Літній цикл свят українців

Міністерство культури України

Харківська державна академія культури

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

з дисципліни “Етнографія  України”

на тему:

“Літній цикл свят українців”

 

 

 

 

 

 

 

 

студентки ІІІ курсу

факультету культурології

заочного відділення

Штитьової О.А.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків-2011

План

1. Прикмети, пов'язані з весняними польовими роботами. Трійця.
2. Свято Купала.
3. День Петра і Павла. Обжинки. Маковія. Спас.

 

1. Прикмети, пов'язані  з весняними польовими роботами. Трійця.

В основі літньої обрядовості лежить культ рослинності і магія закликання майбутнього врожаю. Ключовими в літньому обрядовому циклі були два поняття: вода і рослини. Саме довкола них вибудовувалися обрядові магічні дії, пов’язані з шануванням Сонця, Землі, Предків і покликані забезпечити добрий врожай.

3 червня (21 травня за старим стилем). День Св. Костянтина і Олени. Пов’язаний з прикметами про льон, оранку та огірки.

Вірили, що посіяний в цей день льон, то врожай буде дуже добрий, особливо, якщо сіяти «із фартуха».

В цей день не орали, бо вважалося, що «Цар Костянтин» вибиває градом поле.

Натомість можна і  навіть рекомендовано було пересаджувати  огірки. Побачивши перші квіти  на них, господарка перев’язувала їх червоною ниткою, спішно вирваною зі свого  поясу, і примовляла: «Як густо  сей пояс в’язався, щоб так мої огірки густо в’язали у пуп’янки, в огудині». Якщо, незважаючи на цю перев’язку, багато було пустоцвіту, господарка намагалася знайти старий личак. Волочила його ногою на свій город і кидала на огіркові грядки, примовляючи: «як густо цей личак плівся, так щоб і мої огірки густо в’язались в огудині». Для того ж, щоб молоду огудину, та й всіляку іншу зелень, не з’їдала гусінь, городину садили натщесерце.

6 червня (25 травня за  старим стилем). День Головатого  Івана. В цей день цілком  логічно садили капусту.

П’ятдесятий день після  Великодня. Трійця, П’ятидесятниця, Зелені Свята.

Троїцьке свято встановлене  на честь зішестя Святого духа на апостолів, після чого вони почали розуміти різні мови й ними говорити, переповідаючи людям учення Божого Сина. На місці зішестя було збудовано перший християнський храм, і з того часу Трійця вважається днем народження Християнської церкви.

Існують також народні  пояснення стосовно походження свята. Мовляв, у цей день Бог створив  землю і засіяв її зеленню.

У традиціях Зелених свят помітний відгомін дохристиянських вірувань наших предків, які захищали квітучі ниви від різних нечистих духів та нежиті, що могли зашкодити майбутньому врожаю.

Трійця знаменувала  завершення весняного і початок  літнього календарного циклу.

Зелені свята або Клечальна неділя (клечанням називають зелені гілки, якими прикрашають оселю), як в народі називали Трійцю, здебільшого розпочиналися з четверга. Жінки вдосвіта йшли до лісу, щоб заготовити лікарські трави. Збирали також росу, якою лікували хворі очі.

У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали пахучі трави: любисток. Осоку, материнку, чебрець, полин, м’яту, які розвішували в оселі, встеляли підлогу. Надвечір ішли босоніж («щоб дерево не всохло») до лісу і запасалися зеленими гілками клена, липи, ясеня, акації, береста, горіха, дуба. Гілки встромляли у стріху, на воротах, біля вікон, за ікони.

У деяких регіонах України  ще в зв’язку з цим святом ще був звичай завивати берізку. Для  цього вишукували в лісі такі дерева, щоб можна було дістати гілля, стоячи на землі. Тоді починали плести вінки, причому не відриваючи гілок від дерева. Все це супроводжувалося традиційними піснями. Крізь плетений вінок молодиці цілувалися і обмінювалися крашанками.

У неділю зранку люди вдягалися по-святковому і вирушали до церкви. В руках кожна молодиця тримала пучок любистку, чебрецю ,материнки та іншого зілля; люди вітали один одного, поздоровляли зі святом, зичили щастя.

На Зелені свята, як і  на проводи, провідували померлих родичів  на кладовищах, влаштовували поминальні панахиди й колективні поминальні трапези.

В цей день дівчата  традиційно ворожили — під час розвивання вінків. Якщо вінок не засох — дівчині судилося довго жити. Зів’ялі вінки кидали в річку. Якщо попливе – щастя, потоне – біда.

Від Трійці розпочинався період посту — Петрівка.

Побутувало повір’я, що в перший його тиждень — розигри  або русалії — русалки та інші духи виходили гуляти, водили хороводи і заманювали парубків і дівчат. У русальний тиждень, коли цвіло  жито, вони виходили нібито на сушу, бігали полями і лісами, намагаючись залоскотати зустрічних до смерті. Особливо небезпечними русалки вважалися у четвер — Русалчин Великдень. Тому у цей час не купалися у річка і озерах, а виходячи з села, брали з собою полин для захисту.

А дівчата, незважаючи на небезпеку, ходили потайки до лісу, сподіваючись випросити у русалок і мавок багатих наречених.

Вважалося, якщо в «русальні» дні займатися роботою в полі, русалки будуть перешкоджати і нашлють  на посіви якусь халепу. Тому польові  роботи на цей період в більшості припинялися.

2.Свято Купала

Ніч з 6 на 7 липня (з 22 на 23 червня за старим стилем) Свято Купала.

Це дохристиянське свято  збіглося з пізнішим християнським  святом Иоанна Хрестителя, що, однак, майже  не позначилося на традиціях його відзначення. Купальським звичаям притаманні язичницькі елементи культу Сонця, аграрної магії, обрядів очищення та еротичних.

Це час найкоротших  ночей і найдовших днів, коли життєві  сили природи досягають свого  апогею, трави і квіти набирають  найбільшої сили; дозрівають овочі й хліби, землероби готуються до особливо відповідального моменту своєї діяльності — жнив.

Обрядові ігри та вірування  супроводжувалися купальськими піснями, веселими забавами, хороводами, плетінням  вінків та гаданнями, розкладанням багаття, купанням та обливанням водою.

В основі купальських  обрядів лежать культи вогню, води і  рослинності. Купальські вогні —  це відгомін культу Сонця, купальська вода — символ цілющої сили, папороть — символ щасливої долі, чудодійна  роса забезпечувала красу і кохання, а купальське дерево — родючість та щастя.

Сонце у купальських  іграх уособлює колесо, яке обмазували дьогтем або смолою, обвивали соломою, підпалювали і спускали з горба  у воду. Це знаменувало перехід  від сонцестояння літнього до зменшення  життєвої сили сонця. Спускати колесо довіряли найшановнішим у селі чоловікам.

Вогнище розкладали на околиці  села, в лісі чи біля річки, як правило, на пагорбах, що давало змогу підняти  священний вогонь поближче до Сонця. Запалити вогонь на святі за традицією  доручали кільком поважним дідам, котрі добували його тертям, що споріднювало дерево із сонцем як джерелом вогню.

Спочатку біля височенного  багаття водили хороводи з піснями, а коли гілки падали і висота зменшувалась, стрибали через вогонь, очищаючись від хвороб і гріхів, а також злих чар. Іноді багаття розкладали так, щоб, перестрибнувши, відразу потрапити у воду, що забезпечувало подвійне очищення — вогнем і водою. Залежно від того, вдалим чи невдалим був стрибок, дівчата і парубки ворожили щодо свого майбутнього. Парубки і дівчата, що були любі одне одному, стрибали разом, взявшись за руки — вогонь і вода зв’язували пари, благословляли їхній шлюб, обіцяли здоров’я і багатодітність. Матері спалювали на купальському вогні сорочки хворих дітей, сподіваюсь на їхнє швидке одужання.

У давнину ще кидали у  вогонь півня або кінський череп, приносячи жертву Богам.

Вода в Купальську ніч вважалася священною, мала очисні і лікувальні властивості. Збирали  також росу.

Рано вранці матері йшли по воду, де примовляли тричі:

«Вода швидко йде, щоб до моєї дочки швидко свати їхали! Як сонцем всі люди радіють, як любить дитина свою мамку, так щоб хлопці гинули за моєю дівкою».

Після цього жінка  тричі зачерпувала купальську воду, в якій варила траву тирлич. Умившись цим відваром, дівчина мала надію скоро вийти заміж.

Так само до схід сонця  дівчата йшли на дзвіницю обмивати найбільшого дзвона. Обмивали його зсередини, приказуючи: «Як серце  тебе розбиває, що серце (називає ім’я хлопця) так за мною розбивалось; який ти голосистий, аби і я така голосна була; як люди йдуть до церкви, коли ти дзвониш, так щоб до мене старости йшли; як люди сонечку радіють, коли ти їх кличеш, аби вони і мною так раділи». Воду, яка стікала із дзвона, збирали. Дівчина, яка до схід сонця вмивалась тією водою, вірила, що вийде заміж саме за того хлопця, за якого схоче.

Ще дівчата ворожили на долю з допомогою вінків. Плели їх із квітів і трав (обов’язково повинен бути присутній полин). Пускали вінки у річку й спостерігали, як вони пливуть. З того, куди поплив вінок, судили, куди дівчина заміж піде. Дівчина, чий вінок плив швидше, повинна була швидше вийти заміж, якщо він зупинявся, то це означало, що вона не вийде заміж, а коли тонув — що помре. У деяких місцевостях пускали на воду по два вінки — один за себе, другий за коханого. Добра прикмета, якщо ці вінки сходилися на воді. Пускали також вінки зі свічками. Дівчині, чия свічка гасла раніше за інші, це пророкувало нещастя.

Поплинь, віночку, по блискучій  хвилі

Полинь під хату, де живе милий

Поплив віночок далі водою

Серце дівоче забрав с  собою.

Хлопці пильно слідкували за вінками. Дістати його — означало підтвердити силу свого кохання  до дівчини.

Центральне місце у  святі займав Купайло — ритуальне  деревце, яке прикрашали вінками, квітами, стрічками, запаленими свічками. Навколо нього водили танки, співали пісні про кохання і сватання, майбутній шлюб.

Деревце в кінці свята  купали у воді, потім розламували  і роздавали. Гілочки несли на городи й залишали там, щоб краще  в’язалися огірки, подекуди затикали під дах, «щоб багатство велося», або кидали в річку, «щоб дощ пішов».

Свято Купала визначається особливою поетичністю і чарівністю. Вважалося, що в цю ніч тварини  отримували дар людської мови; вода у річках на мить перетворювалась на срібло; дерева переходили з місця на місце; дозрівало чудодійне зілля, розквітала папороть… Існує повір’я: хто встигне зірвати квітку папороті (а вона розквітає опівночі, загорається вогнем і тут же осипається), тому відкриються заховані скарби, а сам він дістане чудодійну силу та знання. Здобути таємничий талісман, що охороняється нечистою силою, у дрімучому лісі дуже важко — наважуються на це найсміливіші. Існує навіть детальна «інструкція» з добування хитрої квітки: треба зайти в ліс на таку відстань, «де курячий голос не доходить». Знайшовши папороть ще до його цвітіння, окреслили освяченою крейдою (ножем, ковальським молотом, сокирою) коло й сісти всередині на розісланому рушнику, тримаючи в руках хрест і ніж, щоб у хвилину цвітіння папороті підрізати шкіру на мізинці і покласти туди квітку. Під час зрізання папороті багато всякої нечисті здіймають сміх, крики, виття — хочуть злякати сміливця. Але якщо чоловік, незважаючи на це, сховає цвіт папороті під шкіру, то може вже спокійно сидіти в колі і чекати других півнів, щоб іти додому. Але й тут треба бути обережним, оскільки нечисть може зімітувати кукурікання, а потім легко видурити здобич.

Однак за тим же повір’ям володіння казковою квіткою може принести багатство, але не дає, як правило, щастя.

Існував ще один спосіб знайти скарб на Купала. Напередодні (вдень) ішли в жито і шукали два колоски на одному стеблі. Якщо знайдуть, то під стеблом шукають «Іванову голівку» — дрібну монету. Хто її знайде, зможе легко знайти й скарб.

До чарівного купальського зілля відносили також розрив-траву, чорнобильник, ведмежі вушка, любисток та ін.

Не лише дівчата, а  й хлопці вдавалися у Купальську ніч до ворожіння. Останні вірили, що якщо взяти кажана, віднести вночі  до лісу і закопати в мурашник, то в наступний четвер від кажана залишаться лише кісточки, одна з них нагадуватиме граблі, друга вили. То якщо тими граблями торкнутися до дівчини, то вона полюбить хлопця, а якщо вилами, то розлюбить. Втім, навряд чи хлопці часто вдавалися до такого способу, адже це не невинне гадання, а не що інше, як приворот, а такі дії ніколи не знаходили схвальних відгуків у добрих людей.

Для захисту від нечистої сили в період Купала на підвіконнях  кладуть кропиву, у стайнях –  осикове дерево. Корів заганяли у хліви разом з телятами, щоб ті смоктали молоко і його не видоїли відьми. На полях недоброзичливці могли в цей день навести порчу – закрутити залом (завиток, завивок — два пучки стебел, зав’язані в особливий вузол й увіткнуті колосками в землю). Несли погані наслідки як для тих, на чиєму полі завитий, так и для того, хто розвивав, тому для розвивання необхідні були особливі знання.

Після безсонної ночі зустрічали схід сонця, яке ніби танцює «грає, Купайла зустрічає».

3. День Петра і Павла.  Обжинки. Маковія. Спас.

12 липня (29 червня за  старим стилем). День Петра і Павла. Закінчення Петрівського посту. Для розговіння в цей день пекли мандрики — своєрідні булочки з сиру, муки та яєць. Назва їх походить від того, що Петро і Павло начебто харчувалися такими у своїх мандрах. У цей день зозуля перестає кувати; селяни кажуть, що вона мандриками вдавилася, бо украла у Святого Петра мандрику, а Бог її за це покарав. Втім, припиняли співати після цього дня і солов’ї.

День цей відзначався, як велике свято, хати білили, прикрашали рушниками стіни, прибирали подвір’я.

Святий Петро вважався покровителем пастухів, тому вони відзначали це свято найурочистіше.

Саме в з цього  часу в багатьох регіонах України  починалися жнива. Годилося до Дня Петра  і Павла зжати хоча б один сніп. За народними уявленнями, Петро стереже поля і майбутній врожай, отже, вижатий сніп — своєрідна жертва покровителю жнив.