Культура Галицько-Волинської держави

Ікони, що поширювалися в Галичині та Волині, мали візантійське чи київське походження. Згодом на Волині та Галичині постали власні школи іконопису. Його розквіт припадає на другу половину ХІІІ—ХІV ст. Особливістю іконопису цього періоду є те, що він розвивався без жорсткого контролю з боку церкви чи влади. Митці, відповідно, намагалися відшукати вираження сюжету, іноді порушуючи канони. Зображення на іконах мають легку об’ємність, чим суттєво різняться від візантійських зразків. 

 

Цікаві  факти

Найстарішою іконою, що збереглася в Галичині, є фрагмент візантійської ікони «Менологія» (кінець ХІІ — початок ХІІІ ст.). Вона була знайдена в 1930 р. в церкві Св. Миколая в Тур’ї поблизу Старого Самбора, але до науковців потрапила лише в 1983 р. На ній зображені фігури святих підкреслено видовжених пропорцій із малими головами. Одяг святих зображений у темних тонах. Серед них виділяється великомученик Георгій. 

 

До найкращих  зразків галицько-волинського живопису цього періоду належить чудодійна  ікона Волинської Богоматері («Богородиця  Одигітрія» з Покровської церкви в Луцьку, початок ХІV ст.). Вона вражає глядача особливою суворістю  образів Богоматері і малого Ісуса, якої не було в іконах попереднього періоду. Свідченням проникнення елементів народного мистецтва є сорочка Ісуса, прикрашена вишитими квіточками.

Ще одним шедевром іконопису того часу є шанована в  Польщі Ченстохівська ікона Богоматері (ХІV ст.), що була написана в Галичині.

У Львівському  музеї українського мистецтва зберігається одна з перлин галицького іконопису  «Юрій Змієборець» із села Станилі  поблизу Дрогобича. Її автор був талановитим майстром композиції та колориту, що зміг поєднати відчуття загальної гармонійної врівноваженості з ритмічним рухом, а форму — із кольором.

Відомі  й інші пам’ятки галицького живопису ХІV ст., яким притаманні висока майстерність живописців, виразна індивідуальність, поєднання візантійських традицій, давньоруської спадщини й струменя місцевого народного мистецтва. Надзвичайно популярними були ікони із зображенням Св. Миколая та святих мучеників Дмитрія, Фрола і Лавра, Бориса та Гліба.

Ще  одним видом мистецтва, який набув поширення в Галицько-Волинському князівстві, була скульптура. Даний вид мистецтва розвивався у формі рельєфу, яким прикрашалися храми. Яскравим зразком скульптури тієї доби є шиферний рельєф ХІІІ ст., який зображує Св. Дмитрія. Зараз він зберігається в Кам’янець-Подільському музеї. Під час розкопок руїн Успенського собору в Галичі було знайдено рельєфне зображення дракона, із пащі якого виростає пишна гілка. Багато прикрашені рельєфами також церкви Св. Пантелеймона в Галичі та Іоанна Златоуста в Холмі. Їхнім творцем був «великий хитрець Авдій». Це перше ім’я майстра скульптури, яке знає історія українського мистецтва.

Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт  якої припадає на ХІІІ ст. Нечисленні збережені мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавнішим ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.), у якому містяться чотири мініатюри євангелістів та тлі обладнання книгописної майстерні.

Архієрейський Служебник із Перемишля (початок  ХІІІ ст.) прикрашений трьома мініатюрами (збереглися дві) святих Василія Великого, Іоанна Златоуста та Григорія Богослова. Як і попередні мініатюри, ці образи є видовженими, з малими головами — відповідно до канонів візантійського мистецтва.

Значна  частина мініатюр ХІІІ ст. є копіями  фресок храмів, із яких походили рукописні  книги.

Виразно виділяються мініатюри Євангелія  ХІІІ ст. (невідоме походження). Вони багато декоровані промальованими дрібними деталями. Але переважна більшість збережених рукописів мають значно скромніше оздоблення у вигляді заставок, кінцівок, ініціалів, організації аркушів, орнаментації.

На  території Галицько-Волинського  князівства археологи виявили багато скарбів з усілякими ювелірними прикрасами. Найчастіше знаходять сережки, колти, привіски, браслети-наручі, підвіски. Ці знахідки свідчать про високий рівень галицько-волинських ювелірів, які добре знали різні технічні прийоми: лиття, кування, чеканку, позолоту, інкрустацію тощо. 

 

Висновки. Культура Галицько-Волинського князівства мала значні здобутки. Вона залишила по собі зразки, які вражають своєю майстерністю й досконалістю. Будучи складовою культури Русі, вона мала значні відмінності, які були спричинені місцевими умовами й культурними впливами сусідів.  

 

Запам’ятайте дати

1157 р.—  будівництво Успенського собору  в Галичі.

1160 р.—  будівництво Успенського собору  у Володимирі-Волинському.

Кінець  ХІІІ ст.— будівництво мурованих  «башт-стовпів» на Волині.

Кінець  ХІІІ — початок ХІV ст.— розквіт  мистецтва іконопису.

Культура Галицько-Волинської Держави

Схожі матеріали Галицько-Волинська держава Господарсько-культурний тип Гуманізм Досягнення української культури Культура і церковне життя у другій половині XIV-XV cm Для потреб держави і для поширення та утвердження християнської церкви були потрібні грамотні й освічені люди. При церквах, монастирях, єпископськихкафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків з семи років. Пройшовши курс навчання, вони йшли писарчуками до княжої або єпископської канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Знайдені написи на стінах церков, на бересті, на речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців,бояр і дружинників теж були грамотні люди. Збереглися пергаментні грамоти, написані латинською мовою, що галицько-волинські князі та єпископи надсилали за кордон. При дворі Данилового небожа Володимира Васильковича діяла майстерня з переписування книг. Князь дуже любив книги і книжну мудрість. Літописець пише, що такого «книжника і філософа не було у всій землі, і після нього не буде». 36 книг зі своєї бібліотеки Володимир Василькович подарував церквам і соборам. А книги були надто дорогі: написані на пергаменті, у шкіряній оправі, оздоблені золотом, сріблом, дорогоцінним камінням, сторінки прикрашені довершеними мініатюрами. Галицько-волинські  книжники, особливо які жили при  дворі Данила Романовича і Володимира Васильковича, продовжили літописну  традицію київських чорноризців. Найранішою літописною пам'яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана невідомим автором у 1097 р. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь. Події з 1201 до 1292 р. охоплює «Галицько-Волинський літопис». Він поділяється на дві  частини. Перша - розповідь про життя  ідіяльність князя і короля Данила Романовича. Написано її в Холмі наближеним князя. Події закінчуються кінцем 50-х pp. XIII ст. У другій частині літопису йдеться про події на Волині від цього часу і до кінця століття. Написав її книжник з оточення Володимира Васильковича. Саме із цього літопису ми знаємо історію держави Романовичів. Особливістю «Галицько-волинського літопису»  є те, що він спочатку був літературним твором без поділу на літа. Хронологію в ньому проставили згодом переписувачі. Літопис є також цінним джерелом з  вивчення української мови. Адже в ньому багато характерних для неї слів, зворотів і прислів'їв. Літописці й книжники дуже часто у творчості зверталися донародних пісень, приказок, казок і легенд, що заносили до книг. У «Галицько-волинському літописі» збереглися пісня на честь Романа Мстиславовича, перекази про заснуванняГалича і Галичинумогилу, легенда про євшан-зілля. У ній звучить заклик любити батьківщину, якою б вона не була. Коли  кагана Отрока розгромили дружини Володимира Мономаха, він пішов у вигнання й оселився на Кавказі. Після смертікиївськогокнязя брат Отрока прислав до нього співця, щоб піснями закликати додому. Але вони не збудили в серці каганабажання повернутися. Тоді співець дав Отроку понюхати євшан-зілля (полин). I той зі сльозами вигукнув: «Та вже краще на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужині славному бути!» Багатство Галицько-Волинської землі й заможне  боярство сприяли розвитку будівництва  міст, цивільних споруд і храмів. Кам'яними спочатку були лише храми  та князівські палати. Решта споруд будувалася з дерева. Більшість церков і соборів у Галичі, Перемишлі, Володимирі були білокам'яними, з рубленим орнаментом. 3 білого  каменю побудовано Успенський  собор і церкву Пантелеймона  у Галичі, церкву св. Іоанна у  Холмі. Успенський собор у Володимирі  був схожий на однойменний  храм у Києво-Печерськім монастирі. Майст-ри поєднували руський, візантійський, романський та готичний стилі. Вікна у храмах робилися на західноєвропейський зразок, прикрашалися вітражами. Стіни розмальовувалися яскравими фресками. Особливо вражав красою внутрішнього оздоблення храм Іоанна у Холмі. Поширене було і будівництво світських споруд-палаців, будинків, оборонних стін. На  західноєвропейський зразок будують  замки - на високій горі, з кам'яними мурами, ровом, зі сторожовою вежею донжоном. У кінці XIII - першій половині XIV ст. такі замки збудували у Луцьку, Кремінці, Хотині, Одеську. У великих містах центр укріплювався «градом», де жив князь і бояри, а передмістя, де жили ремісники, - дерев'яним «острогом». Галицькі  й волинські майстри іконопису  продовжили традиції київського та візантійського стилю. В їхніх творах з'являються  і нові мотиви: емоційна насиченість  обличчя образу, вміння поєднати контрастність  барв. Шкода лишень, зразків іконопису  того часу залишилося дуже мало. Це ікона Богородиці Одигітрії (з немовлям) з Покровської церкви міста Луцька. її ще називають «Волинська Богоматір». Також образ святого Юрія Змієборця на чорному коні. Широко відома серед польських християн ікона «Ченстоховської Матері Божої» була вивезена з Галичини (міста Белза). Отже, Галицько-Волинська держава продовжила культурну традицію Київської Русі, чим підтримала формування і подальший  розвиток української народності. Столітній період від погрому Києва татарами у 1240 р. до смерті Юрія II в 1340 р. державну спадщину, культурну, економічну,національну і духовну традиції Київської Русі на українських землях продовжувала Галицько-Волинська держава. Створена Романом Мстиславовичем у 1199 p., вона з приєднанням Київського князівства охопила всі південноруські землі. За часів Данила Романовича Галицько-Волинське королівство стало могутньою загальновизнаною державою середньовічної Європи. Вона загальмувала монголо-татарську навалу на захід, чим захистила здобутки європейської цивілізації від азіатських погромників. Разом з тим Галицько-Волинська держава захистила й українське населення, згуртувала його для опору поневолювачам, створила умови для дальшого прогресу господарства, ремесла, торгівлі, будівництва міст, розбудови державного апарату, формування власної національної структури населення. Та  найважливішим було створення Галицько-Волинським королівством умов для завершення формування української народності та поступовогоїї  переростання в народ. Адже роздроблення Русі й утворення та розвиток на південно-західній її частині у ХІІ-ХІІІ ст. окремих князівств, таких як Київське, Чернігівське, Переяславське і особливо могутнє Галицько-Волинське, куди перенісся центр державницького життя України-Русі, спричинили прискорення процесу утвердження на всій цій великій території й окремої української народності. Між різними  частинами Русі-України посилювалися економічні зв'язки, торговий обмін. 3 Галичини продовжували везти в Київ, Острог, Чернігів сіль, зброю, хліб. Київські купці  вели жваву торгівлю в Галичі, Володимирі, Луцьку. Українські князівства поступово утворювали єдиний економічний організм. Між ними склався і політичний союз. Вони часто разом виступали у воєнні походи проти ворогів, вели спільну зовнішню політику. Князь Данило Романович у період найвищого піднесення його влади титулувався то «королем Русі», то «князем всієї Малої Русі», то «королем України». Під натиском навал половців, а потім монголо-татарських завойовників, значна частина жителів  Середньої Наддніпрянщини переселилась у західні землі. Це спричинило змішування населення Київського, Переяславського, Чернігівського і Галицько-Волинського князівства, що сприяло подоланню колишньої племінної специфіки та згуртуванню єдиного українського етносу. Це був важливий етап найінтенсивнішої концентрації важливих рис близьких за походженням племен у згуртовану і спаяну етнічну єдність - народність - на основі спільності території, мови, звичаїв, обрядів, побуту, потреби захисту від зовнішніх ворогів. Під час  роздроблення України-Руси досягала зрілості формування нова етнічна єдність  Східної Європи - українська народність. Доказом її розвитку може слугувати мова. Науково доведено, що основу лексики руської літературної мови, якою написані «Київський» і «Галицько-волинський» літописи, «Слово о полку Ігоревім» та інші літературні пам'ятки, склала народна мова місцевих племен, насамперед полян-русів, що згодом дістала назву української. Вже за часів розквіту Русі українська народна мова відігравалавідчутну роль, впливала на офіційну церковнослов'янську. He тільки простолюдини Києва, а й князі, які народилися й жили тут, користувалися українською мовою, яку б ми зрозуміли й сьогодні. Отже, Галицько-Волинська держава —  важливий етап в історії України. Вона зберегла, примножила і передала наступним поколінням державницьку, культурну і духовну спадщину Русі.

1. Галицько-Волинський  літопис - найвидатніший історико-культурний  документ..... 3

2. Архітектура  та образотворче мистецтво Галицько-Волинської  Русі.............. 4

3. Роль  Галицько-Волинської Русі у збереженні  та розвитку української культури...... 6

Література... 8

 
1. Галицько-Волинський  літопис - найвидатніший історико-культурний  документ.

Коли  значення Києва як культурно-політичного  центру підупало, важливу роль у  духовному житті почали відігравати  окремі князівства, в тому числі й Галицько-Волинське. Воно успадкувало і продовжило культурні традиції Київської Русі. Зразком цього є Галицько-Волинський літопис, що складає третю частину Іпатіївського літопису. Дослідження літопису показали, що він мав п'ять редакцій, в той же час він є цілісним твором, що належить до однієї літописної школи.

Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському  літописі було використано старовинний  збірник, який до нашого часу не зберігся. На думку дослідників, цей збірник  включав візантійські хроніки. Ці "премудрі хронографи" були зразком для літописця і він, визначаючи мету для себе, писав: "Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сягати вперед, деколи повертати у давнє — мудрий читач зрозуміє". Характерною особливістю Галицько-Волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. Правда, літопис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї чи іншої події визначався фразами "в ті ж роки", "в той же час", "після того" і т.ін. У процесі подальшого редагування літопис набув форми суцільного оповідання про історичні події.

Джерела для написання літопису, як засвідчують  дослідження використовувались  різні. У ньому наводились документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою тощо. Літописці нерідко користувались народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями.

Літопис, як правило, складався у княжому дворі  і його автори були виразниками інтересів княжої верхівки. Вони відстоювали ідею збереження єдності Русі й засуджували тих представників боярської знаті, які сіяли крамолу і підривали авторитет княжої влади. Центральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис писався різними авторами, то літописці відбивали точку зору різних князів. Перший автор, наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данила Галицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира Васильовича. Основна ідея літопису виражається в обгрунтуванні права князя Галицько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю. В літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку і занепаду Галицько-Волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали вже згадані грецьку, латинську, польську, німецьку і литовську мови. Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі.

2. Архітектура та  образотворче мистецтво Галицько-Волинської  Русі.

В Галицько-Волинському  князівстві розвивались архітектура, живопис, художні ремесла. Кріпосні, оборонні і культові споруди в  головних містах виконувались у традиціях  візантійської та місцевої народної архітектури. В кінці XI століття в архітектурі спостерігаються значні романські впливи, особливо в Галичі і Володимирі на Волині. Наприклад, звичайний тип церков (так званих тринефних), видовжується в напрямку схід-захід через прибудову третьої пари стовпів. Такі церкви в середині мають шість пілонів, сюди належать церкви Володимира, Галича, Холма та інших міст. Вони складені переважно з тесаного каміння, їх покриття, обробка фасадів з двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, вітражі мають виразний романський стиль. Такою, наприклад, є церква святого Пантелеймона в Галичі (1200), яка має розкішний романський портал та інші різьблені з каменю деталі. В центрі староукраїнської культури Галичі було знайдено понад ЗО фундаментів різних будов тринавних церков і однієї ротонди, що вказують на переплетення східних, західних і місцевих архітектурних традицій.

Яскраву картину  спорудження Данилом церкви у  Холмі подає літопис, розповідаючи, що церква була "гарна і гожа". Церква мала чотири склепіння і "стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені стеклами римськими".

Кам'яне зодчество  у Галицько-Волинському князівстві було дуже поширеним. Міські забудови, оборонні і церковні споруди виконувались досвідченими будівничими. Літопис повідомляє, що, наприклад, міські укріплення на Волині зводив "муж хитрий" Олекса. Археологічні розкопки відкрили багато нових і цікавих матеріалів про архітектуру й мистецтво в Галицько-волинській державі.

У Галицько-Волинському  князівстві високого рівня розвитку набув живопис. Українське живописне мистецтво, як доводить, академік Айналов, виникло ще в дохристиянську добу. Істотний вплив на його розвиток зробив стиль візантійського живопису, який панував у ті часи не лише в старокиївській державі, але й по всій Європі. Візантійський живопис, як відомо, виріс на грунті античного, який у своїй основі був реалістичним. Християнський живопис порвав з реалістичними традиціями і перейшов до стилізованої декоративності, замість життєдіяльності стверджував аскетизм. Саме в цьому варіанті християнський живопис прийшов з Візантії в Україну. Його характерною рисою було те, що окремі постаті розміщувались на картині в небесній гармонії, а не в життєвому безладді. Це був досить високий рівень живописного мистецтва, але прийшов він у Стародавню Русь у дещо видозмінених формах, зокрема, у формі монументального мистецтва, тобто декоративного малювання на стінах, і в формі книжкових мініатюр (рисунків і початкових літер у текстах книг). Монументальне мистецтво теж зазнало певних змін, зокрема в техніці малювання. Воно прийшло в Україну у формі стінного розпису та у вигляді мозаїки. Стінний розпис нашими живописцями був названий фресками. Отже, монументальне мистецтво ділиться на мозаїку і фрески.

У Галицько-Волинському  князівстві оздоблення інтер'єрів давньоруських  палаців, храмів, княжих дворів здійснювалось  мозаїками, фресками, різьбленим каменем, іконами. Видатною пам'яткою живопису тих часів є мініатюри в  літописах і художнє оздоблення книг. Дослідники характеризують XII століття як початок самостійної художньої творчості в Україні.

3. Роль Галицько-Волинської  Русі у збереженні та розвитку  української культури.

Галицько-Волинське  князівство мало тісні культурні  взаємозв'язки з країнами Західної Європи, що виявлялися в активній торгівлі, дипломатичних стосунках, різних політичних переговорах та взаємних візитах. Західні князі неодноразово відвідували Володимир, Холм, Галич, а галицькі та волинські князі в свою чергу не раз бували в столицях західних держав. Літопис розповідає про візит Данила до угорського князівства. Данило "їхав поруч з королем за звичаєм руським: кінь під ним був напрочуд гарний, сідло з паленого золота, стріли і шабля прикрашені золотом та іншими оздобами, аж дивно було, кожух із оловира грецького, обшитий золотим плоским мереживом, і чоботи з зеленого сап'яну". Воїни, які супроводили князя теж були пишно одягнуті: "Від полків його йшла велика світлість, від блискучої зброї". Дружина князя справила велике враження на місцевих людей, а король Бела в захопленні казав: "Менш варта мені й тисяча срібла, ніж те, що ти приїхав руським звичаєм своїх батьків".

Між державами відбувався обмін мистецькими цінностями. Для  церкви Богородиці в Холмі Данило привіз із угорської землі "чашу з багряного мармуру, вирізьблену чудовим мистецтвом...". Мстислав Данилович подарував Конраду Мазовецькому дорогий одяг та гарних коней з майстерно виготовленою збруєю.

Події культурного  і політичного життя у Галицько-Волинському князівстві знаходили широкий відгук у хроніках західних держав.

У той же час в  Галицько-волинському літописі розповідається про події в країнах Західної Європи. Взаємовпливи культур формували  атмосферу міжнародної довіри та мирних взаємовідносин у жорстоку феодальну епоху воєн і розбою.

На заході Галицько-волинська  Русь була форпостом східнослов'янської духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як освіта, мистецтво, філософія, література, розвивалися під впливом західної та східної культур. Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич і Львів культурні впливи давньоруських земель надходили до східних слов'ян в Угорщину і держави Центральної Європи. У той же час Галицько-Волинські землі зазнавали істотних культурних впливів своїх західних сусідів; засвоєні духовні і матеріальні цінності передавались іншим землям Стародавньої Русі. Але основа культури Галицько-волинського князівства була українська, спільна з іншими князівствами Стародавньої Русі.