Національно-культурне піднесення в Україні у 1920-ті роки

Масові сцени часом  підносяться до алегорії. Пантоміму було передано через світло-промені прожекторів, які на мить вихоплювали з темряви сутичку поміж селянами-гайдамаками і конфедератами.

Спалахи червоного світла зображали пожежі, зелене світло супроводжувало ліричні сцени, синє – тривожну атмосферу таємничих зібрань. Загалом, світло було активним чинником вистави.

Хоча змістом вистави  стали криваві події Коліївщини, театр уник натуралістичного зображення жорстоких катувань, страхіть і тортур – глядачі лише чули збуджені голоси мучеників або спостерігали їх через  міміку членів хору.

«Гайдамаки» були показані вперше у березні 1920 р. на сцені Київського оперного театру. Вистава мала нечуваний успіх. Вона важлива й тим, що в ній Курбас закріпив ряд нових режисерських положень.

Геніальний український  реформатор театру мріяв про організацію  єдиної всеукраїнської театральної  академії. Передбачав відкриття різних студій в ній: танцю, пантоміми, фізичної культури, декламації, музеїв – театральних, музичних інструментів, давньої української книги, живопису, різьбярства; школи нових драматургів; інституту української режисури, бібліотеки світової драматургії. Це його ідея – створення театру, оновленого революцією через студійність. Частково Курбас почав її здійснювати як керівник драматичного факультету Музично-драматичного інституту ім. Лисенка. З ідеї академії оформилося мистецьке об’єднання «Березіль». Режисер продовжує пошуки асоціативності сценічних дій (як у виставі «Газ», де вибух газу передано миттєвою композицією з людських тіл, що нагадувала піраміду, поруч з якою розкидані окремі людські фігури), опрацьовує ритмопластичні рухи, алегорії (сірі постаті – думки божевільного Джіммі із спектаклю «Джіммі Хіггінс», які то кружляють з тягучою монотонністю, то гарячкове метушаться).

Новий український репертуар  в театрі «Березіль» пов’язаний з  драматургією Миколи Куліша. Переломною, справді епохальною стала вистава «Народний Малахій». Тут багато яскравої театральності, бутафорії. Драматургічне трактування теми України та її культури, яке запропонував Куліш у «Народному Малахії», було близьке Кур-басові. Він бачив головну небезпеку для молодої української культури в традиціях філістерської самозаспокоєності та провінційної некультурності. Курбас з великою силою зобразив убогий світ міщанства, похмуре дно великого міста, холодний бюрократизм державних урядовців, монотонність стандартизації життя.

Наступною п’єсою Куліша стала комедія «Мина Мазайло» – про впертий захист українським міщанином свого зрусифікованого обличчя. Великий розголос мала й прем’єра п’єси І. Микитенка «Диктатура» (1930). Але на видатного режисера вже насувалися хмари. Почалися атаки на «Березіль», які завершилися вимогами від Курбаса зректися його колишніх «помилок», переглянути своє минуле, засудити діяльність ВАПЛІТЕ, Хвильового та Скрипника. Курбас відмовився. Закінчив своє життя геніальний режисер у таборі на Соловках.

Література і театр 10–20-х  років прагнули бути духовною трибуною народу, увібрати складні перипетії  українського життя, допомогти їх осмисленню, освоюючи і творячи нові засоби художнього впливу, нову мистецьку техніку.

Висновок

Ми бачимо, що за цей короткий, відносно короткий історичний термін часу (1920 - 1930 рр.) українська освіта, культура і мистецтво пережили як відродження так і занепад  водночас. Ті паростки, що швидко зійшли на українській землі в радянські  часи 20-х р. були так само швидко обірвані і знищені. 
 

Література:

1. Искусство стран и народов мира: Краткая художественная энциклопедия: В 5 Т. - М., 1962-1980.

2. Кертман Л. История культуры стран Европы и Америки. 1870-1917. – М., 1987.

3. Литература Средних веков. Хрестоматия. / Сост. Б. Пуришев и Р. Шор. - М., 1953.

Інтеренет-джерела:

http://referaty.com.ua/ukr/details/19874/3/

http://pidruchniki.ws/16520205/kulturologiya/kulturne_pidnesennya_ukrayini_renesansnih_stolit