Націоналізм

В розбудові держави  значну роль відіграють і національні  цінності – як соціально-матеріальні (демократія, гуманізм, свобода, добробут, соціальний захист тощо), так і духовно-культурні (принципи, погляди, моральні норми, традиції), які сповідує дана нація.⁸

Національна ідеологія  заснована не лише на національній ідеї, а й на національній меті та національній ідеалі, сукупності загальнозначимих, усвідомлених та визнаних потреб, національних цінностей та національних інтересів, які надають смисл та зміст існуванню нації.

Оскільки в національній ідеї не тільки фіксується реальне  державне буття нації, але й обґрунтовується, яким воно повинно стати в майбутньому, це пов'язує її з національним ідеалом. Національний ідеал – образ досконалого державного буття. Саме в національному ідеалі абстрактна і узагальнена національна ідея набуває конкретної форми.

Отож, національний ідеал  – це ідейна основа, найбільш загальні уявлення певної нації відповідно до об’єктивних тенденцій реальної дійсності про її соціально-економічний і духовний розвиток, гармонійна єдність суб’єкта і об’єкта, окремого представника і нації в цілому та природи, які знаходять вираз у вільному і універсальному розвиткові нації і становлять собою кінцеву мету її прагнень і діяльності; це органічне поєднання волі представника нації, вираженої в національній ідеї.

Національними інтересами є результат усвідомлення цінності потреб, свідомий вибір національних цінностей, які обумовлені національним ідеалом, метою та ідеєю і забезпечують умови та засоби їх задоволення та реалізації; обумовлені національним ідеалом, національною метою та національною ідеєю системи загальнозначимих, усвідомлених та визнаних потреб і національних цінностей, які забезпечують умови та засоби їх задоволення та реалізації; сукупність політичних, економічних, соціальних та інших потреб нації, від реалізації яких залежить здатність держави забезпечити захист конституційний прав людини і громадянина, цінностей суспільства, основоположних державних інститутів; усвідомлені особою і суспільством, гарантовані державою цільові настанови щодо необхідності існування та розвитку людини, нації і держави в якості цілісного організму; свідомий вибір людиною національних цінностей; сукупність усвідомлених, офіційно відображених в конституції, законах, концепціях, стратегіях та інших нормативних актах об'єктивних потреб громадян, суспільства і держави, які є похідними від національних цінностей, особливостей та умов соціально-економічного і політичного устрою держави, рівня її економічного розвитку та місця і ролі у міжнародному розподілі праці, специфіки історичного розвитку і географічного положення; життєво важливі матеріальні, інтелектуальні й духовні цінності народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет та її прогресивний держави розвиток (законодавче визначення).

До національних потреб відносять такий стан нації, який обумовлений її незадоволеністю у нормальній життєдіяльності і спрямований на усунення цієї незадоволеності. Національні потреба реалізується у самому процесі їх задоволення. У разі ж незадоволення потреби нації це призводить до зміни нормальної життєдіяльності або ж до неможливості її до подальшого існування. До реалізації потреби вона існує як такий недолік, що постійно з’являється і посилюється. З реалізацією потреби напруження, що виникло, послаблюється. Національні потреби є специфічними за своїм змістом, тому що вони породжуються унаслідок ґенези самої нації – потреби у розвитку, у власній національній культурі, у власній державі тощо. Чим більшого розвитку досягає нація, тим більш широкий спектр потреб у неї виникає. Слід зважати на той факт, щоб при розвиткові потреб не виникало кардинальних розбіжностей у їх задоволенні серед представників різних національних меншин. Продуктивним вважається той шлях, за якого строкатість потреб буде поєднана із можливостями їх задоволення у загальних рамках національних інтересів. Для кожного представника нації мають бути відкриті якнайширші можливості щодо освоєння усіх створених предметів, здатних задовольнити духовні, інтелектуальні та матеріальні потреби, а отже до всебічного розвитку потреб, передусім, у національному розвої, праці, творенні на благо держави. Всебічний розвиток національних потреб, створення предметів цих потреб і має бути національною необхідністю – потребою.⁹

Польська дослідниця Б. Дубер визначила три головні  функції національної ідеології: селективну (поділяє членів спільноти на угруповання прихильників певної ідеології), інтеграційну (притягує групи спільноти до сповідування певної ідеологічної орієнтації) і виховну (пропагує певний вид поведінки, цінності та норми). Національна ідеологія містить історіософське розуміння місця нації у світі, окреслює візію і цілі, до яких вона повинна прагнути, а також у багато дечому забезпечує окремих індивідів програмою поведінки і всередині соціуму, і у його взаємодії з навколишнім світом. Що дуже важливо, національна ідеологія виступає потужним джерелом трансформації світу відповідно до визначених нею цінностей та ідеалів. Функції, що їх окреслила польська дослідниця, аналізуватимуться тут насамперед у міжнародній перспективі.

Багатогранна світоглядна  система нації базується на тлумаченні нації як оптимального життєвого середовища для певної (достатньо великої і згуртованої) групи людей – окремого “світу”, котрий треба плекати і зміцнювати, захищати від різноманітних загроз. Цим і визначається запропонована концепція внутрішньої структури національної ідеології. На нашу думку, в націоналізмі слід розрізняти три головні компоненти, які називаємо вимірами національної ідеології: оборонництво, вивищення і месіянство. Усі вони неодмінно присутні у будь-якому націоналізмі, а кожен з них тісно пов’язаний з ідеєю нації як унікального людського середовища – маленького світу, відображаючи певний аспект національного світогляду.

• Оборонництво є базовим виміром, похідним від прин-ципу “оборони”, “захисту” національної спільноти. Націоналізм не може виникнути без реакції на зовнішній чинник. Дж. Гатчінсон вважає цю характеристику спільною для так званого культурного націоналізму, до якого зараховує східноєвропейські націоналізми і який, на його думку, намагається мо-дернізувати власну націю у відповідь на виклик західного світу. Проте ми вважаємо цей аспект спільним для усіх націоналізмів. Він лежить в основі виміру оборонництва, фундаментальність якого полягає у заснованості на усвідомленні національної тотожності. Ця тотожність індивідів передбачає світоглядне протиставлення “нас” – “їм”, “своїх” – “чужим”; відповідно, ідентифікація когось з певною “ми-нацією” вимагає протиставлення її усім іншим “вони-націям”. Характер такого протиставлення буває різним (про що мова йтиме нижче), одначе спільною рисою для нього є “заданість” відчутої потреби захистити власну спільноту від реальних чи уявних загроз.
•   Вивищення ґрунтується на внутрішній потребі “звеличувати” і “пишатися” власною нацією, що забезпечує її членів переконанням власної національної повноцінності. Цей вимір націоналізму є своєрідним продовженням попереднього: він так само ґрунтується на протиставлення іншим спільнотам, однак виходить не стільки з необхідності захисту власної нації, скільки констатує її самодостатність та підкреслює ориґінальність. Зрештою, уже саме розуміння нації як вищої форми існування і організації спільноти передбачає трактування власної нації унікальною і неповторною. В ідеологічних текстах вивищення нерідко постає у формі тлумачення власної нації як якісно кращої чи більш розвиненої. Звідси нерідко простежується намагання “замкнутися” у власному національному “світі”, відгородившись від усіх інших, що проявляється у мегаломанії та упередженому ставленні до інших спільнот, а також ізоляціонізмі чи автаркізмі.
• Месіянство передбачає принципово активну форму зміцнення і розвитку національної спільноти. Цей вимір тісно пов’язаний з вивищенням, однак відрізняється великою інтенсивністю та зовнішнім проявом націоналістичної активності. Найчастіше втілюється у певності про особливе покликання чи виняткову роль власної нації у світі. Нерідко месіянство явно або приховано оперує такими категоріями, як “цивілізація” і “варварство”; у цьому разі воно спрямоване на “порятунок” усіх інших людських спільнот через прилучення їх до “справжньої” цивілізації. У випадку месіянства доводиться говорити про дуже широкий спектр якісних відмін цього виміру і, головне, різне за наслідками практичне втілення таких ідей.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

У формуванні політичного  життя будь-якого суспільства  величезну роль відіграє такий суб’єкт політики, як нація. Тому досить важливо розрізняти ідеологію націоналізму як ідеологію нації, тобто національної ідеології від ідеології націоналізму як особливої політичної ідеології.

Нація та націоналізм  нерозривно пов’язані між собою. Ідея нації в ідеологічній системі національних координат є стрижневою. Незважаючи на певну абстрактність (як і “клас”, “етнос” чи “держава”), “нація” є реально існуючим феноменом, вона становить неподільну єдність об’єктивних і суб’єктивних рис. Для окремої, досить великої і згуртованої групи людей, що й формують її, нація – це цілісний “світ”, оптимальне життєве середовище, яке треба плекати і зміцнювати, захищати від різноманітних загроз. Національна ідеологія є невіддільною від нації, окрім того вона визначає не лише внутрішнє життя нації, а й її позицію на міжнародній арені, наділяє її певними ознаками, без яких суб’єктність національної спільноти у міжнародних відносинах видається неможливою.

Ідеологія окремого національного руху завжди наповнена певним ціннісно-утилітарним змістом, що наочно помітно за результатами реалізації таких ідеологій, насамперед, на арені міжнародних відносин. Цим пояснюється необхідність виокремлення поряд із теоретично нейтральним значенням поняття “націоналізм” (“національна ідеологія”) базових практичних категорій.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму.– К.: Критика, 2001. – 272 с.
2. Бочковський О. Вступ до націології. – К.: Генеза, 1998. – 144 с.
3. Борисенко В. Зародження української національної ідеї // Київська старовина. – 1996. – № 2–3. – С. 2–8.
4. Киричук О.А. Національна ідея: витоки і шляхи об’єктивації //  Матеріали науково-практичної конференції “Ідеологія та ідейно-політичні засади державного будівництва України”. – К., 1993. – С. 234.
5. Кузик П. Націоналізм і шовінізм у міжнародних відносинах: Монографія. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002. – 220 с.
6. Лісовий В. Поняття ідеології. Ідеологія націоналізму // Світоглядні й ідейні засади українського націоналізму. – К.: Козаки, 1997. – 96 с.
7. Сміт Е. Д. Національна ідентичність. – К.: Основи, 1994. – 224 с.

¹ Бочковський О. Вступ до націології. – К.: Генеза, 1998. – С. 17.

² Кузик П. Націоналізм і шовінізм у міжнародних відносинах: Монографія. – Львів, 2002. – С.30-31.

³ Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму.– К.: Критика, 2001. – С. 122 .

⁴ Лісовий В. Поняття ідеології. Ідеологія націоналізму // Світоглядні й ідейні засади українського націоналізму. – К.: Козаки, 1997. – С. 38.

⁵ Сміт Е. Д. Національна ідентичність. – К.: Основи, 1994. – С.123.

⁶ Кузик П. Названа праця. – С.32-33.

⁷ Киричук О.А. Національна ідея: витоки і шляхи об’єктивації //  Матеріали науково-практичної конференції “Ідеологія та ідейно-політичні засади державного будівництва України”. – К., 1993. – С. 234.

⁸ Борисенко В. Зародження української національної ідеї // Київська старовина. – 1996. – № 2–3. – С. 2–8.

1. ⁹ Кузик П. Названа праця. – С.32-33.