Нові релігії

ВСТУП

Релігієзнавство є  зведенням у ціле розрізнених  знань про релігію, цілісна система  наукового осмислення релігійного  феномена, вивчення якого в українській  вищій школі – важливий чинник підвищення рівня духовної культури людини. Знання історії духовних культур відчиняє двері до правильного розуміння і осмислення величезної глибини цивілізаційного надбання людства, до свідомого і плідного його засвоєння. Правильно сформовані світоглядні орієнтації, уявлення про духовні цінності допомагають людям чіткіше визначити свою програму життя, а народам – зайняти належне місце в цивілізованому світі.

В період становлення  державності України, духовних засад  українського народу як ніколи важливо  оволодіти багатством загальнолюдських цінностей, відродити втрачені здобутки національної духовної культури, сформувати нову систему ціннісних орієнтацій та ідеалів.

Вичерпної інформації про кількість релігій у світі (близько 5 тис.), як і оптимальної  їх класифікації, не існує. В першу  чергу це пов’язано з тим, що в  релігієзнавстві відсутня чітка система критеріїв поділу релігій на певні групи та типи. Історія релігієзнавства знає багато різних типологічних схем періодизації історії релігії. Здебільшого при поділі релігій на групи та класи застосовують етнічні ознаки, час виникнення, рівень організації, державний статус.

За рівнем розвитку релігії поділяють на такі види:

a) ранні форми  – релігії первіснообщинного  ладу;

b) політеїстичні  – етнічні; 

c) монотеїстичні  – християнство та іслам, іудаїзм  та сикхізм; 

d) синкретичні – ті, що утворилися внаслідок зрощування або злиття різних етнічних і світових релігій: суфо-китайські секти, іудео-християнські релігії;

e) нові релігійні  течії та рухи: церква уніфікації  Муна, свідомості Крішни, сайєнтології, неоязичництво. 

Згідно сучасних українських релігієзнавців – А.М. Колодного, В.І. Лубського, С.А. Токарєва – „Нові релігії” та релігійні рухи класифікуються таким чином[1]:

Ø неохристиянство та течії християнського коріння – Церква Повного Євангелія, Богородична церква, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), Новоапостольська церква, Церква Христа, Церква нового Єрусалиму, харизматичні церкви;

Ø релігії орієнталістського спрямування (або східні релігійні течії) – Товариство свідомості Кріпни, Товариство трансцендентальної медитації, послідовники Саї Баби, центри Шрі Чінмоя, Дзен-буддизм, Нітірен, Вселенська чиста релігія (сахаджа йога), Всесвітня віра Багаї, АУМ Сінрікьо;

Ø синтетичні неорелігії - Церква об’єднання, Велике Біле братство;

Ø езотеричні об’єднання – теософія, братство Грааля, асоціація Жива етика (Агні-йога);

Ø неоязичництво – друїдизм, ведизм, арійський рух, тенгріанство, Рідна віра, РУНвіра, Собор рідної віри, Ладовірство, Великий вогонь;

Ø сайєнтологічні (наукологічні) рухи – Діанетика, Наука розуму, Християнська наука;

Ø демоністичні культи – сатанізм.

Мета даної контрольної  роботи – розкрити Нові релігійні  течії як один із напрямків релігійних вчень, дати основним з них характеристику, ознайомитися з особливостями віровчення та розкрити роль „Нових релігій” у сучасній культурі.

„НОВІ РЕЛІГІЇ” ХХ СТОЛІТТЯ

Релігійний ренесанс, відродження інтересу до релігійно-містичних  шукань минулого, виникнення нових  релігійно-філософських вчень, релігійних рухів і незвичайних містичних  шкіл, справжній вибух культів другої половини ХХ та початку ХХІ століття – яскрава особливість Нового часу.

Строкатість сучасного  богошукання фантастична та є  характерною рисою для всіх частин світу планети, всіх континентів  і регіонів. Можна сказати, що „епідемія  нетрадиційної релігійності” водночас викликає неприйняття, різку критику та завойовує чималу кількість прихильників. Інколи з нічого навколо пророка, вчора ще нікому невідомого, виникають великі релігійні формування. Нині поряд зі світовими релігіями з багатовіковими традиціями діє близько 30 тисяч інших релігійних учень і культів. Без відомостей про них уява про релігійну ситуацію в світі буде неповною.

Терміни, якими позначають оформлені в другій половині ХХ ст. нові конфесії, релігійні групи, духовні  течії, церкви, в появі яких відбилися модерністські процеси в релігійній сфері, це – новітні релігії, неорелігії, нові релігійні течії, нові релігійні рухи.

Дискусійним у релігієзнавстві  залишається питання, на підставі яких критеріїв цей тип релігій  можна називати „новими” тому, що проблема визначення новітніх релігій актуальна з трьох причин:

Ø важливо встановити параметри, за якими можна було б  віднести релігійні течії справді  до новітніх,

Ø існує необхідність використовувати такі визначення, які  б служили ефективним критерієм належності до організацій та рухів, які об’єднує загальна назва – „нові”,

Ø не всі рухи, течії  та культи, які релігієзнавці чи соціологи відносять до „нових”, вважають себе такими (наприклад, Шрі  Чінмой вважають себе культурним центром, Міжнародне товариство свідомості Крішни претендує на звання найстарішої із релігій, Багаї також наполягають, що їхня віра не новітня, а одвічна тощо).

Зарубіжні релігієзнавці  „новими” називають рухи, що виникли  після Другої світової війни. Українські релігієзнавці вважають, що новітні релігії спочатку з’являються у 60-х роках ХХ ст. в США (С.Бублик), а вже потім, у 80-90-ті роки, у Західній Європі і в Україні (Л.Филипович)[2].

Дослідження еволюції „нових релігій” показує наявність  певних відмінностей у їх виникненні в США та Західній Європі. Якщо в США вони прийшли зі своєї батьківщини (здебільшого зі Сходу) разом із родоначальниками (гуру, вчителями тощо), то в Європу, а вже потім і в Україну – з учнями, тобто через посередників. Основними причинами виникнення „нових релігій” вважають наступні:

Ø альтернатива існуючим традиційним релігіям, незадоволеність  формами їх роботи та як результат  духовних пошуків, протест проти  існуючих порядків; у посткомуністичних  країнах ( у т.ч. в Україні) – як протест проти комуністичної ідеології та форма своєрідного дисиденства;

Ø зміна світоглядних парадигм, що спричинена науково-технічною  революцією ХХ ст і суперечностями постіндустріального суспільства; підвищення загального рівня освіченості, що призвело до кризи світоглядних орієнтацій та релігійної картини світу;

Ø розрив існуючих донедавна  зв’язків поколінь, відхід від релігії  батьків;

Ø відкритість „нових релігій” для послідовників будь-яких вчень, їх демократизм і претензії  на духовне об’єднання людства;

Ø оригінальні методики та форми роботи, які вони пропонують – медитації, сеанси йоги, фізичне та психічне оздоровлення.

Ø антропологічний  протест – неприйняття людиною  сучасності як такої (за дослідником  релігійних процесів В.Єленським)[3].

Причини, які зумовили виникнення „нових релігій”, стали не тільки рушієм їх розвитку й великої популярності серед населення. Вони отримали не тільки широке розповсюдження на всіх континентах, але й щороку чисельно зростають. Так, за даними „Енциклопедії Британки” (1996), у 1995р. в світі нараховувалось 121 млн. 297 тис. прихильників „нових релігій” та близько 1 млн. – потенціальних послідовників, тобто 2% всього населення планети – прибічники „нових релігій”. Якщо з 1980 по 1993рр. приріст прихильників становив 33%, то за прогнозами, до 2006р. зростання складе 67% при 20% зростанні населення. У жодній з давно існуючих релігій таких змін не очікується. Існує думка про „наступ деструктивних культів”, їх претензії на канонічний простір традиційних та історичних релігій. Ця думка не обґрунтована, оскільки, як показують дослідження, з усіх, хто з цікавості, а не з релігійних переконань приходить у нерелігійні громади, залишається не більше 0,4%.

Всі нові релігії, незважаючи на їхню різноманітність, мають спільні  особливості і ознаки. До них можна віднести наступні:

Ø своєрідна соціально-психологічна орієнтація, демонстративна втеча від  дійсності, при якій прихильники  релігії вдаються до самоізоляції від  родинних і соціально-групових зв’язків, колишніх цінностей і уподобань, яка досягається засобами психічного впливу, встановленням специфічних правил і норм у громаді, виробленням своєрідної техніки контролю, максимальною насиченістю програми різними груповими заходами з метою відволікання членів громади від поза общинних справ;

Ø наявність харизматичного лідера – особи, що наділена містичними якостями, має необмежену владу, відрізняється нестримним самозвеличенням. Як правило, йому приписують роль посланця, месії (іноді поклоняються саме йому, а не Богу);

Ø прихильники „нових релігій” – люди віком від 18 до 45 років, що мають досить високий освітній ценз, здебільшого городяни, що викривають традиційні релігії як хибні, неприйнятні;

Ø принципи синкретизму, тобто вчення запозичені з релігійно-культурних традицій різних народів і різних часів, що ввібрали в себе елементи християнства, буддизму, ісламу, індуїзму, а також окультизму, спіритизму, астрології, теософії тощо. При чому кожне вчення претендує на універсальність та винятковість своїх доктрин;

Ø проповіді лідерів  в кінці кінців зводяться до пророкування кінця світу;

Ø часто члени  громад відмовляються від власного майна на користь громади;

Ø спонукальний мотив  у кар’єрі лідерів – нажива за рахунок рядових членів громади. При чому керівники не гребують експлуатацією  своїх прихильників, які безоплатно працюють, передають до фонду братства свої заощадження та цінні речі (за рахунок цього у поводирів „нових релігій” нагромаджуються великі багатства).

Сьогодні в Україні  представлені майже всі відомі в  світі „нові релігії”. Всі вони успадкували ті риси, які характерні для модернових релігій взагалі в будь-якій країні. Це – універсалізм, синкретизм, орієнтація на спільний містичний досвід, відкритість до послідовників різних релігій, авторитаризм лідера руху, жорстка організаційна структура релігійних громад. Проте, українським „новим релігіям” притаманні й певні специфічні ознаки. А саме те, що поява їх збіглася з періодом релігійного відродження, що може розглядатися як прояв плюралізації релігійного життя, та повільність процесу поширення. За даними Державного комітету України у справах релігії, станом на 2004 рік в Україні офіціально зареєстровано 1582 організації неорухів, 50 напрямків, з яких 1112 – харизматичні громади.

Дамо характеристику найбільш відомим і розповсюдженим напрямам „нових релігій”.

Неохристиянство[4]

До цього класу  належать релігійні течії, що виникли  в рамках традиційного християнства з метою приведення його до вимог  часу. Ці течії ґрунтуються на Біблії і на особі Ісуса Христа як на центральній постаті своїх релігійних доктрин. Їм притаманна критика ортодоксального християнства, оголошення своєї церкви виключно істинною у спасінні Христової віри.

Церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони). Заснована  в США в 1830р. Мормони вважають себе обраними богом людьми і сподіваються на щасливий кінець свого життя. Визнають чотири обряди: хрещення через занурення у воду у 8-річному віці, рукопокладення, шлюб у двох різновидах – земний і вічний, причащання хлібом і водою. Мормони визнають, але у своєрідному трактуванні, Святу Трійцю, викупну жертву Христа, спасіння і Месію. Щастя, на їх думку, до людини приходить через земні діяння. Послідовники мормонів не палять, не вживають наркотиків, чай, каву, алкоголь. Церква мормонів має струнку ієрархічну структуру: очолює її президент, що керує за допомогою 12 апостолів та кворуму сімдесяти. Вся влада в церкві перебуває в руках священиків мормонів. Віроповчальні засади церкви викладені в „Книзі мормона”, писаннях засновника Сміта „Вчення і заповіти”, „Дорогоцінна перлина”, які включаються в мормонський канон. Церква має свій Символ Віри. В Україні нараховується 57 громад (станом на 2004р.)

Новоапостольська  церква. Виникла в Англії у 1832р. як результат релігійного руху за відродження  первісного вчення Христа. Основа віри ново апостолів – Біблія. Новоапостольці визнають три таїнства як обряди: хрещення водою, закарбування Святим Духом, причастя. В ієрархії церкви існують такі духовні звання: першоапостол (вважається намісником Господа на Землі), окружний апостол, апостол, єпископ, окружний староста, окружний євангеліст, пастор, євангеліст, священик, диякон, молодший диякон, парафіянин. Богослужіння в ново апостольських храмах складається з вступної молитви, проповіді Слова Божого, виконання таїнств і заключної короткої молитви; супроводжується грою органу і співом гімнів. Офіційний символ Новоапостольської церкви є високий прямий хрест на фоні Сонця, що повстає над хвилями водяної поверхні. В Україні нині функціонує 59 громад: апостольські округи з центрами в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Запоріжжі, які патронуються певними округами Німеччини і Швейцарії. В Києві в 1995р. ними побудована єдина в Україні культова споруда в Березняках. Церква видає журнал „Наша сім’я” .