Мiністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  технічний університет України

"Київський  політехнічний інститут"

Славутицька філія 
 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни «Історія української культури» 

на тему: "Мова, як ознака національної культури" 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

студентка групи ІСС - 81

Бурук Світлана Ігорівна 

Перевірив:

Янковський  В.В. 
 
 

Славутич 2011 

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Методи дослідження 5

1.1 Синхронія та діахронія 5

1.2 Описовий метод 5

1.3 Порівняльно-історичний  метод 5

1.4 Зіставний метод 6

1.5 Структурний метод 6

Розділ 2. Функції мови 7

2.1 Інформаційна функція. 7

2.2 Комунікативна функція. 7

2.3 Емотивна функція. 7

2.4 Когнітивна функція. 7

Розділ 3. Типи функцій мови 8

Розділ 4. Структура мови 9

Розділ 5. Мова, як етнічна  ознака 10

Розділ 6. Фактори формування і взаємовпливу у  системі «мова-держав». 15

Розділ 7. Вмираючі мови –  чи буде українська однією з них? 17

Розділ 8. Цікаве про мови 19

Висновок 20

Список  використаної літератури 21

 

Вступ

     На  земній кулі існує понад п'ять  тисяч мов. Кожен етнос розмовляє  власною мовою. Однак можна стверджувати, що люди світу розмовляють єдиною мовою, бо всі мови мають дуже багато спільного. Так, зокрема, у всіх мовах  для вираження думки використовують звуки, зі звуків будують слова, а  зі слів — речення.

     Кожна мова є надбанням певного народу. Вона не тільки найпотужніший засіб  спілкування, знаряддя думки (мислення), а й дух народу, його історія  і водночас необхідна умова існування  не лише культури народу, а і його самого.

     Мова  є засобом духовного формування особистості. У ній зафіксовано  історичний досвід попередніх поколінь, неповторний менталітет етносу, його духовні надбання. Вона допомагає  краще зрозуміти людину в її минулому і сьогоденні. Мова, крім цього, є  важливим державотворчим чинником, засобом  консолідації народу. Саме тому кожен  свідомий етнос дбайливо ставиться  до рідної мови, оберігає її. [1]

     Мова  є найбільшим, найціннішим надбанням  як людського суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема. Немає  і не може бути мови без суспільства, а суспільства без мови. Мова є  характерною ознакою сучасної нації. Коли мова перестає виконувати свою головну  функцію - бути засобом спілкування  і мислення, вона стає мертвою, не розвивається і не вдосконалюється.

     Розвиток  мови тісно пов'язаний з розвитком  суспільства. Як живий організм, вона часом зазнає змін, під впливом  історичних, економічних та політичних умов. Відмирають одні слова, а замість  них виникають нові, старіють іноді  морфологічні і синтаксичні конструкції, поступаючись перед новими, що більше відповідають вимогам часу.

     Понад з тисячі мов є у світі, але  для кожного народу, кожної нації, найближчою і найдорожчою є його рідна мова. Рідною мовою української  нації є українська мова. Поняття  рідної мови - невіддільне від думки  про рідний край, батьківську хату, материнське тепло. Рідна мова є  одним із важливих засобів формування патріотичних почуттів, гордості за свій народ; вона є виявом його національної культури. Мова єднає між собою  різні покоління людей, вона передається  як заповіт, як найдорожча спадщина. Піклування про рідну мову, любов і повага до неї має бути в центрі уваги  кожної нації. [2] 
 

 

Розділ 1. Методи дослідження

     Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, зіставний  і структурний. Також застосовуються дослідні методи до вивчення двох «зрізів» мови: синхронії і діахронії.

1.1 Синхронія та діахронія

     Синхронія — горизонтальний зріз мови, тобто  умовне виділення певного історичного  етапу в її розвитку, який береться як об'єкт лінгвістичного дослідження. Синхронне вивчення передбачає аналіз мовних явищ в одному якомусь часі розвитку мови: на сучасному етапі  або в певну історичну добу, наприклад, у XIV чи XVII ст., але без  пояснення того, які зміни в  попередні періоди розвитку мови привели до сучасного стану чи стану мови певної історичної доби.

     На  противагу — діахронія — умовно вертикальний зріз мови, при якому  об'єктом лінгвістичного аналізу  стає історичний розвиток мови. Це означає, що при діахронічному, або різночасовому  вивченні передбачається простежити весь шлях, який пройшов певний структурний  елемент мови (звук, слово, речення).

1.2 Описовий метод

     Мета  описового методу — дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць.

     Цей метод має велике практичне значення, позаяк пов'язує лінгвістику з суспільними  потребами. На його основі створено описові  граматики різних мов, тлумачні, орфографічні, орфоепічні та інші нормативні словники.

1.3 Порівняльно-історичний  метод

     Об'єктом  дослідження порівняльно-історичного  методу є генетично споріднені мови. Головне його завдання — розкриття  закономірностей і законів, за якими  розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна реконструювати давні не зафіксовані в пам'ятках  писемності мовні одиниці — звуки, слова, їх форми і значення.

     На  основі порівняльно-історичного методу створені історичні і порівняльно-історичні  граматики мов і етимологічні словники.

1.4 Зіставний метод

     Мета  зіставного методу — шляхом зіставлення  виявити спільні, однакові й відмінні, специфічні риси зіставних мов у  звуковій, словниковій і граматичній  системах. На його основі створюють  зіставні граматики мов, порівняльні  типології мов та двомовні перекладні та диференційні словники.

1.5 Структурний метод

     Структурний метод застосовується при дослідженні  структури мови, а його метою є  пізнання мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені  строгою системою зв'язків і відношень. Структурний метод реалізується в 4-х методиках лінгвістичного аналізу:

• дистрибутивний аналіз;
• аналіз за безпосередніми складниками;
• трансформаційний аналіз;
• компонентний аналіз. [3]

 

Розділ 2. Функції  мови

     У визначенні функцій мови єдності  немає. У працях з мовознавства спостерігаємо  єдність у таких функціях: інформаційна, комунікативна, емотивна, когнітивна.

2.1 Інформаційна функція.

     Полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі  їх свідомої діяльності. Різновидами  цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція  оформлення культурних цінностей.

2.2 Комунікативна функція.

     Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює  суспільство як соціум. Може виступати  як самовираження особистості.

2.3 Емотивна функція.

     Охоплює величезний діапазон у мовленнєвій  поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.

2.4 Когнітивна функція.

     Це  і спогади, роздуми у хвилини  відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.

     У працях окремих авторів виділяються  також: функція впливу на інших людей (прохання, спонукання, наказ, переконання). Різновидом цієї функції є агітаційна.

     Психологи виділяють регулятивну функцію  мови й мовлення, що спостерігається  у зовнішньому й внутрішньому мовленні. Ця функція виконує роль плану поведінки, вчинків суб'єкта: текстовий чи мисленнєвий проект майбутніх дій його; проект моральних  стосунків тощо; технічні проекти, будівельні проекти і под.

     В останні десятиріччя збільшилася  увага дослідників до пізнавальної, когнітивної, функції мови й мовлення. [3]

 

Розділ 3. Типи функцій мови

     У сфері спілкування провідною  функцією є комунікативна. У мовленнєвій  діяльності вона реалізується в одному з трьох можливих варіантів:

• індивідуально-регулятивна функція (функція впливу);
• колективно-регулятивна функція (радіо, газета) — реалізується в умовах «масової комунікації», немає зворотного зв'язку;
• само регулятивна функція (під час планування власної поведінки).

     Кожне мовленнєве висловлювання, окрім комунікативної, «інтелектуальної» тощо спрямованості, може мати додаткову спеціалізацію.

     Це:

• поетична (естетична);
• магічна (у первіснообщинному суспільстві — табу, евфемізми);
• фатична (функція контакту);
• номінативна (найменування чогось, реклама);
• діакретична (використання мовлення для корекції чи доповнення пеної мовленнєвої ситуації).

 

Розділ 4. Структура мови

     Структура мови — будова мови в її ієрархічній  співвіднесеності, за якою одиниці  нижчих рівнів використовуються для  будови одиниць вищого рівня. Конкретно  ця співвіднесеність виявляється у  мовному потоці, в послідовному розташуванні мовних одиниць: на базі звуків утворюються  частини слова — префікси, корені, інфікси, суфікси, флексії, з яких у  свою чергу складаються слова, а  з них — речення.

Виділяють 4 структурні рівні мови:

• Фонетичний
• Морфологічний
• Лексичний
• Синтаксичний

Між структурними одиницями мови існують відношення: