Голодомор 1946-1947 років на Київщині

    Найчастіше жертвами трупоїдів і людоїдів ставали рідні й близькі напівбожевільних осіб. Адже патріархальність виховання та природна богобоязливість могли виправдати це святотатство лише відносно своїх рідних; начебто душі осквернених могли зрозуміти мотиви вчинків і пробачити, а от

чужі –  швидше ні. Спонукальним мотивом до цього ставала й неможливість традиційно поховати рідних; тому збожеволілі близькі, перебуваючи певний

час з останками, під тиском голоду наважувалися їх вжити. Проте частіше рідні не поспішали ховати померлих та використовували  їх останки для продовження свого кількаденного життя, а інколи це ставало єдиним спасінням для виживання цілих родин. На перший погляд, і при нормальних зовнішніх обставинах існуючі сімейні незгоди у таких екстремальних для виживання умовах зазнавали гіпертрофування, й ситуація розплутувалася через виправдне вбивство одного з подружжя; адже ненависть до нього існувала раніше. Жертвами ставали також односельчани, сусіди, випадкові люди, діти-сироти, бездомні, жебраки; інколи для харчування викрадали дітей. Найчастіше людину переборювали тваринні інстинкти, і вона полювала на найбільш слабких, якими були діти, жінки, літні люди. Штовхала на такі злочини й відмова колгоспних роботодавців елементарно підтримати своїх нужденних трудівників.

     Саме усталене відчуття безвиході, пануюча атмосфера відчаю провокувала громадян до стихійних публічних виступів. Приводом до цього могли бути офіційні чи неофіційні зібрання тощо. Наведемо деякі факти. Під час голоду в містах харчове забезпечення, за деякимвинятками, виглядало порівняно із селами краще. Проте різке зменшення норми та погіршення якості харчування відразу вилилися у протиправні виступи трудящих.

    Визначимо певну емоційну особливість виступів. Їх протестність у цих обставинах набувала гострішого характеру. Адже потерпілі були свідками страшного голоду 1932–1933 рр., страх перед повторною бідою викликав ре-

акцію природного захисту через більшу агресивність та озлобленість. Як ре-

акція на відчуття можливих життєвих ускладнень серед  громадян часто виникала паніка, що виявлялося в стихійному скуповуванні продуктів харчування і товарів  першої необхідності.

     Прикметно, що своє незадоволення проваджуваною політикою, складною ситуацією громадяни намагалися висловлювати не лише при будь-яких ситуативних оказіях, а й під час офіційних заходів. У період виборів до Верховної Ради УРСР та місцевих рад (відповідно 9 лютого і 21 грудня 1947 р.)

на бюлетенях  знаходили написи, як-то: «Наша пропозиція збільшити норму хліба!», «Дайте хліба!» тощо. Також траплялися написи, котрі мали характер уже делінквентивного проступку. На деяких виборчих бюлетенях  у м. Києві (грудень 1947 р.) громадяни висловлювали своє бачення виходу з продовольчої проблеми через посилення антисемітських заходів («прибрати євреїв-спекулянтів із радянської торгівлі», оскільки «євреї обдурюють, обраховують покупця, для легкої наживи ідуть на різні угоди...»). Містилися навіть заклики взагалі очистити органи влади від осіб цієї національності.

     Наступною, відносно прихованою формою висловлювання своїх бід громадяни обирали листування. Тогочасна малорозвиненість телефонно-телеграфного зв’язку залишала за епістолярним спілкуванням найширші можливості, а його доступність створювала для сучасників широкий простір вибору. Для влади цей фактор становив подвійну загрозу. Дописувачем було переважно залишене напризволяще жіноцтво, а адресатами найчастіше виступали військовослужбовці. Небезпека крилася в тому, що через листи нужденні намагалися донести до рідних весь свій біль і страждання, а розголошення й поширення цієї інформації серед військових сприяло підточуванню морально-патріотичних устоїв радянської армії. Це було відвертим та крамольним порушенням соціалістичних норм співжиття, зазіханням на державну безпеку; тому військова цензура скрупульозно вилучала всі листи, навіть із найменшими натяками на скарги рідних. У них могло повідомлятися про непомірні примусові позики, відбирання продуктів, худоби, речей, а масове опухання і смертність від голоду порівнювалися з трагедією 1933 р. Військова цензура МДБ УРСР у процесі перегляду поштової кореспонденції лише з 10 квітня до 15 травня 1946 р. виявила 7 тис. 330 по дібних листів. Поширюючи викривальну щодо діянь держави інформацію, їх автори ставали порушниками соціалістичних норм законності. Найбільше листів було надіслано з голодних Київської (3 тис.557). Із кожним днем ситуація в республіці погіршувалася й, за даними дослідника цих фактів О.Рабенчука, у кінці вересня міністр держбезпеки УРСР С.Савченко доповідав ЦК КП(б)У про виявлення вже 44 тис. 431 листа зі скаргами до рідних на посуху, несплату за працю, повсюдний голод тощо. Зокрема з Київської області їх було надіслано 15 тис

    Можна виокремити деякі закономірності проблемно-хронологічного порядку щодо впливу голоду на зміни в соціальній і психофізіологічній природі людини:

1. У другій  половині 1940-х рр. серед сільського  населення України були ще живі свідки страхіть голоду 1932–1933 рр. Ті, хто сам пережив його, в процесі сімейного виховання передавали свої спомини нащадкам. Знання про недавній голодомор на свідомому чи підсвідомому рівні впливало на щоденну поведінку людей. Це відображалося, наприклад, у культивуванні хліба як основної їжі, а також у скромності їх повсякденного побуту, економії в харчуванні, спробах заощадити продукти на випадок повторення голоду.

2. Якби прийдешні  посухи та неврожаї сталися  в інших зернових районах СРСР, котрі ще не потерпали від  голоду, то сприймалися б місцевими жителями, хоча й з тривогою, але швидше як тимчасовий природний чинник. Ці ж провісники в Україні сприймалися по-іншому: вони пробуджували відчуття близької біди, соціальної катастрофи і смерті.

3. Селяни  тишком, спочатку частково перебудовували  звичний порядок господарювання. Свідомо вводилася економія для всіх продуктів споживання. Відповідно до своїх можливостей кожна селянська сім’я робила запаси на випадок біди, частину їх переховувала від можливої насильницької конфіскації, відкладала, як мовилося поміж селянами, «про всяк випадок» промислові товари, цінності тощо – тобто все, що могло б бути використано дляобміну на необхідні продукти харчування. При можливості батьки намагалися відправити дітей у більш благополучні місцевості чи у великі міста, що на час голоду дало б їм можливість вижити.

4. Чітким  провісником бід , котрі насувалися  на українське село , були офіційні заяви , вимоги , інструкції для місцевого партійного керівництва . Їх заповзята реалізація могла означати пришестя голоду. Доведене за радянських часів до повного безправного стану, селянство звичайно покірно терпіло акції насильницьких вилучень; лише одинаки відважувалися на відкритий опір. Особливого психологічного зламу селяни зазнавали, споглядаючи брутальні дії своїх односельчан-перевертнів, які, аби догодити владній верхівці (чи просто вижити), з особливою жорсткістю виконували завдання місцевих проводирів. Разом із тим деяким із них не було чужим відчуття співпереживання, й вони при можливості намагалися полегшити життя односельчан (попереджали про обшуки, виселення, допомагали з продуктами, оформляли документи для виїзду тощо).

5. Від по  чатку голодування повсякденне  життя сільської родини ставало замкнутим . Аби вижити , людська природа мінімізувала всі сторонні контакти ; сім ’я підтримувала переважно лише свої х членів . Коли ж продоволь чі припаси закінчувалися , одним із ви ходів вбачалися тим часова міграція , добування хліба в іншх регіонах тощо . У той час загострювалася криміногенна ситуація . Доведені голодом до крайнощів , люди від чайдушно боролися за своє життя , і ніякі правові та моральні застороги не могли цьому перешкодити. В свєму апогеї він руйнував усі усталені соціальні ме ханізми , міжособистісні контакти , саму природу людини . Ті , що опинилися у жа хливому вирі голоду , зазна вали часто безповоротни х психофізіологічних надламів . Страх перед голодною смертю притуплював , вихолощував у них здатність до співчуття , руйнував моральні підвалини особистості , й часто людина уподібнювалася безчуттєвій істоті. Всі залишки людяності витіснялися постійним відчуттям голоду, не діяли віковічні важелі внутрішньої самодисципліни й самоорганізації, втрачалися регулятивні соціальні механізми, а випадки канібалізму свідчили про спрацювання суто тваринного інстинкту самозахисту. Звичайно, йдеться про крайні прояви деградації соціальної природи людини, однак їх масовий характер саме в період голоду підтверджується сотнями задокументованих фактів.

6. Люди, котрі  виживали, назавжди несли у собі  страх пережитого, сором за нівелювання  моральних цінностей. Від цього  їх міжособистісне спілкування  часто вже ніколи не поверталося  в русло колишньої, перевіреної  часом односельчанської довіри, дружнього розуміння, родинного  співчуття. Заради виживання вони  змушені були від цього відмовитися,  і людська подоба поверталася  до них надщербленою реаліями  голоду. Залишок свого життя постраждалі  спокутували перед пам’яттю безвинно  загиблих – тих, хто зазнав від них наруги чи горя. Провина за те, що не зміг допомогти ближньому, у патріархальній душі українського селянина довіку пекла соромом за безвихідь, за проявлену слабкість чи нерішучість, а в психіці формувався стійкий комплекс вини.

7. У русло  нормального існування, налагодження  нових соціальних та міжособистісних відносин селянин приходив поступово. Пережите постійно нагадувало йому про недавню трагедію. Ці підсвідомі мотиви через традиції патріархального виховання передавалися батьками своїм нащадкам, як звичайно з повагою ставилися до тієї страшної сторінки з родинного життя. В селянській повсякденності, культурі вже ніколи не забувалося про пережитий голод.

3. Наслідки голоду 1946-1947 років

    Голод 1946-1947 рр. залишив значний відбиток на демографічному розвитку України.

    Внаслідок голодомору серед сільського населення поширилася дистрофія. За офіційними повідомленнями на початку 1947 р. в Україні нараховувалося 448 тис. хворих на дистрофією, серед яких 150 тис. перебували у важкому стані й потребували термінової госпіталізації. На травень 1947 р. вже було зареєстровано понад 900 тис. таких хворих (1, с.344). За іншими (неповними) даними, до літа 1947 р. на Україну було зареєстровано більш як 1 млн. хворих на цю хворобу. Поширювався й тифЩо ж до людських втрат, то їх визначити важко, оскільки масштаби трагедії, попри те, що вони були меншими ніж у 1932-1933 рр., надто великі.

     Вже з грудня 1946 р. почався падіж худоби. На 1 січня 1947 р. поголів'я великої рогатої худоби зменшилося порівняно з 1 січня 1946 р. на 46,4 тис. голів, свиней - на 1001,8 тис., овець і кіз - на 125,9 тис., коней - на 35,7 тис. голів (3, с.42). Скорочення поголів'я продовжувалося аж до появи зеленого корму.

     Голод значно ускладнив і без того важкий процес відбудови України. Скорочувалиструдові ресурси, треба було поповнювати капіталовкладення в сільське господарство. Негативно вплинув голод і на моральний стан суспільства, що поставило Україну в невигідні умови порівняно із західними країнами.

    Період голоду негативно сказався на свідомості, психології людей, що позначилось на їх поведінці та вчинках як під час продовольчої скрути 1946-1947 рр., так і в подальші роки. Багато хто бачив та розумів сутність існуючої державної системи, однак продовжував покірно жити, чи скоріше існувати у звичному ритмі, пристосовуючись до труднощів, залишаючи своє невдоволення при собі. Голод засвідчив, що позбавлене державної підтримки населення було змушене рятуватися самотужки, часто йдучи на злочини та нелюдські вчинки, переступаючи моральні норми. В основному, протест проти дій влади виражались у розмовах чи у листах до рідних. Проте серед безпартійних і партійців траплялися й ті, хто відкрито чинив опір влади, знаючи, що за свою непокору, буде жорстоко покараний. Ця категорія, попри пасивність та аполітичність більшості населення, становила потенційну загрозу радянській владі, оскільки при нагоді завжди виражала своє невдоволення нею вчинками та антирадянськими висловлюваннями.

    Голод суттєво вплинув на криміногенну ситуацію, особливо збільшилась кількість грабунків особистого майна громадян і запасів продовольства. У ІІ половині 1946 р. та І половині 1947 р. кримінальні злочини такого характеру у країні становили 70%. Усе нагадувало війну за шматок хліба голодних проти голодних, оскільки городяни грабували село, а сільські мешканці - місто. Об'єктами нападів ставали магазини, сховища, бази, а також помешкання і господарчі будівлі жителів міст і сіл. Ішли грабувати, часто зі зброєю в руках, організовуючись у групи, робітники, службовці, колгоспники, військовослужбовці, члени ВКП(б), комсомольці і вчорашні фронтовики, які до цього не вчиняли навіть дрібних крадіжок (5, с.94).

    Спецслужби фіксували у висловлюваннях людей недовіру до влади й розуміння того, що голод був спричинений не посухою, а радянським державним устроєм. Разом з цим, замість реальної допомоги в голодні 1946-1947 рр. посилюється кримінальне переслідування «розкрадачів» соціалістичної власності, які за статтею 131 Конституції 1936 р. кваліфікувалися як «вороги народу», а 18 статтею Статуту сільськогосподарської артілі - як «зрадники загальної справи колгоспів» (3, с.44).

    Отже, мізерний заробіток, необхідність красти чи тікати з колгоспу були єдиним, але не широким арсеналом засобів для селянина, щоб прожити у післявоєнному колгоспі. Вияв реакції людей на цю ситуацію знайшов своє відображення також в народному фольклорі.

    На «допомогу» колгоспам у виконанні тих чи інших постанов, проведені сільськогосподарських кампаній були надіслані уповноважені з різних радянських і партійних організацій. Головна функція цих уповноважених, які нерідко не мали аж ніякого відношення до сільськогосподарського виробництва, зводилася до того, аби будь-якою ціною добитися виконання державних планів. Вони несли відповідальність за свою діяльність лише у тому випадку, коли плани заготівель не виконувалися (3, с.22). Зрештою, такий спосіб керівництва колгоспами завдавав великої шкоди розвиткові сільського господарства. Негативні кризові явища в сільському господарстві продовжували наростати аж до вересня 1953 р., коли фактично було визнано крах сталінської аграрної політики.