Автор: Пользователь скрыл имя, 13 Сентября 2013 в 23:59, курсовая работа
Мета курсової роботи полягає у визначенні значення Кінбурнської битви для перемоги Росії у війні проти Туреччини 1787 – 1791 років.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- визначити стан вивчення обраної теми в історичній літературі;
- охарактеризувати джерельну базу проблеми, обраної для курсового дослідження;
ВСТУП
Актуальність теми курсової роботи. ХVІІІ століття пройшло для Росії під знаком активної зовнішньої політики, яка розширила межі Російської імперії і прославила на весь світ міць російської зброї. Її успіхи в Північній війні відкрили країні вихід до Балтійського моря. Завдяки діяльності Петра I Росія увійшла в систему європейських держав і стала брати участь в коаліційних війнах в Європі. Блискуче виступили російські війська в Семилітній війні, розгромивши, вважалася б, зразкову армію Фрідріха II; саме Росія зупинила експансію наполеонівської Франції і зіграла головну роль у вигнанні Наполеона із захоплених країн.
Однак головним напрямком зовнішньої політики був південь, а головним ворогом – Османська імперія. Всього Росія вступала в збройні сутички з нею 11 разів, із них 8 разів у XVIII – XIX ст. Одним з найяскравіших епізодів цього багаторічного протистояння двох імперій стала російсько-турецька війна 1787 – 1791 років. Внаслідок неї Росія закріпила за собою володіння Кримом, саме в ній російські війська здобули ряд блискучих перемог: Кінбурн, Очаків, Фокшани, Римник, Ізмаїл, Мачін, Тендра, Каліакрія. Саме протягом цієї війни Росія проявила флотоводний талант Ф.Ф.Ушакова, а О.В.Суворову вона принесла славу національного героя.
При вивченні російсько-турецької війни 1787 – 1791 років неминуче виникає ряд питань. По-різному оцінюють історики готовність Росії до бойових дій, боєздатність турецької армії, можливість взяття Очакова під час бою 27 липня 1788 року, підсумки облоги фортеці. Проблеми викликає визначення чисельності російських військ і турецьких втрат в Кінбурнській битві, а також причин бою 27 липня. По-різному датують навіть початок бойових дій у 1787 році. Порівняно недавно було піднято питання про кременчуцькі маневри, що проводилися перед війною.
Тому у своїй курсовій роботі спробую, описуючи підготовку до війни і хід проведеної на її початковому етапі – протягом 1787 року – Кінбурнської операції, виділити основні невирішені по цей час питання, охарактеризувати
існуючі точки зору і висловити власні судження з приводу цих проблем.
Об’єктом дослідження виступає Кінбурнська битва 1787 року.
Предметом курсової роботи є хід та особливості Кінбурнської битви 1787 року в контексті початкового етапу російсько-турецької війни 1787 – 1791 років.
Територіальні межі дослідження охоплюють територію Північного Причорномор’я, а саме північно-західне узбережжя Чорного моря.
Хронологічні межі дослідження визначаються 1787 – 1791 роками, періодом ІІ російсько-турецької війни.
Методологічна база роботи ґрунтується на основі принципів науковості, історизму та об’єктивності. В ході розв’язання поставлених завдань використано такі наукові методи: статистичний – для виявлення динаміки зростання чи зменшення кількості армій досліджуваного періоду; порівняльно-історичний метод – сприяв розкриттю особливостей організації та підготовки Туреччини та Росії до війни; проблемно-хронологічний метод – застосований для з’ясування спільних та відмінних рис в організації російського та турецького війська. Методи класифікації та періодизації використані при аналізі історіографічного доробку й узагальненні джерельної бази дослідження, а також при визначенні етапів розвитку російсько-турецької війни 1787 – 1791 років. Методи аналізу та синтезу, індивідуалізації та узагальнення дали можливість виявити загальне та особливе в досліджуваній проблемі.
Мета курсової роботи полягає у визначенні значення Кінбурнської битви для перемоги Росії у війні проти Туреччини 1787 – 1791 років.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
Наукова новизна отриманих результатів полягає у постановці та дослідженні недостатньо вивченої у вітчизняній історіографії проблеми, пов’язаної з Кінбурнською битвою 1787 року. У результаті проведеного дослідження визначено значення Кінбурнської битви 1787 року в контексті початкового етапу російсько-турецької війни 1787 – 1791 років.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути основою для подальших наукових розробок з військової історії ХVІІІ століття. Теоретичні положення дослідження можна використовувати при дослідженні російсько-турецьких війн, а також при викладанні спеціальних курсів з всесвітньої історії у вищих і середніх навчальних закладах, гуртковій роботі.
Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури й додатків.
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ
У вітчизняній історіографії війна з Туреччиною в 1787 – 1791 роках досі
залишається малодослідженим періодом. У дореволюційний період їй було присвячено всього дві спеціальні монографії: М.І.Богдановича [11] і А.Н.Петрова [23], – а в радянській літературі – жодної. Друга війна катеринського царювання була лише продовженням першої. З такої точки зору, Кючук-Кайнарджийський мир 1774 року був тільки перемир'ям. Виділивши в якості головної дійової особи війни 1768 – 1774 років генерал-фельдмаршала Румянцева, в новому творі Петров особливо наголошує на перемоги полководця Суворова, навіть називаючи в честь його імені сам конфлікт «Суворовською війною». На думку Петрова, не дивлячись на те, що Олександр Васильович командував лише військовими з'єднаннями, ніде не маючи повноти влади над усією армією, саме його дії на різних ділянках фронту наперед визначили результат всіх кампаній затяжного протистояння. Сам головнокомандувач – князь Потьомкін, керуючи усіма силами, не міг зробити того, що зробив Суворов зі своїми вісьмома або десятьма тисячами чоловік.
Увагу істориків залучали тільки ті епізоди воєнних дій на суші, які пов'язані з ім'ям Суворова. Починаючи з 1799 року в Росії вийшли в світ величезна кількість біографій знаменитого полководця, деякі з яких витримали по кілька видань. У числі найбільш відомих – книги І.Ф.Антінга, Е.Б.Фукса, Д.А.Мілютин, Ф.Смітта, Н.А.Полевого [26], А.Ф.Петрушевського [24], Н.А.Орлова.
У книзі Полевого [26] розповідається про блискучий військовий шлях генералісимуса графа О.В.Суворова: про участь його в Семилітній війні, про першорядну роль у війнах з Туреччиною і підкоренні Криму, про придушення повстань Пугачова і поляків на чолі з Т.Костюшко, про керівництво італійським і швейцарським походами. Описано всі знамениті битви, в яких брав участь О.В.Суворов: захист Кінбурна, облога Очакова, битва при Римнику, взяття Ізмаїла та багато інших. Автор оповідає про непрості стосунки великого полководця з імператрицею Катериною, Румянцевим і Потьомкіним. Особливий розділ приділено характеристиці О.В.Суворова як полководця, політика і людини.
Книга А.Ф.Петрушевського «Генералісимус князь Суворов» [24] є фундаментальною працею, присвяченою життю і діяльності великого російського полководця. На основі багатого документального матеріалу автор докладно описує умови формування характеру і полководницького генія свого героя, дозволяючи читачеві відчути суворовський дух. Незважаючи на те, що цій темі приділялася велика увага в літературі радянського і пострадянського періодів, книга А.Петрушевського дає можливість сучасному читачеві заново відкрити для себе О.В.Суворова.
Після революції традиція була продовжена. Однак видавалися роботи:
А.І.Глязера, К.Осіпова [22], А.Н.Боголюбова, Н.М.Коробкова, К.В.Пігарева, О.Н.Михайлова [21], – які в основному лише популяризували матеріали про життя Суворова, найчастіше носили компілятивний характер і тому не мали самостійного наукового значення. Багато авторів некритично запозичили матеріал з праць більш ранніх істориків. Дослідження І.І.Ростунова [28], яке вийшло у світ в 1989 році, вигідно відрізняється опорою на джерела. У монографії заслуженого діяча науки РРФСР, доктора історичних наук, професора І.І.Ростунова всебічно розкривається життя і полководницька діяльність О. В. Суворова.
Тема російсько-турецької війни 1787 – 1791 років зачіпається і в декількох дореволюційних біографіях Г.А. Потьомкіна, який командував до 1789 року Катеринославською, а потім і об'єднаними російськими арміями. Це книги А.Н.Самойлова [29], М.І.Семевського [30] і А.Г.Брікнера [12].
Відносинам Потьомкіна і Суворова – двох видатних діячів тієї епохи,
присвячено дослідження В.С.Лопатіна [19].
Отже, дослідження особливостей Кінбурнської битви, пов’язаної з другою російсько-турецькою війною, були започатковані ще в середині ХІХ століття, коли розпочалося вивчення загальної історії Новоросійського краю. При цьому історія окремих битв російсько-турецьких війн ще залишається недостатньо дослідженою істориками. У контексті історіописання російсько-турецьких війн проблематика розвитку подій представлена досить широко, але слід відзначити той факт, що парадигма досліджень власне Кінбурнської битви в деяких моментах є фрагментарною.
З джерел найбільш об'єктивну і повну інформацію дають збірники документів. У 1893 – 1895 роках були опубліковані папери Суворова, Потьомкіна і Румянцева 1787 – 1788 років [4], а також 3 томи архівних документів, що характеризують діяльність Потьомкіна в II російсько-турецькій війні [1].
У 1949 – 1953 роках вийшов у світ збірник документів [5], що відноситься до О.В.Суворова, другий том якого здебільшого присвячений війнам з Туреччиною. Чотиритомний збірник О.В.Суворова включає в себе документальні матеріали, що висвітлюють полководницьке мистецтво та військово-адміністративну діяльність великого російського полководця Олександра Васильовича Суворова. Опубліковані документи відображають різноманітну військову та бойову діяльність О. В. Суворова. Другий том збірника документів «А. В. Суворов» присвячений військовій, адміністративній та дипломатичній діяльності О. В. Суворова в період з листопада 1776 року по грудень 1790 року. Збірка складається з двох розділів. Перший розділ присвячений діяльності О.В.Суворова в якості командувача військами в Криму і на Кубані (1776 – 1779 рр.), а також його перебуванню в Астрахані (1780 – 1782 рр.) і командуванню Кубанським корпусом (1782 – 1784 рр.). Документи другого розділу висвітлюють участь О.В.Суворова в російсько-турецькій війні 1787 – 1791 років.
Винятково велике значення має епістолярна спадщина Суворова і Потьомкіна, опублікована порівняно недавно – в 1986 і 1997 роках [3, 6]. Зібрані листи Суворова (всього 688 листів) – охоплюють 1764 – 1800 роки, тобто припадають на другий, самий насичений подіями період життя військового генія Росії, перемоги якого зробили такий великий вплив на долі його Батьківщини і на історичний процес загалом. Листи Суворова є найважливішим історичним пам'ятником другої половини XVIII століття – епохи, на яку припадає вирішення великих історичних завдань, що стояли перед Росією протягом кількох століть. Листи Суворова дають більш повне уявлення про його життєвий шлях і діяльність.
«Щоденник» Храповицького [7] охоплює період з 18 січня 1782 року, коли він вперше був представлений імператриці і почав потроху готуватися до своїх майбутніх обов'язків, і до 7 березня 1793 року. Головний зміст щоденника складають замітки автора про те, що говорила і робила імператриця; про себе автор говорить лише вкрай рідко, а про інших осіб лише тоді, коли повідомлюване про них так чи інакше стосується імператриці. Від щоденника «віє надзвичайною життєвою правдою і чудовою спостережливістю». Автор зумів дати ряд дорогоцінних спостережень, що роз'яснюють ставлення імператриці Катерини II до Шведської війни, її відношення до Французької революції, і взагалі все внутрішнє життя імператриці за останній період її царювання.
Лев Миколайович Енгельгардт – генерал, учасник багатьох військових кампаній 80-90-х років XVIII століття, служив під керівництвом О. В. Суворова і П.А.Румянцева-Задунайського. Лев Миколайович був не чужий літературі. Його «Записки» [9] – цікаві спогади про часи Катерини II і Павла I, що вийшли у світ в кінці 60-х років XIX століття, через тридцять років після смерті автора. Л.М.Енгельгардт описує своє дитинство, виховання і навчання, службу у Г.А.Потьомкіна (свого далекого родича), придворний побут 1780-х рр., участь у російсько-турецькій війні 1787 – 1791 рр., придушення польського повстання 1794 року, порядки в армії за Павла I.
Цебріков Роман Максимович у 1785 році повернувшись з-за кордону, був призначений перекладачем в Колегію Закордонних Справ, а в 1788 році віднесений до похідної канцелярії кн. Потьомкіна. Весь 1788 і початок 1789 року він пробув під Очаковом, ведучи щоденник, в який заносив день у день все, що бачив, чув, відчував і переживав, починаючи з 8-го травня 1788 р. (в Єлисаветграді) і закінчуючи 2-м лютого 1789 року (у Кременчуці). В цьому щоденнику, надрукованому під заголовком «Навколо Очакова» в «Русской Старине» знаходиться багато цікавих подробиць, що стосуються Очаківської облоги, але також багато непотрібних дрібниць; так, наприклад, він вважає за потрібне записати, що Потьомкін, «ходячи ввечері по своєму наметі, нігті обгризав» і т. п. Служба Цебрікова в похідній канцелярії Потьомкіна під Очаковом полягала в перекладі на іноземні мови звісток про наші перемоги, для повідомлення їх російським міністрам, які перебували при іноземних дворах.
Отже, джерельна база досить розпорошена по різних архівосховищах та збірках опублікованих документів. Найбільш об'єктивну і повну інформацію дають збірники документів. Серед них опубліковані у 1893 – 1895 роках папери Суворова, Потьомкіна і Румянцева 1787 – 1788 років, а також 3 томи архівних документів, що характеризують діяльність Потьомкіна в II російсько-турецькій війні. Винятково велике значення має епістолярна спадщина Суворова і Потьомкіна, опублікована порівняно недавно – в 1986 і 1997 роках. Багато відомостей можна почерпнути з щоденників і спогадів учасників і сучасників війни, наприклад, статс-секретаря Катерини II Храповицького, Л.М.Енгельгардта, Р.М.Цебрікова, французів Вольнея, графа де Дама, графа Сегюр, австрійського принца де Ліня.
РОЗДІЛ 2. РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1787-1791 РР. ЯК СКЛАДОВА ПОЛІТИКИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ СТОСОВНО ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОРЯ
2.1. Північне Причорномор’я – шлях до виходу у Чорне та Середземне моря
Російсько-турецькі війни ХVІІ – ХVІІІ століть велися за панування на Чорному морі і в прилеглих районах. ХVІІ – ХVІІІ століття були продовженням боротьби Росії проти агресії Османської імперії і її васала — Кримського ханства.