Хаммурапи и его законы

·     смертная казнь (сожжение, утопление, посажение на кол);

·     членовредительские наказания (отрубание руки, отрезание пальцев, языка и т.п.);

·     штрафы;

·     изгнание.  

 При  определении наказания руководствовались  “принципом талиона” – “мера  за меру”, когда виновному  назначалась та же участь, что  и потерпевшему. Талион применялся  в большинстве случаев правонарушений: преступивший закон возмещал  тот самый ущерб, который он  нанёс или только собирался  нанести потерпевшему (при лжесвидетельстве  и ложном доносе, когда ему  полагалось понести то наказание,  которое грозило бы несправедливо  обвинённому). 

  Наказаниями за имущественные преступления были смертная казнь, членовредительство или штраф, многократно превышающий стоимость украденного. В случае неуплаты штрафа виновного казнили.   

 Наказаниями  за преступления, подрывающие основу  семьи, также были смертная  казнь (за прелюбодеяние), членовредительство (например, отрубление руки сыну, ударившему отца).

VIII. Судебный процесс  по Законам Хаммурапи      

 Ведение  процессов по уголовным и гражданским  делам осуществлялось одинаково  и начиналось по жалобе потерпевшей  стороны. Историки считают, что  суды проводились как в царском  дворце, куда приводили пойманных  преступников, так и в храмах  перед изображениями богов. В  ведении любого суда находилось  рассмотрение широкого спектра  дел - в области гражданского, уголовного, семейного (в том числе  о наследстве, усыновлении, разрешении  в некоторых случаях повторного  брака) права. Инициатива в  возбуждении того или иного  дела всегда исходила только  от одной из заинтересованных  сторон, которая должна была выступить  в суде с обвинением или  претензией. Судебный процесс носил  состязательный характер, причём  бремя доказывания целиком лежало  именно на заинтересованных сторонах, участниках процесса  - обвинителе или истце и обвиняемом или  ответчике, а также на их свидетелях. Доказательствами служили свидетельские показания, клятвы, ордалии (испытание водой). При рассмотрении многих исков было обязательно наличие свидетелей (в делах, касающихся уплаты и получения денег) или документа с печатью, подтверждающего совершение определённых операций и сделок или определённые отношения (при  передаче каких-либо ценностей для продажи была обязательна своеобразная «расписка» с печатью о получении денег; при заключении брака обязателен был письменный договор, иначе брак считался недействительным); при дарении имущества, в том числе между родственниками; при гарантиях мужа жене, что она не может быть отдана в заложники за его долги; о назначении приданого дочерям и «вдовьей доли» жене; о передаче скота пастуху). В некоторых случаях требовалось наличие и свидетелей, и документа с печатью (при сдаче на хранение денег или имущества). Если истец не мог представить суду этих доказательств, то его претензии судом не принимались. Особый вид доказательств составляли обращения к «божьему суду». Речь идёт о клятвах перед богами и ордалиях, состоявших в том, что обвиняемый бросался (или его бросали) в реку, и считалось, что его судьба зависит от воли бога реки: если он был невиновен, то всплывал, а если виновен - тонул (то есть бог реки «забирал» его). Клятвы перед богами приносились по множеству поводов: это обязан был сделать обвинитель, свидетели, заявитель о пропаже или краже имущества и об имевшей место сдаче его на хранение, а также об уплаченной за товар сумме. В ряде случаев обвиняемым в уголовном преступлении или ответчикам по гражданским искам было достаточно принести клятву богам, чтобы считаться невиновными и быть свободными от ответственности: при неумышленной потере или случайной гибели чужого имущества, доверенного ответчику, а также о сбривании по неведению рабского знака у чужого раба; обвинённая мужем, но не уличённая в измене жена также должна была поклясться в своей невиновности, и была признаваема таковой; это же относилось к человеку, обвинённому в непреднамеренном убийстве или нанесении раны в драке. Вполне серьёзно предполагалось, что боги неминуемо поразят смертью клянущегося ложно; поэтому принесение такой клятвы считалось в ряде случаев достаточным доказательством для оправдания и подтверждения правоты, а отказ принести клятву - доказательством справедливости обвинения. Описанная выше водная ордалия считалась необходимой в нескольких случаях: при обвинении в чародействе, при обвинении женщины третьим лицом в измене мужу, если она не была уличена в этом. В этих случаях также отказ от ордалии считался равносильным признанию вины.

     Судья обязан был лично исследовать  дело. Изменить свое решение судья  не мог под угрозой крупного штрафа и лишения должности без права  возвращения к ней.       

 Однако, речь идёт не о том, что дело в принципе не подлежало пересмотру, а только о том, что этого не имел права делать тот же самый судья и суд, которые выносили первоначальное решение и, следовательно, для пересмотра дело должно было направляться в вышестоящую инстанцию - вероятно, прямо к царю. Хотя в тексте Законов Хаммурапи нет прямого упоминания того, что царь являлся кассационной или апелляционной инстанцией, в одной из статей  (129) проскальзывает намёк на традиционное царское право помилования (если муж пощадит свою прелюбодейку-жену, то царь автоматически дарует помилование любовнику); кроме того, трудно сомневаться, что царь при желании  мог казнить, кого хотел.      

 Естественно,  следует учитывать, что Законы  Хаммурапи (как и вообще любые  законы) рисуют идеализированную  картину, так как реальные общественные  отношения отражены в них  лишь в преломлении через правовые взгляды того времени. Кроме того, эта картина неполная, потому что писаные законы были рассчитаны, очевидно, только на царские суды и они вовсе не представляют свода всего действовавшего права. Тем не менее  Законы Хаммурапи, являясь плодом огромной работы по сбору, обобщению и систематизации правовых норм древней Месопотамии, дают достаточно адекватное представление о системе действовавшего тогда судопроизводства.

IX. Заключение  

  Самым почитаемым богом Вавилона был Мардук. Хаммурапи в введении к своим законам говорит:”…Мардук направил меня, чтобы справедливо руководить людьми и дать стране счастье, тогда я вложил в уста страны  истину и справедливость и улучшил положение людей”. Царь таким образом пытается примирить интересы разных людей – тамкаров, мушкену, воинов, простых общинников, опираясь на волю верховного божества. Мардук, по словам Хаммурапи, не просто награждает покорных и наказывает ослушников – бог дает людям свод правил, устанавливающих справедливость в их взаимоотношениях друг с другом. Но – через царя!..   

 Хаммурапи  так и не удалось создать  крепкое государство. Уже при  правлении его сына, Самсуилуны1, Вавилония потерпела ряд тяжелых поражений от своих соседей, и ее владения сократились.   

 Но  Хаммурапи все же добился большего, чем его предшественники или цари соседних стран. Он первым из правителей древности соразмерил с силой царя силу закона и признал за подданными право самим  заботиться о своей жизни. Наконец, Хаммурапи предложил народу образ бога, устанавливающего согласие между людьми.

X. Литература

1.  Большая Советская энциклопедия. М.:1980

2.  Желудков А.В, Буланова А.Г. История государства и права зарубежных стран. Изд. “ПРИОР”.М.,2003.

3.  История государства и права зарубежных стран. Ч.1: /Под ред. проф. Н.А. Крашенинниковой и проф. О.А. Жидкова. М.,1998

4.  Энциклопедия для детей:Т.1 (Всемирная история), М.,1994 
 
 
 

План 

1. Вавілонське  царство до Хаммурапі 

2. Шостий  цар Вавилону - Хаммурапі 

3. "Кодекс  Хаммурапі" 

4. Земельна  власність у Вавилоні

5. Договори  по Законам Хаммурапі 

6. Сімейно  - шлюбні відносини за Законами  Хаммурапі 

7. Закони  Хаммурапі про злочин і покарання 

8.Судовий  процес по Законам Хаммурапі 

9. Висновок 

10. Література 

I. Вавілонське  царство до Хаммурапі 

 Хаммурапі  - цар Вавилонії, знаменитий політик  і полководець XVIIIв. до н.е.Збережені закони Хаммурапі - цінний пам'ятник давньо - східного права, який відбив характерні риси рабовласницького права.

 Серед  міст Стародавнього Сходу Вавилон  був найбільш шанованим.Сама назва міста - Баб-Мулу ("Ворота Бога") - говорило про його святості, про особливе заступництво богів, його храми і жерці отримували багаті дари від сусідніх царів.Вавилон розташовувався в дуже зручному місці, де зближуються річки Тигр і Євфрат і від головного русла Євфрату починають відділятися численні протоки. Положення Вавилона було дуже сприятливим для заняття торгівлею. Захоплення Межиріччя кочівниками - амореями (близько 2000 р. до н.е.) Порушив сформовані зв'язки, дороги стали небезпечними, канали міліло і заростали. На позбавлених поливу полях кочівники пасли овець.

 Але запустіння  було не довготривалим. Великі  царські господарства розпалися.  Селяни працювали тепер на  невеликих клаптиках землі, які  були їхньою власністю.Ніхто не гнав сільських жителів тепер на польові роботи, не відбирав урожай в царські комори і не вів боргових записів на глиняних табличках. Господарі вирішували самі вирощувати їм ячмінь або фінікові пальми, самі розпоряджалися урожаєм.З приходом кочівників - амореїв в Межиріччі стало більше корів та овець. Держава не пригнічувало активність селян і ремісників і не відбирало основну частину вироблених ними продуктів або виробі.Виникають безліч ринків, на яких можна було продати або купити рибу, фініки, зерно, тканини та інші товари, найняти умілого працівника. З'явилися надлишки продуктів і виробі скуповують і продають за межами країни багаті торговці - тамкари.Назад вони провозять в основному рабів, так як в Межиріччі стало не вистачати робочої сили. До 1800 року до н.е. Межиріччя виправилося від наслідків руйнування і перетворилося на квітучий, дбайливо доглянутий сад.Нові способи ведення господарства сприяли зміцненню Вавилона, у той час як сусідні міста насилу пристосовувалися до господарської незалежності ремісників і селян.

Перші правителі  невеликого вавилонського царства  вели обережну політику і укладали союзи з сильними сусідніми державами, намагаючись вибрати найбільш вигідного  партнера.Таким чином перші п'ять вавілонських царів змогли значно розширити свої володіння, але врівень зі своїми союзниками Вавилон поки не встав.

II. Шостий  цар Вавилону - Хаммурапі 

 Положення  змінюється при шостому царі  Вавилона - Хаммурапі, одному з  найбільших політиків давнини.Він правил Вавилоном з 1792 по 1750 р. до н.е. Зійшовши на трон невеликого царства, розташованого в середній течії Євфрату, Хаммурапі закінчив свої дні повелителем величезного за тодішніми мірками держави, що включав в себе основну частину Межиріччя.Продумана система політичних союзів допомогла йому розгромити противників; причому нерідко - чужими руками. Зрештою, вавилонський цар розправився зі своїм головним союзником, царем північного держави Марі, якого звали Зімрі - Лім 1.

Після об'єднання країни Хаммурапі довелося вирішувати дуже складні завдання. З одного боку, влада царя повинна бути сильною, щоб його володіння не розпалися знову на окремі області.З іншого боку, Хаммурапі не міг відбирати у селян землю, знову створювати великі царські господарства, збирати ремісників в царські майстерні.Такі дії призвели б до швидкого занепаду країни, так як люди встигли звикнути до самостійності, відносній свободі, доходах від ринкової торгівлі. Мудрий Хаммурапі знайшов прийоми, що дозволяють царя керувати діяльністю підданих.Він особисто вникав в усі дрібні справи свого великого держави. Прокладка зрошувального каналу, насадження плодового саду - ніщо не випадало від його уваги.

З розвитком приватної власності на землю скорочувалися общинні землі, відбувався занепад громади, громадські землі вільно продавалися. Хаммурапі створював царські маєтки, не відбираючи землю у селян, а використовував виділяються йому общинні землі.На ці землі Хаммурапі посилав своїх воїнів і так званих «мушкену». Мушкену вважалися наближеними царя і отримували від нього землю, худобу і зерно, необхідні для ведення господарства. Так цар міг впливати на життя сільських громад через вірних йому і залежних від нього людей.

Починаючи з правління Хаммурапі Вавилон  близько 1200 років був культурним і науковим центром Передньої  Азії. Багато досягнень стародавніх  вавилонян увійшли в сучасний побут: слідом за вавілонськими жерцями  ми ділимо рік на 12 місяців, годину - на хвилини і секунди, а коло - на 360 градусів.Завдяки працьовитим вавілонським переписувачам ми знаємо зміст шумерських переказів, які вміло пристосовані до сучасності.

III. "Кодекс  Хаммурапі" 

 Перша  кодифікація законів Вавілонії,  ставилася до початку правління  царя Хаммурапі, до нас не  дійшла.Хаммурапі став автором найвідомішого на Стародавньому Сході збірника законів, названого істориками "Кодексом Хаммурапі". З цих законів і стало відомо про життя Вавилонії і про те, як Хаммурапі керував країною

У 1901 році французькі археологи виявили під час  розкопок у Сузах, столиці давнього Еламу, великий чорний базальтовий  стовп із зображенням царя Хаммурапі  та текстом його законів, написаних  клинописом.Текст законів заповнює обидві сторони стовпа і написаний під рельєфом, який поміщений нагорі, на лицьовій стороні стовпа, і зображує царя, стоїть перед богом Сонця Шамаша-покровителем суду. Текст законів складається з трьох частин:

• вступ, в якому Хаммурапі оголошує, що боги передали йому царство для того, "щоб сильний не гнобив слабкого", перераховує благодіяння, які були їм надані містам своєї держави;

 • 282 статті законів;

 • велике  ув'язнення. 

Для складання  збірника законів джерелами послужили  звичаєве право, шумерські судебники  і нове законодавство.

IV.Земельная власність у Вавилоні

 У Вавилоні існували наступні види земельної власності:

 • царські; 

 • храмові; 

 • громадські;

 • приватні.

За царя Хаммурапі приватна власність на землю досягла найвищого рівня розвитку. Царським і храмовим господарством управляв цар. З розвитком приватної власності на землю відбувався занепад громади. Землі могли вільно продаватися і здаватися в оренду, передаватися в спадщину.Будь-яких обмежень з боку громад на подібні угоди не існувало. Велику роль у земельних відносинах того часу грає оренда землі, тому в Законах Хаммурапі є ряд статей, присвячених оренді поля, саду, ще не освоєної землі.

Земельні  наділи воїнів і майно солдатів підпорядковувалися особливому правовому режиму.

V. Договори  по Законам Хаммурапі 

 У Законах  Хаммурапі згадуються наступні  договори1:

 • оренди;

 • майнового  найму; 

 • особистого  найму;