Конституція 1996

Автор: Пользователь скрыл имя, 03 Ноября 2012 в 21:43, реферат

Описание работы

Початок конституційного процесу в Україні пов’язаний із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. Як уже зазначалося, у цьому документі затверджувалися конституційні основи створення незалежної суверенної демократичної Української держави, побудованої на принципах поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову, гарантування демократичних прав і свобод, рівності усіх громадян перед законом.

Работа содержит 1 файл

11 кпу.docx

— 30.30 Кб (Скачать)

Розділ IV “Верховна Рада України” визначає структуру й компетенцію єдиного органу законодавчої влади в Україні. Верховна Рада України обирається на 4 роки і складається з 450 депутатів, які здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу й проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраним громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята (ст. 76). Народні депутати складають присягу на вірність Україні (ст. 79) і користуються депутатською недоторканністю (ст. 80). Вони не можуть мати іншого мандата чи бути на державній службі (ст. 78).

Верховна Рада працює сесійно. Чергові сесії відбуваються двічі  на рік. Позачергові скликаються  на вимогу депутатів - не менш як третини  конституційного складу парламенту або на вимогу Президента України.

За Конституцією (ст. 85, 92, 111) Верховна Рада України має вагомі повноваження у законодавчій діяльності, сфері державного будівництва та парламентського контролю. Вона вносить  зміни до Конституції і приймає  закони України, затверджує Державний  бюджет України, визначає засади внутрішньої  й зовнішньої політики, надає згоду  на призначення Прем’єр-міністра, схвалює  програму діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю. Дає згоду на призначення Президентом  України на посаду Генерального прокурора  і може висловити йому недовіру, наслідком якої є його відставка  з посади. До повноважень Верховної  Ради належить призначення на посаду і звільнення з посади Голови Національного  банку України за поданням Президента України. Верховна Рада призначає половину складу Ради Національного банку, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, третину складу Конституційного  суду України, голову та інших членів Рахункової палати, Уповноваженого з  прав людини. Парламент дає згоду  на призначення й звільнення Президентом  голів Антимонопольного комітету, Фонду  державного майна, Державного комітету телебачення і радіомовлення.

Стаття 87 надає Верховій Раді право за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від  конституційного складу розглянути питання про відповідальність уряду  та більшістю голосів від конституційного  складу прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України.

Розділ V Конституції “Президент України” надає Президенту України  статус глави держави. У ст. 102 зазначається, що “він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина”. Інститут глави держави, який є порівняно новим явищем у політичному житті України, уособлює державну владу загалом. Він об’єднує всі гілки державної влади, забезпечує координацію їхніх дій.

Президент обирається громадянами  України на п’ять років. Президентом  України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти  років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути обрана Президентом України більше ніж на два строки підряд (ст. 103).

Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; представляє державу у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю; припиняє повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; здійснює призначення за згодою Верховної Ради Прем’єр-міністра України, Генерального прокурора України, призначає членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій, скасовує акти Кабінету Міністрів; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; очолює Раду національної безпеки та оборони України; нагороджує державними нагородами; здійснює помилування; підписує закони; має право вето щодо прийнятих Верховної Радою законів із наступним їх поверненням на повторний розгляд тощо (ст. 106).

Конституція не передбачає видання Президентом указів із соціально-економічних  питань, як це було до її прийняття. Разом  із тим розширилися кадрові повноваження глави держави щодо призначення  і звільнення керівників центральних  органів виконавчої влади, у тому числі й можливості звільнення Прем’єр-міністра без згоди парламенту.

Для здійснення своїх повноважень  Президент у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, створює  консультативні, дорадчі та інші допоміжні  органи та служби (п. 28 ст. 106). Таким органом  є адміністрація Президента, яка  за президентства Л. Кучми помітно  впливає на політичне життя держави.

Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою  в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111).

Розділ VI “Кабінет Міністрів  України. Інші органи виконавчої влади” визначає структуру й повноваження органів виконавчої влади. Вищим  органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів  України. У своїй діяльності він  керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом, із періодом повноважень якого збігається строк і його повноважень. Він підконтрольний і підзвітний Верховній Раді, яка схвалює програму діяльності уряду та контролює його діяльність. До складу Кабінету Міністрів України входять: Прем’єр-міністр України, перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри.

Кабінет Міністрів України  забезпечує державний суверенітет  і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої й зовнішньої політики держави; проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці  й зайнятості населення, соціального  захисту, освіти, охорони природи, екологічної  безпеки і природокористування; здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки, боротьби зі злочинністю таін. (ст. 116).

У межах своєї компетенції  уряд видає постанови й розпорядження, які є обов’язковими до виконання.

До центральних органів  виконавчої влади належать міністерства, державні комітети та інші відомства  загальнодержавного рівня.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Положення Конституції щодо місцевих органів виконавчої влади отримали розвиток у Законі України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р.

У розділі VII “Прокуратура”  визначаються функції прокурорських  органів, порядок призначення і  звільнення Генерального прокурора України. За Конституцією на прокуратуру покладаються: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (ст. 121).

Розділ VIII “Правосуддя” встановлює принципи й основні засади судочинства, структуру і порядок утворення  судових органів України. Конституція  покладає здійснення правосуддя виключно на суди, юрисдикція яких поширюється  на всі правовідносини, що виникають  у державі. Населення бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних.

Судочинство здійснюється Конституційним судом України і судами загальної  юрисдикції. Система останніх будується  за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі  судів загальної юрисдикції є  Верховний Суд України. Іншими ланками  судової системи є апеляційні та місцеві суди.

Конституція не допускає створення  надзвичайних і особливих судів (ст. 125) чи делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій  іншими органами чи посадовими особами (ст. 124).

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою (ст. 127). Перше призначення на посаду професійного судді терміном на п’ять років здійснюється Президентом України; в подальшому судді обираються Верховною Радою України безстроково (ст. 128).

Судді є незалежними й  недоторканними; при здійсненні правосуддя вони підкоряються лише закону. Судочинство, залежно від характеру справи, провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. Серед основних засад судочинства - законність; рівність усіх учасників судового процесу; змагальність сторін; право обвинуваченого на захист; гласність, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду та ін. (ст. 129).

Новим конституційним органом  в Україні є Вища рада юстиції. До її відання належить внесення подання  про призначення суддів на посади або звільнення з посад; прийняття  рішення стосовно порушення суддями  і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення дисциплінарного провадження  стосовно суддів, а також прокурорів.

Розділ IX “Територіальний  устрій України” містить засади територіального  устрою, основні з яких - єдність  та цілісність державної території, збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів тощо. Систему адміністративно-територіального устрою України утворюють Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус.

У розділі X “Автономна Республіка Крим” визначається конституційний статус Кримської автономії у  складі України та її вищих органів, основні повноваження АРК.

Розділ XI “Місцеве самоврядування”  встановлює гарантоване право територіальної громади - жителів села чи добровільного  об’єднання у сільську громаду жителів  кількох сіл, селища та міста -самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів  України.

Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські Ради; спільні  інтереси територіальних громад сіл, селищ  та міст представляють районні й  обласні Ради (ст. 140). До складу Рад  входять депутати, які обираються на чотири роки. Територіальні громади  також обирають на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган  Ради та головує на її засіданнях. Голова районної та голова обласної Ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат Ради (ст. 141).

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які  є обов’язковими до виконання на відповідній території (ст. 144). Детальніше повноваження, засади та порядок діяльності органів місцевого самоврядування визначає Закон від 21 травня 1997 р. “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Розділ XII “Конституційний  Суд України” містить принципові засади організації та діяльності, основні повноваження єдиного органу конституційної юрисдикції - Конституційного  Суду. До його складу входять вісімнадцять суддів Конституційного Суду, яких по шість призначають відповідно Президент України, Верховна Рада України  та з’їзд суддів України. Термін їх повноважень - дев’ять років без права бути призначеними на повторний строк. Голова Конституційного Суду обирається зі складу суддів Конституційного Суду лише на один трирічний строк.

До повноважень Конституційного  Суду України належить вирішення  питань про конституційність (відповідність  Конституції України): законів та інших правових актів Верховної  Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради АРК. Ці питання розглядаються з ініціативи Президента України, не менш як сорока п’яти народних депутатів України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради АРК. На Конституційний Суд України покладається офіційне тлумачення Конституції та законів  України (ст. 150). Рішення Конституційного  Суду з цих питань є обов’язковими  до виконання, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Порядок організації і  діяльності Конституційного суду, процедура  розгляду ним справ визначаються законом від 16 жовтня 1996 р. “Про Конституційний Суд України”.

Розділ XIII “Внесення змін до Конституції України” передбачає ускладнену процедуру внесення змін, що має сприяти стабільності Основного  Закону. Конституція взагалі не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини й громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ст. 157).

У розділі XIV “Прикінцеві  положення” зазначається, що Конституція  України набуває чинності від  дня її прийняття і цей день є державним святом.

Розділ XV “Перехідні положення” слугує врегулюванню та узгодженню нормативно-правової бази, процедурних питань у зв’язку  з прийняттям Конституції. Зокрема  протягом п’яти років після набуття  чинності Конституцією продовжувала діяти  “стара” судова система, зберігався колишній порядок арешту, утримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок огляду й обшуку житла або іншого володіння особи.

Отже, прийняття Конституції - історична подія, що знаменувала  п’ятирічний період утвердження  суверенної України, заклала підвалини  для її становлення як демократичної, соціальної і правової держави. 

 


Информация о работе Конституція 1996