Голда Меир Біографічне дослідження

ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВНРСИТЕТ  ІМЕНІ 

Інститут  філології та суспільствознавства

 

Історичний  факультет

Кафедра всесвітньої

історії та правознавства

 

 

 

 

ГОЛДА МЕЇР

Біографічне дослідження

 

 

 

Науковий керівник:

Канд. істор. наук,

доцент  кафедри

всесвітньої історії та

правознавства

 

 

Умань – 2011

ПЛАН

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1

ШЛЯХ  ДО ПАЛЕСТИНИ………………………………………………………4

РОЗДІЛ 2

ВІД УЧИТЕЛЯ  ДО ПОСЛА……………………………………………………7

РОЗДІЛ 3

В МІНІСТЕРСТВІ………………………………………………………………11

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..……14

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Голда Меїр - одна з найвпливовіших жінок світу. Без неї на карті світу могло б і не бути держави Ізраїль. Ще дитинстві в неї народилася мрія. І шлях до втілення цієї мрії зайняв все її життя. Створення, а в подальшому і збереження цілісності єврейської держави було для неї понад усе. Вона жертвувала задля цього як собою, так і своїми близькими: «Я знаю, що мої діти коли були маленьким багато страждали з моєї вини». Як жінці, їй значно складніше займатися політикою, ніж чоловікові. Адже на неї ліг подвійний тягар турбот – суспільно-політичних і домашніх. За словами самої Меїр, вона ніколи не відчувала комплексу неповноцінності, що вона жінка. Коли вона посіла важливу державну посаду, ортодоксальні єврейські організації протестували, вони не хотіли щоб у вищому ешелоні влади, була жінка. Меїр не звикла здаватися, і своєю наполегливістю і харизмою вона домоглася майже всього, за що боролася, вона була першою жінкою-міністром і першою жінкою-прем’єр-міністром. Єдине, що вона не змогла зробити, це домогтися миру з арабськими державами. Невтомно працюючи 50 років на різних поприщах, Голда Меїр зробила величезний внесок у розвиток Ізраїлю, перетворивши із своїми соратниками невелику смужку пустелі в процвітаючу державу. Її успіх обумовлений відданістю ідеалам створення справедливої єврейської держави, хоробрістю і щирістю.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ШЛЯХ ДО ПАЛЕСТИНИ

Голда Меїр (факт, донедавна невідомий  більшості жителів нашої столиці) народилася в Києві 21 квітня 1898 р. Донині зберігся будинок № 5-а на вул. Басейній, де жила її родина. Весь лівий бік вулиці понині має практично такий самий вигляд, як і в часи маленької Голди Мабович (Голдою Меїр вона стала значно пізніше).

"Ми  жили тоді в Києві, у маленькому будинку, на першому поверсі, — згадувала вона сім десятиліть потому. — Добре пам'ятаю розмову про погром, що ось-ось мав обрушитися на нас. Ще я пам'ятаю, навіть занадто добре, наскільки ми були бідні. Ніколи в нас нічого не було вдосталь — ні їжі, ні теплого одягу, ні дров. Я завжди трошки мерзла і завжди в мене в животі було порожньо".

Моше  Іцхак Мабович, батько Голди, був  теслею. І, мабуть, справжнім майстром своєї справи, якщо йому вдалося  пройти спеціальний конкурс (виготовив  дивовижний шаховий столик) і одержати право на проживання в Києві. Оселившись на Басейній вулиці, він швидко знайшов замовлення на виготовлення меблів для шкільних бібліотек. На отриманий аванс, а також узяті в борг гроші відкрив столярну майстерню — нехай маленька, та все-таки власна справа. Здавалося, родині нарешті вдасться уникнути вічного нестатку.

Мати, як і більшість жінок у ті часи, була домогосподаркою. Крім Голди, родина мала ще двох дочок — старшу й  молодшу. Батьки від природи були оптимістами й товариськими людьми, тож, попри негаразди, родина жила весело. "Вечорами у п'ятницю, — згадувала Голда Меїр, — у нас було повно народу, зазвичай родичів: двоюрідні і троюрідні брати й сестри, тітки, дядьки. Досі бачу, як усі вони сидять навколо кухонного стола, п'ють чай зі склянок і, якщо це субота чи свято, — співають, цілими годинами співають, і ніжні голоси моїх батьків виділяються на загальному тлі" (вся численна київська рідня Голди Меїр загинула у вересні 1941 р. в Бабиному Яру — з кількох десятків осіб живих не залишилося).

Надіям  вирватися зі злиднів збутися  не судилося. Замовлення на меблі вичерпалися, майстерню довелося закрити, грошей не було, лише борги, які треба віддавати. "У моїй пам'яті нітрохи не потьмяніла одна картина: я сиджу на кухні  і плачу, дивлячись, як мама згодовує моїй сестрі Ципці кілька ложок каші — моєї каші, яка належить мені по праву! Каша була для нас справжньою розкішшю в ті дні, і мені боляче було ділитися нею навіть із дитиною. Через роки я довідалася, що це значить, коли голодують власні діти, і що то є — матері вирішувати, хто повинен отримати більше; але тоді, на кухні в Києві, я знала лишень, що життя тяжке і що справедливості на світі не існує". Вбогість змінилася голодом, їжу варити не було з чого, харчувалися хлібом і оселедцями. Старша сестра Шейна лише через багато років призналася Голді, що часто, йдучи до школи, зомлівала від голоду...

1903 р.  сім'я перебралася в Пінськ  — до маминої рідні. Але  й там у батька не склалося  з роботою. Тоді його захопила  нова ідея: поїхати до Америки й розбагатіти (євреї називали Америку "а голдене медині" — золота країна). Залишивши родину на утриманні родичів, ледве знайшовши гроші на дорогу, батько вирушив на пошуки кращої долі.

В Америці  все склалося зовсім не так, як уявляв собі Моше Іцхак. Втративши надію влаштуватися в Нью-Йорку, він переїхав до Мілуокі, де ледь зводив кінці з кінцями в бідному єврейському кварталі. Це тривало три роки. І тільки знайшовши, нарешті, роботу (в залізничних майстернях), він надіслав до Пінська довгоочікувану звісточку про те, що може оплатити дорогу дружині й дочкам. Прочитавши лист, дружина заплакала й заходилася збирати валізи... Так восьмирічна Голда опинилася у США.

Сестра  Голди, Шейна, вийшла заміж і поїхала  в Денвер, невдовзі Голда переїхала до неї. У домі Шейни регулярно влаштовувалися сіоністські збори, які мали великий вплив на Голду: «Нескінченні розмови про політику здавалися мені набагато цікавішими, ніж мої уроки». Її політичні погляди сформувалися саме там, слухаючи сіоністів-соціалістів вона зрозуміла, що  євреям потрібна власна держава, «де вони зможуть бути вільними і незалежними». Почувши, наприклад, про таку людину, як Ахарон Давид Гордон, який запровадив у Палестині кібуц, Голда почала мріяти про те, щоб приєднатися до палестинських піонерів. На одному з таких вечорів у Шейни вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Моррісом Меєрсоном.

Проживши  в сестри два роки Голда повертається у рідний дім в Мілуокі. Її батько також брав активну участь у єврейському житті міста. Там вона познайомилася з Давидом Бен-Гуріоном та Іцхаком Бен-Цві. Майбутні засновники Ізраїлю приїхали з Палестини до Мілуокі вербувати солдатів для Єврейського легіону й зупинилися в будинку її батьків (через три десятиліття саме Бен-Гуріон зачитає в Тель-Авіві декларацію незалежності і стане першим прем'єр-міністром Ізраїлю, а Бен-Цві — другим президентом). Обоє з таким почуттям розповідали про необхідність захисту маленької єврейської громади в Палестині від переслідувань деспотичного турецького губернатора Джемаль-Паші, що Голда вирішила негайно записатися до Єврейського легіону. Її чекала відмова — дівчат не приймали. Тоді вона вступила в єврейську робітничу партію "Поалей Ціон" — і це стало першим кроком на шляху до землі обітованої, й починає виступати на мітингах (наприклад, проти єврейських погромів в Україні). Взимку 1918 року Голда поїхала на Американський єврейський конгрес до Філадельфії, як делегат від Мілуокі, Саме цю подія вона називє початком своєї політичної кар’єри.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ВІД УЧИТЕЛЯ  ДО ПОСЛА

1921-го  року Голда, її чоловік і сестра Шейна з дітьми переїжджають до Палестини. По приїзді до Палестини, вони спочатку влаштувалися в Тель-Авіві, де Голда давала уроки англійської. Але вони з Моррісом дуже хотіли переїхати до перших кіббуців в Эмеці, Мерхавія. Подолавши певні труднощі (Голді відмовляли у прийомі в кібуц тому що вона дівчина з Америки, незвикла до праці, і не зможе виконувати тяжку працю), вонибули прийняті у кібуц. Справді, те життя було непростим, але Меїр завжди була сповнена оптимізму. Невдовзі Голду вибрали до правління поселення, яке відповідало за загальну політичну лінію. Потім її обрали делегатом від Мерхавії на з'їзд кіббуціоністського руху, що проходив у 1922, де Голда зустріла багатьох лідерів робітничого руху, зокрема і Бен-Гуріона.

Невдовзі Меєрсонам довелося повернутися у Тель-Авів. Там Давид Ремез, з яким Голда познайомилася на з'їзді кіббуціоністського руху, запропонував їй роботу у єрусалимському відділенні «Солел Боні», комітеті громадського будівництва. У Єрусалимі 1923 року в неї народилася донька Сара, в 1926 – син Менахем. Але 1928 року Голда з дітьми повертається уТель-Авів. Там вона влаштувалася працювати у жіночу робітничу раду — «Жінки піонери», діяльність якої була спрямована на професійну підготовку сотень дівчат, що приїздили до Палестини.

 У 1932-1934 рр. Меїр представляла єврейські жіночі організації Палестини у США. Також Меїр здійснила візит до Лондона, де зустрілась із єврейськими жінками-соціалістами, розповідала їм про успішний розвиток жіночого робітничого руху в Палестині. Тут треба сказати, що її робота у організації «Жіни-піонери» була останнім досвідом роботи у жіночих організаціях. Ця робота була роботою задля слави ідей феміністок, а Голда хотіла лише аби в жінок були рівні права з чоловіками у плані праці та освоєнні «нежіночих» професій. Вона стала прибічником конструктивного фемінізму, захоплюючись тими жінками, які «енергійно працювали у партії Поалей Ціон і зуміли озброїти десятки міських дівчат теоретичними знаннями й практичними навичками, які допомогли їм справлятися з сільським господарством у нових палестинських поселеннях». Голда Меїр говорила, що вона «не шанувальниця того фемінізму, який виражає себе в спаленні ліфчиків, ненависті до чоловіків, чи кампаніях проти материнства».

Після повернення з США на Близькій Схід її було обрано в Виконавчий Комітет профспілкового об'єднання Гістадрут, де протягом 14 років вона проводила роботу пов'язану з «введенням соціалістичних принципів в буденне життя».

У ті роки (особливо у 1934) до Палестини їхали єврейські біженці з Європи. У цьому регіоні Великобританія мала досить великі повноваження, вона могла регулювати число біженців. І, щоб уникнути конфлікту зі арабськими державами, пускала до Палестини дедалі менше євреїв. Гістадруту необхідно було вирішувати цю проблему, так як у Німеччині прийшов до влади Гітлер і розпочалося антисемітська кампанія. Влітку 1938 року Голда Меїр поїхала на міжнародну конференцію, яка розглядала питання про долю європейських євреїв-біженців, скликану Франкліном Рузвельтом на французькому курорті Евіан-ле-Бен. Але довести свою правоту їй не вдається. І в травні 1939 року, попри те що відбувалося у Німеччині і Європі, «ворота Палестини зачинилися». Навіть після закінчення війни, в 1946 року, Англія не пускала європейських євреїв до Палестини. У тому ж році була створена англо-американська комісія для розгляду палестинського питання. Меїр виступала перед комісією з аргументами за створення незалежної єврейської держави.

У листопаді 1947 p., коли ООН прийняла резолюцію  про поділ Палестини, Близький Схід дедалі більше нагадував порохову бочку, а до січня 1948 р. араби почали воєнний конфлікт. У стані війни проголошення Ізраїлю, намічене на травень 1948 p., могло б і не відбутися. Нормалізувати ситуацію можна було тільки за допомогою зброї, але її не було. Більше того: не було й коштів на її закупівлю. І тоді Голда Меїр робить перший вчинок, який став легендарним (згодом їх буде чимало) — їде до Америки, де виступила перед американськими євреями зі словом: «У діаспорі мільйони євреїв, і я вірю у євреїв США – не менше, ніж у нашу палестинську молодь; вірю, що вони зрозуміють, у якій ми небезпеці , і зроблять те, що повинні». За шість тижнів, використовуючи свою харизму, свій магнетизм, свою невичерпну енергію, вона зібрала 50 мільйонів. Бен-Гуріон сказав: «Колись, як буде написана історія, там буде розказано про єврейську жінку, що дістала гроші, такі необхідні для створення держави».

14 травня 1948 р. Голда Меїр у числі  200 найвпливовіших єврейських політиків  узяла участь в історичній  церемонії проголошення Держави Ізраїль — її підпис стоїть під декларацією незалежності.

Наступного  дня Єгипет, Сирія, Ліван, Йорданія та Ірак вторглись в Ізраїль, заявивши, що знищать нову державу за десять днів. Ізраїль мав лише кілька тисяч  гвинтівок, сотню кулеметів і дев'ять літаків (з яких тільки один був двомоторним) — і жодної гармати, жодного танка. Голда Меїр знову рятує ситуацію — цього разу за кілька тижнів вона зібрала в Америці 150 мільйонів доларів! Ці гроші допомогли виграти війну й відстояти незалежність.

На  початку червня 1948 р. Щойно створене МЗС Ізраїлю призначає Голду Меїр послом у Радянському Союзі. Посольство розмістилося в московському готелі «Метрополь». «Це був готель для іноземців, — згадувала Голда Меїр. — Величезні кімнати зі скляними підсвічниками, довгі оксамитові штори, важкі плюшеві крісла й навіть рояль в одній із кімнат… Ми так і не знайшли мікрофонів, хоча періодично їх шукали, ми не сумнівалися, що кожне слово, мовлене в наших кімнатах, було записано». Харчування в «Метрополі» було настільки дорогим, що пані ізраїльський посол особисто придбала електроплитки для 26 своїх співробітників і двічі на тиждень, незважаючи на зайнятість, вирушала на базар за продуктами для всього персоналу. По суботах вона готувала сніданок для посольських холостяків.

Їй  довелося приймати Іллю Еренбурга (єдиного  з однолітків-земляків, з котрим випало зустрітися). Був 1949 p., в СРСР у розпалі — кампанія «боротьби з космополітами». Еренбург активно втілював у життя офіційний курс тодішнього керівництва країни проти євреїв. Голда Меїр була обурена ганебною роллю Еренбурга в цьому заході, тому аудієнція вийшла короткою і більш ніж прохолодною.