Голда Меир Біографічне дослідження

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

В МІНІСТЕРСТВІ

Через сім місяців на прохання Бен-Гуріона  Голда Меїр повертається до Ізраїлю, на посаду міністра праці. Через два тижні вона внесла на розгляд парламенту потужний план домобудівництва (на 30 тисяч квартир) і домоглася його прийняття. Завдяки цьому сотні тисяч репатріантів (щодня прибувало понад тисячу чоловік) одержали дах над головою (сама ж міністр праці, в чиїй компетенції перебували всі житлові питання, жила в невеликій кімнаті на горищі...). Інший великий проект Голди Меїр на цій посаді — рішення будувати по всій країні дороги. І хоча вона не була ні економістом, ні інженером-будівельником, сотні кілометрів кам'янистої, незручної землі було очищено, пересипано й обсаджено лісом вручну (у народі ці дороги прозвали "золотими", Голда на ідиш — "золота").

Улітку 1956 р. Голду Меїр призначено міністром  закордонних справ Ізраїлю. Саме тоді Бен-Гуріон велів їй як представникові країни за кордоном прийняти івритське ім'я, і, підібравши схоже за звучанням слово, Голда Меєрсон стала Голдою Меїр (на івриті — "осяйна"). Інтереси своєї країни вона відстоювала настільки жорстко, що до неї прилипло прізвисько "непоступлива". Одного разу вона й сама зізналася, що схильна до компромісів лише в питаннях, які не стосуються державних інтересів.

Меїр  вважала, що головний внесок її, як міністра закордонних справ виявився у налагодженні дружніх стосунків з країнами Африки, що розвиваються, яким Ізраїль міг передати неоціненний досвід. Вона вважала, що негри для євреїв є братами по нещастю: адже євреї – єдиний білий народ, піддався расовій дискримінації. З 1958 по 1973 роки у Ізраїлі навчалося дуже багато африканців за різними напрямками (і будівництво, і районне планування, і здоров'я, тощо.). Сама Голда багаторазово їздила африканськими країнами, зустрічаючись і з лідерами, і з народом. Своєю великий заслугою Голда вважала створення Міжнародного центру підготовки працівників комунального обслуговування, де жінки з країн Африки отримували нові спеціальності, щоб впровадити нові знання у своїх державах.

Тоді  ж Меїр багато подорожувала. Їй дивом  удалося налагодити стосунки з деякими країнами Далекого Сходу (Японією, Бірмою).

У 1966 р. її обирають генеральним секретарем Робітничої партії "Мапай". На цій  посаді Голді вдалося зробити  неможливе — вона домоглася об'єднання  трьох споріднених за духом партій, які роками ворогували між собою ("Мапай", РАФI і "Ахдут ха-авода"), в єдину партію. У січні 1968 р. довгоочікуване об'єднання відбулося, й 70-річна Голда Меїр стала генеральним секретарем цієї об'єднаної Лейбористської партії.

Пік її політичної кар'єри був у березні 1969 p., коли Голда Меїр стала прем'єр-міністром — четвертим прем'єром Ізраїлю — першою в країні жінкою, що зайняла цю посаду, і третьою у світі жінкою, що стала главою уряду (до неї лише на Цейлоні та в Індії уряди очолювали жінки — Сірімаво Бандаранаїке й Індіра Ганді).

"Я  переїхала, — згадувала вона, — до великої, не надто затишної резиденції прем'єр-міністра в Єрусалимі, і почала привчати себе до постійної присутності поліцейських і охоронців, до шістнадцятигодинного робочого дня, до майже неможливості побути на самоті. Звичайно, випадали дні й легші, коротші, вільніші — я зовсім не хочу, щоб думали, ніби всі п'ять років мого прем'єрства я була якоюсь великомученицею і що в мене не було радощів".

Прем'єрство тривало п'ять років. Головною турботою Голди Меїр було поліпшення життя  співвітчизників, особливо незаможних. У країні з величезним військовим бюджетом їй вдалося знизити податки для бідних (а в окремих випадках — скасувати їх зовсім), широко розгорнути будівництво житла для низькооплачуваних працівників. Вона домоглася нехай тимчасового, але все-таки послаблення збройного протистояння з арабами — хай там як, але ні в 1971-му, ні в 1972-му війни не було.

Голда Меїр стала першим ізраїльським прем'єром, якого прийняв папа Павло VI. Високо оцінивши її державні заслуги, понтифік подарував їй срібного голуба миру з написом: "Прем'єр-міністрові Ізраїлю від Папи".

Війну Судного Дня (жовтень 1973 р.) вона сприйняла  як особисту трагедію. Провал ізраїльської розвідки, яка не зуміла виявити  ознак єгипетсько-сирійського планованого  вторгнення, вона сприйняла не як недогляд міністерства оборони, а як власну провину. І хоча війна була виграна (причому блискуче — за 16 днів), Голда Меїр не вважала себе достойною продовжувати керувати країною. Можна було, звичайно, всі докори переадресувати міністрові оборони, відправити його у відставку і продовжувати прем'єрство. Її просили залишитися — нечастий, до речі, випадок у світовій політиці. "Моє рішення остаточне й безповоротне, — сказала вона у прощальній промові. — Будь ласка, не намагайтеся вмовляти мене, щоб я його змінила, не шукайте аргументів — вони не допоможуть". Але перш ніж піти, вона домоглася ще одного — їй вдалося змусити єгиптян і сирійців (уперше за чверть століття!) сісти за стіл переговорів з Ізраїлем і підписати договір про припинення вогню.

Пішовши у відставку, Голда Меїр не ховалася від правосуддя, не шукала притулку в інших країнах, навпаки —  жила відкрито, була до кінця своїх  днів шанованою і улюбленою. До неї  приїжджали з усього Ізраїлю порадитися, просто поговорити. Вона приймала всіх, з усіма розмовляла. Навіть у відставці її вважали національною героїнею. В 1975-му американці обрали її "Жінкою року", а наступного року Соціалістичний Інтернаціонал — своїм почесним президентом. "Щодо мене, то життя моє було дуже щасливим", — писала вона незадовго до смерті.

Голда Меїр померла 8 грудня 1978 р. й похована на горі Герцля в Єрусалимі.

Не  забуто її і в Києві — місті, де вона народилась. Будинок № 5-а  на Басейній відзначено меморіальною дошкою з горельєфом Голди Меїр.

 

ВИСНОВКИ

Голда Меїр завжди підкреслювала, що вона належить народу який, попри всі негаразди, знайшов у собі сили об'єднатися. Вона дуже пишалася тим, що змогла протягом усьго свого життя щось зробити для цього народу. І будь-які втрати у нескінченних війнах вона переживала як особисту трагедію. Вона, як і інші ізраїльтяни, що жили тоді, вважала себе щасливчиком, адже змагла дожити до того дня, коли утворилася незалежна єврейська держава: «Згадуючи цей час, я розумію, як мені пощастило. Адже я стояла біля джерел багатьох важливих подій! Була частиною того що відбувалося навколо». У Палестині було вісімдесят тисяч євреїв, коли вона приїхала сюди у 1921 році, і три мільйона, коли він залишила свій кабінет 1974-го. В неї не було завдань займати посади, але він домоглася своєї мети – створення єврейської держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Голда Меїр «Моє життя». - Ауріка, 1997. – 560 с.
2. Електронна Єврейська Енциклопедія.
3. Ігнатьєв П.М. Країнознавство. Країни Азії : Навч. посіб. – Чернівці: Книги ХХІ, 2004. – 384 с.
4. Ландрам Д.Н.  "Тринадцять жінок, які змінили світ. – Голда Меїр: непохитна воля.
5. http://www.middleeast.narod.ru
6. http://www.ukrainians-world.org.uа