Грім і блискавка в уявленнях українців

В українського народу поширена думка, що вперше після зими грім пробуджується  26 березня. Цей день відомий як Благовісник. Господарі в день Благовісника носили в церкву хлібні зерна для посвячення на сівбу. Прийшовши додому, вони змішували зерна із насінням. Від Благовісника починають сіяти ранні ярові зернові — овес, ячмінь та пшеницю. Вважається, що цього дня пробуджується Бог Перун і своїм громом сповіщує Землю про весняні зародки Життя. Саме з цього часу все починають робити у полі. Благовісник має сповістити про себе громом або блискавкою: первісно вважали, що пробудження природи починається тоді, коли вперше прогримить грім. З того дня «Благослов зиму руйнує», а тому «на Благовіщення весна остаточно зиму переборола». Збереглася давня легенда про те, що Великий Грім Грімучий (прообраз Перуна) прокидається ранньою весною від тривалого сну, сідає верхи на чорні хмари, ніби на коня, і роз'їжджаючи над землею, б'є їх вогняною блискавкою, ніби батогом. Земля ж від цього прокидається, одягається у розкішний зелений одяг і стає надзвичайно гарною⁵⁵.

Благовісником в народі називають  архангела Гавриїла в честь якого 26 березня (8 квітня) вшановується свято Собор архангела Гавриїла. Народ вірив, що архангел Гавриїл — володар блискавки. «Ілля — володар грому, а Гаврило — блискавки. Обох святкуємо, бо грім і блискавка страшні для нас хліборобів». Святкували Благовісника — «щоб Гаврило хати не спалив», — кажуть у селі Кожухів на Поділлі. За давнім повір'ям у день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а тому «після Благовісника кожен день можна сподіватися грому»⁵⁶. Казали також, що грім і блискавка землю будять, а козаки додавали, що це Юрій і Гаврило в нечисту силу з гармати стріляють ⁵⁷. Ту людину яку заб’є грім, вважали щасливою у Бога⁵⁸.

Коли вперше почуєш грім весною, треба спиною притулитися  до стіни або до тину, щоб спина  не боліла, коли настане літня робота⁵⁹. За силою грому передбачають також, і яким буде урожай. Коли гримить навесні передчасно – буде урожай⁶⁰. Коли гримить на півдні і з боку лісу, то буде гарний урожай. Так само – коли і зі сходу. Удари грому на заході передбачають неврожай і епідемію. Грім в березні місяці – ознаки урожаю на озиму пшеницю⁶¹. Грім перший прогримить уранці – літо буде серединка-наполовинку (помірне); прогримить опівдні і з південної сторони – тепле і родюче, надвечір і з холодної сторони – літо буде тепле, а осінь холодна, шкідлива для озимини⁶².

Окрім цього передбачати  грозу могли і по поведінці  різного роду живих істот. В народі вважали, що навіть  жаба не квакає до першого грому⁶³, а коли вона вже заквакала, значить гроза вже була. Ластівка прилетіла – скоро грім загримить⁶⁴, хоча з власного життя можна навести приклад що ця прикмета не відповідає дійсності, оскільки цього року грім гримів на початку квітня, а ластівки ще не прилетіли. Також українці вірили, якщо добре клює в’юн, то перед дощем, а коли піднімається на поверхню й кружляє – напередодні грози⁶⁵. По силі грому передбачали також якою буде погода на цілий рік. Блискавка напровесні спалахне, а грому не чути – на сухе літо. Гримить, коли дерева ще не розпустили листя, – літо очікується холодним, дощовим. Гримить на голе дерево – на холодне й дощове літо⁶⁶. Грім у квітні доброю новиною буває, якщо мороз рослин не постинає. Гроза у перших числах квітня – на тепле літо. Гроза на Благовіщення – до теплого літа, до врожаю горіхів⁶⁷.  В народі лихою звісткою вважалося, якщо на Юрія 6 травня було чути здалека грім, або проспівала будь-яка пташка⁶⁸. Окрім цього люди вірили, що «на Юрія, у бурю не годиться тримати вогонь у хаті, бо в неї грім вдарить»⁶⁹.

Селянина завжди цікавила літня погода. Від того, якою вона має бути, значною мірою залежала доля врожаю. Тому у народі святкували невелике свято – день святого  Мокія – 24 травня. Майже на всіх теренах  України по ньому завбачували, якою буде погода влітку⁷⁰. У народі Мокія вважали ще й «царем граду», оскільки він був намісником верховного Бога грому та блискавок – Перуна. Градобій завжди приносив лихо селянам. З цього приводу казали: «Якщо сонце не випече, то град висіче»⁷¹.

У народі існувало чимало форм відвороту граду. Переважна їх більшість  пов’язана із замовляннями, молитвами  й шептами. За свідченнями літніх людей, деяким ворожбитам це було під силу – вони або зупиняли стихію, або відводили в бік. Окрім замовлянь, люди вдавалися до інших дійств. На Житомирщині як насувалася чорна хмара, жінки брали лопату,якою саджали хліб у піч, й тричі оббігали посів або ж викидали її на поріг; під час грози запалювали громничну свічку, посвячену в Чистий четвер. Дехто, «щоб град зупинився», – викидав з хати свячену вербу⁷².

Святий Мокій вважався надійним провісником літньої погоди. «Якщо сонце в цей день, –  казали знаючі люди, – сходить червоно, то літо буде грозове і пожарне»⁷³.

Найбільша кількість народних вірувань про грім і блискавку  пов’язана саме з літнім періодом, оскільки в цей час припадають, як вважали гуцули, 6 із 12 свят які  пов’язані з громом. Тому саме в  цей час варто найбільше боятися  грому і не працювати в ці дні, бо грім – «покарає». Блискавка блискає і півень кукурікає – буде дощ. Блискавка сильна без хмар – на велику спеку. Грім безперестанку гримить вранці – надвечір піде дощ з градом⁷⁴.

На Гуцульщині побутували наступні повір’я: Грім глухий – до тихого дощу; гучний – до зливи; гримить довго й невиразно – на тривалу негоду; недовго, різко й лунко – скоро настане сонячна погода. Грім гримить безперервно – буде град. Грім гримить – хліб буде родить. Грім гуркотить під час дощу – чекай затяжної негоди. Грім не в усякій хмарі, а грім та не ударить, а вдарить – то не по нас, а і по нас – може лише обпалить та не вб’є. Грім чути вранці – увечері буде дощ. Гроза була удень, але після неї не похолодало – вночі знову її чекати. Жайворонки походжають по полю – буде хороша погода, а сидять настовбурчившись – буде грозовиця. Календула розвертає свої віночки рано-вранці – буде ясна погода, пізніше – то дощ, гроза. Ліс шумить в теплу погоду – на грозу. Мурахи ховаються в гнізда – до грози. Промені сонця темніють – до сильної грози. Сінокіс проведеш пізно, складеш у грозу – із кожної копиці вийде пуд гною⁷⁵.

Особливого значення у  вірування пов’язаних з громом та блискавкою набув місяць липень і серпень. В цей період майже кожного дня буває гроза. Тому в народі постав вислів: «Липень казати звик : «Я - грозовик», або – «Липень блискавки кидає, дуби калічить»⁷⁶. Грім гримить довго й невиразно   – на тривалу негоду, недовго, різко й лунко – невдовзі буде сонячно. Глухий грім – до тихого дощу, розкотистий – на зливу. Висока й крута веселка – на вітер, низька й положиста – на дощ. Темнішає сонячне проміння – бути грозі. Якщо п'явки бунтують, судомно звиваються, виповзають з води і присмоктуються до сухого місця – бути грозі. Мурахи ховаються в гнізда – на грозу або сильний дощ.  Якщо по небу пливуть білі чи кругленькі хмари, то дощу не буде, а коли утворюють стовпчики, то увечері можлива гроза⁷⁷.

У день великомученика Прокопія (21 липня) уникали важких робіт, особливо в полі. У Карпатах вважали: того, хто в цей день працюватиме, може вбити грім⁷⁸. Таким же «громовим днем» був і день святого Кирила, або князя Володимира. У житомирському повіті вважали: «Якщо 23 липня гримить і блискає, то десь у полі копи горять. Якщо 26 липня сильна злива з грозою, то на дощову осінь»⁷⁹.

«У серпні є такі громові , що вони дуже карають тих людей, хто їх не шанує, — розповідає 84-річна Афанасія Кошулько із села Пляшева Радивилівського району на Рівненщині. — Оце 2 серпня — Іллі Пророка, через два дні — Вогняної Марії Магдаліни, а 7-го буде Пантіліймона — Паликопа його ще називають. — Якшо їх зневажити, то Ілля наробе гнилля — заллє дощем, а Паликопа попале грозою копи. То в нас люди цього дня й нині не роблять ніякої роботи ні в полі, ні дома, шоб не було пожарю».У тих, хто на Іллю таки йшов до роботи, колись відбирали коси, серпи, граблі. А хто возом їхав у поле — рубали колеса⁸⁰.

На Іллі-громовержця як хто пасе корови там чи коні, то не можна з собою брати нічого залізного, бо грім може вбити людину. Якщо в цей час грім запалить хату, то селяни колись вірили, що таку пожежу нічим погасити не можна, бо ж: «Як Бог запалив, то чоловік не погасить!⁸¹»

Важливе значення для українців  мають і інші громові дні. Так, 27 серпня святкують св. Пантелеймона-Паликопи, говорячи, що були випадки, що коли хто жав цього дня, то Перун палив зложене в копи збіжжя, звідкіль і походить назва цього святого⁸². Святий Пантелеймон здавна вважається охоронцем людей  і збіжжя від вогню, спричиненого блискавками. Такі пожежі люди пов’язували «з божою карою» (з цього приводу казали: «Як Бог запалить, то чоловік не погасить»), а тому загасити їх можна лише за допомогою покровительської ікони святого Пантелеймона та Смоленської божої матері, яку відзначають днем пізніше, тобто 10 серпня. У давніші часи, коли збіжжя зберігали у копах та стіжках, блискавки часто влучали в них. Люди вірили, що це трапляється тоді, коли господарі не дотримуються святих приписів – працюють на великі свята, порушують обітницю під час постів. А тому святий Пантелеймон у такий спосіб карає грішників (звідси й народна назва святого – Паликопа, Палій)⁸³.

Щоб не розгнівати Паликопу, люди намагалися вшановувати його –  запалювали перед іконою свічку і  не працювали, особливо не звозили з  полів збіжжя, бо тоді «Палій обов’язково  вцілить блискавкою». З цього  приводу побутувало чимало застережливих  переказів. Один з таких було записано на Полтавщині. «Якось поїхав чоловік  возити снопи. У полі він зустрів  незнайомця, що ходив поміж копами. Чужинець запитав його:

– Що ти тут робиш?

– Хліб звожу…

– А хіба ти не знаєш, що сьогодні Паликопа?

– Ось як завезу копи, –  відповів господар, – отоді й взнаю, що це за Паликоп такий!  Не встиг він підійти до воза, як небо несподівано затягли грозові хмари, загримів грім, вдарила блискавка, і все жито згоріло. А від незнайомця й слід простиг»⁸⁴.

Окрім того, варто зазначити, що блискавки загрожували не лише збіжжю. Траплялися випадки коли вони влучали у полі і в людей. Покалічену грозовим розрядом людину відходжували у такий спосіб. Її закопували у вологу землю й тримали доти, доки «сировиця не витягне з тіла блискавки». Нерідко так тримали кілька діб, аж поки людина не подавала ознак життя. Це був досить поширений спосіб «зцілення од громовиць»⁸⁵.

Таким чином, непомітно, але  впевнено відходить літо. На полях  відчутно затихають голосні перегуки жниварів, над левадами частішають прохолодними досвітками серпанкові тумани. І тільки зненацька грозові хмари  з розкотистими громами оповіщають про останній місяць напруженої жниварської  пори. У нарді на цей випадок  кажуть: «Це Пантелеймон нагадує, що пора звозити копи з полів»; хто  ж спізниться то неодмінно пожалкує, бо «На Паликопа пильнуй снопа» - він немилосердний до лінькуватих господарів⁸⁶.

Періодом останніх гроз в  народі вважається 11 вересня (Главосіки). За народним віруванням, день Головосіка є останньою межею гроз. Тому якщо цього дня чути грім, то має бути довга і тепла осінь.  Звідси й приповідка: «Загримів Головосік – тепла прибавить рік»⁸⁷. Якщо гримить у жовтні – на безсніжну зиму. Грім у листопаді – на малосніжну зиму, але на рік врожайний. Якщо загримить при місяці уповні -  хліб уродить на полях, а в долинах буде поганий⁸⁸.

На Поліссі є досить поширені замовляння від грому і блискавки. Вони являють собою невелику групу текстів, більша частина яких записана в східних районах Полісся, менше – в західних. Значна частина замовлянь цієї функціональної групи в різних формах містить семантику відвернення  небезпеки. Проте в текстах не можна виділити домінуючої групи мотивів, у якій виражається ця семантика. До числа таких мотивів належить і «Відвернення небезпеки (грози) в далекі, пустельні місця, і, відгін небезпеки туди де нічого не відбувається», мотив «Хтось несе хмару, сакральний покровитель просить відвернути хмару» і прохання до сакрального покровителя відвернути грозу. До числа замовлянь від грози належить і велика група текстів, яка в тій чи іншій формі містить фрагменти канонічних християнських молитов і піснеспівів («Свят, свят, свят Господь Саваот», «Да воскреснет Бог…», «Христос воскрес!»), а також молитовні звернення до Бога, Богородиці і святих. Зокрема одним із таких замовлянь є:

«Йде гроза – помолися Богу. Почало блискати – молися:

Святий Петро, Святий Михаїл,

Пресвята Богородице, Мати Божа!

Сам Господь!

Спаси нас у далі, у  полі,

Відішли ці хмарки

У сині моря, у темні ліси,

Та оберігай мою сім'ю  у хаті,

Коровку у полі»⁸⁹. Це варто повторяти дев’ять разів.

Окрім цього, були досить поширені замовляння які стосувалися того, щоб не вбив грім. Коли гриміло, то під  час грози промовляли:

«Свят, свят,

Свят Господь

Саваот.

Ісполь небо і земля

Славу, славу клала я»⁹⁰.

Отже, можна прийти до наступного висновку: народні вірування про грім та блискавку в українців, незалежно від території їх проживання, є досить різноматніми, Зокрема, під час грози заборонялось виконувати певні дії: свистіти, співати, дивитися в вікно тощо. Найбільш надійним захистом від грому вважалося дотримання і шанування «громових» днів. В народі набула поширення думка, що вогонь від блискавки не можна було гасити, бо: «Як Бог запалив, то чоловік не погасить»⁹¹. Охоронцем людей і збіжжя від вогню вважається св. Пантелеймон (Паликопа.) Дуже часто селяни робили загальні й досить тривалі спостереження за погодою, для того щоб передбачити чи буде літо грозовим. Траплялися випадки коли  до уваги брали не один день, а кілька чи навіть цілий місяць для того щоб визначити якою буде погода на наступний місяць чи рік.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Одним з елементів традиційної  духовної культури українського народу були народні вірування. Серед них  важливе місце займають і повір’я, що стосуються грому і блискавки. Традиційні уявлення про грім та блискавку пройшли досить тривалий процес розвитку. Вони зародилися ще в дохристиянський період, коли людина обирала собі певного демона чи будь-яке божество, сподівалася на його допомогу, служила йому. Однак, з плином часу,система язичницьких вірувань еволюціонувала, особливо після прийняття християнства.

Після Християнізації Русі духовна і державна влада почала знищувати язичницьких богів і викорінювати віру в них серед народу. Прикмети давніх богів відповідно почали переходити на нижчих демонів, або на християнських святих. До цього була причетною і духовна влада, заводячи християнські свята і обряди в ті самі, або в найближчі дні, в які перед тим відбувалися поганські святкування. Відповідно прикмети Перуна перейшли від Громовика, Бурівника й Паликопу на святих Іллю, Пантелеймона і Гавриїла – з іншого. Головне місце після Перуна зайняв Св. Ілля, якого почали вважати наступником язичницького Бога грому – Перуна. У старозавітних переказах – «це обдарований майже божественною владою чудотворець,  пророк, вустами якого глаголить Бог, проповідник, що пророчить майбутнє від імені Бога».