История украинского книгопечатания

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО КНИГОДРУКУВАННЯ

Книжки - одне з найбільших джерел духовності будь-якої нації. Україна має надзвичайно багату історію книгодрукування. Започатковане в Германії Гутенбергом, друкарство поширилося Європою, а далі й серед слов’янських народів - чехів, українців, білорусів та ін.. Перший український друкар - Швайпольт Фіоль, німець за походженням, видрукував перші українські книжки - Октоїх та Часословець ще 1491 року. За Івана Федорова друкарство набуло ще більшого розвитку. Ми маємо багату історію видавництва книгта прекрасні видавничі традиції.

Давня Україна, запровадивши в себе друкарство, хутко переконалася у великій освітній силі його. Цікаво підкреслити, що з українських друкарень  виходили книжки не тільки богослужбові, але багато книжок і світського змісту, і при тому різними мовами: церковно-слов′янською, польською та латинською, чим українське друкарство так відрізняється, скажімо, від друкарства московського, де друкувалися книжки переважно церковні. Доля судила, щоб найперші книжки, надруковані кирилицею , серед цілого слов′янства були українські.

Перший друкар – Швайпольт Фіоль

Перший друкар був німець Швайпольт Фіоль, походив десь із Нейштадту в Франконії, де родина Фіолів була поширена. Рід Фіолів рано емігрував до Польщі і батько нашого Швайпольта (Святополка) жив, здається, в Любліні, а пізніше перейшов до Кракова. В той час у Кракові жило багато українців, тут була для них окрема православна церква. От десь з цими краківськими українцями й зійшовся Фіоль, і навчився від них мови. Головним ремеслом Фіоля було гафтярство - вишивання шовком . Від природи Фіоль був людиною надзвичайно здібною, до всяких інженерних робіт. Фіоль бував у Німеччині, і тут добре приглядався, а, може, і вчився різних технічних праць. У всякому разі вже на 1489 рік Фіоль настільки був видатним «механіком» у Кракові, що придумав особливі машини, «ніде до того не видані», для висушування копалень від води, на які король видав йому привілею.  
Де й коли вчився Фіоль друкарства, нічого не відомо. Певне, бував він у Німеччині і там навчився нового тоді друкарського ремесла; навчився від добрих майстрів, бо друки Фіоля не були гіршими від тогочасних німецьких друків.  
І певне, ще десь 1489 р., а може й раніше, Фіоль став до друкарської праці, до друку найперших українських книжок. Знайшов Фіоль і майстра, що надзвичайно гарно, за вказівками самого Фіоля, виготовив йому потрібний шрифт; був це теж німець - Рудольф Борсдорф з Брунсвіку, що жив у Кракові.  
 
Першими книжками, які видрукував Фіоль, були Октоїх та Часословець, обидві 1491 р.; котра вийшла раніше, тобто котру з них вважати первенцем українського друку - не відомо, але традиція вважає Октоїха 1491 р. за найпершу слов′янську книжку, друковану кирилицею. Крім цього, надрукував Фіоль ще дві книжки - Тріодь пісну та Тріодь цвітну , але вже без зазначенню місця та часу друку. Збереглася звістка, шо Фіоль видрукував ще й п′яту книжку - Псалтир , але самої книжки до нашого часу не дійшло. Але праця Фіолева кінчилася трагічно: 1491 р. його арештувала краківська духовна інквизиція , і по довгій тяганині визволився Фіоль лише в середині 1492 р. Праця Фіолева спинилася, а книжки його, як каже переказ, спалено. По такій невдачі Фіоль покинув Краків і перебрався на Угорщину, до вільного королівського міста Левочі, Спишського комитату. Можливо, що Фіоль хотів тут ще зайнятися друкарством, але на це він не мав вже матеріальних засобів. Помер Фіоль десь у 1525 р. 

Засновник українського друкарства – Іван Федоров: його життя  та праця 
Одним з перших друкарів і засновником друкаркарства на Україні і Росії являється Іван Федоров. Де народився, у кого навчався своєї майстерності Іван Федоров – про це не збереглося надійних джерел. Коли ж у Москві почалась діяльність першої або перших друкарень, Федоров, на думку сучасних дослідників, перейшов туди справщиком. Там він, на думку вчених, створив і видав друкований буквар - «Начало учення детям». Особливістю російського друкарства було те, що воно з перших своїх кроків стало державним.  У 1563 р. Іван Федоров разом з Петром Мстиславцем очолив царську друкарню. Тут були створені всі умови для успішної роботи. Не відчувалось нестачі в коштах. Мабуть, не брак було й моральної підтримки з боку передових кіл. Менше ніж за рік з друкарні вийшов «Апостол». Він мав при собі післямову, що викладала передісторію російського друкарства й містила дату виходу книги - за сучасним календарем 1 березня 1564 р.  
Це була прекрасно оформлена богослужебна книга, яка повинна була зберігатися в церкві, чекаючи святочної служби, коли з неї читали. Але цим значення «Апостола» в жодному разі не обмежувалось. Недарма «Апостол» був у кожної освіченої людини того часу. Текст «Апостола» мав чимале культурне значення. В ньому було багато запозичень з грецьких і римських авторів. Мудрість окремих міркувань стала надбанням культурних людей того часу.

Не важко здогадатись, як широко і корисно для російської культури розгорнулася б діяльність І. Федорова, коли б не змінилося становище у Москві і влада в церкві не перейшла до рук найбільших мракобісів. Покарання посипалися на голови багатьох представників кіл, з якими був міцно зв′язаний і погляди яких відбивав у своїй діяльності першодрукар. Не могли вони обминути і його.  
 
У кінці 1565 чи на початку 1566 року І. Федоров і П. Мстиславець покинули Москву і переїхали у велике князівство Литовське.  З Москви І. Федоров і П. Мстиславець в жодному разі не втекли. Вони мали можливість виїхати разом, з майже всім своїм друкарським устаткуванням і приладдям. Це підтверджується тим, що літери, якими друковані немосковські видання Федорова, відлиті з тих самих пунсонів, що й у Москві; заставки тиснуті з тих саме дощок. 

Влітку 1568 р. почалось друкування книги «Євангеліє учительное». Це був  важливий виступ у боротьбі проти  окатоличення білоруського і українського населення. Воно одержувало кілька тисяч  примірників книги, що містила основні  богослужебні тексти не чужою латинською мовою, як у костьолах, а в основному  зрозумілою старослов′янською. Була тут і післямова першодрукарів.  
У Заблудові І. Федоров видав й ще одну книгу - «Псалтир». Над нею він трудивсь уже один, бо П. Мстиславець поїхав у Вільно, де купці - брати Мамоничі заснували друкарню.

Незабаром старий вже гетьман  Г. О. Ходкевич чи через політичний тиск з боку урядових кіл, чи через хворобу  втратив інтерес до друкарства і  запропонував подарувати Федорову сільце, де б той міг спокійно і безтурботно, в розкоші прожити все своє життя. Першодрукар відмовився. Він  обрав місцем продовження своєї  діяльності Львів, де поклав початок українському книгодрукуванню. 

До Львова Іван Федоров  прибув десь на кінці 1572 р. чи трохи  раніше. Львів - місто з розвиненим ремісництвом і широкими торговельними зв′язками був одним з найбільших центрів боротьби українського народу проти насильницького ополячення і окатоличення. В лютому 1574 р. вийшло львівське видання «Апостола». Це був первісток українського друкарства. Це була також перша друкована книга, видана у Львові. Видання багато в чому повторювало московське. Шрифт був відлитий з тих самих матриць, ті самі були здебільшого й прикраси. Правда, зустрічався шрифт нового зразку - похилий; ним друкувалися примітки по краях сторінок. Серед переплетінь дещо фантастичного рослинного орнаменту були вміщені два герби. Перший - міста Львова: лев на фоні міських воріт з трьома вежами. Другий, - символічне значення якого не розшифроване, - був гербом самого Федорова. Та найдорогоцінніше для нас у Львівському «Апостолі» - післямова Івана Федорова - прекрасний, пристрасний твір української публіцистики XVI сторіччя - «Ця ж бо повість пояснює, звідки почалася і як створена була друкарня ця». Федорівська післямова - твір великого історичного значення і глибокого, тонкого політичного ліризму 
Львівський «Апостол» розійшовся не лише по землях України. По всій землі руській, до Москви і на північ від неї аж до Архангельська , поширювалось з часом Федорівське видання. А першодрукар одразу почав виготовляти нову книгу. Коротенька післямова до неї містила звернення до «християнського руського народу грецького закону», тобто до православних українців. За цією післямовою були вміщені герб Львова і герб Івана Федорова. Наявність книжкового знаку й дозволила в наш час вирішити питання про автора і складача книги. 

Кілька сторіч нічого не було відомо про цю книгу. Тільки в 1927 р. відомий російський балетмейстер Сергій Дягілев, який мав пристрасть збирати старовинні російські книги  і рукописи, перебуваючи в Римі, побачив, як він писав, «чудесну, потрясаючу російську книгу». Це й була перша (або друга, якщо рахувати московський  Буквар), з усіх друкованих східнослов′янських граматик і вийшла вона з друкарського верстату Івана Федорова. В 1953 р. ця книга була передана в бібліотеку Гарвардського коледжу у Сполучених Штатах Америки.  
Львівський Буквар Івана Федорова - важлива ланка в цілому ланцюзі зусиль, спрямованих на те, щоб відновити єдність літературної мови східних слов′ян. Мова його - церковнослов′янська спадщина, прийнята російською традицією, - була перенесена в українську культуру. Цей культурний вплив Москви на Україну і Білорусію був надзвичайно сильний в період після Люблінської унії 1569 р., яка значно посилила гноблення українців і білорусів. Коли в кінці XVII століття відбувся зворотній процес впливу літературної мови, що вироблялася в Києві, на літературну мову Москви, йому сприяла наявність українських видань І. Федорова, і в тому числі Букваря. 

 І. Федоров заснував друкарство на Україні не лише у Львові, де через нестатки йому довелось заставити друкарню лихвареві. Князь Костянтин Острозький (з Острога, що на сучасній Ровенщині), великий землевласник і видатний культурний діяч, який створив довколо себе цілу «Острозьку академію», запропонував Федорову надрукувати в Острозі «Біблію». Поки розпочнеться широка підготовка до видання, Костянтин Острозький запропонував друкареві стати керуючим маєтками Дерманського монастиря. Федоров, який ще так недавно відмовився від власного сільця, що дарував йому Ходкевич, бо бачив своє покликання у ширенні освіти, тепер погодився на важку для людини його вдачі справу, бо бачив за нею перспективу дальшої видавничої діяльності. Мотиви заснування Острозької друкарні були політичні.У виданні слов′янських книг К. Острозький бачив духовну , зброю проти запеклого ворога - католицтва. В 1580 р. були випущені спочатку окремим виданням Псалтир і Новий Завіт, а потому й ціла Біблія.  
Біблія була величезним за розміром виданням. Понад 1200 сторінок тексту. Навіть сучасна книга такого обсягу справляє враження важкої, надмір великої. Коли дивишся на Федорівське видання, диву даєшся - настільки легкою, привабливою, компактною здається ця книга. Друкарнею був створений до неї красивий похилий шрифт. В Острозі виникло перше українське видавництво на основі великого наукового центру. Іван Федоров був одним з його працівників.  
У 1582 р. І. Федоров повернувся до рідного вже йому Львова, до своєї родини, щоб налагодити власну видавничу справу. Не маючи змоги викупити із закладу старе устаткування, він прийнявся за створення нової друкарні. Та завершити його не встиг. 5 грудня 1583 року Іван Федоров помер. Він ще жив, коли його майно почали описувати за борги. Першодрукаря поховали в церкві святого Онуфрія. На надгробній плиті, зробленій з пісковика, був висічений його книжковий знак. По боках плити писалося «Іоан Федорович, друкарь москвитин, которий своим тщанием друкование занедбалое обновил» й була поставлена дата смерті. Під книжковим знаком було написано: «Друкарь книг пред тым невиданных». 

Перші друкарні

Перші друкарні являли собою  дрібні майстерні, в яких працювала  невелика кількість друкарів. Рівень розподілу праці тут був низький, один майстер виконував багато робіт. Друкар-універсал сам займався і  виготовленням шрифту і складанням, і правкою, і друкуванням та іншими роботами. Друкарні початкового періоду мало були схожі на підприємство в сучасному розумінні цього слова. Вони являли собою заклади, довколо яких об′єднувалася певна кількість вчених того часу, які самі писали або перекладали і самі в тій чи іншій мірі брали участь у виготовленні книги. У кожній друкарні був вчений гурток, що збирався біля друкарського верстату і шрифтової каси; кожна друкарня являла собою в мініатюрному вигляді академію наук. 

Протягом XVI—XVII ст. друкарні засновуються в багатьох містах України. Збільшився випуск нових книжок. Так, Львівська друкарня в 1591—1622 рр. видрукувала 13 книжок, Острозька — за 1574—1595 рр. — 18 книг, Київська — за 1615—1630 рр. — 40 книг, серед яких значну частину  складали монументальні твори на 500—1500 сторінок.

Київ відіграв важливу  роль у поширенні книгодрукарства, розвитку мистецтва оформлення книг, поліграфічної техніки. В 1615 р. в  Києво-Печерській лаврі було засновано  типографію, перша друкована книги  якої — “Часослов” побачила світ у 1616 році. Протягом короткого часу навколо  друкарні утворився гурток вчених, просвітителів, письменників. Активну  роль у ньому відігравали Захарія Копистенський, Памва Беринда, Лаврентій Зизаній, Тарасій Земка та багато інших.

Книжкову продукцію друкарні Києво-Печерської лаври можна поділити на кілька тематичних напрямків:  
1. Церковно-служебна література.  
2. Богословська.  
3. Навчальна.  
4. Світсько-полемічна література та віршовані твори.

Більшість видань складала церковно-служебна література. У Києві кількома виданнями  виходили “Служебник”, “Псалтир”, “Номоканон”, “Тріодь”, “Акафіст” тощо. Характерною  особливістю їх було намагання видавців наблизити книги до читача шляхом перекладу деяких розділів на мову, близьку до розмовної. Діячі вже  згаданого київського гуртка переклали  та відредагували “Бесіди Іоана  Златоуста на 14 послань св. ап. Павла” (1623 р.) та “Бесіди Іоана Златоуста  на дії св. апостолів” (1624 р.). У 1625 р. в Лаврській друкарні було видано ще один значний богословський твір “Тлумачення Андрія Кесарійського  Апокаліпсису Іоана Богослова”. Видання  богословських книг було одним із засобів боротьби проти католицизму  і уніатства. Великою популярністю користувалось “Євангеліє вчительне” (1637 р.) — збірник повчань у  недільні дні, вибраних із творів Іоана  Златоуста.

Лаврська друкарня видавала і навчальні  книги. Поряд з “Часословом” друкарня видала “Лексікон слав’янороскій”, який уклав Памва Беринда.

Більшість видань друкарні виходило давньослов’янською мовою, але друкувались  книги й іншими мовами.

Видання Києво-Печерської друкарні відзначались високою поліграфічною технікою. Більшість з них, особливо богословські твори, видавались в аркуш. Такі книги  мали парадний вигляд, а, отже, і коштували  дорого. Книги, які були розраховані  на більш масовий вжиток — “Часослов”, “Псалтир”, “Лексікон”, віршована  література друкувалась в піваркуша. Лаврські видання починались з титульного аркуша, прикрашеного гравюрами на сюжет книги. Крім назви книги, на ньому зазначались рік і місце видання. Зі зворотньої сторони вміщувались герб меценатів, які матеріально підтримували друкарню, і вірші, котрі тлумачили геральдичні знаки. Як правило, книги супроводжувались передмовами, присвятами, післямовами.