Міф як одна з перших форм науки

     Можна зробити висновки про такі головні  ознаки міфу. Міф не пояснює, а описує походження предметів. У міфі – сакральний, а не профанний (звичайний) час як першочас і взірець для всіх часів. У міфі втілений колективний, а не особистісний досвід. Міфічні символи  – це єдність знака і предмета, сутності й імені, поєднаність реального  з надприродним.

     Історія поглядів на походження та сутність людини має безліч варіантів. Первісні уявлення містяться у міфологічній свідомості. Людина розглядається як прямий нащадок тварин тих чи інших видів, які є її безпосередніми пращурами. Такі погляди відповідно орієнтували систему релігійних вірувань, обрядові дії і поведінку людей, їх світосприймання в цілому. Одним із варіантів пояснення людського походження є давні грецькі міфи. Пантеон богів, їх життя і воля передують появі людей. Існування богів і людей здійснюється у двох паралельних світах, які пов'язані між собою. Цей зв'язок між ними, за міфами, відбувається через шлюбні угоди та дітонародження. Людина походить від Бога, але природне її походження залишається таємницею.

     Питання походження людства  і сутності людського  способу буття, закономірностей  і перспектив його розвитку цікавили людей  здавна. Саме така зацікавленість значною мірою стимулювала міфотворчість прадавніх народів, яка була адекватним до тогочасного етапу розвитку людини способом рефлексії над сутністю буття.

     Фактично в усіх міфологічних системах походження людини пов'язується із зовнішнім впливом, якоюсь (або чиєюсь) творчою інтенцією. Цікаво, що в багатьох міфах в образній формі викладаються причинно-наслідкові умови буття взагалі і людської форми зокрема, які підтверджуються (звісно, в інший, а саме науковий категоріально-поняттєвий та термінологічний спосіб) і сучасною наукою. Для прикладу можна згадати хоча б те, що в давньоєгипетській міфології око бога Сонця Ра уособлює Життєву силу, що оживляє матерію, а існування Створеного підтримується рухом Ра в його манджеті (човні). Після відкриття процесів фотосинтезу у свій спосіб про таку ж роль сонячної енергії в зародженні й підтриманні життя на Землі говорить і новітня європейська наука. Подібних паралелей можна віднайти безліч. Причому при проведенні таких паралелей більшого ризику спрощення і примітивізації зазнає не сучасна наукова концепція, як могло б здатися на перший погляд, а якраз міф. Така ситуація складається з причини багаторівневості, семантичної багатовимірності і багатозначності художнього стилю міфологічної мови, яку важко звести до конкретності й однозначності стилю наукового мовлення. Таким чином, для адекватного раціонального розуміння викладених у художньому стилі думок міфологічні тексти потребують свого роду "перекладу" на стиль логічного раціонального мислення, якими є стилі науковий та повсякденного мовлення.

     Дуже характерною складовою різних міфологічних систем є розповідь про набуття людиною суто людських знань, умінь, навичок, тобто про набуття нею культурного стану як про окрему подію, що відділена від процесу її біологічного, тілесного творення. Як правило, міфи розповідають про богів або героїв, які подарували людині вогонь, навчили робити знаряддя праці, займатися сільськогосподарською працею, скотарством та ремеслами тощо. Тут можна згадати і популярний в європейській культурі образ Прометея, і полінезійського бога Мауі, який дав людям вогонь, гачок для риболовства та силки для полювання, і водяне чудовисько з шумерських міфів, яке навчило людей багатьох культурних умінь. За біблійною версією, суто фізичне створення людини Богом також відокремлене від набуття нею специфічно людської здатності до пізнання (розуму) та праці на землі. Як відомо, людьми в сучасному стані та розумінні наші предки стали після того, як вкусили плоду пізнання і почали вести земний (не едемський) спосіб життєдіяльності.

     Не  обходили стародавні народи і питання  закономірностей розвитку та перспектив людства. Досить поширеною в різних прадавніх культурах є ідея регресної  еволюції, тобто розвитку від вищого до нижчого стану. Так, давня індійська  культурологічна концепція говорить про чотири "юги" — культурні  епохи в житті людства: від  Сатья-юги (золотого віку) до сучасної Калі-юги (залізного віку ворожості  й лицемірства). В давньогрецькій культурі також існували уявлення про  етапи регресу людського суспільства. Гесіод у поемі "Роботи і дні" розповідає про п'ять віків-епох людства: золотий, срібний, мідний, героїчний  і залізний. Перше покоління кожної епохи створюється богами ("золоте" людство — Кроносом, а наступні — Зевсом), а останнє покоління  гине. Причини загибелі людей золотого віку невідомі. Люди срібного віку загинули, бо не віддавали належних почестей богам. Люди мідного та героїчного віків  знищили один одного в міжусобицях. Нині ж триває залізний вік турбот, розбрату, заздрості та насилля.

     У стародавніх системах були поширені ідеї циклічності буття. Так, ведична  концепція говорить про періодичне виникнення, розвиток і знищення всієї  світобудови. Один такий період називається "кальпа" і триває 100 років життя  Брами. Однак такі планети, як Земля, знищуються в кінці кожного дня  Брами, який триває приблизно 4 300 000 000 земних років, а вранці Брама створює  замість "вчорашніх" нові планети. Таке есхатологічне бачення перспектив Всесвіту взагалі і людства зокрема  певною мірою може пояснювати і регресні ідеї щодо розвитку культури. Якщо створення  людства є виявом найвищих творчих  потенцій богів, своєрідним апогеєм  матеріального прогресу, що породжує феномен людської культури, то далі, природно, має йти спад, регрес. Усе, що має початок, повинно мати і  кінець. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

     Міфотоворчість  була важливим явищем у культурній історії людства. У первісному суспільстві міфологія відображала спосіб розуміння світу, а міф виражав світосприйняття й світорозуміння епохи його творення. Головними передумовами міфологічного мислення було те, що, по-перше, первісна людина не виділяла себе із природного і соціального середовища, і, по-друге, те, що мислення характеризувалось синкретизмом (неподільністю) і було майже невідокремленим від емоційної сфери. У міфі співпадає описання моделі Всесвіту й оповідь про виникнення його окремих елементів, про діяння богів і героїв, що визначили його нинішній стан. Актуальна структура Всесвіту: рельєф, види тварин і рослин, спосіб життя, суспільні та релігійні інституції, знаряддя праці, прийоми полювання і приготування їжі – все це виявляється наслідком подій давно минулих часів і дій міфологічних предків, богів, героїв. Оповідь про події минулого служить у міфі засобом описання будови світу, способом пояснення його нинішнього стану.

     В культурі людства уявлення про надзвичайні  сили знайшли своє відображення у  складанні міфів — певних цілісних художніх творів спочатку народної поезії, потім писемної словесності. В. Вундт  стверджує, що саме літературна форма  міфотворчості поклала початок  таким формам виявлення суспільної свідомості, як релігія та наука (а  саме філософія). Основний зміст міфотворчості відображений також у певних формах соціального діяння людини — обрядах, звичаях, ритуалах, традиціях тощо.

      Міф – одна з перших знакових, символічних  форм, своєрідний зміст і відбиття певного життєвого укладу, ціннісно-значеннєвий  механізм культури, джерело релігії, філософії й мистецтва. Це – матриця, етична й естетична аксіома людського буття. Міф як колективного, так й індивідуального характеру постійно присутній у житті людини. Зі сферою міфологічного прямо пов’язані обряди, звичаї, традиції, які виступають основою поведінкової моделі. З одного боку, міф є цілком природним і очевидним для людини, яка живе в певній культурі. Відомо, що у представників одного культурного співтовариства колективні й індивідуальні картини світу відрізняються гомогенністю, має місце однорідність світосприймання та єдина логіка вчинків. З іншого боку, міф може бути суперечливим, абсурдним, безглуздим для людини іншої ментальності й культури. Міфологічна матриця існує у вигляді неусвідомлюваних індивідуально сприйманих диспозицій. Змодельовані на її основі міфи не є ідентичними. Кожне етнічне й культурне співтовариство, в остаточному підсумку, конструює свій власний міф. Тобто, одночасно міф виступає й загальнолюдським, й етнічним, національним надбанням.  
 
 
 
 
 

Список  літератури 

1. А. А. Радугін  «Філософія»
2. Велика радянська енциклопедія
3. Дохристиянські вірування. Прийняття християнства / за ред. Б. Лобовика. – 384с.
4. Дивосвіт прадавніх : Науково-попул. нарис. К.: Рад. письменник, 1991.—171с.
5. Котляр М. Дохристиянські вірування // Людина і світ, вид. “Радянська Україна” – 1989/№8, с.38-43.
6. Станко B. H. та ін. Iстopiя nepвicнoгo cycпільства: Підручник. -K.: Либідь, 1999. -240 c.
7. Рочняк О.В. Проблема міфу як феномену людської свідомості // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Науковий потенціал світу – 2005». 19-30 вересня 2005 року. – Том 15. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005.
8. Ярская-Смирнова Е.Р., Романов П.В. Социальная антропология: Учеб. пособие. 388 с.

Інтернет  ресурси 

1. http://readbookz.com/book/164/4834.html
2. http://pidruchniki.ws/18760415/psihologiya/religiyna_filosofska_tvorchist
3. http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/342147.html
4. http://wap.mithologia.forum24.ru/?1-3-0-00000002-000-0-0-1275678211
5. http://www.info-library.com.ua/books-text-2541.html