Культура Київської Русі

Вироби художнього ремесла Київської Русі відзначалися високим технічним і технологічним  рівнем, користувалися попитом не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому  ринку. Речі, що вийшли із майстерень Києва, Новгорода, Галича, Чернігова та інших  давньоруських міст, зустрічаються  під час археологічних розкопок практично в усіх європейських країнах.

6. Особливості музичного мистецтва. Музичне мистецтво східних слов’ян доби Київської Русі досягло високого рівня. Про це свідчать фольклорна спадщина, давньоруський культовий спів, музика княжого двору, ратна (військова) музика.

В усній народній традиції важливе місце посідали ігри, календарні та родинно-побутові пісні, похоронні плачі й голосіння.

Плин часу народжував нові народнопісенні жанри. Серед них найзначніший – билинний епос, що активно розвивався у Х  – ХІ ст. У билинах у художньо-поетичній  формі відбивалась боротьба народу за незалежність, втілювалися патріотичні  ідеї, уявлення про героїв-богатирів, наділених мудрістю, силою, красою. Такими є билинні герої Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович, Микула Селянинович. Історія зберегла також імена народних співців билин – Бояна, Митуси, Ора, згадки про яких зустрічаються у “Слові о полку Ігоревім”, Іпатіївському літописі та ін.

Носіями народного  мистецтва були скоморохи. Ці обдаровані виконавці-імпровізатори поєднували якості актора, танцюриста, співака, музиканта-інструменталіста, акробата. Вони були постійними учасниками народних свят, розваг, урочистих подій; нерідко їх запрошували до боярських  і княжих дворів. Лише церква негативно  ставилася до цих “веселих молодців”, як їх називали у ті часи.

Цікавою є  музика княжого двору. За свідченням істориків, починаючи з середини Х ст. прийоми іноземних послів проходили під музичний супровід. Цей звичай запровадила княгиня  Ольга, яка під час свого перебування  у Константинополі 945 р. була вражена  грою на різних інструментах, зокрема  органі. Ймовірно, саме з того часу орган  поширюється на Русі.

Князі утримували при дворі професійних музикантів-інструменталістів, співаків, танцюристів. Учасниками князівських  розваг, свят у княжих палатах були співці – сказителі билин, скоморохи.

Музика супроводжувала ратні походи княжих бойових дружин. Головну роль тут відігравали  духові та ударні інструменти.

Узагалі у  часи Київської Русі широкою популярністю користувалися струнні смичкові інструменти, зокрема гудок, смик; щипкові – лютня, гуслі, псалтир; духові – роги, труби, сурми, свистки, сопілки, дудки, жалійки, волинки, органи; ударні – бубни, тарілки, дзвіночки, брязкальця. Важливу роль відігравали церковні дзвони, які сповіщали про наступ ворога, пожежу, скликали людей на віче.

У культурно-мистецькій спадщині Київської Русі чільне місце  посідає церковний спів. Давньоруські одноголосні наспіви називалися знаменним розспівом. Він був запозичений з Візантії і збагачений народнопісенними традиціями східних слов’ян.

Основою знаменного розспіву стали “гласи” – хорові монодії, де мелодія наближалася до речитації (поєднання декламування і співу). Знаменний розспів був чисто вокальний, без супроводу.

У Київській  Русі з’явилися центри навчання співу. Це, зокрема, великий хор та школа при Десятинній церкві, двір деместиків – співаків-солістів, що були одночасно диригентами й учителями співу. Важливу роль у формуванні й поширенні музичної традиції відігравав Києво-Печерський монастир. Серед відомих майстрів церковного співу слід назвати деместика і піснетворця Стефана.

Багата й  різноманітна спадщина часів Київської  Русі стала міцним підґрунтям для  формування професійної музичної культури українського народу.

7. Внесок Київської Русі у розвиток  світової культури. Київська Русь, освоївши кращі досягнення народів східних слов’ян, протягом ХІ – ХІІ ст. вибудувала самобутню і високу культуру, яка посіла визначне місце серед культур країн Єаропи та Азії.

Численні  археологічні знахідки та писемні джерела  свідчать про самобутність культури Київської Русі й спростовують твердження окремих науковців про іноземні впливи на неї, які особливо були популярними  серед учених у ХІХ і на початку  ХХ ст.

Високий освітній рівень києворусичів підтверджується великою кількістю писемних пам’яток та написів на пряслицях, холодній зброї, берестяних грамотах, а також графіті (написи на стінах) у Софії Київській і Новгородській. За Володимира та Ярослава працювали школи. Народилася й утвердилася любов до книги, утворюються майстерні для переписування та оздоблення книги. Виникають бібліотеки. Київські князі були високоосвіченими людьми – “книголюбцями”. Так, Ярослав Мудрий, за свідченням літописця, “почитая часто в день і в нощи”, був палким прихильником книги.

На основі багатої фольклорної традиції розвивається оригінальне письменство (художня  література, повчання, ораторська проза, літописи, агіографія). Разом із народом  і в народі жили обрядова усна творчість, казки, історичні перекази, легенди, ліричні пісні, прислів’я, приказки, загадки та ін. Майже у первозданному вигляді до нас дійшли високі взірці обрядової поезії – колядки та щедрівки.

Широко побутувала в Київській Русі перекладна література: філософські й богословські трактати, апокрифи, романи і повісті, історичні  хроніки та вибране з них, так звані Ізборники. Вони істотно розширювали кругозір та світосприйняття давньоруського читача.

Із прийняттям християнства витісняється традиційна дерев’яна архітектура, на зміну  їй приходить мурована, візантійського типу, яка частково ввібрала в себе традиції будівничих Русі. Із кам’яним зодчеством приходить на Київську  Русь монументальний живопис – фрески та мозаїки, з’являється іконопис.

Високого  рівня розвитку досягло декоративно-ужиткове мистецтво. Вироби майстрів Київської  Русі були популярними не тільки на батьківщині, а й за її межами. Це переважно вироби із золота: намисто, колти, ланцюжки, сережки, діадеми, браслети, фібули, персні тощо.

Культурний  розвиток Київської Русі створив  родючий ґрунт, на якому пізніше  постали різноманітні у своїх  проявах і самобутні за характером культури українського, російського  й білоруського народів. На українських  землях саме демократичні тенденції  давньоруської культури знайшли  найбільш сприятливі умови для подальшої  еволюції. Ці тенденції були тісно  пов’язані з патріотичною боротьбою  за національну самобутність вітчизняної  культури, що стала тотожною боротьбі за рідну мову, православну віру, соборну державу.