Хід бойових дій на території Поділля 1648 – 1657 рр

Після перемоги Богдана Хмельницького під Зборовом (8 серпня 1649 року) поляки змушені були підписати з повстанцями угоду, за якою гетьману дозволяється утворити Українську автономну державу у складі трьох воєводств: Київського, Брацлавського та Чернігівського та  мати сорок тисяч реєстрового війська.²⁶

             Однак гонориста шляхта не переставала мріяти про здійснення своїх завойовницьких планів. У 1649 і 1650 рр. панська Польща знову і знову кидає крупні військові сили проти України. Повертаючись у свої маєтки, польські кріпосники нещадно мстили українцям за повстання. Вони намагалися народною кров'ю погасити полум'я визвольної боротьби. Але жорстокі вороги викликали ще більшу хвилю народного гніву і ненависті, ще більшу силу опору, вся Україна, була знову охоплена масовими народними повстаннями, формувалися нові повстанські загони і з'єднання.  Вже в березні 1650 року в районах Шаргорода, Вінниці, Брацлава, Бару і ряду інших міст активно діяли козацькі загони. Вони громили панські маєтки, відбирали у кріпосників майно.²⁷

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Хід бойових дій 1651 – 1654 рр.

 

   Польська шляхта на початку 1651 року знову кидає на Україну нові значні сили, щоб придушити народні повстання. Одна група цих військ в ніч на 21 лютого 1651 року вдерлася в місто Красне (тепер Тиврівського району), в якому був з частиною козаків Данило Нечай. Шляхта розраховувала, що нічний напад деморалізує сили козаків і принесе легку перемогу. Та даремні були її сподівання. Незважаючи на малочисленність козацького загону, полковник Данило Нечай зумів дати сильний опір. ²⁸

      Три дні тривали  бої за місто. Загинув у цьому  бої і герой Визвольної війни  відважний полковник Данило Нечай.  Проте і втрата бойового командира не зламала волі і стійкості славних воїнів. Оборону замку очолив його найближчий помічник сотник Кривенко. Поліг у нерівному бою весь загін козаків, але не здався ворогові. Шляхетські війська, дорого заплативши за здобуту "перемогу", жорстоко розправилися з населенням, повністю зруйнували і спалили місто.²⁹ Біля села Красного, де за переказами похоронений Нечай, йому споруджено пам'ятник. Дотепер збереглися в цьому селі залишки земляних укріплень, де проходили бої.

Розгромивши українські прикордонні  застави в Мурафі, Шаргороді, Чернівцях, пограбувавши Ямпіль, польські війська вирушили в наступ на Вінницю.

          Історія вписала славну сторінку про оборону Вінниці на чолі з полковником Іваном Богуном. Дев'ять днів з 11 по 20 березня 1651 року польські війська штурмували Вінницю, але зламати опір богунівців так і не змогли. Хоробрий і кмітливий полковник Богун застосовуючи військову хитрість, заманив польську кінноту на річку, де були замасковані ополонки, і відправив під лід не одну сотню ляхів. Ледве вибрався з ополонки Лянцкоронський, який очолював штурм Вінниці. Козаки перейшли в наступ. Полк Лянцкоронського був майже повністю знищений. Тим часом підійшов з основними силами сам Калиновський. Розгорілися запеклі бої. Богун перетворив монастир і прилеглу до нього територію в неприступну фортецю. Разом з козаками боролися міщани та селяни. Сили були далеко нерівними, бо Калиновський привів з собою 15 тисяч жовнірів. Як не намагалося польсько-пшяхетське військо зламати опір захисників, це йому не вдалося. Прикладом для усіх був Богун, який вражав своєю хоробрістю та винахідливістю. Навіть польський хроніст Віспасіан Каховський назвав Богуна "доблесним мужем".³⁰

          На допомогу  козакам Івана Богуна поспішали  послані Богданом Хмельницьким Уманський полк на чолі з Осипом Глухом і Полтавський полк на чолі з Мартином Пушкарем. Прибуття свіжих сил українського війська під Вінницю викликало паніку серед польсько-шляхетського війська. Останні стало відступати. Відступ перетворився у панічну втечу. Вінницький полк переслідував відступаючого ворога до Шаргорода, Бара і Красного. Лише повінь врятувала загарбників від повного розгрому. В обороні Вінниці Іван Богун виявив великі здібності полководця, далекоглядного стратега, безстрашного воїна. На честь героїчної оборони Вінниці на місці запеклих боїв споруджено пам'ятний обеліск.³¹

         Тікаючи з-під Вінниці, польська шляхта мала намір затриматися у             м. Барі, щоб не допустити українське військо в Галичину та на Волинь. Проте шляхетські війська швидко залишили Бар і втекли до Львова.Богдан Хмельницький, захищаючи українські землі від вторгнення польської шляхти, повів свої полки на Умань, а потім на Ладижин. Там до нього приєдналися вінничани на чолі з І.Богуном.

         Проти українських полків, що йшли з Подніпров'я до Молдови, польська сторона мобілізувала 80-тисячну армію під командуванням коронного гетьмана М.Калиновського. Вона зупинилась біля річки Батіг (с.Четвертинівка Тростянецького району) над Південним Бугом і стала вичікувати українські полки. Безпосереднім приводом до цієї битви була спроба уряду Речі Посполитої не допустити воєнного союзу України з Молдовою. Несподівано Калиновський побачив значні сили української армії на чолі з самим Б.Хмельницьким, з яким було до 30 тисяч татар. Вранці 1 червня 16 тисяч татар зав'язали з польською кіннотою бій. Їм довелося відступити. Проте після підмоги татари добилися переваги. Тим часом українські полки завершили оточення польсько-шляхетського війська. 2 червня розпочалися вирішальні бої, в яких особливо відзначилася козацька кіннота на чолі з І.Богуном. Вранці розпочався артилерійський та рушничний обстріл польського табору, який польське командування не встигло добре укріпити. Після цього в атаку пішли козаки. Серед шляхти розпочалася паніка. Проте німецькі найманці, що воювали в королівській армії, запекло захищалися. Але їх опір було зламано, козаки увірвалися до польського табору, і бій розгорівся всередині нього.Опір польсько-шляхетського війська був остаточно зламаний.³²

           Батозька битва відкрила новий  період в історії визвольної  війни українського народу проти польсько-шляхетського панування. Вона позитивно вплинула на дальше піднесення антишляхетської боротьби по всій Україні. Повсталі селяни і міщани виганяли шляхту й магнатів, захоплювали їх маєтки. Польські загарбники в паніці тікали з України. Український народ урочисто святкував свою перемогу.³³

           Перемога під Батогом стала відплатою за берестецьку катастрофу. Знавці військового мистецтва порівнюють її з переможною битвою карфагенського полководця Ганнібала над римською армією під Каннами.Богдан Хмельницький знову відновив  кордони по річках Дністер і Случ. Гетьман після битви під Батогом уперше поставив підпис як незалежний володар: ”Божою Милістю гетьман Війська Запорозького”  Тепер його метою була соборність України.³⁴  

          Незважаючи на розгром свого війська під Батогом, польські магнати не думали відмовлятися від України. У березні 1653 р. на Україну вторгнулося 15-тисячне польсько-шляхетське військо на чолі з С.Чарнецьким. Карателі знищили Немирів, Кальник, Погребище, Борщагівку, Баланівку, Прилуку та ін. За наказом Хмельницького проти Чарнецького вирушив зі своїми козаками Богун. Незважаючи на кількісну перевагу, ворог був розгромлений під містом Монастирищем (у 50 км на північний захід від Умані). Сам Чарнецький був важко поранений, але зумів утекти.³⁵

            Після ударів під Берестечком і Батогом Польща зібрала нові сили. Так, біля Львова польський король розпочав формування збройних сил для походу на Україну. Станом на осінь 1653 року до складу війська короля Яна Казимира входили: основна сила - польські війська - 41 тис., а також наймані війська німців - 29 тис., угорців - 10 тис. Зі Львова Ян Казимир виступив на Глиняни, а потім, наприкінці вересня 1653 року, рушив до Кам'янця. На своєму шляху король висилає авангард до Бара, але сам туди не пішов, бо був зупинений біля Зеленчи звісткою про прихід хана до війська Б.Хмельницького. Це змусило Яна піти до Жванцю.

            У той же час Богдан Хмельницький  ішов у Молдавію до свого  сина Тимоша, який, прагнучи звільнити Сучаву, пішов туди з військами, та потрапив в облогу і був поранений. Невдовзі гетьман отримує дві вісті - про смерть сина і підхід до Жванця поляків. Він одразу ж перериває похід у Молдавію і йде на зустріч польській армії, приєднавши до себе війська хана Іслам-Гірея III. В другій половині вересня ця армія була під Кам'янцем, до кінця місяця - під Жванцем.

               Польський король розмістив своє військо під Кам'янцем в окопах і очікував звістки про падіння Сучави, після якого чекав об'єднання зі своїми союзниками волохами і угорцями. З-під Кам'янця він рушив до Бара. Отримавши звістку про приєднання хана до Хмельницького, король скликав військову раду, яка вирішила відступити в район Жванця, стати там обозом і дочекатися підходу угорських і волоських військ. 28 вересня під містом і замком, між ріками Дністер і Жванчик польська армія зупинилася табором, який укріплювався ровами і валами. Через Дністер було збудовано міст для отримання продовольства і фуражу з Буковини. Чисельність війська досягала 50 тис. чол. Тим часом під Сучавою було укладено перемир'я. Майже двомісячна оборона Сучави продемонструвала правителям Молдови, Валахії і Семиграддя залізну стійкість козацької піхоти, завдала серйозних втрат їхнім військам і розвіяла ілюзії щодо можливості легких перемог у боротьбі з Україною. Саме під впливом сучавських подій Ракочій і Георгіце обмежилися відрядженням до Яна Казимира всього відповідно 2 тис. і 1 тис. воїнів.

           Враховуючи складне становище польського війська (гостра нестача продовольства і фуражу, настання холодів, дезертирства), а також ненадійність свого союзника кримського хана, Б.Хмельницький вирішив, відмовившись від генеральної битви, оточити й блокувати ворога і примусити його капітулювати. Армія Хмельницького налічувала 30–40 тис. чол. На кінець жовтня українські і татарські з'єднання міцно блокували польське військо під Жванцем. Були зайняті навколишні подільські містечка. В околицях були розгромлені окремі польські під'їзди і загони. Козацькі загони ходили глибоко в Галичину і на Волинь. Облога тривала понад два місяці. В польському таборі почався голод, спалахнули епідемії.³⁶

             Побачивши безпорадне становище Яна Казимира, Іслам-Гірей намагався не допустити його розгрому. Тим часом надійшли повідомлення про рішення Земського собору Росії від 1 жовтня 1653 р. щодо протекції над Україною і готовності розпочати війну з Польщею. В таких умовах Польща і Крим відчувають потребу замирення перед лицем російської загрози, а Б.Хмельницький втрачає інтерес до тих куцих поступок, на які згоджувалася польська сторона навіть під тиском хана. Довга серія двосторонніх переговорів наприкінці листопада – на початку грудня закінчилася укладенням угоди 5(15) грудня 1653 р., згідно з якою Білоцерківська угода скасовувалася і відновлялася дія Зборівської угоди, і польський король зобов'язовувався сплатити кримському ханові контрибуцію у розмірі 100 тис. злотих. Після цього війська розійшлися. Хмельницький відправився до Переяслава, де 8 січня 1654 р. був укладений союзницький договір з Росією. ³⁷

          Жванецька битва відіграла важливу роль як у війні, так і для України. І хоч ця битва через зраду хана не дала можливості остаточно розгромити поляків, але сприяла тому, що Росія взяла Україну під своє покровительство, що закінчилося Переяславською Радою - 18 січня 1654 року, яка проголосила об'єднання України з Росією. Та незважаючи на це, значна частина Поділля, зокрема вся територія нинішньої Хмельницької області, і далі перебувала під владою Речі Посполитої.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3    Завершальний етап Національно-визвольної української революції, визволення Буші.

 

         Безумовно, на Поділлі визначнішої пам'ятки, де найбільш яскраво і трагічно відобразилася б уся Історія українського народу, ніж Буша на Ямпільщині, не знайти. Тут, над берегами невеличкої та стрімкої доплави Дністра - Мурафи, прихована історія з найдавніших часів. I недарма Буша постійно привертає увагу археологів, митців, поетів, істориків та й просто туристів. Найяскравішими для Буші є сторінки визвольної боротьби з шляхетським поневоленням. І їх не можна забувати. То були події кінця 1654 року.

           Напередодні визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького Буша була одним з найбільших міст Подністров'я (число її мешканців налічувало понад 2 тис. осіб). Після підписання Переяславської угоди , кордон з Польщею проходив саме по Мурафі Буша стала відразу прикордонним містом-фортецею.  ЇЇ мешканці брали участь у визвольній боротьбі, а місто входило спочатку до складу Подільського, а згодом Брацлавського полків. Не виключено, що під час молдавського походу в серпні 1650 р, Б. Хмельницький побував у ньому.На початку 1654 р. Буша стала одним з центрів опришківського руху на Подністров'ї, якими керував Гречка.³⁸

Навесні 1649 року польські загони узяли укріплений центр на Мурафському кордоні — Шаргород. Туди зайшов з своєю хоругвою ротмистр Окунь. Що то був за один — невідомо, але перед цим про того Окуня у царя Олексія Михайловича точилися великі суперечки з поляками. Цар вимагав у них видати Окуня як злочинця російського престолу. Здається, що той Окунь був якимось чином причетний до зазіхань на російську корону. Адже він підтримував одного з чергових самозванців — Анкундінова, який переховувася у Варшаві. То не виключено, що і сам Окунь був зрадником і перебіжчиком до польського війська. Отже, цей Окунь, опинившись у Шаргороді, відразу ж кинувся на Бушу. Його хоругва вночі напала на присілки. В нічній битві загинуло двісті бушанців. Та козаки все ж таки дали полякам повну відсіч. І Окунь втік до Шаргорода.³⁹

Пізніше у Шаргород прийшов з військом гетьман Петро Потоцький 24 березня він видав універсал до козаків “та всієї черні в містах, містечках”. Потоцький попереджав, що прийшов сюди волею короля - карати «вогнем і мечем».Окунь, користуючись тим, що надійшли значні сили, знову виступив на Бушу. Окунь зібрав на цей раз аж 28 хоругв польських та 12 молдавського господаря. Коли ж це військо підійшло за півтора кілометра до Буші, Окунь звелів «задля жаху» бити в бубни й котли. Це відбулося рано-вранці, коли козаки ще спали. Але сон козацький чуткий і налякати їх галасом тяжко. Тому ще на підступах до Буші Окунь отримав таку відсіч, що, як писав польський хроніст, «якби ще був там затримався, мав би неабиякий бенкет».

В той же час польські війська почали потроху виступати на лівий берег Мурафи і вирізати козацькі залоги у прикордонних селах.⁴⁰

          У травні 1654 року Окунь втретє підправився у похід на Бушу Бо дужі турбувало поляків це потужно укріплене козацьке місто, яке знаходилося в самому серці Подністров'я. Та на цей раз козацька розвідка перехопила відомості про похід завчасно. Окуня зустріли  в засідці і в шаленій бійці розтрощили та розігнали всі його польсько-молдавські хоругви. Сам Окунь потрапив у полон пораниним. Гречка вже хотів відправити його до Хмельницького,  та в дорозі Окунь помір від ран. Так закінчилася та невдало для поляків спроба подолати фортецю.