Голодомор 1946-1947 років на Київщині

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний  університет

Факультет фінансів та банківської  справи

 

 

 

 

 

Наукова робота

На тему:

«Голодомор 1946-1947 років на Київщині»

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                   Підготувала

                                                                                   студентка І курс 1групи

                                                                                    ФФБС

                                                                                    Лазор Катерина

Київ 2011

План

1. Вступ
2. Причини голоду 1946-1947 рр
3. Суспільна атмосфера і поведінка людей в період голоду
4. Наслідки голоду 1946-1947 років
5. Висновок

 

Вступ

    Післявоєнний період є одним із ключових етапів історії радянського державного устрою і суспільства. Ці роки залишили практично без змін політичну й економічну систему в СРСР, хоча у суспільстві після переможного завершення війни відбувались зміни, пов'язані з надіями та очікуваннями, які викликали особливий психологічний клімат і настрої. Населення країни увійшло в мирне життя, сподіваючись, що за порогом війни залишилось усе найстрашніше і важке. У масовій свідомості виник образ «життя-свята», із допомогою якого моделювалася особлива концепція післявоєнного життя - без протиріч, без напруги. Стимулом розвитку цієї концепції був лише один фактор - надія. Вона викликала небувалий оптимізм, емоційне завзяття народу, що дозволило досить швидко вирішити основні завдання відбудови. Однак ейфорія перемоги з її духом свободи й ідеологізацією минулого мирного існування була розвіяна реальними життєвими обставинами.

    Вже у 1946-1947 рр. економічна й сільськогосподарська політика ВКП(б) викликала штучний голод. Не є чимось новим те, що радянська влада намагалася всіма способами позбутися українців як народу. Вивезти всіх кудись не було змоги практично, тому вирішили втілити в реальність геноцидний план – всеукраїнський голодоморний погром. Сп’янілі від воєнної перемоги власті у 1946 році вирішили втретє вжити проти українців випробувану ними зброю. Українські голодомори перш за все послаблювали біологічну силу народу. А також не варто забувати про моральне здичавіння людей, перед якими стояла лише проблема виживання: наїстися чи померти. Голодомори руйнували психологію українців: нищили їх мораль, віковічні звичаї, світосприйняття, робили покірним, байдужим до всього натовпом, який легко піддається на асиміляцію.

    Він забрав із собою сотні тисяч людських життів, спотворив моральні норми й життєві цінності, але, разом із тим, посилив критичні настрої у радянському суспільстві, викликав прихований та відкритий спротив як безпартійних, так і партійних громадян існуючій політичній системі й похитнув велич вождя-ікони - Й.Сталіна.

    В умовах тоталітарної держави тема післявоєнного голодомору була закрита. Будь-яка згадка про третій у ХХ ст. голод в Україні цензурою рішуче викреслювалася. Документи з грифом «цілком таємно», «таємно», «конфіденційно», «тільки особисто», «тільки адресату» були надійно заховані в архівах органів державної безпеки, міліцейських структур, партійних і виконавчих комітетів рад з областей, міст, районів. Можливість добратися до цих документів у дослідників з'явилася лише в умовах незалежної Української держави.

    Голод 1946-1947 рр. є предметом дослідження багатьох вчених та спеціалістів з історії України: Рабенчука О.П., Воронова І.О., Пилявця Ю.Г. та ін.

    Актуальність теми даної роботи обумовлена тим, що про післявоєнний голод в Україні відомо ще недостатньо, але його наслідки досі болісно озиваються в пам'яті живих свідків.

    Історики сходяться на тому, що за своїми масштабами голод 1946-1947 рр. майже не поступався голоду 1932-33 рр.

 

2. Причини голоду 1946-1947 рр

• складні соціально-політичні умови;

    Голод 1946 - 1947 рр. в Україні відбувався у складних соціально-політичних умовах. Після кривавої, руйнівної війни республіка знаходилася у стані страшної розрухи. Колосальних збитків зазнало сільське господарство. Було зруйновано і пограбовано близько 30 тис. колгоспів, радгоспів і МТС, 28 тис. сіл. Матеріально-технічна база аграрного сектора економіки виявилася вщент зруйнованою. Склалося надзвичайно напружене становище з трудовими ресурсами в селах  країни. Основну робочу силу в колгоспах становили жінки. В 1945 p. вони виробляли 72,2% всіх трудоднів. Великі фізичні навантаження негативно вплинули на стан тяглової худоби: спостерігався її масовім падіж. Зазначені обставини різко знизили рівень агротехніки оброблювальних земель, продуктивність праці і урожайність сілі сільськогосподарських культур. Тяжким було становите і в тваринництві. На кінець 1945 p. поголів'я всіх видів худоби досягло 43 % довоєнного рівня, а посіви кормових культур — лише 29%.

• політика правлячої верхівки;

Крім  цього, до голодомору призвела імперська  політика правлячої верхівки колишнього Союзу РСР щодо України. Селу нашої  республіки центр майже нічого не давав, а лише забирав з нього  вироблювану сільськогосподарську продукцію, особливо зерно, незалежно  від того, врожайним чи неврожайним  був той чи інший рік.

Післявоєнний  голод виник у той час, коли адміністративно-командна система  вже міцно утвердилася. Сталін та його найближчі соратники здійснювали  керівництво сільським господарством, розвиваючи ідеї «безтоварного» соціалізму, що обмежувало дії економічних законів. Сільське господарство згідно з цією лінією мало відігравати роль донора для інших галузей економіки, зокрема промисловості. В такому ж напрямку здійснювалася й фіскальна  політика держави. Селянство сплачувало їй не лише звичайні прямі і непрямі  податки, а значно переплачувало  за товари промисловості за цінами, що встановлювалися державою. Ця невідповідність  під назвою «ножиці цін» невпинно зростала.

Широко  застосовувався жорсткий централістсько-адміністративний тиск. Не сприяла розвиткові аграрного  сектора економіки й практика підміни функцій радянських органів  партійними. Надцентралізована система  планування в післявоєнні роки залишалася такою ж, як і раніше, орієнтуючи керівні кадри на посилення командно-примусових методів управління сільським господарством.

• несприятливі природно-кліматичні умови;

    Однією з головних причин післявоєнного голоду була сильна засуха в 1946 р. і 1947 р., що охопила майже всі зернові райони півдня та сходу України. Замість передбачуваних для освоєння 80% довоєнних посівів зернових 1946 р. фактично було засіяно 77,2% (2, с.113), чимало посівів озимих культур загинуло від сильних морозів. Крім того, відсутність посівного матеріалу не дала змоги організувати підсів чи пересів.

• сталінська політика хлібозаготівель;

    Серед цілого комплексу причин виникнення голоду все ж визначальною була сталінська політика хлібозаготівель. ЦК ВКП(б) та Рада Міністрів СРСР вимагали беззастережного виконання надзвичайно напружених планів цих поставок.

В Україні, яка після війни, повертаючись до мирного життя, терпіла від засухи і неврожаю, розгорталася справжня «битва за першу заповідь державі». Директиви щодо організації й  проведення жорстких хлібозаготівель  ішли безпосередньо від Сталіна. Він був головним режисером і  диригентом їх проведення. Сталін діяв через своє найближче оточення: Маленкова, Молотова, Жданова та ін. Вказівки «вождів» щодо практичного проведення хлібозаготівель  надсилалися до республік, областей у формі постанов ЦК ВКП(б) та Ради міністрів СРСР, як правило, за підписом Сталіна, який уособлював усю партійно-державну владу в тоталітарній імперії.

Одержуючи директиви від «батька народів», ЦК КП(б)У та Рада міністрів УРСР в свою чергу доводили завдання областям. Уся ця вертикаль рішуче спрямовувала партійні та радянські органи на вилучення  зерна із села незалежно від його становища. Для «успішного проведення»  кампанії хлібозаготівель використовувалася  ціла низка відпрацьованих ще в 30-х  роках засобів репресивного характеру: від визначення «біологічної врожайності» з кожного гектара посівів до різних видів покарань партійних і радянських працівників, голів колгоспів, рядових селян за затримку хлібоздачі.

Засушливого, неврожайного 1946 р. Україні був встановлений нереальний хлібозаготівельний план, що становив 340 млн. пудів зерна. Згодом він був збільшений до 362 млн. 750 тис. пудів. Однак, як показала осінь, через  вкрай несприятливі природні умови  врожайність зернових у тому році виявилася значно нижчою.

Неодноразові  прохання Хрущова до Сталіна знизити  заготівельний план позитивного  результату не дали. Навпаки, 1946 р. центр  висунув вимогу про проведення повторної  перевірки колгоспів, радгоспів  та індивідуальних господарств з  вилучення усього зерна, засипаного в будь-які фонди. Невиконання  планів хлібопоставок у постановах ЦК КП(б)У вважалося злочином перед  партією і державою. Але, незважаючи на те, що під репресивним тиском колгоспи здавали майже все вирощене, надходження хліба було дуже повільним, план виконаний трохи більш як на 62% (2, с.114). Центр вважав, що плани  державних поставок не виконувалися не через об'єктивні причини, а  тому, що партійні та радянські органи не вели більшовицької боротьби за хліб: проявляли терпимість до несумлінного ставлення до державних інтересів  деяких керівників на місцях, примушували  голів колгоспів брати підвищені  зобов'язання по поставках державі  хліба.

З метою  вилучення хліба ЦК, обкоми партії звинувачували трудівників села у «приховуванні», «розкраданні»  зерна, «саботажі хлібозаготівель». Для «допомоги відстаючим районам» у виконанні держпоставок зерна, заготовити яке було неможливо через  його фізичну відсутність, туди направлялися уповноважені. Посилювалися репресивні заходи щодо колгоспів з боку районних партійних та державних органів.

• неоплаті праці колгоспників;

Причини голоду крилися й у неоплаті праці  колгоспників, знятті з пайкового  постачання хлібом за картками великої  частини міського й переважної більшості  сільського населення. Пік голоду припав на зиму 1946-1947 рр. та весну і літо 1947 р. Від нього в останньому році в Україні померли понад 1 млн. чол. (2, с.115). Це було переважно сільське населення. Архівні документи дають підстави говорити про особисту причетність Сталіна та його найближчого оточення до виникнення в республіці голодомору.

Незважаючи  на репресивні заходи, план хлібозаготівля в республіці на початок 1947 р , був  виконаний лише на 60%, при цьому  було здано все вирощене   зерно, включаючи насіннєві фонди. Через  надмірні хлібозаготівлі колгоспам  нічим було оплатити трудодні колгоспників. В цілому на душу населення в колгоспах  України в 1946 році припадало лише 34 кг зерна. Це не могло забезпечити  навіть мінімальних потреб. Взимку 1946—1947 рр. Україна переживає голод» швидко зростає смертність населення  Між тим сталінське керівництво  СРСР у 1946 році експортувало 1,7 млн. т  зерна, причому значна частина його у вигляді допомоги була надіслана  іншим країнам безплатно Можна  було звернутися за допомогою до світової громадськості, але сам факт голоду аж доне дав на оберігався як державна таємниця

Висновок  витікає слідуючий: причини голоду 1946—1947 р. полягали не лише в післявоєнній розрусі сільського господарства чи в несприятливих погодних умовах, але й у державній політиці сталінського керівництва СРСР.

 

2. Суспільна атмосфера і поведінка людей в період голоду

    За даними Л.Ковпак, статистична звітність Міністерства сільського господарства УРСР свідчила, що за 1946 р. кількість працездатних жінок та підлітків до 16 років у колгоспах республіки зменшилася на 283 тис. 900 осіб.

Селяни, намагаючись  врятувати малолітніх дітей, залишали їх на порозі дитячих будинків, місцевих лікарень чи районних відділів охорони  здоров’я.

Нерідко це робилося привселюдно. А за даними В.Калініченка, були випадки, коли особи, вчинивши злочин, добровільно приходили до міліції  здатися, аби через арешт і  ув’язнення вберегтися від голодної смерті. За висловом російського дослідника В.Зими, голод призвів до «війни за шматок хліба голодних проти голодних» – відповідно міські жителі грабували селян, і навпаки; почастішали також «продуктові» розбої й крадіжки.

    Нестача харчування спровокувала активізацію спекуляцій продукцією сільськогосподарського виробництва . Адже серед приїжджи х була категорія ,

котра мігрувала  не з крайньої потреби , а маю чи на меті подальший перепродаж відповідни х товарів на місцевих базарах. Тому постановою Ради Міністрів СРСР від 31 липня 1946 р. за № 1703 це категори чно заборонялося .

За даними О.Янковської , в 1946 р. державна ціна кілограма  хліба становила

1,5–2 руб  ., а у 1947 р. – 7. На «чорному  ринку » 1,5 кг останнього коштували  в

1946 р. 15 руб  ., у 1947 р. – 50. Кілограм сала  в 1946 р. відповідно – 70–75 руб  .,

у 1947 р. – 250, пуд жита – 120 руб . та 180, кілограм пшени  чного борошна –

30 руб . і  100–110; у Київській області пуд картоплі на базарі коштував 200–250 руб .! Якісний костюм у 1946 р. коштував 5 тис . руб ., а в голодний 1947 р. на нього вимінювали лише пуд жита (7)

    Вершиною геноциду українського народу стали факти трупоїдства і людоїд -

ства в  постраждали х від голоду района х України . Доведені ним до крайнощів, люди від чайдушно боролися за своє життя , й ніякі правові та моральні застороги не могли цьому перешкодити . У своєму апогеї голод руйнував усі усталені соціальні ме ханізми, міжособистісні контакти, саму природу людей . Не одна людина пережила (і ще переживе !) моторошний жах від про читання фактів про дітовбивство, трупоїдство, людоїдство . Проте свідомість дослідника все ж спонукає до встановлення деяки х закономірностей проявів цих жахів . Отже , статистика свідчила про зростаючу динаміку інформацій про трупоїдство . За даними МД Б УРСР (з по чатку року ), на 25 лютого 1947 р. було зафіксовано 16 випадків вживання людських останків , зокрема в Ізмаїльській області – 13, у Дніпропетровській – 1, у Запорізькій – 1 та Чернівецькій – 138. Відома також довідка (з 11 сі чня по 1 лю того 1947 р .) про 19 фактів людоїдства й вживання в їжу м’яса собак. Фактів про дітовбивство, трупоїдство, людоїдство саме в Київській області на той час немає, але це зовсім не свідчить про те, що цього не було, просто влада намагалася приховати ці факти. Але уже на 15 березня 1947 р. спецдонесенням МДБ УРСР до МДБ СРСР додавалися ще нові факти людоїдства: в Сталінській області – 2 випадки, в Київській – 1, у Харківській – 1, у Ворошиловградській – 1 і Чернівецькій – 140. Уточнені дані за лютий – березень свідчили вже про 23 випадки, а на 25 березня вони зросли до 33, зокрема в Ізмаїльській області – 16, Дніпропетровській – 4, Харківській – 3, у Сталінській, Чернівецькій, Одеській – по 2, в Запорізькій, Київській, Ворошиловградській та Полтавській – по 1 факту; Дані про людоїдство були вражаючими. Так в Київській області кількість випадків людоїдства на червень 1947 р. становила 7, із них у червні 1947 р .-2, кількість з’їде них трупів на червень 1947 р.-10, із них у червні 1947 р.-3, кількість притягнутих до відповідаль ності на червень 1947 р. -8,  із них у червні 1947 р .-4.