Основні етапи, форми та методи підкорення країн Південно-Східної Азії та перетворення їх на колонії європейських держав (XVII – сер. ХІХ ст.)

 

 

 

Основні етапи, форми та методи підкорення країн Південно-Східної Азії та перетворення їх на колонії європейських держав (XVII – сер. ХІХ ст.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2012

План

1. Вступ
2. Етапи колонізації південно-східної Азії
3. Форми колонізації
4. Методи підкорення та руйнівні наслідки європейської колонізації
5. Висновки
6. Список використаних джерел та літератури

 

Вступ

На рубежі ХVII – XVIII століття капіталізм перетворився на домінуючий спосіб виробництва у таких країнах, як Англія та Голландія, а після визвольної війни — і в США. Значні успіхи в розвитку капіталізму зробила Франція. Це обставина і з'явилося основною передумовою широкої колоніальної експансії, до яких перейшла від Іспанії і Португалії головна роль в колоніальному грабежі заокеанських країн

У літературі прийнято виділяти три періоди колоніальної експансії:

1. “торговий колоніалізм” - з початку XVI – до середини XVIІІ ст., який характеризується гонитвою за “колоніальними” товарами для вивозу в Європу;
2. “колоніалізм епохи промислового капіталу”, або “колоніалізм періоду першого етапу промислового перевороту”, або “період експлуатації методами промислового капіталу”, - друга половина XVIІІ – кінець ХІХ ст., коли основним методом експлуатації колоній і всього неєвропейського світу став вивіз європейських товарів у ці країни;
3. “колоніалізм епохи імперіалізму”, або “колоніалізм періоду монополістичного капіталу”, або “колоніалізм періоду другого етапу промислового перевороту” – коли до колишніх методів використання ресурсів залежних країн додався ще один – вивіз туди європейського капіталу, ріст інвестицій, які привели до промислового розвитку неєвропейських країн.

Об’єктом дослідження  виступає колоніальна експансія  країн Зх. Європи на Південно-Східну Азію.

Предмет дослідження визначається основними етапами, формою та методами колонізації.

Хронологічні та географічні  рамки охоплюють Південно-Східну Азію з XVIII – сер. ХІХ століття.

Основними завданнями роботи є:

• Визначення основних етапів колонізації територій, країнами Зх. Європи, в першу чергу Голландією.
• Прослідкувати зміну форм колоній протягом даного періоду часу
• Визначити основні методи, якими користувались колонізатори для задоволення свої цілей

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Етапи колонізації південно-східної  Азії

Англійське та нідерландське  колоніальне проникнення відбулось  у кілька етапів: починаючи з торгівельних угод, наступним етапом було утворення  факторій, і завершальним остаточна колонізація.

Головним ж провідником  колоніальної політики стають монопольні торгівельні компанії, як можемо спостерігати ініціатива належить купецтву, а держава  всіляко підтримує монополістів-акціонерам.

Саме такими об’єднаннями і були Нідерладська та Англіська Ост-Індські торгівельні компанії, що виникли у 1602 та 1600 році відповідно.

У першу чергу головною метою обох компаній в Південно-Східній Азії були спочатку Молуккські острови, що славились своїми прянощами. Саме сюди були направлені перші експедицій, вони з вели активну боротьбу за вплив з іспанцями та португальцями, пізніше країни почали воювати між собою.

Перший етап нідерландського  завоювання розпочався в 1596 р., коли на Яву прибула перша голландська експедиція Корнеліуса де Хаутмана. А уже в 1600 році був підписаний договір з амблонцями про монопольну закупівлю прянощів в обмін на захист Молуккський остовів від португальців.

 Другий етап розпочинається з моменту фактичного витіснення португальців і іспанців з даних островів. В цьому ж році Рада Директорів призначала свого першого генерал-губернатора володінь на факторій на Сході. А з 1619 року на місці захопленого яванського князівства було побудовано фортецю Батавію, яка з того часу стала центром нідерландських володінь.¹

Завершальним етап формування нідерландських володінь відноситься  до 1641 року, коли голландці оволоділи цитаделлю португальських володінь - Малаккою. В цьому ж році Португалія, яка тільки що відділилася від Іспанії підписала з Нідерландами договір за яким визнавала всі захоплення останніх. По Вестфальському (Мюнстерському) договору, який підвів підсумки Тридцятилітньої війни, демаркаційна лінія, яка раніше ділила сфери впливу Іспанії і Португалії, розмежовувала тепер володіння Іспанії і Голландії.

Та завершальний етап, що тривав з 1677 до ліквідації компанії у другій половині XVII ст. в даний період вона зміцнила свою владу на Малайському архіпелазі, Молуккських островах, на Сулавесі і Західній Яві. Більше того, вона перейшла до територіальної експансії, на протязі другої половини XVII – першої половини XVIII ст. вона підкорила держави Яви і Мадури. В Індії НОІК зміцнила свої позиції на Малабарському березі, в Короманделі і Бенгалії, на Цейлоні – південно-західних і північних районах о-ва. ²

Що ж до англійської Ост-Індської компанії, то вона довгий час задовольнялась створенням окремих факторій на Молуккських островах, Сулавесі, Яві, Суматрі, в Індії і Сіамі. Хоча англійці теж досить активно боролися з португальцями (в 1615 р. вони розбили біля Сурата португальський флот, а в 1622 р. допомогли Персії вигнати португальців із Ормуза), як правило, вони слідували за більш сильними голландцями (Голландія в середині XVII ст. мала на Сході в 70 разів більше кораблів ніж Англія). Дуже скоро конкуренція з голландцями, які мали більш міцний фундамент у Південно-Східній Азії, привели до війни між компаніями, які суперничали.

В 1619 р. голландський флот в декількох боях розгромив англійський  у Сіамській затоці і Зондській протоці, а на початок 20-х років голландці витіснили своїх суперників із Молукк. Остаточний удар по Англійській Ост-Індській компанії в Південно-Східній Азії завдала так звана амбонська різня, коли в лютому 1623 р. службовці англійської факторії о-ва Амбон були звинувачені голландським губернатором в змові проти нього і страчені. В боротьбі за прянощі перемогла Голландія, а англійці змушені були шукати інші райони для своєї торгової діяльності.

Положення стало змінюватися  з другої половини XVII ст., коли почалися торгові війни, які заповнили історію колоніалізму аж до кінця XVIIІ ст. Не дивлячись на збереження і навіть розширення своєї колоніальної імперії на протязі цього часу, Голландія поступово втрачає колоніальну, морську і торгову гегемонію. В трьох англо-голландських війнах другої половини XVII ст. колоніальна і морська могутність Нідерландів була зламана, а четверта англо-голландська війна (1780 - 1784) закріпила англійську перевагу.

Французька колонізація  почалась досить пізно, після закінчення епохи громадянських війн і зміцнення абсолютної монархії. При Людовіку XІV була заснована Французька Ост-Індська компанія у 1664 році.

 Голландія, яка стала  другорядною державою, втратила  ще ряд колоній, а за Лондонським договором 1824 р. відмовилася на користь Англії від володінь в Індії і Малайї (взамін англійської факторії на Суматрі) і визнала захоплення в 1819 р. Англією о-ва Сінгапур.

Основною (практично єдиною) колонією Голландії в Азії залишилася Індонезія, яку Нідерланди зуміли зберегти і змушені були допустити туди англійський капітал (після війни 1780 – 1784рр.).³

З другої половини XVII ст., коли на авансцену колоніальної політики виходять лише Англія і Франція, боротьба між ними проходить червоною ниткою через всю історію полонізму XVIIІ і більшості ХІХ ст.

Англія спираючись на свою промислову, торгову і морську могутність, не тільки зуміла утримати позиції в колоніях, але і значно

зміцнити їх. Крім нових територіальних надбань в Індії в тому числі французьких володінь у Бенгалії і на Коромандельському березі, Англія ніби захищаючи права штатгальтера Нідерландів, якого в 1795 р. вигнали французькі війська, захопили в 1795 – 1796 рр. Капську колонію, Цейлон, Малакку, голландські форти і факторії на Суматрі, а також о-в Амбон і о-ви Банда в Малайському архіпелазі. В 1811 р. англійці захопили Яву і о-ви Банка і Біллітон біля східного побережжя Суматри. Хоча згідно Лондонської конвенції 1814 р. і угодою на Віденському конгресі 1814 – 1815 рр. Англія повернула Голландії більшість колоній, вона зберегла Капську землю, Цейлон і ряд островів у Вест-Індії.⁴ Отже як бачимо французька колоніальна політика була невдалою, оскільки її Ост-Індська компанія не могла протистояти більш сильному англійському флоту.⁵

Отже, можемо зробити висновок, що основними метрополіями, в ході довгої боротьби, стали дві країни Нідерланди і Велика Британія, остання  завдяки зростаючому впливу на території  Індії, ставала все більш могутньою.

 

 

 

 

 

 

 

 

Форми колонізації

Важливим фактом у колоніалізмі є форми правління метрополією  над залежною територією, це визначає і характер відносин на всіх рівнях, так і систему розвитку колоній.

Проникнення колоністів на території з початку відбувалося за рахунок факторій (торгове поселення, утворене іноземними купцями на території іншої держави або колонії).

Голландці ще в  1600 році заснували кілька факторій на берегах  Банда і Тернате ,у наступних роках кількість факторій почала зростати, так наприклад була заснована факторія на Акче.

У 1602 році приклад Голландії наслідувала Велика Британія, яка направила ескадру до султану Акче з листом Єлизавети І, яка прохала дозволити створити Англійську факторію. В цьому ж році і французи зробили спробу з торгуватися з Акче, але ескадра була розбита і пограбована голландцями, французи довго після цього не могли оговтатись.

Постійними обіцянками допомоги у боротьбі з Португалією, голландці і англійці домоглись  торгової монополії на прянощі у  багатьох країн.

Це був перший етап формування колоніальної системи, що згодом дав  поштовх до більших захоплень  і загарбань островів.

З 25 лютого 1605 року, фактично, розпочинається формування колоній Нідерландів, коли були заключні домовленості  з старійшинами Хіту і регентом області Ома. В домовленостях визнавався сюзеренітет Голландії і приносилась клятва вірності Генеральним Штатам, всі служби і повинності мали нестись в користь Голландії. Компанія отримувала монополію на торгівлю. Генерал – губернатором на цих територіях був назначений Фредерік Хоутмап. У наступні роки система форми колоній залишалась фактично такою самою, над кожними остовами ставився свій генерал губернатор, як у випадку з островами Банда, які були анексовані без всякого договору.

Фактично допоміжною силою  у підкоренні земель були постійні війни з Португалією та Іспанією, населення островів саме просило  допомоги і мусило підписувати договори. Наступною підписавшою договір про визнання протекторату Голландії був Тернате, і знову ж таки визнавали повну монополію голландської компанії. Цим актом був покладений початок пануванню над Моллуками. Пізніше і правитель Макіана мусив підписати той самий договір.

Складні монопольні домовленості, спричинили незадоволення місцевого  населення, яке тепер мусило фактично голодувати, так відбулося повстання  на острові Банда, воно було жорстоко придушене, населення фактично винищене, ця територія офіційно стала частиною Голландії. Фактично продовження такої  політики стало захоплення Лонтору і насильницьке підписання домовленості про вічну владу над ним Голландії Інші ж території поки ще залишались «союзниками». ⁶

Постійні повстання  і проблеми, змусили задуматись голландців про централізацію управління на створення єдиного генерал-губернаторства.

У 1617 році було захоплене  князівство Джакарта та засноване міст Батавія, яка стала центром Голландських володінь.

Надалі Голландія почне розрирювати спектри своїх володіть і на Східну Індонезію, укладаючи торгові домовленості з правителями Бірми, Сіаму, Камбоджи, Малайї. Чим далі тим більших поступок вона вимагала. І фактично в XVIII—XIX століттях відбувається втрата незалежності фактично всіх державних утворень (крім Сіаму, який отримав напівколоніальний статус).

Іспанці тим часом змогли підкорити собі Філліпіни і вели боротьбу з сепаратизмом фактично до ХІХ століття. ⁷

З кінця XVIII ст. активізувалася британська експансія у Південно-Східній Азії, де Лондону вдалося витіснити португальців з Малаккського султанату. У 1819 р. була заснована військово-морська база в Сінгапурі, що стала головним опорним пунктом Британії в цій частині світу, а в 1888 р. британськими протекторатами стали Сабах і Саравак на півночі Калімантану.

Від Британії намагалася не відстати й Франція, котра в  сер. XIX ст. захопила Камбоджу й Південний  В'єтнам та зробила їх своїми колоніями, а в 1885 р. змусила ослаблий Китай  залишити Північний В'єтнам, встановивши  над ним протекторат.  Після  цього Париж створив т.зв. Індокитайський союз (В'єтнам, Камбоджа, Лаос) на чолі з  французьким генерал-губернатором. ⁸

Форми колонізації, а також методи її проведення свідчили про те, що європейські країни проводили політику перетворення країн Південно-Східної Азії на фронд для прибутку, а також на викачку сировинних ресурсів країни.

Отже фактично, може зробити  висновок, що процес формування колоній  відбувався досить поступово, для початку  іноземцям потрібно було завоювати  довіру правителів цих держав. Та згодом як бачимо, форми колоній набули залежного характеру, або і узагалі  оголошувались частиною метрополії, без будь-яких автономних чи національних прав.⁹