Громадсько-політична діяльність «Руської Трійці»»

            Весь літературно-науковий доробок  Вагилевича неначе сам по собі  поділяється на дві частини  : ранні твори з активним , дійовим суспільним змістом і праці пізнішого періоду , написані вже в чисто науковому плані та спокійному аналітичному  тоні .

            Літературно – художній доробок  письменника відносно скромний . І , може , тому свого часу про  його твори  говорилося легковажно і побіжно , як про речі , що не заслуговують особливої уваги . До того  ж  мова була тільки про його дві українські поеми – «Мадей» та «Жулин і Калина» , надруковані в «Русалці Дністровій».

             Правда , ці твори настільки стилізовані в дусі народних пісень , що місцями бліднуть барви оригінальності . І все-таки вони є цінним  внеском у нову  західноукраїнську літературу , що робила в той час свої перші кроки . Вже сама їх дзвінко-пісенна мова прозвучала мелодійним акордом  у  шумі тодішньої книжко-словесної какофонії …

             Годиться відзначити заслуги  Вагилевича  як фольклориста. До  речі , народна поезія , особливо  старовинна , і надихнула його до праці на ниві рідної культури : «Ця велична стародавня поезія…пробудила мою душу … можливо , вона мені дала перо в руки» , – засвідчував сам письменник .

             Славлячи минувшину свого народу , Вагилевич часом вдається до  ідеалізації («був мир , і гаразд , і любов взаїмна  …» , «світ   ясний всякими барвами буйно  , буйно процвітав …»). Справа, мабуть , в тому , що на давнину дивився автор перш за все як на царство політичної свободи . Постійним підтекстом звучать у статті відомі слова Шашкевича : «Як весело колись було  , як то сумно нині в нас».

              Вагилевич у праці проходить крізь віки по рідній вітчизні . Проходить не як байдужий спостерігач , а як син цієї землі , зболений думою про  її  минуле і сучасне . Для нього найдорожчий той історичний період  , «коли руський нарід під верховодом великого князя в одно тіло ізріс …» , а «руска земля честь і славу мала…».Але йому сором і досада очі застилають , коли доводиться говорити про те , як стали «сварні князі крамоли ковати і Русь дробилася і падала …». 

            -  7  -

               Письменник (що дуже важливо !) не обходить і соціальних питань , він різкими словами характеризує  кріпацьку неволю як одно з найбільших  історично-соціальних лих  нашого народу , майже в белетристичній формі говорить про зойки закріпачених людей , про жорстокість панських посіпак , про ті нещасні світанки, коли «гонили гайдуки мирян півсонних на лан» і «кривавий піт обливав буйний полон» , а над ними проносився пронизливий свист дротяної нагайки . Вагилевич не виявив тут національної          обмеженості . Серед гнобителів бачить він і своїх земляків – це «лукавії хіснолюбці , котрі , приставши до ворогів , чуженіли ,  а , здвигшися з ними , ковали чіпи своїм браттям». На той час такий погляд на історію був сміливий і прогресивний ; до того ж ці рядки звучали зовсім злободенно , оскільки панщина тоді ще існувала .

               Майже зовсім невідома нам  науково-етнографічна діяльність Вагилевича . А тим часом він стояв на передових рубежах тогочасної етнографічної та філологічної думки . Різні його праці публікувалися  у іншомовних , зокрема чеських , наукових виданнях , вони пропагували культурні цінності поневоленого українського народу .

               Вагилевич написав кілька наукових  статей , в яких намагався дати  докладний історико-етнографічний опис галицького Прикарпаття .

                Вагилевичеві належать ще матеріали до «Українсько-німецько-латинського словника» , розвідка про жителів стародавньої  Європи , величезна збірка упорядкованих ним колядок (280  одиниць ) та багато інших праць . Найбільше ж як науковець він писав про Україну .

               Великим другом  Шашкевича був  поет і вчений , один із провідних  діячів «Руської трійці» – Яків Федорович Головацький .

               Любов до рідного народу  ,  яка визріває в душі юнака  , будила велике співчуття , викликала бажання , хоч і наївне , дитяче ще , якось допомогти  йому в лиху годину .

               Поміркованість стала визначальною  рисою Головацького . Так , під  час своїх мандрівок він був дуже стриманий у висловлюваннях , поводив себе , як пасивний спостерігач і фольклорист , «не будив народ до самопізнання» ,  як  зазначив  Вагилевич . 
 
 

             -   8  -

              Літературно-художній доробок письменника  – це невеликий жмут оригінальних  ліричних поезій та перекладів  і ціла в»яванка мініатюрних прозових творів, художньо опрацьованих казок, байок, приказок і анекдотів… Поет був свідомий скромності свого внеску в літературу, коли писав:

                                   Невелике й моє зіллє –

                                   Як барвінок на весіллє,

                                   Як на ріднім гробі рута,

                                   В дробен листок розвинута…

                Але в цьому зіллі є зелені, напоєні соками народної пісні  пагінці, які не зів»ялий по  сьогодні. Навіть вимогливий Франко, вважаючи Головацького «прозаїчною натурою», визнавав, що йому «при моментальнім приливі щирості удалося кілька непоганих віршів». А вони, додамо, були одні з перших у галицькому літературному зільнику, що зріс на народному грунті.

                Яків Головацький – це передусім вчений, дослідник, публіцист і громадський діяч. Він залишив ряд важливих наукових праць, розвідок і публіцистичних виступів. Окремі з них мали значний суспільно-політичний резонанс. Головацький інтенсивно працює на науковій ниві, і багато дечого з його доробку мало тоді велику цінність.

                Як літературознавцеві Головацькому  належать розвідки про двох  українських письменників – заспівувачів живого народного слова обабіч Збруча – про Шашкевича і Котляревського.

Неабиякі заслуги Головацького як першого в Галичині видавця, редактора і публікатора.

                І  все-таки першорядну вагу  мають етнографічні дослідження  вченого. У них він найбільш  самостійний і оригінальний, майже  кожного разу порушує «цілинну»  тему, виступає як один з найкращих знавців народного побуту, звичаїв, обрядів. Вчений дає достовірні пояснення щодо походження назв місяців в українській мові, виходячи з принципу, що вони  в «нашого народа, як звичайно народа господарського, хліборобного, всі брані з природи» або з сільськогосподарських робіт.

               Багато зробив він і для  видання знаменитої «Русалки  Дністрової». Авторитет Я.Головацького  на Західній Україні як науковця  та кваліфікованого видавця був  великим. 
 
 

-   9   -

                Діяльність «Руської трійці» - явище не тільки суто літературне, а й глибоко демократичне і навіть антифеодальне за своєю суспільно-історичною суттю, бо «в умовах шаленої дискримінації й паплюження прав українців, характерних для австрійської урядової політики, суспільно- політичні засади, проголошені гуртком Шашкевича, звучали актуально і, можна сказати, революційно».

                Ще Франко констатував, що у  діячів  «Руської трійці», а  у Шашкевича особливо, ясніли  далеко ширші, ніж просвітительні, замисли, - вони прагнули воскресити цілий український народдо нового життя, духовного і громадського. Це, звичайно, була віддалена кінцева мета, до якої  юним сміливцям не судилося дійти. Але багато встигли вони зробити. Гурток започаткував розвиток нової, по-справжньому народної культури на західноукраїнських землях, будив свідомість соціально пригнічених мас, підніс ідеї братерства слов»янських народів, а все це об»єктивно спрямовувалося проти політичного авторитету феодально- поміщицької Австрії. Цей демократичний процес  не могли вже знищити сили реакції. В наступних десятиліттях він ожив і зміцнів під могутнім впливом революційних ідей Т.Шевченка та загальноросійського визвольного руху.

                  На його грунті появилася нова  когорта борців на чолі з Іваном Франком.

                  З «Руської трійці» найбільшу  увагу привертає до себе постать  Маркіяна Шашкевича. У Західній  Україні його ім»я  стало поруч  з безсмертним  іменем  Тараса  Шевченка.

                 Вияв народної шани до свого  першого поета в Галичині досяг вершини наприкінці ХІХ ст., тоді, як голос «вічного революціонера» владно лунав «по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких».

                  «Руська трійця» в умовах нестерпного феодально- поміщицького гніту цісарської Австрії активно виступала на захист соціальних і культурних прав українського народу, видала альманах «Русалка Дністровая», який Іван Франко назвав на той час явищем наскрізь революційним. Прогресивна діяльність Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького стала важливим суспільним фактором, що визначив дальшу демократичну тенденцію культурного розвитку на західноукраїнських землях. 

-   10   -

                     Тому і в наш час славлячи Маркіяна Шашкевича як батька галицького літературного відродження, вдячні нащадки добрим словом згадують і заслуги його побратимів – Івана Вагилевича та Якова Головацького. У святкових промовах і в наукових дослідженнях ці три літературні постаті завжди стояли поруч – як члени славнозвісної «Руської трійці», як творці безсмертної «Русалки Дністрової». Бо все те добре, вартісне, що встигли ці два письменники (Вагилевич і Головацький) зробили в час спільної діяльності з Шашкевичем та й пізніше, - назавжди залишилося набутком рідної культури. Їхня спадщина досліджувалася і публікувалася.

                     Їх було троє друзів, ідейних однодумців. Разом збиралися вони в дорогу, разом прямували до великої Мети.

                     Та не однаково пройшли вони  свій вибоїстий шлях.

                     У час відродження на західних землях України кожен з членів «Руської трійці» доклав своїх зусиль до ствердження української народної культури, до становлення української реалістичної літератури. І найбільша всенародна шана, палка любов вдячних нащадків  заслужено віддається Маркіяну Шашкевичеві, тому, хто віддав усього себе рідному народові, його безсмертній справі.

                     І мимоволі напрошуються слова  українського радянського поета  Дмитра Павличка:

                                   Я так як бачу Маркіяна:\

                                   Обличчя мудре і бліде.

                                   Я так як чую Маркіяна:

                                   То слово, що із серця йде… 

                          

               ( «Маркіян Шашкевич») 
 
 
 
 

              
 
 
 

                       Використана література .

1.Петраш О.  «Руська Трійця» -- Київ, Дніпро, 1972.

2.Історія України: Словник-довідник / Авт.-упоряд. Щедріна І. Е. – Х.: Країна мрій, 2004. – 148 с.

3.