Культура Київської Русі

   У 977 р. в Києві було створено Руську, тобто київську, метрополію, а у великих містах — єпископії. Для функціонування церковного управління (Ієрархії) потрібні були церкви, кадри духовенства та богослужбові книги. Для цього у Києві та інших містах було відкрито школи, куди брали дітей "нарочитої чаді". Переписування книжок стало важливою державною справою. За тих часів центром виготовлення книжок, вірогідно, був монастир св. Софії у Києві, згаданий у хроніці Тітмара Марзебурзького під 1018 р.

   Розвиток  писемності тісно пов'язаний з мовою. Разом з писцями, священиками, перекладачами з південнослов'янських країн на Русь надходили так звані кирило- мефодіївські переклади, написані старослов'янською мовою. Переписування їх місцевими писарями привело до появи книжок, писаних церковнослов'янською мовою, київської редакції. Разом з тим у державній сфері та побуті продовжувала розвиватися писемність києворуською мовою, що поступово склалася задовго до введення християнства. Основою києворуської мови було койне — київська говірка, доповнена військовою, господарською, дипломатичною та юридичною термінологією. Ця мова поширилася по всій величезній території держави. Бона обслуговувала не тільки зовнішні відносини з іноземними країнами, а й повсякденне життя і спілкування. Графічною основою писемності була досконала кирилична графіка, але відомим було й глаголичне письмо. Богослужбові книги писалися урочистим великим уставом, що було необхідне у зв'язку з читанням текстів у церквах. Б державних документах вживалася та сама кирилична графіка. На них написи, наприклад, "ємця гривни 3", і князівські знаки. Найраніший з написів відноситься до часів Володимира та Святополка, тобто до 970—980 рр.¹⁰

   На  златниках Володимира (монетах із золота) з одного боку зображено  князя на троні та його родовий  знак — тризуб та напис "Владимиръ  на столЂ", а з іншого — Христоса з Євангелієм і напис "1сусъ Христосъ". На інших екземплярах трапляється ще напис: "Владимир, а сє є злато" ¹¹. На срібних монетах — подібні написи, але зі згадкою вже срібла. Відомі монети із срібла Святополка Ярополковича з написом "Святополк на столи, а сє его серебро".

   Розквіт київської писемної школи. Немає жодного сумніву щодо того, що поява, розвиток та поширення писемності у східних слов'ян значною мірою пов'язані з Києвом — столицею Київської держави. І це цілком закономірно. Адже Київ здавна був головним і найдавнішим містом східних слов'ян. У ньому сходилися економічні та культурні шляхи, з ним було пов'язано виникнення держави, введення християнської релігії, зберігалися племенні, а згодом державні святині. Саме Київ очолив племенний полянський союз, який поступово об'єднав усіх східних слов'ян.

   За  князювання Ярослава Мудрого у Києві  розвиток писемної культури в Русі став державною справою, оскільки був  тісно пов'язаний з поширенням в  країні християнства. Саме це літописні  джерела вважають найголовнішою заслугою київського князя і називають його "продовжувачем добрих справ Володимира". Ярослав Мудрий розпочав велике оборонне та церковне будівництво у Києві та інших містах Русі. Він розширив Верхнє місто і в його центрі наказав у 1017—1037 рр. збудувати величний кам'яний Софійський собор — Руську митрополію, яка стала одним з головних осередків київської писемної школи. Тут в 1037 р. було створено першу державну бібліотеку-книгосховище, її книгами забезпечувалися новозбудовані церкви по всій країні. При соборі існувала велика майстерня-скрипторій, де переписувалися та перекладалися з іноземних мов книги, продовжувалося київське літописання. Ось як у "Повісті минулих літ" говориться про цю важливу культурно-історичну подію: "И собра (Ярослав — С. В.) писцЂ многы и перекладаше от грекъ на словЂньскоє писмо. И списаша книгы многы... положи в святЂй Софьи церкви, юже созда самъ" ¹²

   У 30-х роках XI ст. при київській митрополії в оточенні князя виник гурток освічених людей — ерудитів. Написано перший ориґінальний літературно-церковний твір "Слово про закон і благодать", автором якого був Іларіон.

   Переписування книжок, яке стало державною справою, невдовзі привело до нагромадження  книг. За підрахунками дослідників, у  бібліотеці при Софійському соборі налічувалося до 900 томів рукописних книг — вражаюча цифра для середньовіччя. Серед них були не тільки богослужбові, а й для повсякденного повчального читання.

   Найдавнішою книгою, що вийшла з київської майстерні  при Софійському соборі, є Рейнське євангеліє. Ця книга кишенькового формату призначена для особистого користування. Вона датується 40-ми роками XI ст. і зберігається в бібліотеці у Реймсі (Франція). Колись книга належала дочці Ярослава Мудрого — Анні Ярославні, яка, взявши шлюб з королем Генріхом І Капетінгом, привезла його до Франції. Найдавніша частина євангелія написана кириличним уставним письмом. Почерк дрібний, оздоблення книги скромне. За змістом тексту це місяцеслівна частина якогось євангелія ¹⁴ Решта сторінок книги написана глаголицею в XIV ст. Кирилична частина тексту переписана з якогось старослов'янського ориґіналу, але вже має деякі ознаки східнослов'янської редакції як у палеографічних, так і у лінгвістичних особливостях ¹⁵ Певні ознаки свідчать на користь того, що книга виготовлена у Києві за князювання Ярослава Мудрого. На це вказує приналежність Євангелія Анні Ярославні, Для виготовлення подібної невеликої книги навряд чи потрібно було кудись звертатися і замовляти на стороні. Рейнське євангеліє — найдавніша книга київської писемної школи.

   Остромирове євангеліє 1056—1057 рр. переписане на замовлення новгородського посадника Остромира  — Йосипа за князювання у Києві  Ізяслава Ярославича. Книга призначалася для Софійського собору в Новгороді. Євангеліє виконане на дуже високому рівні книжкової справи. Текст написано великим вишуканим уставним письмом. Деякі рядки написані розчиненим золотом. Винятково багатим є й художнє оформлення книги, прикрашеної малюнками євангелістів, заставками, великими ініціалами у зооморфному стилі. В кінці книги є приписка писаря — дяка Григорія, поставлена й дата написання. На підставі лінгвістичних особливостей (відсутність новгородського цокання та приписка Григорія) місцем виготовлення вважається Київ ¹⁶ Навряд щоб десь, крім Києва, на Русі склалися за тих часів умови для подібного високоякісного виготовлення книги. Остромирове євангеліє стало зразком для написання та оздоблення таких богослужбових книг, як Мстиславове євангеліє або Ізборник 1073 р. Схожі й формат книг, організація тексту, орнаментальні мотиви, загальні для класичних заставок візантійського стилю ¹⁷

   Незвичайним є зображення символів євангелістів — янгола, орла, лева, які трапляються  лише у Мстиславовому євангелії, Ізборник 1073 р. — збірник статей різних авторів, які повинні були відповісти читачам на різні питання з старозавітної та новозавітної історії, а також філософії, поетики, догматики і деяких природних явлень Середньовіччя. Протографом Ізборника була книга, замовлена болгарським царем Симеоном на початку X ст. Київську копію зроблено за вказівкою синів Ярослава

   Мудрого — Святослава Ярославича, а можливо, й Ізяслава Ярославича. Книга великого формату, написана на пергаменті гарним уставним письмом. Текст прикрашено кольоровими заставками — фронтисписами  і малюнками на берегах. Тут бачимо символи зодіака: стрільця, діву, рака, козерога тощо. Привертає увагу вихідна мініатюра, що зображує замовника книги Святослава Ярославича з княгинею та синами. Художнє оформлення книги не поступається Остромировому євангелію і має з ним деякі загальні риси. Хоч Ізборник переписано з болгарського протографу, в ньому трапляються східнослов'янізми, що свідчить про працю місцевих писарів.

   Ізборник 1076 р. — невеликого формату, містить  уривки з різних грецьких авторів. Відкриває  Ізборник вислів якогось калугера-ченця на користь "почитанія книжъного". Найбільше місце в ньому займають Афанасієві відповіді, Стословець, Премудрість Ісусова сина Сірахова та ін. Переписав книгу "грішний Іоанн", про що свідчить його приписка.

   Ізборник 1076 р. є пам'яткою східнослов'янської редакції, його лексика насичена східнослов'янізмами. Писар книги — Іоанн, враховуючи його роботу над спрощенням стилістики та підбір текстів, безсумнівно, був дуже компетентним книжником-ерудитом, якого цілком доречно вважати письменником.

   Мстиславове євангеліє (рубіж XI— XII ст.) — велика художньо оздоблена книга, призначена для читання в церкві у святкові дні. Написана гарним, великим уставом, прикрашена кольоровими заставками, мініатюрами євангелістів, великими ініціалами. Книгу виготовлено на замовлення князя Мстислава — сина Володимира Мономаха, в той час коли він був новгородським князем. Списав євангеліє Олекса Лазоревич, а писав золотом Жаден, возив його до Новгорода тіун Наслав, де виготовлено оправу із золота, срібла, перегородчастих емалей та коштовного каміння. Щодо місценаписання книги висловлювалися різні думки. Однак це не Новгород, тому що в ньому немає цокання, важливої прикмети новгородської говірки, а приписка Наслава свідчить, що всю справу з виготовлення євангелія було завершено у Києві. Та й так званий повний апракос євангелія, яким є Мстиславове, склався у Новгороді пізніше ¹⁸

   Писар євангелія — Олекса Лазоревич, вірогідно, син Лазоря, ігумена Видубицького монастиря, священика церкви Бориса і Гліба у Вишгороді, а пізніше, з 1105—1117 рр., — єпископа міста Переяслав¹⁹Київське походження євангелія та Олекси підтверджує, на думку дослідників, фонетична система писаря, що ближча до сучасної системи української мови ²⁰ Наведені дані, а також близькість деяких рис художнього оздоблення до Остромирова євангелія, дають підстави вважати місцем написання Київ. Саме в ньому, починаючи від Володимира та Ярослава, значно раніше, ніж в інших містах Русі, склалися умови для виготовлення високоякісно переписаних та художньо оздоблених книжок.

   Такі  книжки здебільшого призначалися для  церковного читання. Написані вони урочистим  уставом, церковнослов'янською мовою. Однак у державних установах, діловодстві та побуті, починаючи  з рубежу XI—XII ст., вживалася ділова, з трохи спрощеною графікою кирилична писемність києворуською мовою. Така ж писемність вживалася й у побуті. Нею здавна користувалися літописці. На жаль, ориґінальних текстів літописів не дійшло до нашого часу.

   Дуже  важливим епіграфічним матеріалом є  написи на бересті, вперше знайдені у Новгороді під час археологічних розкопок. Трапляються вони і в інших містах, де завдяки особливостям Ґрунту добре зберігається деревина. Новгородські грамоти — це переписка городян, що стосується різних господарських та побутових справ. Бони переконливо свідчать про проникнення писемності в економічну сферу життя.

   Берестяні грамоти знайдені на території України  під час розкопок стародавнього  міста Звенигород. Найбільша з грамот має п'ять рядків, її зміст приблизно такий: ²¹"Бід говенової (тобто дружини якогось Говена, — С. В.) до Нежнича. Дай 60 кун лодієвих. Сказав Говен і подав на суд, а піп записав. А дай Луці, якщо не віддаси, то я у князя візьму отрока... і приїду, а то тобі в більше увійде". Мова йде про борг в 60 кун, який Нежнич повинен віддати дружині, імовірно, померлого Говена, що подав позов до суду. Говепова погрожує, що якщо він не поверне гроші, то вона приїде сама, взявши князівського "отрока", тобто слугу—свідка.

У Києві  виявлено значну кількість києворуських написів-графіті, зроблених у давнину відвідувачами на архітектурних спорудах часів Київської Русі, їх знайдено в

Софійському соборі, на руїнах Успенського собору, печерах Києво-Печерської лаври, на стінах церкви Михаїла Видубицького монастиря, церкви Спаса на Берестові, Кирилівській церкві. Найбільше графіті відкрито в Софійському соборі — понад 400.

   У великому написі, що складається з 14 рядків, написаних чітким уставом XII ст., згадується якась Боянова земля. Мова йде про купівлю цієї землі  княгинею Всеволода (Ольговича). Як свідки виступають "св. Софія" та попи, яких налічується 12 осіб. За Боянову землю княгиня дала 700 гривень соболевих, а одна десята частина цієї суми — 70 гривень — була внесена до собору як церковна десятина. Можливо, власником землі був славетний співець — Боян, згадуваний у "Слові о полку Ігоревім".

   Серед інших епіграфічних знахідок у Києві  слід згадати графіті з ближніх  печер Києво-Печерської лаври, де виявлено великий за розмірами датований  напис 1150 р.: "В лЂто 6658 (1150 р.) ископахом  место се на положение (тела)...". Напис викарбувано біля входу до поховальної камери. На жаль, ім'я небіжчика не збереглося. Загальним виглядом, графікою та розмірами літер, напис нагадує відомий напис на Тмутороканському камені 1068 р. про те, що князь Гліб Святославич у цьому році міряв по льоду відстань від Керчі до Тмуторокані ²² Графіті, подібні до київських, виявлені також у Чернігові і стародавньому Галичі.

   Другим  центром київської писемної школи  трохи пізніше став Києво-Печерський монастир. Він виник у середині XI ст., його засновниками були Антоній, Феодосій та письменник Іларіон. Від самого початку монастир стає відомим як місце переписування богослужбових книг. Ченці переписували й виготовляли книги. Зокрема серед майна Святоші (Святослава Давидовича) згадуються саме книги. Багате зібрання книжок було і в монастирській бібліотеці. У "Житії Феодосія Печерського" розповідається про виготовлення книг; "великому Никону сьдящу и стоящу книги" ²³