Конституционно-правовые институты: понятие

Основні концепції  культури 

Вивчення походження, сутності культури має свою історію. Воно передусім пов'язане з такими галузями знань, як етнографія, мистецтвознавство, історія і філософія, і знайшло  свій вияв у різних теоріях культури. Серед них найбільш типовими є  еволюціоністська, антропологічна, філософська, революційно-демократична, а також  циклічна концепція (або концепція  культурних круговоротів) та інші. 

Еволюціоністська  теорія культури представлена в працях американського вченого Л. Моргана (1818—1881) і англійського історика Е. Тейлора (1832—1917) та інших дослідників. Її виникнення пов'язане з узагальненням  емпіричних етнографічних матеріалів і визначенням закономірностей  розвитку історії культури. Сутність еволюціоністської концепції культури полягає в тому, що висувається  і обґрунтовується принцип єдності  людського роду та спорідненості  потреб різних народів у формуванні культури. Аналізуючи культуру первісного суспільства, Е. Тейлор дійшов висновку, що розвиток того чи іншого народу відбувається прямолінійно, від простого до складного. Л. Морган у розвитку суспільства  виділяє такі основні стадії: дикість, варварство, цивілізацію. На різних ступенях розвитку народи живуть окремо і відповідно створюють власну культуру. Але посилення  контактів між державами, зближення  народів, обмін досягненнями культури зумовлює спільність культурних цінностей  і засвоєння їх людством. Провідна ідея еволюціонізму — це прямолінійність  культурного прогресу і обов'язкова вимога для кожного народу пройти всі необхідні стадії розвитку. 

Основоположником  концепції циклічного розвитку культури (або циклічного коловороту) вважається італійський філософ Дж. Віко (1668—1744). Кожний народ, на думку вченого, проходить  цикл у своєму розвитку, який включає  три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль належить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між  людьми регулюються совістю та усвідомленням  свого обов'язку. Формою правління  в цей період є монархія або  демократична республіка. Досягнувши вищого ступеня розвитку, людство  знову падає на нижній. Епоху середньовіччя  Віко трактує, наприклад, як "друге  варварство". 

Концепція циклічності  у розвитку культури дістала дальший  розвиток у працях М. Данилевського (1882—1885), О. Шпенглера (1880—1936), А. Тойнбі (1889—1975) та інших вчених. М.Я. Данилевський — відомий російський природознавець, що здійснив спробу теоретично обгрунтувати концепцію багатолінійного і  замкненого розвитку культури на основі застосування методології систематизації в біологічній науці. В історії  людства він виділив одинадцять самобутніх типів культури: індійську, китайську, іранську, єгипетську, халдейську, грецьку, римську, аравійську, германо-романську  і слов'янську. Кожний культурно-історичний тип виникає з етнографічного матеріалу, після того входить у  період розквіту, а потім зазнає занепаду. Інакше, кожний тип культури проходить в основному три  фази свого розвитку: етнографічну, державну та цивілізаційну. Перехід  до цивілізації характеризується розтратою  культурного потенціалу. Самобутність культури, на думку Данилевського, в  особливому складі душі народу, тому його національний характер залишається незмінним при взаємодії культур. Його концепція стала одним з теоретичних джерел теорії панславізму і шовінізму. 

Найбільш поширеною  в наш час стала теорія культури О. Шпенглера, який виклав її у своїй  знаменитій книзі "Занепад Європи". Він відкинув концепцію лінійного  розвитку світового культурного  прогресу і обгрунтував теорію рівноцінного циклічного розвитку культур. На його думку, кожна культура є "живим  організмом" і має свою історію. Він заперечував існування загальнолюдської культури, доводячи, що всесвітня історія  складається з історії восьми замкнених у своєму розвитку великих  культур. До таких культур вчений відносив китайську, індійську, єгипетську, аполлонівську, візантійсько-арабську (магічну), західноєвропейську (фаустівську) і культуру майя. На історичну арену  виходить російсько-сибірська культура, яка перебуває у стадії становлення. Кожна культура, на думку вченого, має свою долю і живе приблизно 1000—1500 років. Потім культура вмирає і сліди  від неї залишаються у формі  цивілізації. Концепція долі є основоположною у філософії культури О. Шпенглера. 

Розглядаючи історичні  етапи розвитку культури, О. Шпенглер вірно вловлює своєрідність їх метафізичних основ. Еллін не відділяє себе від  космосу, його боги у всьому схожі  на нього, у них тільки житло на Олімпі. Грек перебуває у світі, в  ньому живе відчуття вічності. Свідомість індуса надісторична. Єгиптянинові його життя уявляється єдністю минулого і майбутнього (звідси, мабуть, прагнення  до увіковічення тіла — муміфікації). "Фаустівська культура" вивела на арену раціональну душу. Матеріалістичні  та ідеалістичні методи мислення оголили  культурні шари, утвердили штучні стани людського існування. На противагу  становленню вони легалізували стан культури і цим самим зумовили старіння, неодмінний занепад історично  надбаних цінностей. На думку О. Шпенглера, наближається час смерті "фаустівської культури" і в двохтисячному  році вона продовжить своє існування  у формі європейської цивілізації. А перехід до цивілізації означає  відмову від демократії, політичних свобод, лібералізму, прав людини і  перехід до жорстокої диктатури. Загрозу земній історії О. Шпенглер вбачає в надміру раціоналізованій і вкрай запрагматизованій діяльності людей. 

Послідовником О. Шпенглера  в поглядах на культуру був відомий  англійський історик і соціолог А. Тойнбі. Як прихильник концепції  історичного коловороту у розвитку локальних культур, він розділив історію людського суспільства  на окремі цивілізації. Їх дослідженню  вчений присвятив 12-томну працю "Дослідження  історії". Спочатку А. Тойнбі виділив  для аналізу 21 цивілізацію, потім  скоротив їх перелік до 13 найрозвинутіших, серед яких називалися антична, західна, православна, індійська, китайська, ісламська  та інші. Цивілізації, що раніше розглядалися самостійними, були віднесені до цивілізацій-супутників. Згодом перелік було ним звужено  до п'яти діючих, а саме західної, іспанської, індійської, китайської та православної. 

У розвитку кожної цивілізації  вчений виділяє й аналізує чотири фази: виникнення, ріст, надлам і розпад. Після загибелі цивілізації її місце  займає інша. Якщо на перших двох фазах  рушійною силою виступає творча меншість, що є носієм "життєвого пориву", то останні дві фази пов'язані  з "виснаженням життєвих сил". Коли творча еліта не здатна задовольнити потреби, висунуті культурно-історичним розвитком, тоді вона втрачає авторитет і утверджує свою владу насильством. На арену виходить "внутрішній пролетаріат", — пише А. Тойнбі, — це спільність людей, які не здатні ні до праці, ні до захисту батьківщини, але завжди готові до протесту з будь-якого приводу. По сусідству з цивілізацією з'являється "зовнішній пролетаріат" — це народи, які з тих чи інших причин не змогли піднятися до рівня цивілізованості. Відчуження "внутрішнього пролетаріату" від правлячої еліти штовхає його до пошуку союзу з варварами або "зовнішнім пролетаріатом". Встановлення такого союзу приводить до руйнування і в кінцевому підсумку до загибелі локальної цивілізації. 

А. Тойнбі гостро критикував західну цивілізацію за втрату духовності і надмірний розвиток меркантильних  інтересів та споживацької психології. Нестримна індустріалізація і гонка  озброєнь, на думку вченого, приведе  до загострення екологічної кризи  й посилення боротьби за сировинні  ресурси. Індустріальні країни зустрінуться з ворожою позицією технічно відсталих  країн, що неминуче завершиться глобальним конфліктом, і в кінцевому підсумку настане економічний занепад. У  політичній сфері це приведе до відмови  від демократії і встановлення диктаторських  режимів. 

Врятування західної цивілізації від загибелі А. Тойнбі вбачав в оновленні духовності. Особливі надії він покладав на релігію, яка  виступає головним інтегратором культури. Саме вселенська релігія, створена на основі синтезу різних релігій, здатна забезпечити "єднання в дусі" різних народів. Володіючи багатим  історичним матеріалом, А. Тойнбі формулює "закон культурної радіації", згідно з яким між цивілізаціями існують  широкі культурні контакти, різнобічні взаємини. 

В поглядах на історію  людської цивілізації і розвитку культури А. Тойнбі був оптимістом. Він писав, що XXIII ст. буде епохою народження загальнолюдської цивілізації, яка  в сфері організації економіки  буде соціалістичною, а в сфері  духовного життя — "вільнодумною". Очолюватиме нову цивілізацію "світовий уряд", але лідерство в ній  переміститься від європейського  Заходу до азіатського Сходу. 

Антропологічна, або  функціональна, концепція культури представлена в працях видатного  англійського етнографа і соціолога  Б.К. Малиновського (1884—1942), французького етнолога і соціолога К. Леві-Строса (1908—1991), американського етнографа  А. Кребера (1876—1960) та багатьох інших. Сутність цієї концепції полягає в тому, що виникнення й розвиток культури пов'язується з потребами людства. Б.К. Малиновський потреби, що обумовили  виникнення культури, ділить на первинні, похідні та інтегративні. Первинні потреби спрямовані на продовження  роду і забезпечення його життєдіяльності, їм відповідає розвиток знань, освіти, житлових умов. Похідні потреби спрямовані на виготовлення і вдосконалення  знарядь праці. Їм відповідає розвиток економіки і культури господарювання. Інтегративні потреби проявляються в необхідності згуртування і  об'єднання людей, в потребі авторитету. Задоволенню цих потреб відповідає політична організація суспільства. Відмінність між культурами обумовлена різними способами задоволення  потреб. 

На основі обробки  великого етнографічного матеріалу  Б.К. Малиновський сформулював основні  принципи функціонального аналізу  культури. По-перше, кожна культура, як функціональна єдність суспільства, є цілісною. По-друге, кожний тип  цивілізації, кожна традиція чи звичай (або вірування) виконують важливу  для культури функцію. По-третє, кожний елемент культури є незамінним, оскільки він забезпечує цілісність культури. Культура в інтерпретації вченого  постає як складне утворення, повна  система взаємозв'язаних та взаємообумовлених  соціальних інститутів, що задовольняють  біологічні і власне культурні потреби  людей. Відсутність рівноваги між  соціальними інститутами приводить  до руйнування культури як цілісного  організму. 

Вагомий вклад у  розвиток антропологічної концепції  вніс відомий французький вчений К. Леві-Строс, застосувавши теорію інформатики  і методи структурної лінгвістики. Основну увагу він приділив вивченню процесу виділення людини з природи  і переходу її до культури. Тому об'єктом  його дослідження стала культура первісного суспільства. Вчений розвиває принцип ієрархії культурних систем, розкриває ізоморфний характер зв'язку між ними і робить висновок, що людська  культура є цілісним утворенням. Леві-Строс  відстоює ідею європоцентризму і  доводить необхідність відновлення  єдності чуттєвого і раціонального  начал культури, що втратила західна  цивілізація. Вчений намагається зблизити гуманітарні науки, в центрі уваги  яких вивчення людини, і природничі науки, що досліджують закономірності природи. Такий підхід дозволяв йому більш предметно дослідити особливості  культури даної цивілізації, розкрити її роль у взаємозв'язку людини і  природи. 

Антропологічну концепцію  розвивав американський етнограф А. Кребер, доповнивши її теорією стилів фундаментальних форм культури. Вчений вважав, що стиль властивий всім великим культурам та їх основним формам, поширюючи поняття стилю  на науку, ідеологію, мораль і спосіб життя. Визначають стиль епохи або  цивілізації, на його думку, геніальні  особи, які вносять істотний вклад  у розвиток тієї чи іншої галузі культури. Володіючи значним етнографічним  матеріалом, американський вчений зробив вдалу спробу узагальнити різні  стилі локальних культур і  сформулювати концепцію стилів загальнолюдської цивілізації. 

Серед різних концепцій  культури вагоме місце посідає соціологічна. Вона представлена в працях багатьох вчених, зокрема П. Сорокіна (1889—1968), Г. Маркузе, Т. Адорно та ін. Сутність соціологічної  концепції полягає в тому, що культура розглядається як цілісне утворення, складна ієрархічна система культурних і соціальних систем. Так, відомий  соціолог культури Питирим Сорокін (російський вчений-емігрант, згодом —  президент американської соціологічної  асоціації) сформулював теорію суперсистем  культури. Він виділив три основних типи культури, що лежать в основі суперсистеми. Серед них чуттєвий тип, для якого  властиве чуттєве сприймання навколишнього  світу; ідеаціональний тип, для якого  характерний раціональний підхід до дійсності; та ідеалістичний тип, що грунтується на інтуїтивістському  методі пізнання. Кожна форма культурної суперсистеми, зокрема мова, мистецтво, мораль, релігія, філософія тощо, має  свою першооснову, яка складає матеріальне  й ідеальне начала. Саме ці начала визначають тип культури і відповідний йому світогляд. Культурну систему П. Сорокін розглядає як вихідний і  вирішальний фактор соціального розвитку. "Саме культурний фактор, — пише він, — здійснює визначальний вплив на появу, існування і структуру соціальних груп (систем), а не навпаки..." 

Сорокін відкидає концепцію  локального розвитку культур, відстоюючи принцип історичного коловороту суперсистем. Культура одного народу взаємозв'язана  з культурою іншого. Контакти між  культурами були завжди і стають тепер  більш інтенсивними. Характеризуючи соціальну і культурну динаміку, Сорокін пише: "Зрозуміло без  слів, що соціокультурні феномени міняють  свої позиції як у фізичному, так  і в соціальному просторі. Вони неперервно мігрують, циркулюють і  пересуваються з місця на місце, від однієї групи до іншої, від  одного класу до другого, назад і  вперед, згори вниз в різноманітному стратифікованому соціокультурному універсумі. Автомобіль і ленінський комунізм, безрукавки, короткі зачіски, ванни  і радіо, джаз і губна помада, теорії революції і симфонії Бетховена, захисні тарифи і теософія — всі  ці практично культурні об'єкти і  цінності рухаються із Сполучених Штатів у Китай, з Відня в Сідней і  Калькутту, з Детройта в Москву, від  вищих класів до нижчих, з міст до сіл, від аристократів до пролетаріату і навпаки".