Київська русь-князівська держава

Київський Славістичний Університет

Контрольна робота  

з історії Ураїни                                                 

на тему:

“Київська Русь – князівська держава ”

Виконала:

Студентка І-го курсу

Заочного  відділення

Группи УА

Волкогон Тетяна

Київ-2004

ПЛАН

Вступ

1.     Передумови утворення східнослов’янської держави.

2.     Виникнення, становлення і розквіт Київської Русі.

2.1. Об’єднання земель і племен  східних слов’ян.

2.2. Розвиток державності на Русі  в першій половині Хст.

2.3. Соціально-економічний та державний  лад Київської Русі.

2.4. Розвиток Давньоруської держави  за часів князювання Святослава.

2.5. Розбудова держави за Володимира  Святославовича.

2.6. Хрещення Русі.

2.7. Завершення формування держави  за Ярослава Мудрого.

3.     Процес розпаду Київської Русі.

3.1. Феодальне роздроблення Русі.

3.2. Розпад Київської держави.

Заключення.

Вступ          

Понад одинадцять століть тому східні слов’яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам’ятки давньоруської  літератури називають її Руссю, або  Руською землею, вчені-історики –  Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам’яні храми й ошатні дерев’яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. …На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам’яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.          

Джерелами відтворення історії  Київської Русі є писемні й  речові (археологічні) пам’ятки. Головними  писемними джерелами є літописи: “Повість временних літ”, Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні пам’ятки – кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.

1.     Передумови утворення східнослов’янської держави.

Східні слов’яни починаючи з VI-VII ст. розселилися на величезному обширі Східної Європи, утворюючи союзи  племен. “Повість временних літ”  складена п’ять століть тому, малює грандіозне полотно цього розселення: “Слов’яни прийшли й сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші – древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип’яттю й Двіною і назвалися дреговичами, другі сіли по Двіні й назвалися полочанами, - за річкою, що впадає до Двіни і має назву Полота. Ті ж слов’яни, що сіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім’ям – словенами… А інші сіли по Десні, і по Семі, і по Сулі й назвалися сіверянами.” Цей процес розселення в цілому завершився у VIII-IX ст.

Першим етапом утворення держави  у східних слов’ян було утворення  протягом VII – першої половини ІХ ст. перед державних утворень – полянського  князівства Кия, Дулібо-Волинського союзу та ін. Східнослов’янські союзи племен являли собою виразні етнокультурні спільності, які мали певні локальні особливості. Згодом, породження родоплемінного ладу – великі і малі союзи племен у перебігу розвитку східнослов’янського суспільства поступово переросли в утворення більш високого соціально-політичного рівня – племінні княжіння.

Докорінною причиною утворення  держави у східних слов’ян  як і у всіх інших народів, було виникнення соціально неоднорідного  суспільства, тобто суспільства  з приватною власністю, майновою нерівністю, соціальним розшаруванням. Посилення руху населення (в ході торговельних зв’язків, воєн, переміщення  сільського населення у міста), наростання соціальної напруженості переросли  регулюючі функції  роду і вимагали принципово нового регулятора – публічної влади з потужним апаратом примусу, підкріпленим ідеологічною системою. Східні слов'яни перебували на тому рівні соціально економічного розвитку, який створює внутрішні передумови для виникнення держави. Головними їх заняттями були орне землеробство, ремесла, торгівля. Істотно удосконалилися основні сільськогосподарські та переробні знаряддя праці. Удосконалення знарядь праці підвищувало продуктивність праці та врожайність зернових культур. Швидко розвивалася металургія та інші ремесла. Утворилися міста, окремі з яких перетворилися на політичні центри племінних союзів.

Особливістю і додатковим стимулом генезису державності у східних  слов’ян була загострена потреба  в організації захисту від  зовнішньої загрози – в першу  чергу з боку хозар, об’єднаних у  потужний каганат, а також варягів, Візантії, Польщі.

Формування державного апарату  стимулювала також перспектива  отримання великих прибутків  від великих торговельних шляхів у разі налагодження їх утримання  і охорони. Особливо це стосувалося  шляху “Із варяг у греки”.

Головними ознаками існування державності  в ранньосередньовічному суспільстві  сучасні історики вважають наявність  влади, відчуженої від народу, розміщення населення за територіальним принципом  і стягання данини для утримання  влади. Можна додати до цього як обов’язкову  ознаку успадкування влади князем. В умовах Київської Русі Х ст. конкретними формами державності  були: окняження земель (підкорення владі державного центру територій племінних княжінь) і поширення на ті землі систем збирання данини, управління й судочинства.

Першими київськими князями, існування  яких зафіксоване літописцями, були Аскольд і Дір. Полянське князівство Кия, Аскольда і Діра стало етнокультурним, політичним і соціальним осереддям, довкола якого наприкінці ІХ ст. почала зростати Руська держава. Можливо, літописець Нестор мав підстави, роблячи  під 860-м роком запис про похід  Аскольда і Діра на Константинополь, відзначити, що з того часу  “начася прозивати Руска земля”.

2.     Виникнення, становлення і розквіт Київської Русі.

2.1.         Об’єднання земель і племен східних слов’ян.

Отже, слово “Русь” виникло не як етнонім, а як політична назва державного об’єднання, яке спочатку об’єднувало лише полян, древлян, дереговичів та чернігівську частину сіверян. В останній чверті ІХ ст. влада київських князів поширюється на полочан і смоленських кривичів.

Вирішальний крок на шляху до східнослов’янської державності було зроблено наприкінці ІХ ст. Близько 882р. новгородський князь  Олег з дружиною спустився Дніпром, взяв Смоленськ, Любеч, потім хитрістю захопив Київ, убив київських князів Аскольда і Діра й проголосив Київ столицею своєї держави: “Хай буде Київ матір’ю градам руським”. З того часу надходять систематичні відомості про розвиток державності на Русі.

Князювання Олега в Києві (882-912) почалося згідно зі свідченням “Повісті временних літ” зі створення  опорних пунктів центральної влади у племінних княжіннях міст, зі встановлення попервах приблизного порядку стягання данини на підвладних князеві землях. Нестор розповідає про поступове поширення влади Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь. Були приєднані землі ільменських словен та псковських кривичів. Землі інкорпорованих до держави князівств одразу ж обкладалися даниною, на них поширювалися системи судочинства й адміністрації. Так утворювалася державна територія Давньої Русі.

Наполеглива діяльність Олега щодо створення держави дала добрі  наслідки: в останні роки його правління  у Києві владі князя підкорялися  поляни, ільменські словени, сіверяни, кривичі, радимичі, древляни, уличі, можливо, дуліби й хорвати, а також неслов’янські  племінні об’єднання – чудь і меря.

В часи князювання Олега пожвавився економічний розвиток суспільства. Розбудовувався стольний град Київ. Давньоруська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини й судочинства –  примітивними й діяли час від  часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час, економічно розвинутою й мала велику військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення переможного  воєнного походу Русі на Візантію у 907р. Письмові угоди Києва з Константинополем 907 та 911 років стали першими політичними  актами молодої держави.

2.2.         Розвиток державності Русі в першій половині Х ст.

Протягом першої половини Х ст. київські князі наполегливо  й послідовно згуртовували у спільній державі племінні княжіння східних  слов’ян. Справу Олега, за свідченням “Повісті временних літ”, 912р. продовжив його наступник Ігор. Він знову приєднав до держави княжіння уличів і древлян, що відпали було після звістки про кончину Олега.          

На 40 рр. Х ст. припав новий спалах воєнної активності давньоруської  панівної верхівки. Київський князь  поширив свою владу на східний  Крим і Тамань. Ігор вчинив два великих  походи на Візантію, що мали на меті як захист південних рубежів, так і  забезпечення вигод для руських  торгових людей у Константинополі  та інших грецьких містах.          

Великі й малі війни приносили  славу й багатство князям і  старшим дружинникам. Водночас вони відривали від мирної праці багато народу, у війнах гинули тисячі людей, що послаблювало економіку держави. Головним же джерелом постачання війська  зброєю, харчами, кіньми залишалося стягання данини, яку князі прагнули увесь  час збільшувати. Особливо жорстоким  було збирання полюддя, що в Х ст. йшло безпосередньо на утримання  військової дружини. Саме під впливом  своїх дружинників князь Ігор, зібравши один раз полюддя в землі  древлян, повернувся туди, щоб стягнути його вдруге, за що був забитий повсталими 944р. Зі смертю Ігоря закінчився перший етап у розвитку державності на Русі.           

Єдиний відомий з літопису син  Ігоря – Святослав був ще хлопчиком, і на князівський престол сіла його дружина Ольга. Вона жорстоко придушила  повстання древлян навесні 945р., штурмом  здобувши їх головне місто Іскоростень, забивши древлянських князів і багато воїнів. Водночас княгиня, певно, зрозуміла, що настав час встановити розмір данини, насамперед полюддя, із залежного населення, що вона й зробила. Ольгою також були влаштовані опорні  пункти центральної влади на місцях, адміністративна ж і судова системи поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.          

В часи Ольги розбудовувався, прикрашався  і зміцнювався стольний град Русі. З князюванням Ольги можна  пов’язувати настання другого етапу  в розвиткові давньоруської державності. Він ознаменувався візитом Ольги  до Константинополя близько 946р. Уперше в історії глава Давньоруської  держави ішов до Візантії на чолі мирного  посольства. Результатом цього візиту було охрещення Ольги та укладення союзної русько-візантійської угоди.

2.3.         Соціально-економічний та державний лад Київської Русі ІХ-Х ст.

Могутня держава створила сприятливі умови для швидкого розвитку продуктивних сил. Господарський прогрес виявився у значному поширенні знарядь  праці їх заліза, витісненні примітивних  систем землеробства, розвитку ремесел, торгівлі і міст.

Київська Русь ІХ-Х ст. ще не знала  класового устрою. Тому східнослов’янська  державність народилася в суспільстві, що залишалося родоплемінним. Можна  назвати першу руську державу  надплемінною, бо в ній влада не лише відокремилася від маси народу, а й піднялася над самою племінною верхівкою, набула індивідуального характеру й стала успадковуватись. Давньоруська держава була організована за територіальною ознакою, чим принципово відрізнялася від передуючих їй племінних княжінь.

Для державно-адміністративного устрою Київської Русі була характерною  така риса, як федеративний устрій. Великокнязівська влада мало втручалася у внутрішнє  життя приєднаних земель. Їх обов’язок обмежувався сплатою данини, а також участю у військових походах київського князя.

Літописці зображують давньоруських  володарів кінця ІХ-Х ст., як типових  дружинних князів. Певна річ радниками  князя були лише старші дружинники: вони утворювали й апарат управління, судочинства та збирання данини.

2.4.         Розвиток Давньоруської держави за часів князювання Святослава.

Недовге князювання у Києві сина Ольги Святослава (964-972) сповнене майже  безперервними походами і битвами. Під час князювання Святослава Давньоруська держава була розширена й зміцнена. Він повернув до складу Київської  Русі племінне княжіння в’ятичів, що потрапило  під владу хозарів. Для цього  йому довелося здійснити похід у  межиріччя Оки і Волги.

По тому, 968р., Святослав задав  поразки Хозарському каганатові. Далі Святослав втрутився у війну  між Візантією й Болгарією. Того ж таки 968 р. печеніги раптово напали на Київ. Вчасно попереджений гінцем Святослав  спішно повернувся до стольного града й відігнав печенігів. Безперервно воюючи п’ять довгих років, він дещо занедбав державні справи.

Однак було б однобічно й неправильно  розглядати Святослава виключно як завойовника. Святослав провів адміністративну  реформу, перед тим як вирушити в  другий і останній похід до Болгарії. Старшого сина Ярополка він посадив  своїм намісником у Києві, молодшого  Олега – в Овручі, а позашлюбного сина - Володимира він послав правити  від свого імені до Новгорода. Цей захід поклав початок державній  реформі, в результаті якої вся давньоруська держава опинилася під владою однієї князівської династії.