.;

- підступне вбивство голови  ОУН Є. Коновальця в Роттердамі  в 1938 р.

Так після акту Молотова-Ріббентропа  в серпні 1939 р. Західна Україна  перейшла до складу УРСР. Тепер більшовицький  режим почав активну боротьбу з противниками ідей комунізму, розстрілюючи, катуючи, висилаючи народ на заслання до Сибіру і на Далекий Схід.

          Організація українських націоналістів  (ОУН) виникла внаслідок об'єднання  Української Військової Організації  (УВО) та декількох студентських  націоналістичних спілок - Групи  Української Національної Молоді, Ліги Українських Націоналістів,  Союзу Української Націоналістичної  Молоді. Дві конференції українських  націоналістів, що відбулися відповідно 3-7 листопада 1927 у Берліні та 8-9 квітня 1928 у Празі, підготували  грунт для проведення установчого  конгресу з 28 січня по 3 лютого 1929 р. у Відні. Конгрес обрав  Провід Українських Націоналістів  (ПУН) у складі 9 осіб – Є.  Коновалець (голова), члени – Д.  Андрієвський, Ю. Васияна, Д. Димчук, М. Капустянський, П. Кожевників, Л. Костарів, В. Мартинець, М.  Сціборський, Я. Дуб, Я.Моралевич  та прийняв статут та розробив  основні засади політичної лінії  ОУН. Згідно з первісними заявами, головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території. Ця мета мала досягатися через національну революцію та встановлення диктатури, яка би витіснила окупаційну владу та запровадила уряд, що об'єднав би всі регіони та соціальні групи України. Економіка держави планувалася як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. ОУН відкидала будь-який партійний чи класовий поділ та представляла себе як домінуючу силу українського суспільного життя як вдома, так і за кордоном. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала легальні українські партії Галичини, як малодієві і колабораціоністські. Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори у поразці української революції 1917-1920 рр., ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на «свої власні сили», її приваблював фашистський режим Б. Муссоліні, що нібито врятував Італію від анархії. На початку 1930-х рр. в ОУН проявилися розбіжності у поглядах: Є. Коновалець та більшість членів ПУН були прагматичними реалістами, що уявляли свою діяльність у руслі традиційного військового авторитаризму; тоді як молодші члени руху були інтегральними націоналістами, які відзначалися романтично-ірраціональною відданістю, глибокою радикальністю. Ці ідеологічні розбіжності у кінцевому рахунку привели до розколу організації.

         ОУН сприйняла насильство як політичне знаряддя проти зовнішніх та внутрішніх ворогів. Основна частина діяльності організації була спрямована проти польського режиму. ОУН здійснила в Галичині й на Волині сотні акцій саботажу, включно із підпалами маєтків польських землевласників, бойкотів державних шкіл та польської тютюнової й горілчаної монополії, десятки експропріаційних нападів на урядові установи з метою здобуття капіталів для своєї діяльності, а також близько 60 вбивств. Найвизначнішими жертвами організації були польські чиновники Т. Голувко та Б. Перацький, чиновник радянського консулату А. Майлов (вбитий у помсту за голодомор 1932-33 у Радянській Україні) та І. Бабій, директор Української академічної гімназії у Львові (українець, звинувачений у співробітництві з польською поліцією).

          Членами ОУН були переважно студенти та молодь. Немає достовірних даних про чисельність організації, але згідно найвищих оцінок, вона сягала приблизно 20 тисяч, чол. Проте впливи ОУН значно перевищували кількість її членів. Властивий організації дух самовідданості, що доходив до фанатичної самопосвяти національній справі, виявився надзвичайно привабливим для молодих людей. Можна сказати, що ідеологія ОУН сформувала політичний світогляд цілого покоління західних українців. Багато галицьких та волинських діячів ОУН були засуджені польським судом у 1930-х рр., два судові процеси відбулися на Буковині у 1937 р. У 1934 р. польська поліція заарештувала декількох провідних діячів ОУН, у тому числі Бандеру, протримавши їх в ув'язненні до початку Другої світової війни. Незважаючи на ці невдачі, ОУН розбудувала заново свою організаційну сітку, їй не вдалося проникнути на Радянську Україну, проте сталінський режим був настільки стурбований потугою ОУН, що організував вбивство Є.Коновальця в Роттердамі у 1938 р.

     Смерть Є.Коновальця призвела до кризи. Постало питання, хто має бути його наступником. Ця криза викрила фундаментальні розбіжності між членами ОУН у Західній Україні та членами ПУН, які жили за кордоном. За боротьбою за владу стояли теологічні розбіжності та розходження між поколіннями. Молоді оунівці підтримували підпільну боротьбу, прагнули до керівництва та переймали авторитарні ідеї та методи. Сильний вплив на їх світогляд мав Д.Донцов, який пропагував культ волі та сили. Старші члени ОУН проявляли схильність до більшого консерватизму, наголошували на позитивних рисах італійського фашизму, але засуджували німецький нацизм.

      Другий Великий Конгрес ОУН, що проходив у Римі 27 серпня 1939 р. Головою організації було вибрано А. Мельника. Але склалося не так, як хотілося. С. Бандера, який був випущений з ув'язнення після краху Польщі у 1939, разом зі своїми послідовниками, сформував у лютому 1940 р. Революційний провід і проголосив своє право спадкоємності. Мельник марно намагався розв'язати кризу через переговори. У березні 1941 р. фракція Бандери провела свій власний Другий Надзвичайний Конгрес у Кракові, який проголосив Римський конгрес незаконним, вибрав С. Бандеру головою та прийняв програму, що наново підтвердила основні рішення 1929 р. і проголосила визвольну боротьбу українського народу.Більшість крайових членів визнали повноваження С. Бандери, і невдовзі розлам став незворотним. Дві новостворені фракції, за іменами своїх лідерів, стали відомі як ОУН(Б) -«бандерівці» та ОУН(М) - «мельниківці». Впродовж війни ОУН(Б) прийняла назву Революційна ОУН.

         Обидві фракції сподівалися використати неминучий конфлікт між Німеччиною та СРСР для встановлення незалежної української держави. 22 червня 1941 року, з нападом Німеччини на СРСР, починається Велика Вітчизняна Війна. Радянські війська починають активно відступати, адже були не готові протистояти такій могутній армії. Озброєними були лише прикордонні війська, інші ж використовували трофейну зброю.

          Скориставшись відступом Червоної  армії і наближенням союзної  Німеччини 30 червня у Львові  збираються Українські Національні  Збори і проголошують відновлення  Української Самостійної Держави.  На цьому з'їзді формується Українське правління на чолі з Ярославом Стецьком. Через кілька днів було створено Українську Національну Раду на чолі з К. Левицьким. Українці починають перебирати владу у свої руки. За короткий час було створено повний адміністративний апарат з обласними, районними і сільськими центрами, реорганізовано міліцію, відновлено господарське і кооперативне управління, ліквідовано колгоспи і повернено до приватної власності, налагоджено поштовий і телефонний зв'язок та залізничний рух.

      Але відповідь німців, які не були зацікавленні в створенні держави "нижчою расою", була негайною. Через кілька днів після відновлення Української Держави у Львові з'явилися загони СД і Гестапо і почали виконувати свою чорну місію. На відмову відкликати державний Акт, німці починають арешти. За грати сідають Ярослав Стецько з кількома членами уряду і голова ОУН Степан Бандера.

         На завойованих територіях нацисти починають терор, грабують міста і села, знищують людей. Все це вплинуло на зміну програми ОУН. З цього моменту вона вступає на новий етап визвольної боротьби, але тепер ще й з німецькими окупантами. В цей час розповсюджується підпільна боротьба. Українські націоналісти друкують підпільні газети, розсилають листівки з метою підняття українського народу на боротьбу.

            Тим часом німці починають придушувати і знищувати будь-які прояви самостійності на території України,з іншого боку те саме роблять агенти НКВС. Під час цих акцій гинуть багато українських літераторів і митців, розстріляні відому політичні діячі і патріоти. Так в 1942р. була розстріляна Олена Теліга, за організацію "Союзу українських письменників", що підтримував самостійницькі ідеї. Від куль Гестапо також загинули: Сергій Шерстюк, Анна Максимець, Дмитро Мирон-Орлик, Василь Бандера.Та такий жорстокий терор не зломив українського народу, і особливо самостійницького руху, який приступає до створення збройної сили українського народу.

 

                                           3. Українська Повстанська Армія

     Основним завданням УПА був захист українського населення від загарбників. В зв'язку з цим майже кожний відділ УПА пов'язувався з певною територією. А тому і в основу організаційної побудови УПА ліг принцип територіальності.

   Із характеру УПА як народної, повстанської збройної сили, що веде боротьбу проти окупанта, з політичної концепції цієї боротьби та застосованої в ній тактики випливала її структура. Поділ на застосовані в регулярних арміях чітко окреслені одиниці і роди військ не міг мати примінення в УПА на цьому етапі боротьби, якщо ця боротьба мала бути успішною.

           Створена із бойових відділів  революційної ОУН, Українська  Повстанська Армія стала дуже  скоро всенародною та міжнаціональною  армією, єднаючи під своїми прапорами  симпатиків різних партійно-політичних  концепцій та представників багатьох  націй. З моменту повороту на рідні землі більшовиків з тактичних міркувань співпраця з ОУН зміцнилася. Керівне становища в УПА займають звичайно провідні члени ОУН.

       Наступною та найнижчою територіальною одиницею є Військовий Округ. Поділ вищенаведених військових груп на воєнні округи здійснювався також згідно адміністративного поділу окупантів території України із певними винятками. Таке розмежування наприклад, було проведене на терені дії групи УПА-Захід, який ділився на шість Військових Округів, а саме: Перший військовий округ - Львів-місто ; Другий - Львівська область і Холмщина; Третій - Тернопільська область; Четвертий - Станіславська і Чернівецька області; П'ятий - Дрогобицька область; Шостий - Перемищина і Лемківщина.Неможливо було застосувати цей принцип поділу території на терені групи УПА-Північ через важливі тактичні моменти. На терені групи УПА-Північ діяли три Військові округи: перший "Турів" - Луччина, Володимирщина і Ковельщина; другий "Заграва" - Сарни, Костопіль, Пинськ і Висоцьк; третій "Волинь-Південь" - Рівне, Дубно, Верба, Почаїв, Ланівці, Шумськ.На терені групи УПА-Південь діяли три Військові округи: Холодний Яр; Умань; Вінницька і частина Київської області.  Територія групи УПА-Схід не була поділена на округи. На терені групи УПА-Схід діяли окремі повстанські загони, котрі тісно співпрацювали із сіткою ОУН у великих промислових містах. Через географічні особливості Східного краю повстанські загони в більшості випадків були малочисельні, виконували військові завдання локального характеру і виконували функції військової підтримки сітки ОУН та інформаційно-пропагандистську. Основними бойовими одиницями були похідні, рейдуючі групи УПА котрі формувалися на теренах УПА-Північ, УПА-Південь, УПА-Захід.

          Тактичною військовою одиницею військового округу була сотня, кожна з яких безпосередньо підпорядковувалась командирові Військового округу. Тільки в окремих випадках для проведення спеціальних акцій сотні об'єднувались в курені, а курені в загони. Об'єднання в курені або загони відбувалося тільки за наказом командира Військового округу. На функції курінних були визначені кращі командири відділів, що входили в склад куренів. Командування над загоном перебирав, як правило, командир Військового округу, або начальник його штабу. Також були визначені інші випадки можливості створення куренів в залежності від ситуації але з обов'язковою умовою негайного повідомлення безпосереднього вищого керівного органу. Була розроблена спеціальна тактика діяльності тактичних бойових одиниць з огляду на ситуацію, тактичне завдання, географічне розміщення. Сотня в свою чергу складалася із менших військових підрозділів, котрі в свою чергу ділилися на ще менші. Діяльність усіх підрозділів і їхній склад відповідало вимогам чітко розробленої тактики до окремо взятої територіальної групи та певної місцевості. Найнижчими військовими одиницями, котрі діяли в УПА були також чоти, рої, відділи, підвідділи, СКВ (Самооборонні Кущові Відділи) і боївки ОУН.