Контрольная работа по "Истории"

В процесі розвитку політичної культури сформувалися і розвиваються її функції. Вони є тими напрямками, по яких політична  культура входить в життя і  побут людей. Саме за допомогою функцій  вона стає реально відчутною, зрозумілою, а, отже, практично значущої і досяжної. 
Політична культура виконує наступні основні функції:

• пізнавальну (засвоєння громадянами необхідних суспільно-політичних
• знань і формування у них компетентних політичних поглядів і переконань);
• комунікативну (передача політичних знань, цінностей, навичок, у тому числі поколінням суб'єктів політичного процесу);
• нормативно-ціннісну (задає індивідам, групам, суспільству в цілому певні норми, стандарти, цінності, установки політичного мислення і поведінки; фіксує ієрархію політичних цінностей);
• виховну (формує у громадян політичну свідомість і навики політичної діяльності, адекватні даній політичній системі);
• мобілізаційну (організовує громадян на рішення певних політичних і соціальних задач);
• інтеграційну (формує широку і стійку соціальну базу даного політичного устрою, об'єднує підтримуючі політичні сили);
• комунікативну (передає що склалася в суспільстві політичну культуру через ЗМІ новим поколінням);
• регулятивну (забезпечує ефективний вплив громадян на політичний процес).

7.Політичні події в  Україні у 1917-1922рр. та їх оцінка  з точки зору політичної культури.

      Українська національно- демократична революція 1917 – 1920 рр. боротьба за збереження  державної незалежності України в 1918- 1920 рр. активізували визвольний рух українців. Політичні сили нав’язували суспільству власне бачення культурного розвитку. Зазначенні чинники відбивалися на культурному і духовному житті українського суспільства. Із часом значення «Просвіт» зростало, вони набули політичного характеру, залучаючи до визвольної боротьби українців. У липні 1920р. було розроблено примірний статут «Просвіт»,  у якому визначалась їх комуністична  спрямовленість. Однак більшовикам не вдалося переробити під себе «Просвіт», і в 1921 р. вони почали знищення цих організацій. 1917-1920 рр. відзначені докорінним руйнуванням старої  системи народної освіти й пошуками нових форм, що відповідали б характеру й завданням політичних режимів, які стверджувалися в Україні. У 1919р.  українізація народної освіти була перервана. Радянська влада основну увагу приділяла запровадженню безкоштовної шкільної, а пізніше й вищою освітою. Важливим завданням політичного характеру була боротьба з неписьменністю серед дорослих.

   Спричинені війною та політикою “воєнного комунізму” економічна розруха та політична нестабільність посилювалася трагедією голоду 1921-1923 рр. Виникла нагальна необхідність рішучих дій. Запроваджена більшовиками у 1921 р. нова економічна політика замінила продрозверстку продподатком, створила умови для формування ринку, кооперування трудящих, посилила стимули до праці та ділової активності. Саме на базі непу в середині 20-х рр. народне господарство республіки перевищило показники дореволюційного рівня. У цей час активні теоретичні пошуки моделі існування радянських республік в умовах ворожого оточення 30 грудня 1922 р. перейшли у практичну площину – утворився Союз РСР.

8.Правова культура у  Київській Русі.

     Предовсім Київська Русь була розвиненою правововю державою (Ще в «Літописі врем’яних літ» зазначається, що племена, які є нашими предкими жили на землі роду свого... за законами батьків своїх..): кодекс законів «Руська правда» Ярослава Мудрого став як синтезом попереднього тривалого державно-політичного й суспільно-економічного розвитку, так і основою державного життя Великого князівства Литовського та пізніших формацій і в Україні , і в суміжних державах. Причина в характері й змісті парвового кодексу: він складений на основі багатовікового звичаєвого права народу, але частина законів було крнституйована (вироблена Володимиром і Ярославом); «Руська правда» чітко й принципово регулювала правові норми стосунків між членами сім’ї (батьками і дітьми, чоловіками і дружинами), роду, племені, суспільства, між русичами  й іноземцями, між державцями і підлеглими, до того ж — у всіх чферах життя людей. Пізніше, за Володимира Мономаха, до «Руської Правди» було внесено чимало поправок, але це свідчило про те, що правознавча культура в Київській Русі постійно розвивалвся, чутливо реагуючи і на зміни в бутті та свідомості народу, і на розвиток зарубіжного правознавства. В «Руській Правді» виявилася демократична суть ментальності праукраїнського етносу: прагнення до поєднання волі народу (віче), законоустремлінь боярської думи та виконавчої волі князів; це також документ, що фіксує і традиційну «колективність прав та відповідальності. Ще «Руською Правдою» передбачався захист прав окремо. людини, а водночас — і держави. Це було гарантом всезагальної благодаті. «Руська Правда» регламентувала права і обовязки всіх без винятку соціальних верств і в усіх сферах життя: державній, родинно-побутовій, виробничій, конфесійній.

   Своє Право русичі угоджували з волею Богів, а тому й мислили глибоко, гуманістично, патрвотично, аолелюбно, з позицій найвищої етики (честі, гідності, самосвідомості обов’язку), і в цьому сенсі — універсально. Універсально і в тому, що волю кожного, усього племені, інтереси держави відстоювали віче, бояри, князі, які діяли однодумно та в злагоді і з нормами багатовікових звичаїв, і— новочасних законів. Про державу можна казати, що вона демократична, якщо права та свободи громадян закріплені правовим шляхом в нормативному акті. Таким актом повинна бути конституція. І ось якраз перша конституція в Європі з’являється якраз в Україні, ан основі одного з найперший демократичних режимів — Запорізької Січі. Це конституція Пилипа Орлика. Ця конституція була значним витком вгору української правової культури. В ній з’являються норми конституційного або державного права. Тут передбачалося встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави. Конституція визначала фундаментальні принципи внутрішньої та зовнішньої політики майбутньої Української суверенної держави, засуджувала протекціонізм і підкуп, закріпила нечуване в феодальному суспільстві рішення про соціальне забезпечення убогих, удовиць, сиріт тощо.

    Таким чином можна  зробити висновок, що правова  культура українців (як частина  культури взагалі) розвивалася  досить успішно і що ця культура  формувалася та вдосконалювалася  саме українцями від роду в  рід, від етносу до нації.

9.Цінності військової  свідомості.

    Свідомість у військовій дисципліні, на мій погляд, пов'язана і протиставляється такій парній їй категорії, як «стихійність». Інакше кажучи, зрозуміти причину і механізм виникнення свідомої військової дисципліни можна тільки на основі аналізу взаємозв'язку і співвідношення стихійності і свідомості. При цьому стихійний характер дотримання військової дисципліни не означає несвідомого поведінки військовослужбовців. Кожен воїн завжди діє усвідомлено, цілеспрямовано, під впливом певних мотивів і для досягнення якихось цілей. Отже, необхідно бачити різницю між свідомістю як властивістю, що відрізняє людей від тварин, і свідомістю як специфічною рисою, істотною гранню людини, що відбиває його переконання, відповідальність, активність і визначає якість його поведінки, діяльності. Тому свідомий, цілеспрямований характер вчинків і дій особового складу Внутрішніх військ - це ще не ознака свідомої військової дисципліни.  
Стихійність у військовій дисципліні - це дотримання або на рушення норм поводжень, визначених для особового складу, при перекрученому або неправильному уявленні про їх необхідності, сутності, ролі і завдання. Другим характерною ознакою стихійності є наявність у військовослужбовців мотивів, що виражають прагнення до досягнення певних особистих цілей, не відповідають тим, що ставляться перед особовим складом армії і флоту державою. Свідомість у військовій дисципліні - це поведінка військовослужбовців, обумовлене правильним розумінням необхідності, сутності, ролі і завдань, встановлених норм поведінки як найважливішого чинника мощі і бойової готовності Збройних Сил. Соціальна причина існування суперечності стихійності і свідомості у військовій дисципліні полягає у тому, що на службу в Збройні Сили, послідовно залучаються нові покоління молоді країни, тобто їх особовий склад весь час оновлюється.

    Саме свідомість задає і визначає якісну особливість дисципліни наших Внутрішніх військ МВС РФ, зумовлює зміну її старих властивостей, ознак, особливостей і виникнення нових. Зокрема, «добровільність» - це не лише одна з особливостей (властивостей) дисципліни армій, провідних справедливу, визвольну війну. Добровільна військова дисципліна може бути і результатом ідеологічної обробки та матеріального підкупу. Тільки свідомий характер дисципліни надає властивості «добровільність» нову якість.  
Таким чином, свідомість - це атрибут дисципліни в наших Внутрішніх військах МВС РФ, її головне, визначальне властивість, яка грає вирішальну роль в становленні і розвитку нового типу військової дисципліни. Розуміння цього дає можливість правильно ставити мети виховання й визначати шляхи їх досягнення.  

10.Освітня культура студентів.

Освіта — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення. Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. Право на освіту в Україні гарантоване Конституцією. Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності, а також незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах передбачають кримінальну відповідальність.

Рівні освіти:

1.Дошкільна освіта в Україні

• Загальна освіта
• Початкова загальна освіта
• Основне загальну освіту
• Середня загальна освіта
• Додаткова освіта дітей

2.Професійна освіта

• Початкова професійна освіта
• Середня професійна освіта
• Вища професійна освіта
• Бакалаврат
• Підготовка фахівців
• Магістратура

3.Фундаментальна наукова, професійна освіту

• Аспірантура
• Докторантура
• Підвищення кваліфікації
• Друга вища освіта
• Перепідготовка

4.Професійна підготовка

На відміну від початкового  і середнього, вища освіта навіть у  розвинених країнах не є загальним. У найбільш розвинених країнах через  систему вищої освіти проходить  до половини населення. Вона сама по собі є значущою галуззю економіки, як джерело наукових знань і освічених  працівників для інших галузей. Традиційно вищу освіту поділяється  на два етапи: бакалаврат і магістратура/аспірантура,але  в Україні до приєднання до Болонського  процесу такий поділ відносилося  тільки до аспірантури, а замість  бакалаврів і магістрів радянські  вузи готували фахівців. Основними  закладами вищої освіти є університети і коледжі. Наші вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном цього не розуміють.

Нині в Україні налічується 1003 вищих навчальних закладів, з яких понад триста здійснюють освітню  діяльність на університетському рівні.