Контрольная работа по "Истории"

 

 

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

Кафедра «Філософія»

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни  «Історія української культури»

 

 

 

 

                   Виконала:

Студентка 3т. курсу 2 групи

Заочного відділення

Економічного факультету

         Спеціальності  «Облік і аудит»

______________.

                             Варіант № 3

                                             Перевірена______________

____________________

 

Одеса 2012

 

 

 

 

Варіант № 3

 

1.Поняття культури. Джерела  культурного процесу.

 

    Поняття "культура" складне і багатогранне. Чимало філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латинського походження і означає "обробіток", "догляд".

Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і  державний діяч Цицерон (106-43рр. до н.е.). Він сказав : «Культура- це дух, розум, требе плекати так, як селян плекає свою землю».  Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з досконалістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" набуває самостійного наукового значення. Український філософ Г. Сковорода вперше поставив питання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у символічній формі.

Сьогодні не існує загальноприйнятого визначення культури. У світовій літературі можна знайти більш як 500 визначень  поняття "культура". Ось деякі  з них:

• Культура - все те, що є  результатом людської історії.

• Культура - як міра людяності  людини.

• Культура - все те, що людина створила власним розумом, а не отримала від природи.

• Культура - це матеріальний і духовний прогрес як індивідів, так і різноманітних соціально-національних спільнот.

Три основних наукових підходи  до культури:

1. Антропологічний – підхід зароджується у боротьбі проти євро центризму, виходить з гуманістичної ідеї, рівноцінності культури.
2. Соціальний – підхід характерно те, що життя людини і суспільства ототожнюється лише з певної сторони.
3. Філософський – підхід до культури пов’язані з великим рівнем абстракції.

Традиційно розрізняють  два основні напрямки культури - матеріальний і духовний, - відповідно до двох головних сфер людської діяльності - матеріальної і духовної. Матеріальна  культура охоплює всю сферу виробничої діяльності людства та її результати: як знаряддя праці, житло, предмети повсякденного  побуту, одяг, будівельні споруди, засоби зв'язку, пам'ятники і монументи тощо. Духовна культура стосується області  свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і  міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей. Між матеріальною і духовною культурою існує тісна  органічна єдність.

Отже, культура України пройшла  тривалий і складний шлях становлення  і витворювалась в непорушній єдності з розвоєм української  людності і становленням українського суспільства.

 

2.Хліборобська культура в Україні.

 

    Трипільська культура — одна з основних давньоземлеробських культур мідного віку. На етнічній території України населення здавна займалося хліборобством. У давні часи трипільської культури , ще чотири тисячі років до н.е., вирощування злаків посідало чільне місце серед інших видів господарських занять — таких, як мисливство, збиральництво, рибальство, до певної міри тваринництво. Сприятливі кліматичні умови, погідний ландшафт, родючі чорноземи спонукали до праці у полі. Минали тисячоліття, відбувалися переміщення давніх хліборобських племен з місця на місце, і все ж хто б не оселявся на тій землі — неодмінно відновлював традиції вирощування хлібних злаків. Нині відомі сотні трипільських поселень у межах України та Молдови. її засновниками були давні українці-першоорачі — орії, котрих здебільшого досі перекручено називають аріями. Саме вони, орії (або оріяни), розпочали цю культуру не з меча, а з плуга, з вирощування хліба. Вони одні з перших, хто приручив коня, винайшов колесо і плуг, проклав борозни, посіяв жито і пшеницю, спік хлібину, яку понесли у світи. Так починався український селянин, котрий ніс свою хліборобську культуру упродовж IV—II тис. до н. е. в Китай, Індію, Месопотамію, Палестину, на о. Крит, в Єгипет, Італію, на Балкани, в Західну Європу та Скандинавію.

Хліборобству як господарсько-культурному  явищу притаманна внутрішня структура. Його цілість становлять знаряддя праці, технологічний процес вирощування  культурних злаків, плодів, а також  ціла низка обрядово-ритуальних дій.

     Незалежно від того, які хліборобські культури вирощувались — городні, зернові чи просапні, насамперед потрібні були знаряддя праці. У свою чергу, виготовлення хліборобської техніки відповідної конструкції і якості зумовлювало виникнення відповідного технологічного процесу. Проте цими двома компонентами не вичерпується зміст традиційного хліборобства. Принциповою ознакою є його обрядово-ритуальна частина, без якої хліборобство не уяві ляється як цілість.

Поняття «традиційне хліборобство»  включає і такий ряд атрибутивних елементів, як культ землі, магія  слова, магія предмета. Це те, що становило  світоглядну систему.

 

3.Цінності повсякденного і теоретичного світогляду.

 

    Світогляд — найважливіший феномен духовності особистості і суспільства. Він є сукупністю їх поглядів, оцінок, принципів, переконань та ідеалів, що відображають найзагальніше бачення і розуміння світу, місце людини в ньому і разом з тим життєвих позицій та програм поведінки людей, їх вчинків.

У світогляді в узагальненому вигляді  представлені пізнавальна, ціннісна і  поведінкова системи людини. Його об'єктом в світ у цілому, а  предметом та основним питаниям —  взаємовідносини світу природи  і світу людини.

  Світогляд можна класифікувати на повсякденне (повсякденне) і теоретичне.

Тепер звернемося до типології  світогляду. Перш за все слід виділити два рівні світогляду: життєво-повсякденний та теоретичне. Перше складається  стихійно, в процесі повсякденної життєдіяльності. Це світогляд широких  верств суспільства. Даний рівень світогляду важливий, його потрібно враховувати, хоча він і відрізняється:

     1) недостатньою широтою;

    2)своєрідним переплетенням тверезих положень і установок з примітивними, містичними, обивательськими уявленнями і забобонами;

     3) великий емоційним навантаженням.

Ці мінуси долаються на теоретичному рівні світорозуміння та світогляду. Це філософський рівень світогляду, коли людина підходить  до світу з позицій розуму, діє, спираючись на логіку, обгрунтовуючи  свої висновки та затвердження.

Вирішуючи їх так чи інакше, людина як би накидає координатну сітку, в рамках якої буде розгортатися і його діяльність, і робота його думки. У теоретично обгрунтованому вирішенні цих та інших світоглядних проблем і полягає призначення філософії, а разом з тим і значення її освоєння.

 

4.Моральна культура, як  умова і причина перемоги Радянського  народу у  Великій Вітчизняній  війні.

 

    В результаті перемоги незмірно виріс міжнародний авторитет СРСР,що стала світовою державою, без якої тепер не міг зважитися на жодневажливе питання. Про це свідчить членство в Організації Об'єднаних Націй та Раді Безпеки. Проте ціна, яку заплатив народами СРСР за перемогу над фашизмом, була надзвичайна велика. Війна принесла радянському народові нечувані втрати іруйнування. Німецько-фашистські загарбники повністю або частково зруйнували. Небачені втрати радянського народу були наслідком не тількицілеспрямованого що проводився нацистами знищення населенняокупованих територій, але і зневажливого ставлення самогорадянського керівництва до життя співвітчизників. При плануванні військовихоперацій командування не вважалося з людськими втратами. Історія війнибагата прикладами того, як погано підготовлені й технічнонезабезпечені прориви оберталися лише численними жертвами. Особливотрагічно склалася ситуація на заключному етапі війни, коли перед  Радянською Армією було поставлено завдання - за будь-яку ціну зайняти якякомога більшу територію Німеччини, випередивши війська союзників. Втратисклали близько мільйона людських життів. Великій Вітчизняній війні полягає насамперед у тому, «війна переконливопоказала життєздатність і незламність перший в світі соціалістичноїдержави, незаперечні переваги соціалізму ». Історія війни повначисленними фактами справжнього героїзму радянського народу, незалежно відмотивації - «за Батьківщину, за Сталіна» або заради порятунку своїх близьких. Удар агресора наносився по всьому народові, по самих першооснов його буття, по майбутньому нашого суспільства. А правда полягає в тому, що Радянський Союз не хотів війни і не він її розв'язав. Радянський народ змушений був піднятися на боротьбу з агресором. Його війна проти фашизму з самого початку і до кінця була справедливою, на захист своєї Батьківщини, заради звільнення від рабства інших народів. У масовій свідомості події травня 1945 р. були пов'язані з ейфорією загального свята, це був зоряний час для країни. Перемога у війні надала винятковий шанс нашій державі. Завдяки ній у радянських людей виникла надія на зміну життя на краще, на відновлення соціальних свобод, справжнє розвиток народовладдя. Однак цього не сталося. Більш того, після переможного завершення війни всередині країни почалося посилення бюрократичного режиму. Надії її громадян багато в чому не виправдалися. Народ продовжував жити у нестерпно важких умовах з величезним перенапруженням сил.

    Ціна перемоги виявилася висока, але жертви, принесені на вівтар Вітчизни, не були марні.Наслідки війни виявилися дуже великі як для Радянського Союзу, так і для його союзників. Політична, організаторська та ідеологічна діяльність комуністів на фронті і тилу стала найважливішим фактором перемоги. Велика Вітчизняна війна переконливо продемонструвала монолітну єдність партії і народу, непорушність союзу робітничого класу, колгоспного селянства і Рудової інтелігенції, дружби і братерства народів СРСР.Радянські люди виявили масовий трудовий героїзм, здійснили подвиг рівного якому ще не знала історія.На закінчення слід зазначити, що 1945 рік став поворотним пунктом у світовому суспільному розвитку. Змінилася політична карта світу. Людство вступило в нову епоху - ядерне століття. Незабаром після закінчення війни розпалася антигітлерівська коаліція. Відбувся розкол Європи. Утворилися два протилежних військово-політичні блоки. У міжнародних відносинах наступив виснажливий і довгий період холодної війни, що тривала кілька десятиліть.

 

5.Цінності релігійної  діяльності.

 

    У статті аналізується система релігійних цінностей, в основі якої лежить поділ світу на сакральне (свя-щенне) і профанне (мирське). Виокремлюються і характеризуються ієрархічні рівні означеної системи, показується їх взаємозв’язок у процесі реалізації ціннісно-реґулятивної функціональності релігійного комплексу. Досліджується процес переосмислення у середовищі віруючих змісту і значення релігійних цінностей, їх значущості для життя особистості.

    Одним з основних факторів, які спонукають людину до пев-них видів діяльності, виступають цінності. Це пояснюється тим, що вони у житті соціуму постають соціально значимими орієнтирами для індивіда, певною системою координат його життєдіяльності. Варто зазначити, що у загальній системі цінностей людства значне місце займають релігійні цінності. Протягом значного періоду в історії людства вони ототожнювалися із загальнолюдськими цінностями або поставали структуроутворюю-чим чинником означеної системи. Сутність релігійних цінностей, механізм їх взаємодії з нерелігійними, вплив на суспільство і особистість вивчалися російськими науковцями: В. Гараджею, Ю. Левадою, М. Пісманіком, Д. Угриновичем. та іншими. Сьогодні досить актуальною є проблема вивчення механізму впливу системи таких цінностей на процес реалізації у соціумі функціональної ролі релігійного комплексу, його специфіку у різних типах цивілізацій, а також вплив на зміст та форми задоволення інших складових такого комплексу. Релігійні цінності зумовлюються сакральним, котре постає унікальним і універсальним феноменом. Оскільки те, з чим ми зустрічаємося в реальному житті, має зовнішній, профанний характер, то тільки релігійна віра через символи, аналогії може виявити в них глибинне, сутнісне – священне. У релігійній аксіології не існує однозначного підходу до визначення структурних елементів у системі релігійних цінностей. У першу чергу це пояснюється тим, що релігії як такої взагалі немає. Історично існували й існують лише конкретні її конфесійні різновиди, яких зараз у світі нараховується більше п’яти тисяч. В основі системи релігійних цінностей лежить поділ світу на сакральне (священне) і профанне (мирське).

   Найвищою цінністю означеної системи, її системоутворюючим фактором є Бог (християнство, іслам), який постає як абсолютна цінність. У Ньому втілені всі вищі цінності, тому Він має атрибути всемогутності, всемилості, всезначущості і т.д. Людина, яка створена за образом і подобою Божою, через реалізацію релігійних цін-ностей має можливість наближатися до Творця.

   

6.Політична культура, її зміст і соціальний простір.

 

    Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній. 
Політична культура втілює комплекс специфічних для політики засобів регуляції детермінації діяльності. Політична культура служить каналом взаємодії особи і політичної влади. Її основне призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політичної системи і політичної діяльності. Слід зазначити, що в науковій літературі поняття «політична культура» вживається в широкому і вузькому значенні слова. В широкому значенні в політичну культуру включають духовну культуру тієї або іншої країни, яка пов'язана з суспільно-політичними інститутами і політичними процесами, політичні традиції, діючі норми політичної практики, ідеї, концепції переконання про взаємостосунки між різними суспільно-політичними інститутами і т.д., політичні відносини в цілому. Політична культура у вузькому значенні слова - це лише система політичного досвіду, знань, установок, поглядів, стереотипів, концепцій, зразків поведінки і функціонування політичних суб'єктів; зрілість і компетентність громадян в оцінці політичних явищ; форма політичної етики, поведінки, вчинків і дій людей. Політична культура є сукупністю позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами.

Отже, до політичної культури можна  віднести:

• знання політики, фактів, зацікавленість ними;
• оцінку політичних явищ, оцінні думки, що стосуються того, як повинна здійснюватися влада;
• емоційну сторони політичних позицій, наприклад, любов до батьківщини, ненависть до ворогів;
• визнання в даному суспільстві зразків політичної поведінки, які визначають, якомога і слід поступати.

Структурно політична культура є  єдністю:

• політичних знань;
• політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;
• політичних дій.