Наукова революція XVI - XVII ст. і становлення класичної науки

     Наука за часів І. Ньютона ще не мала змоги створити однозначну та строгу кінетичну картину, що пояснювала б макроскопічні сили. Тому для XVII ст. індуктивізм І. Ньютона був перебільшеною вимогою відмови від гіпотез на тій підставі, що вони не давали потрібного чіткого пояснення явищ природи. Фактично будівля ньютонової механіки не могла бути створеною без гіпотетичних уявлень. Аналогічно і експериментальний метод у І. Ньютона зовсім не був "чисто" емпіричним. Експеримент не може існувати в науці без якоїсь попередньої ідеї, без певного уявлення про причинний зв'язок фактів. Основою експериментів і спостережень, з яких І. Ньютон виводив свої закони, була ідея, запозичена з кінетичної фізики. Механіка І. Ньютона спиралась на абстрактні категорії простору, часу, маси, сили тощо, їх не можна було отримати суто індуктивним шляхом з якихось певних експериментів.

     Насправді І. Ньютон, котрий мав перед собою нерозчленовану, а тому хаотичну картину руху, виділив з неї прості абстракції ізольованого тіла, потім двох тіл, що діють одне на одне, і т.д., переходячи далі від більш абстрактних до менш абстрактних понять. Генезис класичної фізики розкрив неоднозначний зв‘язок експерименту з вибором фізичної теорії.

     Ньютонова космологія стала основою нового механістичного світогляду. Напочатку XVIII ст. кожна освітчена людина знала, що Бог створив Всесвіт як складну механічну систему, яка складається з матеріальних часток, що рухаються у нескінченному нейтральному просторі у відповідності до кількох основних принципів, які піддаються математичному аналізу - таких, як інерція та гравітація. У цьому Всесвіті Земля оберталася навколо Сонця і була однією з багатьох існуючих планет, а Сонце було лише однією із множини зірок. Ані Сонце, ані Земля не були центром Всесвіту. Світ земний і світ небесний підвладні одним і тим самим фізичним законам, зникає їх розділення: небо визнається таким, що складається з матеріальної субстанції, а небесні рухи вважаються викликаними природними механічними причинами. Така картина світу будувалася, виходячи з такого положення: після того, як Бог створив складний і впорядкований Всесвіт, він відійшов від подальшого активного втручання у природу з тим, щоби вона продовжувала існувати на підставі тих досконалих і незмінних законів, які були закладені в неї від часу створення світу. Людина у такій картині світу був вершиною творення, вона за допомогою свого розуму змогла проникнути у божественний задум і зрозуміти всесвітний порядок. З цього часу вона почала використовувати своє знання для власної користі та досягнення могутності. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки 

       Проте головним завданням залишається піднесення наукового рівня досліджень історії, становлення та розвитку різних галузей вітчизняної економічної думки (політекономії, статистики, фінансів та ін.). Тут можливі оригінальні знахідки, до яких варто віднести думку відомого українського вченого-економіста, проф. Київського та Харківського університетів Г. М. Цехановецького (1833—1898) про уявність суперечності різних концепцій цінності (вартості) товарів. Ще у 1859 р. він писав: “У поняття цінності входять поняття і праці, і корисності. Корисність становить необхідну основу для цінності, але не виробляє останньої; праця необхідна для виробництва цінності, однак цінність не пропорційна праці” [5].

         Лише на зламі століть стало можливо достойно оцінити плодотворність постановки питання про синтез затрат праці та корисності у світлі минулого і сучасного розвитку світової економічної науки. До сьогодні не досліджені питання історії розвитку українськими вченими різних теоретичних систем і економічних категорій (цінності, продуктивної і непродуктивної праці, заробітної плати, прибутку, ренти, капіталу і т. ін.).

            Слід підкреслити, що чимало значних праць відомих українських економістів минулого дотепер ще не стали об’єктом грунтовного наукового дослідження, не кажучи вже про неопубліковані рукописи (наприклад, В. Я. Железнов. “Экономические воззрения первых русских агрономов XVIII — начала XIX вв.”).

            Крім суто наукової цінності, такі дослідження матимуть ще одне благородне призначення: вони сприятимуть подоланню традиційного ігнорування вітчизняної економічної науки у зарубіжних курсах історії економічних вчень. Перехід на нові парадигми докорінно змінює оцінку досвіду 20—80-х років ХХ ст. у галузі вітчизняної економічної науки. Відкидається також поділ економічної теорії на так звану політичну економію соціалізму, капіталізму, докапіталістичних формацій. Однак при цьому не слід впадати у крайнощі, ігноруючи певні реальні здобутки вітчизняної економічної науки у радянський період. Таким чином, творче засвоєння нових парадигм — це одночасно і їх насичення національною специфікою, поєднання загальноцивілізаційного з особливим національним.

      Історія економічної думки і сучасна економічна трансформаціяЧи існує зв’язок між історією економічної думки і сучасною системною трансформацією? На перший погляд напрошується заперечна відповідь, бо процеси економічної трансформації, що відбуваються у постсоціалістичних країнах, — це наше сьогодення, яке не має історичних аналогів. Об’єкт трансформації — централізовано-планові національні економіки, що перетворюються на ринкові, — виник лише на початку 90-х років. Однак це не заперечує багатостороннього зв’язку минулого, теперішнього і майбутнього часів.

     По-перше, історія економічної думки має справу з масивом питань, що стосуються передумов економічної трансформації (зокрема, дискусії про реформованість чи нереформованість соціалістичної економіки, причини її краху, роль економічної науки в обгрунтуванні господарських реформ). Аналіз таких питань наводить багатьох вчених на думку про безальтернативність переходу від централізовано керованої, планової економіки до ринкової, що його здійснюють понад 30 країн світу.

     По-друге, історія економічної думки вивчає концепції економічної трансформації та теорії, з позицій яких трактується суть та хід системних перетворень ринкового типу (змішаної економіки, монетаризму, соціального ринкового господарства та ін.).

     Ретроспективний погляд на ці концепції і особливо на їх нормативну складову у контексті конкретного соціально-економічного розвитку дає змогу глибше зрозуміти сутність та ймовірні наслідки їх застосування у процесі системної трансформації.

      По-третє, з позицій відкинутої марксистської парадигми і її ядра – п’ятиформаційної моделі розвитку суспільства — нинішня системна трансформація виглядає як регрес, якщо не нонсенс. Перехід на нові парадигми в умовах перетворень ринкового типу загострює питання про історизм теорій та історизм суспільного розвитку. Історія економічної думки переконує, що подолання антиісторизму у немарксистській економічній теорії сприяло виникненню концепцій шести стадій економічного зростання У. Ростоу; трьох типів суспільства (доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне, або інформаційне) представників неоінституціоналізму (Д. Белл, Дж. К. Гелбрейт, А. Тоффлер та ін.); мегатрендів Дж. Несбіта; теорій неолібералізму.Отже, історія економічної думки — це минуле, що виступає як сучасне і майбутнє. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Список  літератури:

1. Українська радянська енциклопедія. Том 7, 2 видавництво. Головна редакція У.Р.Е..Київ, 1982.
2. Надольний В.А.

     Причепій  Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль П.А.. Посібник філософії. Видавництво  центр “Академія”, Київ 2001

      3. Пікашова Т.Д., Шашкова Л.О. ”Основи історії науки і техніки”

         Навч.посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - 399 с